Ухвала суду № 39870270, 16.07.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"16" липня 2014 р. м. Київ К/9991/59930/12

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі: Лосєва А.М., Бившевої Л.І., Шипуліної Т.М., за участю секретаря Титенко М.П.,за участю представників позивача:Васильєва П.П.,відповідача:Маісурадзе З.А.,прокуратури:Клюге Л.М.,розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Одесі Державної податкової служби

на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 24.02.2012

та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 19.09.2012

у справі № 2а/1570/3240/2011

за позовом Спільного українсько-англійського підприємства «Панком-Юн» у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю

до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Одесі,

за участю Прокуратури м. Одеси

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И ЛА:

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 24.02.2012, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 19.09.2012, задоволено позовні вимоги Спільного українсько-англійського підприємства «Панком-Юн» у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю (надалі - позивач, СУАП «Панком-Юн») до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Одесі, правонаступником якої є Спеціалізована державна податкова інспекція по роботі з великими платниками податків у м. Одесі Державної податкової служби (надалі - відповідач, СДПІ по роботі з ВПП у м. Одесі), про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 14.04.2011 № 0000271630 та № 0000281630.

Задовольняючи позов, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку про наявність у позивача законних підстав для формування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість за перевірений період, що вказує на безпідставність винесення податковим органом податкових повідомлень-рішень про зменшення заявленої суми бюджетного відшкодування та застосування штрафних санкцій.

Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Одеського окружного адміністративного суду від 24.02.2012 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 19.09.2012 і відмовити у задоволенні позову.

Позивач надав письмові заперечення на касаційну скаргу, в яких наводить доводи законності та обґрунтованості оскаржуваних судових рішень.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що фахівцями СДПІ по роботі з ВПП у м. Одесі була проведена позапланова невиїзна перевірка щодо підтвердження відомостей, отриманих від осіб, які мали правові відносини з платником податків СУАП «Панком-Юн» з питання перевірки достовірності нарахування сум бюджетного відшкодування ПДВ за січень, лютий, березень 2010 року, за результатами якої було складено акт від 30.03.2011 № 107/16-3/22447150/19.

Актом перевірки зафіксовано, що у грудні 2009 року, січні, лютому 2010 року більшу частину суми податкового кредиту ПДВ позивач формував за рахунок податкових накладних, виданих ВП «Панком Мет». При цьому, актом позапланової невиїзної документальної перевірки від 30.03.2011 № 108/16-3/22447150/20 було встановлено, що ВП «Панком Мет» за період грудень 2009 року та січень-лютий 2010 року мало взаємовідносини з підприємствами ТОВ «Атлон-Вир», ПП «Ферро-Ю», ПП «Олдтрейд-А», ПП «Метал флот», ПП «Алакран», ПП «Укрспецсоюз», що не мали необхідних умов для виконання постачання брухту кольорових та чорних металів або здійснення діяльності взагалі. Крім того, ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва надано акти перевірок щодо нікчемності укладених ВП «Панком Мет» правочинів з постачальниками. Таким чином, у зв'язку з відсутністю факту здійснення господарських операцій між підприємствами податковий орган дійшов висновку про те, що ВП «Панком Мет» є вигодотранспортуючим суб'єктом (транзитером), або є суб'єктом господарювання, що здійснює посередницьку функцію між вигодоформуючим суб'єктом та вигодонабувачем, яким у даному випадку є позивач.

Враховуючи зазначені в акті перевірки посилання на висновки актів щодо перевірок контрагентів та постачальників ВП «Панком Мет», СДПІ по роботі з ВПП у м. Одесі визначила, що діяльність СУАП «Панком-Юн» була спрямована на здійснення операцій, пов'язаних з отриманням податкової вигоди, з контрагентом-посередником, який не виконував своїх податкових зобов'язань. Тому, позивач, в порушення пп.7.4.1 п.7.4 ст. 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (надалі - Закон України «Про податок на додану вартість») безпідставно відніс до складу податкового кредиту суми ПДВ по взаємовідносинах з ВП «Панком Мет», що, в свою чергу, призвело до порушення пп.7.7.1, 7.7.2, п.7.7 ст. 7 вказаного Закону в частині завищення бюджетного відшкодування з ПДВ на суму 17 193 518 грн., в тому числі по деклараціях за січень-березень 2010 року.

На підставі вказаного акта перевірки, СДПІ по роботі з ВПП у м. Одесі було винесено податкове повідомлення-рішення від 14.04.2011 № 0000271630 про зменшення позивачеві суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість в розмірі 17 172 459 грн., а також податкове повідомлення-рішення № 0000281630 про донарахування податку на додану вартість в сумі 5 633 282 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій в сумі 1 408 320,50 грн.

Переглянувши судові рішення у межах касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не може погодитись із висновками судів попередніх інстанцій та вважає, що касаційна скарга відповідача підлягає частковому задоволенню, з огляду на наступне.

