ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25 червня 2014 року
Справа № 808/457/14
м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Горобцової Я.В. розглянувши у місті Запоріжжі в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Сільськогосподарського виробничого кооперативу «Агрофірма «Україна» до Приморської об’єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів в Запорізькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -
ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
До Запорізького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов Сільськогосподарського виробничого кооперативу «Агрофірма «Україна» (далі – позивач або СВК «Агрофірма «Україна») до Приморської об’єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів в Запорізькій області (далі – відповідач або Приморська ОДПІ ГУ Міндоходів в Запорізькій області), в якому позивач просить скасувати податкове повідомлення-рішення №0095081715 від 27.12.2013.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відсутність реєстрації договорів оренди окремих земельних ділянок не спростовує факту виробництва на них власної сільгосппродукції. Крім того, позивач зазначає, що зареєстрований належним чином договір оренди не може вважатися єдиними обов’язковим документом, що підтверджує правомірність перебування особи у статусі платника фіксованого сільськогосподарського податку. Також позивач вказує на відсутність підстав вважати ПП «Експот» фіктивним підприємством, а його діяльність – протиправною. Таким чином, позивач не був і не міг бути обізнаний щодо можливої протиправної діяльності посадових осіб ПП «Експорт» в зв’язку з чим, не може нести відповідальність як юридична особа за дії останнього.
Заперечуючи проти позову з підстав, викладених у письмових заперечення, ідентичних за змістом до акту перевірки, відповідач зазначив, що основним критерієм, який дає право сільськогосподарським товаровиробникам застосовувати пільгові режими оподаткування, Податковим кодексом України визначено обсяг сільськогосподарської продукції, яка вироблена таким підприємством на власних або орендованих виробничих фондах (потужностях). Таким чином, щодо земельних ділянок, що використовуються сільськогосподарськими товаровиробниками – суб’єкти спеціального режиму сплати ПДВ чи платниками фіксованого сільськогосподарського податку, повинно бути оформлено або право власності, або право оренди у загальновстановленому порядку.
Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 14 березня 2014 року відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду.
23 червня 2014 року через службу діловодства суду представником позивача подано клопотання про розгляд справи за його відсутності.
25 червня 2014 року через службу діловодства суду від представника відповідача надійшло клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження.
Відповідно до ч. 4 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі особи, які беруть участь у справі, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
За таких обстави суд приходить до висновку, що є можливим розглянути адміністративну справу у порядку письмового провадження без участі представників сторін на підставі матеріалів, які містяться в адміністративній справі.
Відповідно ч.1 ст. 41 КАС України суд під час судового розгляду адміністративної справи здійснює повне фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу. У разі неявки у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності осіб, які беруть участь у справі (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -
ВСТАНОВИВ:
Сільськогосподарський виробничий кооператив «Агрофірма «Україна» зареєстрований Приазовською районною державною адміністрацією Запорізької області як юридична особа за адресою: 72414, Запорізька область, Приазовський район, с. Воскресенка, вул. Леніна, 40. Ідентифікаційний код 03749922.
На підставі направлень від 21.10.2013 №17032, 17033, 17034 виданих 21.10.2013 Приморською ОДПІ ГУ Міндоходів в Запорізькій області, згідно ст. 20, 75, 77 Податкового кодексу України та відповідно до плану-графіку проведення планових виїзних перевірок суб’єктів господарювання посадовими особами відповідача проведено документальну планову виїзну перевірку Сільськогосподарського виробничого кооперативу «Агрофірма «Україна» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2010 по 30.06.2013, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2010 по 30.06.2013 відповідно до затвердженого плану перевірки.
За результатами перевірки складено Акт №99/08-17-22/03749922 від 06.12.2013 на підставі якого прийнято податкове повідомлення-рішення №0095081715 від 27.12.2013, яким збільшено суму грошового зобов’язання позивача з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів за основним платежем 2 722 295,00грн., за штрафними санкціями 2 582 838,00грн.
