Ухвала суду № 39880823, 21.07.2014, Апеляційний суд Вінницької області

Справа № 127/2-3464/2011 Провадження № 22-ц/772/2079/2014Головуючий в суді першої інстанції:Прокопчук А.В.Категорія: 81Доповідач: Ковальчук О. В.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" липня 2014 р. м. ВінницяКолегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Вінницької області в складі :

головуючого: Ковальчука О.В.,

суддів : Денишенко Т.О., Жданкіна В.В,

при секретарі : Куленко О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 30 травня 2014 року про задоволення подання державного виконавця Вишенського відділу ДВС Вінницького МУЮ Захаренко О.В. про визначення частки у спільному майні подружжя у цивільній справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики, -

В С Т А Н О В И Л А:

У квітні 2014 року державний виконавець Вишенського відділу ДВС Вінницького МУЮ Захаренко О.В. звернулась до суду із вказаним поданням, мотивуючи його тим, що у цьому відділі ДВС перебуває виконавче провадження № 32016079 про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 180762,15 грн., проте боржник борг не визнає та виконувати рішення суду відмовляється.

Під час проведення виконавчих дій державним виконавцем було встановлено, що за боржником майна не зареєстровано, тому було описано та арештовано рухоме майно за місцем його проживання.

21.10.2013 року до Вишенського відділу ДВС надійшла копія позовної заяви дружини боржника ОСОБА_5 про виключення майна з акту опису та арешту, оскільки зазначене майно, з її слів, було придбане нею, однак даний позов був залишений без розгляду.

Боржник ОСОБА_2 зареєстрований у АДРЕСА_1, власником якої є його дружина ОСОБА_5, проте дана квартира була набута в період коли ОСОБА_2 та ОСОБА_5 перебували у шлюбі.

На підставі викладеного державний виконавець просила визначити, що частка ОСОБА_2 у вказаній квартирі становить 1/2 частку цієї квартири.

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 30 травня 2014 року дане подання задоволено.

Не погодившись із постановленою ухвалою, ОСОБА_2, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, в апеляційній скарзі просить її скасувати та постановити нову ухвалу про відмову у задоволенні зазначеного подання.

Перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід відхилити, а оскаржувану ухвалу залишити без змін з наступних підстав.

Судом встановлено та з матеріалів справи вбачається, що згідно заочного рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 21.11.2011 року з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 стягнуто заборгованість в розмірі 272 819,82 грн., з них борг за розписками - у еквіваленті на національну валюту станом на час звернення до суду становить 158340,00 грн., сума інфляційних витрат за 3 роки - 95479,02 та 3% річних за весь період прострочення зобов'язання у розмірі 19000,80 грн., відшкодування моральної шкоди в розмірі 500 грн., а також 120 грн. - відшкодування понесених ним судових витрат (а.с.72 т.1).

На підставі вказаного судового рішення 27.03.2012 року Ленінським районним судом м. Вінниці видано виконавчий лист № 2-3464-2011 (а.с. 16 т.2), а 30.03.2012 року відкрито виконавче провадження з його примусового виконання, про що свідчить постанова ВП № 32016079 заступника начальника Вишенського ВДВС Вінницького МУЮ (а.с. 17 т.2).

Рішенням Апеляційного суду Вінницької області від 24.10.2012 року скасовано рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 21.11.2011 року. Позов задоволено частково та стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 180762,15 грн. боргу за договорами позики, з яких: 158340 грн. заборгованості за договорами в перерахунку на національну валюту України; 3421,65 коп. інфляційні витрати; 19000,80 грн. 3% річних за час прострочення розрахунку, а також судові витрати в розмірі 120 грн. (а.с. 143-145 т.1).В решті позову відмовлено.

Згідно відповіді на запит державного виконавця, наданої центром з надання послуг, пов'язаних з використанням автотранспортних засобів м. Вінниці та Вінницького району УДАІ УМВС у Вінницькій області, за ОСОБА_2 транспортних засобів не зареєстровано.

Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за ОСОБА_2 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відомості відсутні (а.с. 20 т.2).

З відповіді № 3170-06.01-29 від 28.10.2013 року відділу ДРАЦС реєстраційної служби Вінницького МУЮ вбачається, що 20.11.1982 року було зареєстровано шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_5, про що зроблено актовий запис № 2576. Після одруження ОСОБА_5 прийняла прізвище чоловіка - ОСОБА_2 (а.с.24 т.2).

