Рішення № 39876186, 21.07.2014, Господарський суд Рівненської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

33013 , м. Рівне, вул. Набережна, 26А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"21" липня 2014 р. Справа № 918/943/14

Господарський суд Рівненської області у складі судді Корсуна В. Я., розглянувши матеріали справи за позовом Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" від імені якого діє відокремлений підрозділ "Рівненська атомна електрична станція" до Кузнецовського міського комунального підприємства про стягнення в сумі 844005 грн. 72 коп.

Представники сторін:

від позивача: Осіпчук О.Ю. (дов. від 27.03.2014 року);

від відповідача: ПрохоровичО.М. (дов. №700 від 18.04.2014 року)

Статті 20, 22, 91, 107 Господарського процесуального кодексу України сторонам роз'яснені.

Відводи з підстав визначених статтею 20 ГПК України відсутні.

Обставини справи: Державне підприємство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" від імені якого діє відокремлений підрозділ "Рівненська атомна електрична станція" звернулося до господарського суду Рівненської області з позовом до Кузнецовського міського комунального підприємства, у якому просить стягнути з відповідача на свою користь 844005 грн. 72 коп., з яких 747666 грн. 96 коп. - основний борг за грудень 2013 року, січень-березень 2014 року, 32883 грн. 93 коп. - пеня, 5980 грн. 31 коп. - 3 % річних та 57474 грн. 52 коп. - інфляційні втрати, посилаючись на те, що позивачем на виконання умов договору № 1, укладеного між сторонами 01 жовтня 2002 року, відповідачу у грудні 2013 року, січні-березні 2014 року була поставлена питна вода, однак станом на момент подачі позову останній несвоєчасно оплатив отриману у вказаний період питну воду.

Ухвалою господарського суду Рівненської області від 19 червня 2014 року порушено провадження у справі №918/943/14, розгляд якої було призначено на 21 липня 2014 року.

Від відповідача 09 липня 2014 року надійшов відзив, у якому останній позовні вимоги визнав повністю. Однак відповідач зазначає, що не має можливості вчасно виконувати договірні зобов'язання у зв'язку з відсутністю коштів та збитковістю підприємства, а нараховані позивачем штрафні санкції значно погіршують фінансове становище відповідача. Причиною такої збитковості є недоотримання прибутку підприємством від господарської діяльності, оскільки тарифи на послуги що надаються Кузнецовським міським комунальним підприємством населенню м. Кузнецовськ, не відповідають фактичній вартості даних послуг. Підтвердженням чого є Протокол засідання територіальної комісії з погашення заборгованості підприємств паливно-енергетичного комплексу №31/14 від 30.04.2014 року, яким узгоджено заборгованість держави Україна перед відповідачем за надані послуги водопостачання та водовідведення населенню в 2011-2013 роках в розмірі 10447971 грн. Таким чином, відповідач надаючи житлово-комунальні послуги всім мешканцям міста з економічно обґрунтованими витратами, що перевищують рівень відшкодування цих витрат по діючих тарифах, фактично субсидує за власні кошти населення міста і в свою чергу несе збитки, чим збільшує накопичення заборгованості перед ВП «РАЕС»

Комунальне підприємство не заперечує отримання послуги водопостачання по Договору №1, але в свою чергу, не погоджується з нарахованою пенею в розмірі 32883 грн. 93 коп., оскільки прострочення платежів не завдало будь-яких значних збитків позивачу.

З врахуванням вищевказаного а саме, скрутного фінансового становища відповідача, вважає, нараховані штрафні санкції надмірно великими порівняно із збитками позивача та просить на підставі ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України та ст. 233 Господарського кодексу України позовні вимоги в частині стягнення пені зменшити на 90 %.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги, підтримала повністю з підстав, викладених у позовній заяві, та наполягала на їх задоволенні в повному обсязі. Проти зменшення пені заперечила.

Представник відповідача у судовому засіданні визнала позовні вимоги. Просила зменшити нараховані в сумі 32883 грн. 93 коп. штрафні санкції на 90 %, посилаючись на обставини, зазначені у відзиві на позов.

Заслухавши пояснення сторін, всебічно і повно дослідивши подані ними письмові докази, оцінивши їх у сукупності, господарський суд прийшов до висновку, що позов підлягає задоволенню частково.

В результаті розгляду матеріалів справи господарський суд

ВСТАНОВИВ:

01 жовтня 2002 року між ДП НАЕК «Енергоатом» в особі ВП «Рівненська АЕС» (надалі Рівненська АЕС) та Кузнецовським міським комунальним підприємством (надалі Абонент) було укладено договір №1 на подачу питної води з водопроводу Рівненської АЕС, за умовами якого позивач взяв на себе зобов'язання забезпечити відповідача питною водою в потрібних йому обсягах, а останній в свою чергу зобов'язувався оплачувати надані йому послуги у водопостачанні (далі Договір, арк. справи 7-8).

