Рішення № 39882258, 21.07.2014, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/12402/14 21.07.14Суддя Мудрий С.М., розглянувши справу

за позовом публічного акціонерного товариства "Енергопостачальна компанія "Житомиробленерго"

до публічного акціонерного товариства "Укрвторчормет"

про стягнення 2 911,33 грн.

Представники:

від позивача: Григорчук О.В. - представник за довіреністю № 08/18128-007038 від 26.12.2013 р.;

від відповідача: Ковальова Л.П. - представник за довіреністю б/н від 16.04.2014 р.

встановив:

На розгляд господарського суду міста Києва передані вимоги публічного акціонерного товариства "Енергопостачальна компанія "Житомиробленерго" до публічного акціонерного товариства "Укрвторчормет" про стягнення 2 911,33 грн.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що 15 жовтня 2007 року між публічним акціонерним товариством "Енергопостачальна компанія "Житомиробленерго" в особі Коростенівського РЕМ та публічним акціонерним товариством "Укрвторчормет" укладено договір № 042 про постачання електричної енергії споживачам.

Згідно до п. 1 договору № 042 від 15.10.2007 року, постачальник постачає електричну енергію споживачу, а споживач оплачує постачальнику електричної енергії її вартість та здійснює інші платежі згідно з умовами цього договору та додатками до договору, що є його невід'ємними частинами.

Відповідно до п.п 2.2.1, 2.2.2 договору № 042 від 15.10.2007 року, постачальник зобов'язується постачати електроенергію як різновид товарної продукції споживачу: - в межах 160 кВА приєднаної, 120 кВт дозволеної до використання потужності, на класні напруги ІІ згідно з визначеними йому цим договором умовами та величинами постачання електроенергії, викладеними у додатку № 1 при застосуванні системи обліку; - згідно з категорійністю струприймачів споживача відповідно до існуючої суми електропостачання і ПУЕ та розподілом відповідно до акту розмежування балансової належності електромереж та експлуатаційної відповідальності сторін; - із дотримання граничних показників якості електричної енергії, визначених державними стандартами.

Згідно до п.п. 2.2.1., 2.2.3 договору № 042 від 15.10.2007 року, споживач зобов'язується виконувати умови цього договору; своєчасно сплачувати за використану електричну енергію.

Відповідач не виконав умови договору № 042 від 15.10.2007 року, а саме не сплатив кошти за спожиту в січні місяці 2014 року активну електроенергію в розмірі 2 721,79 грн. на підставі рахунку № 3006, тому позивач звернувся до суду.

Ухвалою господарського суду м. Києва 25.06.2014 року порушено провадження у справі, розгляд справи призначено на 21.07.2014 року.

11.07.2014 до загального відділу діловодства господарського суду міста Києва відповідача подав відзив на позовну заяву.

В судовому засіданні 21.07.2014 року представника позивача позовні вимоги підтримав, просив суд задовольнити позов.

Представника відповідача заперечував проти позову та просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню.

Відповідно до ч.1 статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з ч.1 статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частина 2 статті 509 ЦК України передбачає, що зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно п.1 ч. 2 статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з ч. 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

15 жовтня 2007 року між публічним акціонерним товариством "Енергопостачальна компанія "Житомиробленерго" в особі Коростенівського РЕМ та публічним акціонерним товариством "Укрвторчормет" укладено договір № 042 про постачання електричної енергії споживачам.

Згідно до п. 1 договору № 042 від 15.10.2007 року, постачальник постачає електричну енергію споживачу, а споживач оплачує постачальнику її вартість та здійснює інші платежі згідно з умовами цього договору та додатками до договору, що є його невід'ємними частинами.

Відповідно до п.п 2.2.1, 2.2.2 договору № 042 від 15.10.2007 року, постачальник зобов'язується постачати електроенергію як різновид товарної продукції споживачу: - в межах 160 кВА приєднаної, 120 кВт дозволеної до використання потужності, на класні напруги ІІ згідно з визначеними йому цим договором умовами та величинами постачання електроенергії, викладеними у додатку № 1 при застосуванні системи обліку; - згідно з категорійністю струприймачів споживача відповідно до існуючої суми електропостачання і ПУЕ та розподілом відповідно до акту розмежування балансової належності електромереж та експлуатаційної відповідальності сторін; - із дотримання граничних показників якості електричної енергії, визначених державними стандартами.

Згідно до п.п. 2.2.1., 2.2.3 договору № 042 від 15.10.2007 року, споживач зобов'язується виконувати умови цього договору; своєчасно сплачувати за використану електричну енергію, а також вносити всі інші платежі за розрахунковий період відповідно до встановленої системи обліку електроенергії, класу напруги та за діючими на період розрахунку тарифами у грошовій формі та іншими формами розрахунків згідно з чинним законодавством України.

Дата оплати рахунка (здійснення розрахунку) визначається датою, на яку були зараховані кошти на поточний на поточний рахунок із спеціальним режимом використання постачальника електричної енергії за регулюваним тарифом.

Розрахунковим періодом вважається період з 20 числа по 19 число включно і вказаний період прирівнюється до періоду дії тарифу (календарного місяця).

Величина коштів, які має сплатити споживач, визначається як добуток обсягу електричної енергії, спожитої між датами зняття показів засобів обліку, на тариф, який дія на кінець розрахункового періоду відповідно до умов договору.

Згідно до п.п. 7.1. договору, облік електроенергії, спожитої споживачем та (або) субспоживачами, приєднати до електричних мереж споживача, здійснюється з вимогами ПУЕ та ПКЕЕ. У разі порушення споживачем вимог нормативно-технічних документів щодо встановлення експлуатації засобів обліку, їх покази не використовуються при розрахунках за спожиту електроенергію, а обсяги спожитої електроенергії визначаються постачальником електричної енергії розрахунковим шляхом (додатками 4, 15) згідно з нормативними документами.