Відповідно до витягу з рішення виконавчого комітету Вінницької міської ради №1523 від 26.11.1999 року про видачу свідоцтв про право приватної власності на житло, ОСОБА_5 надано дозвіл оформити право власності на виплачену кооперативну квартиру, а саме двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 (а.с. 27 т.2).

Згідно свідоцтва про право власності на житло від 03.12.1999 року, виданого Виконкомом Вінницької міської ради № 1077, квартира АДРЕСА_1 належить на праві приватної власності ОСОБА_5 (а.с. 25 т.2).

Встановивши вказані вище обставини, суд першої інстанції на підставі ст. 52 Закону України «Про виконавче провадження», ст. 372 ЦК України, ст. ст. 60,70 СК України,ст.379 ЦПК України дійшов вірного висновку про задоволення вказаного подання шляхом визначення за ОСОБА_2 ? частки зазначеної квартири, що є спільною сумісною власністю подружжя.

Доводи ОСОБА_2 у апеляційній скарзі про те, що суд належним чином не повідомляв їх з дружиною про час та місце розгляду справи, чим порушив їх права, передбачені ст.ст.27, 31 ЦПК України, спростовуються матеріалами справи, з яких вбачається, що ОСОБА_5 20.05.2014 року отримала судову повістку про виклик її у судове засідання на 30.05.2014 року(а.с. 50 т.2), а повістка ОСОБА_2 також належним чином направлялась судом, однак була повернута до суду у зв'язку із закінченням терміну зберігання(а.с. 51, 52 т.2). Крім того розгляд даного подання призначався ще на 13.05.2014 року, про що ОСОБА_2 та ОСОБА_5 29.04.2014 року також направлялись рекомендовані поштові відправлення за наявною у справі адресою їх місця проживання, однак ці відправлення також були повернуті у зв'язку із закінченням терміну зберігання(а.с. 46-49 т.2).

Доводи апеляційної скарги про те, що судом при задоволенні подання на враховано, що вказана квартира не є їх з дружиною спільною сумісною власністю, оскільки свідоцтво про право власності на житло від 03.12.1999 року видано лише на ім'я дружини, як на виплачену нею кооперативну квартиру, не можна визнати обґрунтованими з огляду на таке.

Згідно із ч. 1 ст. 22 Кодексу про шлюб та сім'ю України, чинного на час отримання вказаного свідоцтва про право власності на вказану квартиру, а відтак - на час надбання на неї права власності, майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільної сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.

Аналогічне правове положення закріплене в ст. 60 СК України та ч. 3 ст. 368 ЦК України, відповідно до якого майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Отже, указаною нормою права передбачено презумпцію віднесення придбаного під час шлюбу майна до спільної сумісної власності подружжя. У такому разі державний виконавець звільняється від доведення цієї обставини, яка має значення для правильного вирішення справи, а боржник, якщо заперечує проти цього, відповідно до ч. 3 ст. 10 ЦПК України має довести протилежне (спростувати матеріально-правову презумпцію), однак він цього не зробив.

Безпідставними є посилання у скарзі на те, що ухвалою Вінницького міського суду від 24.12.2013 року, яка залишена без змін ухвалою апеляційного суду від 25.02.2014 року, відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_4 до ОСОБА_2 та ОСОБА_5 про поділ майна подружжя, оскільки у скарзі не зазначено яке це має правове значення для розгляду вказано подання держаного виконавця. Крім того в матеріалах справи такі судові рішення відсутні, а з приєднаної до апеляційної скарги ксерокопії ухвали апеляційного суду від 25.02.2014 року вбачається, що цією ухвалою залишена без змін ухвала Вінницького міського суду від 24.12.2013 року, якою відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_4 про забезпечення позову, тобто ці судові рішення виносились зовсім з інших питань.

Враховуючи викладене, оскаржуване судове рішення постановлено з додержанням вимог закону і тому відповідно до положень ст. 312 ЦПК України апеляційну скаргу ОСОБА_2 слід відхилити, а ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 30 травня 2014 року - залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 303, 308, 312, 314, 315, 319, 324, 325 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - відхилити, ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 30 травня 2014 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення. На ухвалу може бути подана касаційна скарга до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий : О.В. Ковальчук

Судді : Т.О. Денишенко

В.В. Жданкін