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» в редакції, що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин, податковий кредит звітного періоду визначається, виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше, ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.4.5 п. 7.4 ст. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» встановлено, що до складу податкового кредиту підлягають включенню суми сплаченого (нарахованого) податку, що підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). Не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними.

Правовий аналіз наведених норм дає підстави колегії суддів Вищого адміністративного суду України вважати, що юридичні наслідки у вигляді виникнення права платника податку на податковий кредит можуть мати лише реально вчинені господарські операції з придбання товарів, послуг чи основних фондів з метою використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності.

Такий висновок відповідає позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 21.01.2011 у справі № 21-37а10. Зокрема, Судовою палатою в адміністративних справах Верховного Суду України було зазначено, що податкова накладна, яка видається платником податку, що поставляє послуги, на вимогу їх отримувача, є підставою для нарахування податкового кредиту останнього лише за умови здійснення самої господарської операції.

Підпунктом 7.7.1 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» визначено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду. При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Згідно пп. 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 вказаного Закону, якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно пп. 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то: а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг); б) залишок від'ємного значення після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Виходячи зі змісту викладених норм, платник податків має право на бюджетне відшкодування стосовно тієї суми податку на додану вартість, яка фактично сплачується ним у попередніх податкових періодах постачальникам, що відповідає загальному поняттю відшкодування як компенсації понесених витрат.

При цьому, результати попередніх перевірок продавця, невідображення ним та його контрагентами сум податку на додану вартість у складі податкових зобов'язань та несплата їх до бюджету не є підставою для позбавлення позивача права на формування податкового кредиту з податку на додану вартість та отримання бюджетного відшкодування, оскільки невиконання свого зобов'язання однією із сторін господарських відносин не може вважатись підтвердженням наявності мети ухилення від сплати податків та отримання податкової вигоди іншою стороною.

Такий висновок відповідає позиції Верховного Суду України, викладеній у його постановах від 09.09.2008 у справі № 21-500во08, від 01.06.2010 у справі № 21-573во10, постанові від 31.01.2011 у справі за позовом ЗАТ «Мукачівський лісокомбінат» до Мукачівської ОДПІ про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, постанові від 31.01.2011 у справі за позовом ТОВ «Фірма «ВІК» до ДПІ у м. Херсоні про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень. Зокрема, Судова палата в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України зазначає, що всупереч наведеним рекомендаціям Верховного Суду України суди попередніх інстанцій, приймаючи рішення по справі, не досліджували укладені позивачем господарські договори, фактичні зміни в структурі активів та зобов'язань і власному капіталі позивача внаслідок виконання ним укладених угод, обмежившись лише перерахуванням контрагентів продавця та інших суб'єктів по ланцюгу постачання товарів, а також посиланням на рішення Господарського суду Одеської області від 30.08.2011 по справі № 35/17-2668-2011 та рішення Господарського суду Одеської області від 05.08.2011 по справі № 12/17-2718-2011, що не містять посилань на дослідження судом правильності формування СУАП «Панком-Юн» податкового кредиту та сум бюджетного відшкодування за січень, лютий, березень 2010 року.

Судами попередніх інстанцій також не було надано належної правової оцінки документальним доказам, які б підтверджували або спростовували реальність здійснення позивачем та ВП «Панком Мет» господарських операцій, на підставі яких СУАП «Панком-Юн» було збільшено податковий кредит попередніх періодів та сформовано заявлену до відшкодування з бюджету суму податку на додану вартість.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України, з метою виключення факту штучного створення документообігу задля імітації господарських операцій, що дають право на формування сум податкового кредиту та бюджетне відшкодування, вважає за необхідне при новому розгляді справи суду першої інстанції, з урахуванням принципу офіційного з'ясування обставин в адміністративній справі, закріпленого част. 4 та 5 ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України, звернути увагу на дослідження доказів, які б підтверджували факти отримання, перевезення, відвантаження, зберігання товару, надання послуг, виконання робіт, проведення розрахунків між сторонами договорів за участю позивача, використання придбаного ним товару у власній господарській діяльності тощо.

Без дослідження належних та допустимих документальних доказів у справі рішення суду не може відповідати незмінним принципам законності, повноти і обґрунтованості у розумінні статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Зважаючи на те, що судами попередніх інстанцій вищеназвані обставини враховано не було, і це призвело до передчасних та не обґрунтованих належним чином висновків щодо прав і обов'язків сторін у даному спорі, а також те, що передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, судові рішення у справі підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції відповідно до частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись ч. 3 ст. 160, ст.ст. 210, 214, 215, 220, 223, 227, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

1. Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Одесі Державної податкової служби задовольнити частково.

2. Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 24.02.2012 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 19.09.2012 у справі № 2а/1570/3240/2011 скасувати.

Справу № 2а/1570/3240/2011 направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя(підпис)А.М. Лосєв Судді:(підпис)Л.І. Бившева (підпис) Т.М. Шипуліна