Перевіркою встановлено порушення позивачем п.п. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3, п. 4.1 ст. 4, п.п. 6.1 п. 6.1, п. 6.1, п. 6.4 ст. 6, п.п. 7.3.1 п. 7.3 ст.7, п. 8-1.1 ст. 8-1, п. 8-1.2, п. 8-1.6, ст. 8-1, п. 8-1.7 ст.8-1 Закону України «Про податок на додану вартість» (із змінами та доповненнями, які діяли у періоді, що перевірявся) та п. 185.1 ст. 185, п. 186.1 ст. 186, п. 187.1 ст.187, п. 188.1 ст. 188, п. 193.1 ст. 193, п. 194.1 ст. 194, п. 209.1, п. 209.2, п.209.6, п.209.1 ст. 209 Податкового кодексу України: СВК «Агрофірма «Україна» за період з 01.07.2010 по 30.06.2013 занизило податкові зобов’язання по загальним деклараціям відповідних звітних періодів у розмірі 2 722 295,00грн., у тому числі в липні 2010р. в сумі 62831,0грн., у серпні 2010р. в сумі 97129,0грн., у вересні 2010р. в сумі 114973грн., у жовтні 2010р. в сумі 145289грн., у листопаді 2010р. в сумі 100516грн., у грудні 2010р. в сумі 68730грн., у січні 2011р. в сумі 1117,0грн., у лютому 2011р. в сумі 85425грн., у березні 2011р. в сумі 38876грн., у квітні 2011р. в сумі 17455грн., у травні 2011р. в сумі 28431грн., у червні 2011р. в сумі 13147грн, у липні 2011р. в сумі 53601грн., у серпні 2011р. в сумі 123656грн., у вересні 2011р. в сумі 110179грн., у жовтні 2011р. в сумі 100890грн., у листопаді 2011р. в сумі 91607грн., у грудні 2011р. в сумі 183759грн., у січні 2012р. в сумі 80701грн., у лютому 2012р. в сумі 190грн., у березні 2012р. в сумі 167761грн., у квітні 2012р. в сумі 20954грн., у травні 2012р. в сумі 99633грн., у червні 2012р. в сумі 25769грн., у липні 2012р. в сумі 47372грн., у серпні 2012р. в сумі 86586грн., у вересні 2012р. в сумі 296343грн., у жовтні 2012р. в сумі 43301грн., у листопаді 2012р. в сумі 39414грн., у грудні 2012р. в сумі 82693грн., у січні 2013р. в сумі 1805грн., у лютому 2013р. в сумі 141636грн., у березні 2013р. в сумі 42676грн., у квітні 2013р. в сумі 74874грн., у травні 2013р. в сумі 22657грн., у червні 2013р. в сумі 10319грн., внаслідок неправомірного віднесення сум податку на додану вартість від операцій з продажу продукції, яка була вирощена на основних фондах, які не відповідають п.209.6 ст. 209 Податкового кодексу України та договори оренди по даним земельним ділянкам не відповідають вимогам діючого законодавства, до скорочених декларацій з податку на додану вартість, що призвело до використання пільги всупереч умовам і цілям її надання.
З матеріалів справи вбачається, що СВК «Агрофірма «Україна» є суб’єктом спеціального режиму оподаткування податком на додану вартість, що підтверджується Свідоцтвом №200085886 (НБ №021599) ( т. 1 а.с. 163), індивідуальний податковий номер підприємства: 008492008043.
Відповідно до ст. 8-1 Закону України «Про податок на додану вартість» резидент, який провадить підприємницьку діяльність у сфері сільського і лісового господарства та рибальства та відповідає критеріям, встановленим у пункті 8-1.6 цієї статті (далі - сільськогосподарське підприємство), може обрати спеціальний режим оподаткування.
Згідно із спеціальним режимом оподаткування сума податку на додану вартість, нарахована сільськогосподарським підприємством на вартість поставлених ним сільськогосподарських товарів (послуг), не підлягає сплаті до бюджету та повністю залишається у розпорядженні такого сільськогосподарського підприємства для відшкодування суми податку, сплаченої (нарахованої) постачальнику на вартість виробничих факторів, а за наявності залишку такої суми податку - для інших виробничих цілей.