Пунктом 4 Договору визначено, що розрахунки за воду, використану Абонентом, здійснюються згідно з главою 12 Правил користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах і селищах України та чинним законодавством України за затвердженими тарифами. У разі змін тарифів, діючих на час укладення Договору, оплата Абонентом наданих йому послуг здійснюється за новими цінами без зміни інших умов договору.

У разі несвоєчасної оплати платіжних вимог Абонент сплачує Рівненській АЕС пеню в розмірі 1% від суми простроченого платежу за кожен день затримки, але не більше 100% загального боргу.

За умовами пункту 4.1 даного Договору розрахунки за використану воду здійснюються між Рівненською АЕС та Абонентом шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок РАЕС до 20 числа наступного за звітним.

Судом встановлено, що договір підписано уповноваженими представниками сторін та скріплено відбитками печаток цих підприємств.

Додатковою угодою №1 до Договору №1 від 01 жовтня 2002 року пункт 4 - слова: «У разі несвоєчасної оплати платіжних вимог Абонент сплачує Рівненській АЕС пеню в розмірі 1% від суми простроченого платежу за кожен день затримки, але не більше 100% загального боргу» замінено словами: «За несвоєчасне здійснення розрахунків за водопостачання Абонент сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на час виникнення заборгованості за кожний день прострочення від суми невиконаних зобов'язань».

Судом також встановлено, що на виконання умов договору позивач в грудні 2013 року та січні-березні 2014 року поставив відповідачу питну воду на суму 747666 грн. 96 коп. (в т.ч. ПДВ 124611 грн. 15 коп.), у зв'язку з чим йому були виставлені рахунки від 31 грудня 2013 року № СП001132 - тв (арк. справи 13), від 31 січня 2014 року № СП000061 - тв (арк. справи 12), від 28 лютого 2014 року № СП000189 - тв (арк. справи 11), від 31 березня 2014 року №СП00312 - тв (арк. справи 10).

Про належне виконання позивачем своїх зобов'язань за договором свідчить також відсутність з боку відповідача претензій та повідомлень про порушення постачальником умов договору.

Водночас відповідач взятий на себе за договором обов'язок щодо своєчасної та повної оплати поставленої у вищезазначений період питної води не виконав.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1 та 2 ст. 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 Цивільного кодексу України).

Зі змісту ст. 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України випливає, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

За ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Враховуючи те, що сума основного боргу за поставлену відповідачу по Договору №1 від 01 жовтня 2002 року питну воду, яка складає 747666 грн. 96 коп., підтверджена належними доказами, наявними у матеріалах справи, і відповідачем на момент прийняття рішення не подано доказів, що свідчать про погашення вказаної заборгованості перед позивачем, суд дійшов висновку про обґрунтованість та законність позовної вимоги про стягнення з Кузнецовського міського комунального підприємства вказаної суми.

Крім того, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх грошових зобов'язань за договором за прострочені ним періоди оплати отриманої у грудні 2013 року та січні-березні 2014 року питної води позивач просить суд стягнути з відповідача 3% річних в сумі 5980 грн. 31 коп. та інфляційні втрати в сумі 57474 грн. 52 коп.

Згідно ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відтак, оскільки заявлений позивачем до стягнення розмір інфляційних втрат та трьох процентів річних є арифметично вірним, відповідає вимогам чинного законодавства та положенням договору, позовні вимоги про стягнення з відповідача вказаних сум також підлягають задоволенню.

У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем взятих на себе за договором зобов'язань щодо своєчасної оплати вартості питної води, поставленої позивачем, останній просить суд стягнути з відповідача пеню за прострочені періоди у розмірі 32883 грн. 93 коп.

Відповідно до ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.

За змістом ч. 1 та 3 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання (ч. 1 ст. 550 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 ст. 552 Цивільного кодексу України встановлено, що сплата (передання) неустойки не звільняє боржника від виконання свого обов'язку в натурі.

Приписами ст. 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно з ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно ст. ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів за прострочення платежу сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за погодженням сторін. Зазначений розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Згідно розрахунку позивача сума пені, що підлягає стягненню з відповідача становить 32883 грн. 93 коп. Суд погоджується з вірністю зробленого позивачем розрахунку пені.

Як зазначалося відповідач звернувся до суду з клопотанням про зменшення штрафних санкцій на 90%.

