Постанова № 39886472, 23.07.2014, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 липня 2014 року Справа № 910/18341/13

Колегія суддів Вищого господарського суду України у складі:

Головуючого судді Кузьменка М.В.,

суддів Васищака І.М.,

Студенця В.І.,

розглянувши

касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз"

в особі філії "Будівельно-Монтажна Фірма

"Укргазпромбуд"

на рішення господарського суду міста Києва від

07.11.2013 р. та постанову Київського апеляційного

господарського суду від 17.03.2014 р.

у справі № 910/18341/13 господарського суду міста Києва

за позовом Фізичної особи - підприємця

ОСОБА_2

до Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз"

про стягнення 22 528,13 грн.

за участю представників:

ФОП ОСОБА_2 - не з'явилися;

ПАТ "Укртрансгаз" - не з'явидися;

в с т а н о в и л а :

Фізична особа - підприємець ОСОБА_2 звернувся до господарського суду міста Києва з позовом та просив суд стягнути з відповідача - Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз" 22 528,13 грн. заборгованості.

В обгрунтування заявлених вимог позивач посилається на те, що відповідач не виконав взятих на себе зобов'язань в частині здійснення остаточного розрахунку за поставлений йому товар відповідно до умов договору купівлі-продажу № 05-12 від 08.12.2009 р. та № 05-01 від 27.04.2011 р. (т.1 а.с.4-9).

Відповідач у справі - ПАТ "Укртрансгаз" у відзиві на позов просить у задоволенні заявлених вимог відмовити, посилаючись на відсутність належного фінансування його підприємства.

Рішенням господарського суду міста Києва від 07.11.2013 р. позов задоволено повністю (т.1 а.с.162-163).

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач не виконав взяті на себе зобов'язання в установлений строк в частині здійснення остаточних розрахунків за поставлений йому товар.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 17.03.2014 р. рішення господарського суду міста Києва від 07.11.2013 р. залишено без змін (т.1 а.с.194-198).

Не погоджуючись з прийнятими у справі судовими актами, ПАТ "Укртрансгаз" в особі філії "Будівельно-Монтажна Фірма "Укргазпромбуд" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою та просить їх скасувати, прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Вимоги касаційної скарги мотивовані порушенням судами норм матеріального та процесуального права (т.2 а.с.3-5).

Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального і процесуального права при винесенні оспорюваних судових актів, знаходить касаційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанції під час вирішення спору у справі по суті заявлених вимог та перегляду прийнятого рішення в апеляційному порядку відповідно встановлені наступні обставини.

08.12.2009 р. між Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_2 та ПАТ "Укртрансгаз" в особі філії "Будівельно-Монтажна Фірма "Укргазпромбуд" укладено договір купівлі-продажу № 05-12, згідно умов якого позивач зобов'язався поставити, а відповідач - прийняти та оплатити товар на умовах, передбачених договором.

27.04.2011 р. між Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_2 та ПАТ "Укртрансгаз" в особі філії "Будівельно-Монтажна Фірма "Укргазпромбуд" укладено договір купівлі-продажу № 05-01, згідно умов якого позивач зобов'язався поставити, а відповідач - прийняти та оплатити товар (будівельні матеріали) на умовах, передбачених договором.

Найменування товару, його асортимент, кількість, ціна погоджуються сторонами в специфікаціях, що є невід'ємними частинами договору (п.1.2 договорів).

Предметом спору у даній справі є виконання відповідачем обов'язку за цими договорами щодо здійснення остаточних розрахунків за поставлений товар.

Укладені сторонами договори, з урахуванням умов, визначених специфікаціями, є підставами для виникнення у його сторін господарських зобов'язань.

Так, відповідно до ст. 173 ГК України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених ГК України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Однією з підстав виникнення господарського зобов'язання, згідно ст. 174 ГК України, є господарський договір.

При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 175 ГК України, майново-господарські зобов'язання, які є одним із видів господарських зобов'язань, - це цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

За умовами укладених сторонами договорів, відповідач взяв на себе зобов'язання оплатити поставлений йому позивачем товар.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України, що визначено ст. 175 ГК України.

Відповідно до п. 1 ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Так, в силу ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

На виконання умов договорів позивачем було передано, а відповідачем прийнято товар згідно видаткових накладних на загальну суму 57 989,47 грн.

Згідно ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін); зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

В силу ч. 2 ст. 530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договором або актів цивільного законодавства.

Згідно з п. 4.1. договору № 05-12 покупець проводить передоплату товару згідно з виставленим продавцем рахунком шляхом перерахування грошових котів на поточний рахунок продавця в розмірі 100 % вартості товару.

Відповідно до п. 4.1. договору № 05-01 покупець проводить оплату товару згідно з виставленим продавцем рахунком по факту отримання продукції шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок продавця.

Судами встановлено, що позивачем відповідачеві направлено претензію від 17.05.2013 р. про оплату коштів за поставлений товар згідно укладених договорів.

Відповідач, в свою чергу, частково оплатив вартість поставленого товару, неоплаченою залишилась заборгованість у розмірі 22 528,13 грн.

За таких обставин, суди дійшли правильного висновку про обгрунтованість заявлених вимог про стягнення з відповідача на користь позивача 22 528,13 грн. заборгованості за поставлений товар.

Відповідно до ст.1117 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. При цьому, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

За таких обставин, підстав для зміни чи скасування постанови Київського апеляційного господарського суду від 17.03.2014 р., якою залишено без змін рішення господарського суду міста Києва від 07.11.2013 р., немає.

З огляду на викладене, керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119- 11111 ГПК України, колегія суддів

П О С Т А Н О В И Л А :

постанову Київського апеляційного господарського суду від 17.03.2014 р. у справі № 910/18341/13 господарського суду міста Києва залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Головуючий суддя Кузьменко М.В.

Судді Васищак І.М.

Студенець В.І.