Сільськогосподарським вважається підприємство, основною діяльністю якого є поставка вироблених (наданих) ним сільськогосподарських товарів (послуг) на власних або орендованих виробничих потужностях, а також на давальницьких умовах, в якій питома вага вартості сільськогосподарських товарів (послуг) становить не менше 75 відсотків вартості всіх товарів (послуг), поставлених протягом попередніх дванадцяти послідовних звітних податкових періодів сукупно.
Ця норма діє з урахуванням того, що:
а) для новоствореного сільськогосподарського підприємства, зареєстрованого як суб'єкт господарювання, який здійснює господарську діяльність менше дванадцяти календарних місяців, така питома вага сільськогосподарських товарів (послуг) розраховується за наслідками кожного звітного податкового періоду;
б) з метою розрахунку такої питомої ваги до складу основної діяльності сільськогосподарського підприємства не включаються оподатковувані операції з поставки капітальних активів, що перебували у складі його основних фондів не менше дванадцяти послідовних звітних податкових періодів сукупно, якщо такі поставки не були постійними і не становили окремої підприємницької діяльності.
Сільськогосподарськими вважаються товари, зазначені у групах 1-24 УКТ ЗЕД згідно із Законом України «Про Митний тариф України», якщо такі товари вирощуються, відгодовуються, виловлюються або збираються (заготовляються) безпосередньо платником податку - суб'єктом спеціального режиму оподаткування (крім придбання таких товарів у інших осіб), а також продукти обробки (переробки) таких товарів, які поставляються зазначеним платником податку - їх виробником.
Відповідно до п. 209.2 ст. 209 Податкового кодексу України згідно із спеціальним режимом оподаткування сума податку на додану вартість, нарахована сільськогосподарським підприємством на вартість поставлених ним сільськогосподарських товарів/послуг, не підлягає сплаті до бюджету та повністю залишається в розпорядженні такого сільськогосподарського підприємства для відшкодування суми податку, сплаченої (нарахованої) постачальнику на вартість виробничих факторів, за рахунок яких сформовано податковий кредит, а за наявності залишку такої суми податку - для інших виробничих цілей.
Зазначені суми податку на додану вартість акумулюються сільськогосподарськими підприємствами на спеціальних рахунках, відкритих в установах банків та/або в органах, які здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів у порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України.
Статтею 209 Податкового кодексу України (далі - Кодекс) для сільськогосподарських товаровиробників запроваджено пільговий режим оподаткування в частині податку на додану вартість, який передбачає підтримку сільськогосподарських товаровиробників шляхом направлення сум податку на додану вартість, що визначені ними для сплати до бюджету, на розвиток сільськогосподарської галузі.
Так, спеціальним режимом оподаткування передбачено, що сума ПДВ, нарахована сільськогосподарським підприємством на вартість поставлених ним сільськогосподарських товарів/послуг, не підлягає сплаті до бюджету та повністю залишається в розпорядженні такого сільськогосподарського підприємства для відшкодування суми податку, сплаченої (нарахованої) постачальнику на вартість виробничих факторів, за рахунок яких сформовано податковий кредит, а за наявності залишку такої суми податку - для інших виробничих цілей (пункт 209.2 статті 209 Кодексу).
Для сільськогосподарських товаровиробників під виробничими цілями слід вважати витрати, що безпосередньо пов'язані з діяльності у сфері сільського господарства. До такої діяльності, відповідно до підпункту 209.15.2 пункту 209.15 статті 209 Кодексу, належать
• виробництво продукції рослинництва, а саме рослинних культур, а також вирощування фруктів та овочів, квітів та декоративних рослин (у відкритих або закритих ґрунтах), грибів, насіння, прянощів, саджанців та водоростей, а також їх обробка, переробка та/або консервація;
• виробництво продукції тваринництва, а саме свіських сільськогосподарських тварин, птахівництва, кролівництва, бджільництва, а також розведення шовкопрядів, змій, інших плазунів або слимаків та інших наземних ссавців, безхребетних та комах, а також їх обробка, переробка та/або консервація;
• надання послуг іншим сільськогосподарським підприємствам з використанням сільськогосподарської техніки, крім надання її у фінансову оренду (лізинг).