Розглянувши дане клопотання, врахувавши всі обставини справи господарський суд прийшов до висновку про часткове задоволення поданого клопотання та зменшення розміру штрафних санкцій на 20%. При цьому суд виходив з наступного.

У випадку нарахування пені, яка є явно завищеною, не відповідає передбаченим у пункту 6 статті 3, частини 3 статті 509 та частинам 1-2 статті 627 Цивільного кодексу України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права, суд має право її зменшувати. Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку, спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов'язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Пунктом 1 ст.233 Господарського кодексу України встановлено, що суд має право зменшити розмір санкцій, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора.

Як вбачається з матеріалів справи відповідач в обгрунтування заяви про зменшення розміру пені вказує на те, що не має можливості вчасно виконувати договірні зобов'язання у зв'язку з відсутністю коштів та збитковістю підприємства, а нараховані позивачем штрафні санкції значно погіршують фінансове становище відповідача. Причиною такої збитковості є недоотримання прибутку підприємством від господарської діяльності, оскільки тарифи на послуги що надаються Кузнецовським міським комунальним підприємством населенню м. Кузнецовськ, не відповідають фактичній вартості даних послуг. Відповідач надаючи житлово-комунальні послуги всім мешканцям міста з економічно обґрунтованими витратами, що перевищують рівень відшкодування цих витрат по діючих тарифах, фактично субсидує за власні кошти населення міста і в свою чергу несе збитки, чим збільшує накопичення заборгованості перед ВП «РАЕС».

Відповідно до пп.3.17.4 п.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" від 26.12.2011 №18, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Беручи до уваги зазначені відповідачем причини неналежного виконання зобов'язання, майнові інтереси сторін, що заслуговують на увагу, а також поведінку винної сторони, господарський суд вважає вказані відповідачем обставини винятковими, а відтак нараховану позивачем суму пені неспіврозмірною порівняно із збитками кредитора, тому розмір пені підлягає зменшенню на 20 % до 26307 грн. 14 коп.

З огляду на вищевикладене в сукупності вбачається, що задоволенню підлягають вимоги позивача про стягнення з відповідача 747666 грн. 96 коп. основного боргу, 5980 грн. 31 коп. 3% річних, 57474 грн. 52 коп. інфляційних втрат та 26307 грн. 14 коп. пені, які стверджуються матеріалами справи є законними та обґрунтованими.

Відповідно до пункту 4.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №7 від 21.02.2013 року "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог; при задоволенні позову в повному обсязі відшкодування витрат позивача, що пов'язані зі сплатою судового збору, покладається на відповідача; в разі відмови у позові повністю ці витрати покладаються на позивача. Такі правила розподілу судового збору застосовуються у спорах як майнового, так і немайнового характеру.

У разі коли господарський суд на підставі пункту 3 статті 83 ГПК зменшує розмір неустойки (штрафу, пені), витрати позивача, пов'язані зі сплатою судового збору, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір судом не було зменшено (пункт 4.3 вказаної Постанови Пленуму).

На відповідача покладаються витрати по сплаті судового збору в сумі 16880 грн. 11 коп.

Керуючись статтями 32 - 34, 43, 44, 49, 82 - 85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задоволити частково.

Стягнути з Кузнецовського міського комунального підприємства (34400, Рівненська область, м. Кузнецовськ, майдан Незалежності, 2, ідентифікаційний код 30536302, МФО 300131, р/р 26008005664501 в філії "Північно-Західне регіональне управління" ПАТ "Банк "Фінанси та кредит" м.Рівне) на користь Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" від імені якого діє відокремлений підрозділ "Рівненська атомна електрична станція" (34400, Рівненська область, м. Кузнецовськ, ідентифікаційний код 05425046, МФО 333368, р/р 260023181737 в РОУ ПАТ "Державний ощадний банк України") заборгованість в сумі 837428 (вісімсот тридцять сім тисяч чотириста двадцять вісім) грн. 93 коп., з яких 747666 (сімсот сорок сім тисяч шістсот шістдесят шість) грн. 96 коп. основний борг, 26307 (двадцять шість тисяч триста сім) грн. 14 коп. пеня, 5980 (п'ять тисяч дев'ятсот вісімдесят) грн. 31 коп. 3% річних та 57474 (п'ятдесят сім тисяч чотириста сімдесят чотири) грн. 52 коп. інфляційні втрати, а також 16880 (шістнадцять тисяч вісімсот вісімдесят) грн. 11 коп. судового збору.

Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Повне рішення складено "22" липня 2014 року

Суддя Корсун В.Я.