Відповідно до п.7.2. договору, розрахунки за спожиту електричну енергію, реактивну енергію, лімітів споживання і потужності та інші платежі за розрахунковий період (місяць) здійснюється за діючими тарифами відповідно до класів напруги, показників лічильників та тарифних груп кожної точки обліку (додатки 3.1.; 3.2; 3.3).

Згідно з п. 7.3. договору, оплата електричної енергії здійснюється споживачем у формі попередньої оплати у розмірі вартості заявленого обсягу споживання електричної енергії на відповідний розрахунковий період, або плановими платежами.

Порядок зняття показників приладів обліку та надання інформації про фактичне споживання електричної енергії здійснюється за домовленістю сторін.

Остаточний розрахунок повинен здійснюватися в розмірі фактичного споживання електричної енергії за розрахунковий місяць, з врахуванням сальдо на початок місяця не пізніше 10 операційних днів з дня отримання рахунку, включаючи день його отримання, для споживачів,які здійснюють розрахунки через свою територіальну відокремлену головну організацію.

Відповідно до п.10.1. договору, цей договір укладається на строк до 31 грудня 2008 року, набирає чинності з дня його підписання та вважається щорічно продовженим, якщо за місяць до закінчення строку не буде заявлено однією із сторін про відмову від цього договору або його перегляд.

Як зазначає позивач, за січень 2014 року відповідачу за спожиту активну електричну енергію виставлено до сплати 2 721,79 грн., що підтверджується рахунком № 3006 від 20.01.2014 року.

Дослідивши зміст спірного договору суд дійшов до висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором поставки.

Відповідно до п. 1. ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно із п. 6 ст. 265 ГК України до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Частинами 1-3 ст. 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Положеннями ч. 1 ст. 656 ЦК України встановлено, що предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується зі ст.ст.525, 526 ЦК України відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

Стаття 629 ЦК України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно частини 1 статті 275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

У відповідності до положень ч. 6. та ч. 7 ст. 276 ГК України, розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється, як правило, у формі попередньої оплати. За погодженням сторін можуть застосовуватися планові платежі з наступним перерахунком або оплата, що провадиться за фактично відпущену енергію.

У відзиві на позовну заяву вих. № 38 від 08.07.2014 року відповідач зазначив, що не здійснив сплати за електричну енергію, оскільки, не отримував рахунок на підставі якого сплачувати електроенергію.

Як вбачається з наявного в матеріалах справи рахунку № 3006 від 20.01.2014 року за активну електроенергію 20.01.2014 року отримав ОСОБА_3, за що розписався на останньому та поставив печатку відповідача, тому твердження відповідача є необґрунтованими та не приймаються судом до уваги.

Таким чином, враховуючи вищезазначене, факт наявності основної заборгованості за договором про постачання електричної енергії споживачам № 42 за січень 2014 за спожиту активну енергії становить 2 721,79 грн. належним чином доведений, документально підтверджений і відповідачем не спростований, тому позовні вимоги позивача визнаються судом обґрунтовані та такими, що підлягають задоволенню.

У зв'язку з неналежним виконання зобов'язань за договором, позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь три проценти річних у розмірі 19,91 грн. та індекс інфляції в розмірі 76,20 грн.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України) встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже передбачене законом право кредитора вимагати спати боргу з урахуванням, процентів річних та процентів за користування чужими грошовими коштами є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утриманими ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Таким чином, проценти річних входять до складу грошового зобов'язання і не ототожнюються із санкціями за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань.

Вимога позивача щодо стягнення 3% річних в розмірі 19,91 грн. та індекс інфляції в розмірі 76,20 грн. є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Також позивач просить стягнути з відповідача пеню в розмірі 93,43 грн.

Відповідно до ч.1 статті 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно ч.3 статті 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно статті 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» передбачає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Частина 6 статті 232 ГК України передбачає, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно до п.п. 4.2. договору, за і внесення платежів, передбачених пунктами 7.3 цього договору, з порушенням термінів, визначених додатком (№ 4), споживач сплачує постачальнику пеню за кожний день прострочення платежу, в розмірі, що не перевищує подвійної ставки НБУ, яка діяла на момент прострочення платежу.

Вимога позивача щодо стягнення з відповідача пені в розмірі 93,43 грн. є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Відповідно до ч.1 статті 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно з ч.1 статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 34 ГПК України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 44 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Згідно до ч. 5 статті 49 ГПК України судовий збір покладається на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ст. 32-34, ст. 44, ч. 5 ст. 49, ст. ст.82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з публічного акціонерного товариства «УКРВТОРЧОРМЕТ» (02160, м. Київ, вул. Каунаська, 27, ідентифікаційний код 00191483) на користь публічного акціонерного товариства «Енергопостачальна компанія «Житомиробленерго» (10008, м. Житомир, вул. Пушкінська 32/8, ідентифікаційний код 22048622) заборгованість за активну електроенергію у розмірі 2 721 (дві тисячі сімсот двадцять один) грн. 79 коп., пеню в розмірі 93 (дев'яносто три) грн.. 43 коп., 3% річних в розмірі 19 (дев'ятнадцять) 91 коп., інфляційні витрати в розмірі 76 (сімдесят шість) 20 коп., судовий збір в розмірі 1 827 (одна тисяча вісімсот двадцять сім) грн. 00 коп.

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Відповідно до частини 5 статті 85 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя С.М. Мудрий