При цьому ні Кодексом, ні Порядком не обмежено використання податку на додану вартість, що акумульовані на спеціальному рахунку сільськогосподарського товаровиробника, виключно на оплату податку на додану вартість, що нарахований постачальником на вартість поставлених ним товарів/послуг, чи на оплату вартості таких товарів/послуг, які придбані виключно у платників податку на додану вартість.
Тому сільськогосподарське підприємство має право оплачувати за рахунок коштів, що акумульовані на спеціальному рахунку, повну вартість придбаних товарів/послуг, які призначені для використання у виробництві сільськогосподарської продукції, в тому числі і податок на додану, який нараховується постачальником на вартість таких товар/послуг, а також вартість таких товарів/послуг, що придбаються в осіб, які не зареєстровані платниками податку на додану вартість
Відповідно до п. 209.6 ст. 206 ПК України сільськогосподарським вважається підприємство, основною діяльністю якого є постачання вироблених (наданих) ним сільськогосподарських товарів (послуг) на власних або орендованих основних фондах, а також на давальницьких умовах, в якій питома вага вартості сільськогосподарських товарів/послуг становить не менш як 75 відсотків вартості всіх товарів/послуг, поставлених протягом попередніх 12 послідовних звітних податкових періодів сукупно.
Згідно абз. 1 п. 301.1 статті 301 ПК України платниками податку з урахуванням обмежень, встановлених пунктом 301.6 цієї статті, можуть бути сільськогосподарські товаровиробники, у яких частка сільськогосподарського товаровиробництва за попередній податковий (звітний) рік дорівнює або перевищує 75 відсотків.
Сільськогосподарський товаровиробник - юридична особа незалежно від організаційно-правової форми, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції та/або розведенням, вирощуванням та виловом риби у внутрішніх водоймах (озерах, ставках та водосховищах) та її переробкою на власних чи орендованих потужностях, у тому числі власновиробленої сировини на давальницьких умовах, та здійснює операції з її постачання (п.14.1.235 статті 14 ПК України).
Водночас, об'єктом оподаткування податком для сільськогосподарських товаровиробників згідно з п.302.1 статті 302 ПК України є площа сільськогосподарських угідь (ріллі, сіножатей, пасовищ і багаторічних насаджень) та/або земель водного фонду (внутрішніх водойм, озер, ставків, водосховищ), що перебуває у власності сільськогосподарського товаровиробника або надана йому у користування, у тому числі на умовах оренди.
Кваліфікаційною вимогою для особи, яка претендує на набуття статусу платника фіксованого сільськогосподарського податку, є частка сільськогосподарського виробництва, яка повинна перевищувати 75 відсотків загального обсягу доходів суб'єкта господарювання.
Порядок набуття та підтвердження статусу платника фіксованого сільськогосподарського податку встановлено статтею 308 ПК України.
За змістом норм Податковго кодексу України, для цілей справляння фіксованого сільськогосподарського податку землі, що використовуються сільськогосподарським товаровиробником для виробництва продукції рослинництва, повинні знаходитися у власності чи користуванні такого виробника.
З приписів пункту 308.4 статті 308 Податкового кодексу України випливає, що сільськогосподарська продукція для цілей визначення частки сільськогосподарського товаровиробництва поділяється на чотири види: 1) продукція рослинництва, що вироблена (вирощена) на угіддях, які належать сільськогосподарському товаровиробнику на праві власності або надані йому в користування, а також продукції рибництва, виловленої (зібраної), розведеної, вирощеної у внутрішніх водоймах (озерах, ставках і водосховищах), та продуктів її переробки на власних підприємствах або орендованих виробничих потужностях; 2) продукція рослинництва на закритому ґрунті та продуктів її переробки на власних підприємствах або орендованих виробничих потужностях; 3) продукція тваринництва і птахівництва та продуктів її переробки на власних підприємствах або орендованих виробничих потужностях; 4) продукція, що вироблена із сировини власного виробництва на давальницьких умовах, незалежно від територіального розміщення переробного підприємства.
При цьому віднесення сільськогосподарської продукції до кожного з наведених видів пов'язане як із властивостями цієї продукції (як-от продукція рослинництва чи тваринництва), так і з певними вимогами щодо способу створення такої продукції.
Зокрема, продукція рослинництва може бути вироблена (вирощена) на сільськогосподарських угіддях. При цьому передбачається, що відповідні угіддя знаходяться у власності чи користуванні особи.
Відповідно до викладеного, для цілей розрахунку частки сільськогосподарського товаровиробництва враховуються доходи від реалізації продукції рослинництва, яка вироблена (вирощена) на угіддях, що належать сільськогосподарському товаровиробнику на праві власності або надані йому в користування.
При визначенні змісту поняття знаходження сільськогосподарських угідь на праві власності чи користування у платника фіксованого сільськогосподарського податку судам варто виходити з такого.
Згідно з підпунктом 14.1.233 пункту 14.1 статі 14 Податкового кодексу України сільськогосподарські угіддя - це рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги.
Відповідно, сільськогосподарські угіддя знаходяться на земельних ділянках сільськогосподарського призначення.
Згідно з підпунктом 14.1.77 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України землі сільськогосподарського призначення для цілей глави 2 розділу XIV цього Кодексу - це землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції.
За змістом наведених норм Податкового кодексу України, для цілей справляння фіксованого сільськогосподарського податку землі, що використовуються сільськогосподарським товаровиробником для виробництва продукції рослинництва, повинні знаходитися у власності чи користуванні такого виробника.
Водночас Податковий кодекс України не деталізує вимог до правового титулу, відповідно до якого у особи виникає право користування земельною ділянкою, на якій розташовані сільськогосподарські угіддя, а також до правовстановлюючих документів, якими підтверджуються відповідні права на земельні ділянки.
Отже, за таких обставин будь-яке право користування земельною ділянкою, на якій розташовані сільськогосподарські угіддя, хоч би з яких підстав не виникало таке право, є належним для підтвердження частки сільськогосподарського товаровиробництва для цілей справляння фіксованого сільськогосподарського податку.
Таким чином, як випливає зі змісту пункту 308.4 статті 308 Податкового кодексу України, для розрахунку доходів від реалізації сільськогосподарської продукції власного виробництва як таких, що можуть враховуватися при визначенні частки сільськогосподарського товаровиробництва, можуть включатися доходи від продажу продукції рослинництва, вирощеної (виробленої) на сільськогосподарських угіддях, що знаходяться у користуванні особи на будь-яких умовах.
Варто зауважити, що земельне законодавство України вимагає державної реєстрації документа, що встановлює право користування земельною ділянкою.
Так, відповідно до частини другої статті 20 Закону України від 06.10.98 № 161-XIV «Про оренду землі» право оренди земельної ділянки виникає з дня державної реєстрації цього права відповідно до закону, що регулює державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.
Таким чином, для цілей регулювання земельних відносин виникнення права оренди земельної ділянки пов'язане із фактом державної реєстрації відповідного договору.
Водночас податкове законодавство не вимагає державної реєстрації договору оренди земельної ділянки (паю) як обов'язкової ознаки для кваліфікації відповідної ділянки як такої, що знаходиться у користуванні сільськогосподарського товаровиробника.
Враховуючи пріоритетність застосування норм Податкового кодексу України перед нормами інших галузей права у регулюванні податкових правовідносин, варто визнати, що недотримання норм земельного законодавства щодо реєстрації права оренди земельних ділянок не може бути перешкодою для кваліфікації сільськогосподарських угідь як таких, що знаходяться у користуванні товаровиробника для цілей справляння фіксованого сільськогосподарського податку. Розглядувані угіддя будуть знаходитися у користуванні платника сільськогосподарського податку. При цьому варто враховувати, що виникнення орендних відносин відповідно до вимог земельного законодавства не є обов'язковою умовою для визнання сільськогосподарських угідь такими, що знаходяться в користуванні платника фіксованого сільськогосподарського податку. Зазначене пояснюється тим, що оренда є лише одним із видів права користування землею.
У свою чергу, Податковий кодекс України не зводить користування сільськогосподарськими угіддями лише до виникнення права оренди на відповідні земельні ділянки. Відповідно, зареєстрований належним чином договір оренди не може вважатися єдиним обов'язковим документом, що підтверджує правомірність перебування особи у статусі платника фіксованого сільськогосподарського податку. Відтак, дефекти оформлення відповідного договору не можуть впливати на правильність врахування доходів від реалізації продукції рослинництва при розрахунку частки сільськогосподарського товаровиробництва.
За таких обставин продукція, вирощена на земельній ділянці, орендованій платником фіксованого сільськогосподарського податку в юридичної та/або фізичної особи, є сільськогосподарською продукцією в розумінні глави 2 розділу XIV Податкового кодексу Українинезалежно від того, чи зареєстровані належним чином договори оренди такої ділянки.
Відповідно, така продукція повинна враховуватися при визначенні частки сільськогосподарського товаровиробництва у розмірі 75 відсотків, необхідної для набуття та підтвердження особою статусу платника сільськогосподарського товаровиробника. За таких обставин відсутні будь-які підстави для розмежування сільськогосподарської продукції на ту, що отримана на належно оформлених земельних ділянках, право оренди яких зареєстровано, та на ту, що вирощена на ділянках, оренда чи інше право користування якими оформлені з недоліками.
Таким чином, перебування особи у статусі платника фіксованого сільськогосподарського податку є правомірним, якщо при цьому дотримано критерій щодо мінімального обсягу частки сільськогосподарського товаровиробництва, встановлений статтею 301 Податкового кодексу України. Цей критерій дотримується в тому разі, якщо продукція рослинництва вирощена на сільськогосподарських угіддях, що знаходяться у користуванні платника податку, незалежно від стану державної реєстрації договорів оренди відповідних ділянок.
З урахуванням викладеного, у податкових органів відсутні підстави для застосування будь-яких негативних наслідків до платників фіксованого сільськогосподарського податку та осіб, що застосовують спеціальний режим оподаткування податком на додану вартість сільськогосподарської діяльності, у разі недотримання останніми норм земельного законодавства щодо реєстрації договорів оренди земельних ділянок, якщо при цьому дотримано вимог законодавства податкового.
При цьому суд зазначає, що податкові органи наділені повноваженнями контролювати дотримання платниками податків норм податкового та окремих норм господарського законодавства у випадках, прямо передбачених законом. Функції контролю за дотриманням норм земельного законодавства до повноважень органів державної податкової служби не належить. Відповідно, порушення платниками норм іншого законодавства, дотримання якого не контролюється органами державної податкової служби, не можуть бути підставою для застосування відповідальності, передбаченої нормами Податкового кодексу України.
Податковим органом не заперечується, що позивач сплачує фіксований сільськогосподарський податок з площі всіх ділянок, що перебувають у його користуванні, на підтвердження чого в матеріалах справи наявні довідки видані ДПІ у Приазовському районі Запорізької області на адресу позивача від : 12.02.10, 04.02.11, 27.02.12 та від 31.07.13, в яких зазначається, що СВК «Агрофірма «Україна» є платником фіксованого сільськогосподарського податку .
Згідно із пунктом 2 статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.
Відповідно до ч.1 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.
Вимоги до форми та змісту первинних документів встановлено статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». Так, згідно частини 2 статті 9 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Щодо взаємовідносин між позивачем та ПП «Експорт» суд зазначає, що податкове законодавство України не ставить в залежність право покупця на податковий кредит від проведення перевірок податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету. Питання податкового кредиту поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб, а також наявності та змісту правових взаємовідносин цих осіб між собою.
Відсутність документального підтвердження сплати податку на додану вартість одним із постачальників товару у ланцюгу постачання не впливає на право покупця на віднесення до складу податкового кредиту ПДВ, сплаченого при придбанні товару, оскільки Податковий кодексу України не ставить таке право покупця в залежність від отримання документального підтвердження щодо належного виконання постачальниками товару своїх договірних (цивільно-правових) та податкових зобов'язань.
Чинним законодавством України на сторону цивільно-правової угоди, яка є платником податків, не покладено обов'язку з перевірки дотримання усіма постачальниками товару у ланцюгу постачання вимог цивільного, господарського, податкового та іншого законодавства.
При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом
Згідно чинного законодавства виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит не залежить від дотримання вимог податкового законодавства іншими суб'єктами господарювання. Несплата продавцем або його контрагентом ПДВ до бюджету, у разі фактичного здійснення господарської операції, не впливає на формування податкового кредиту покупцем, якщо він виконав усі передбачені законом умови отримання такого відшкодування і має всі документальні підтвердження розміру заявленого податкового кредиту.
У разі, коли контрагенти покупця чи треті особи не виконали свого зобов'язання зі сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо них. Вищезазначені факти, встановлені під час перевірки контрагентів, не є підставою для позбавлення покупця права на податковий кредит у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання права на кредит та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.
Таким чином, у позивача були відсутні підстави вважати ПП «ЕСКОРТ» фіктивним підприємством, а їх діяльність - протиправною. Таким чином, позивач не був і не міг бути обізнаний щодо можливої протиправної діяльності посадових осіб ПП «ЕСКОРТ», в зв'язку з чим не може нести відповідальність як юридична особа за їх дії.
Частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлені критерії, якими керується адміністративний суд при перевірці рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень. Відповідність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень передбаченим частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям перевіряється судом з урахуванням закріпленого статтею 9 Кодексу адміністративного судочинства України принципу законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Так, відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
«На підставі» означає, що суб’єкт владних повноважень: 1) повинен бути утвореним у порядку, визначеному Конституцією та законами України; 2) зобов’язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним.
«У межах повноважень» означає, що суб’єкт владних повноважень повинен приймати рішення, а дії вчиняти відповідно до встановлених законом повноважень, не перевищуючи їх.
«У спосіб» означає, що суб’єкт владних повноважень зобов’язаний дотримуватися встановленої законом процедури і форми прийняття рішення або вчинення дії і повинен обирати лише визначені законом засоби.
Зазначені критерії, хоч і адресовані суду, але одночасно вони є і вимогами для суб’єкта владних повноважень, який приймає відповідне рішення, вчиняє дії чи допускається бездіяльності.
В контексті вищевикладеного суд звертає увагу на те, що одним із принципів, яким повинно відповідати рішення суб'єкта владних повноважень, є принцип обґрунтованості, закріплений в пункті 3 частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України. Принцип обґрунтованості прийнятого рішення, тобто прийняття рішення з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення або вчинення дії, вимагає від суб'єкта владних повноважень (в тому числі, при винесенні рішення про анулювання дозволу) враховувати як обставини, на обов'язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Суб'єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих рішень, обґрунтованих припущеннями, а не конкретними обставинами. Рішення суб'єкта владних повноважень повинно бути мотивованим.
У спірних правовідносинах відповідачем було порушено принцип обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень, так як не було системно проаналізовано обставин спірних правовідносин, не було вжито відповідних заходів, які відповідач уповноважений вживати.
Відповідно до ч.1 ст.11 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
У ч.2 ст.71 КАС України зазначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов’язок доказування в спорі покладається на відповідача – орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.
Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві вимоги позивача є такими, що підлягають до задоволення.
Керуючись ст. ст. 69-71, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Позов Сільськогосподарського виробничого кооперативу «Агрофірма «Україна» - задовольнити.
Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення рішення Приморської ОДПІ Головного управління Міндоходів в Запорізькій області №0095081715 від 27.12.2013.
Стягнути з Державного бюджету України на користь Сільськогосподарського виробничого кооперативу «Агрофірма «Україна» 488,00 грн. (чотириста вісімдесят вісім гривень 00 копійок) судового збору.
Постанова набирає законної сили відповідно до частини першої статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України.
Суддя Я.В. Горобцова
Судове рішення № 39873589, Запорізький окружний адміністративний суд було прийнято 25.06.2014. Форма судочинства - Адміністративне, форма рішення - Постанова. На цій сторінці ви зможете знайти важливі дані про це судове рішення. Ми пропонуємо зручний та швидкий доступ до поточних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі недавніх судових прецедентів. Наша база даних охоплює повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам зручно знаходити важливі дані.
Це рішення відноситься до справи № 808/457/14. Юридичні особи, які зазначені в тексті цього судового документа: