Ухвала суду № 39870195, 10.07.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 липня 2014 року м. Київ К/800/13712/13

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Суддів: Лиски Т.О. (доповідач),

Бутенка В.І.,

Штульмана І.В.,

провівши в порядку касаційного провадження попередній розгляд адміністративної справи за позовом ОСОБА_3 до Відділу державної виконавчої служби Міжгірського районного управління юстиції, третя особа - Управління Пенсійного фонду України в Міжгірському районі про визнання дій протиправними, касаційне провадження в якій відкрито за касаційною скаргою Відділу державної виконавчої служби Міжгірського районного управління юстиції на постанову Міжгірського районного суду Закарпатської області від 02 квітня 2012 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 05 лютого 2013 року, -

в с т а н о в и л а:

У березні 2012 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до Відділу державної виконавчої служби Міжгірського районного управління юстиції, третя особа - Управління Пенсійного фонду України в Міжгірському районі про визнання дій щодо винесення постанови про закінчення виконавчого провадження незаконними та скасування постанови державного виконавця про закінчення виконавчого провадження від 30 вересня 2011 року.

Постановою Міжгірського районного суду Закарпатської області від 02 квітня 2012 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 05 лютого 2013 року, позовні вимоги ОСОБА_3 задоволено частково. Визнано неправомірними дії і бездіяльність державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Міжгірського районного управління юстиції щодо примусового виконання рішення Міжгірського районного суду за виконавчим листом у справі № 2-а-2013/2011р., виданим Міжгірським районним суд Закарпатської області 26 травня 2011 року і закінчення виконавчого провадження в зв'язку повним фактичним виконанням і винесенням постанови про це, від 30 вересня 2011 року.

Виконавчий лист № 2-а-2013/2011р., виданий Міжгірським районним судом 26 травня 2011 року, надіслано до Відділу державної виконавчої служби Міжгірського районного управління юстиції для виконання у встановленому законом порядку. Зобов'язано Управління Пенсійного фонду України в Міжгірському районі в строк до 20 квітня 2012 року подати звіт про виконання судового рішення за вищевказаним виконавчим листом.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій у справі, Відділ державної виконавчої служби Міжгірського районного управління юстиції звернувся з касаційною скаргою, в якій просить рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати, а в справі прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, здійснивши перевірку доводів касаційної скарги, матеріалів справи, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що постановою Міжгірського районного суду Закарпатської області від 26 травня 2011 року зобов'язано Управління Пенсійного фонду України в Міжгірському районі Закарпатської області нарахувати і виплатити ОСОБА_3 підвищення до пенсії в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком на підставі положень ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» з врахуванням статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», Закону України «Про статус гірських населених пунктів в Україні» та виплачених раніше сум за період з 06 листопада 2010 року по 26 травня 2011 року включно та надалі до припинення права на таке.

В червні 2011 року позивачем було надіслано виконавчий лист до підрозділу примусового виконання рішень Відділу державної виконавчої служби Міжгірського районного управління юстиції в Закарпатській області для примусового виконання.

05 вересня 2011 року державним виконавцем було відкрито виконавче провадження.

04 березня 2012 року позивач поштою одержав відповідь на своє звернення від керівника управління ДВС, згідно якої виконавче провадження закінчено на підставі повідомлення Управління Пенсійного фонду України в Міжгірському районі Закарпатської області № 11501/3 від 16 вересня 2011 року, згідно якого за вказаним вище виконавчим листом позивачу проведено нарахування та виплату присуджених постановою суду належних сум.

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що оскаржувана постанова прийнята відповідачем без дотримання вимог чинного законодавства України, а тому підлягає скасуванню.

Такий висновок судів попередніх інстанцій відповідає обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку регулюється Законом України від 21 квітня 1999 року, № 606-XIV «Про виконавче провадження».

Згідно статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Частиною 1 статті 11 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії, а частиною 2 цієї статті передбачено, що державний виконавець здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення, у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом.

Стаття 37 Закону України «Про виконавче провадження» містить вичерпний перелік підстав для закінчення виконавчого провадження, а саме: 1) прийняття судом відмови стягувача від стягнення; 2) затвердження судом мирової угоди між стягувачем і боржником про закінчення виконавчого провадження; 3) смерті або оголошення померлим стягувача чи боржника, визнання безвісно відсутнім боржника або стягувача, ліквідації юридичної особи - сторони виконавчого провадження, якщо виконання їх обов'язків чи вимог у виконавчому провадженні не допускає правонаступництва; 4) скасування рішення суду або іншого органу (посадової особи), яке підлягало виконанню на підставі виконавчого документа; 5) письмової відмови стягувача від одержання предметів, вилучених у боржника при виконанні рішення про передачу їх стягувачеві, або знищення речі, яка мала бути передана стягувачеві в натурі; 6) закінчення передбаченого законом строку для даного виду стягнення; 7) передачі виконавчого документа ліквідаційній комісії у разі ліквідації боржника - юридичної особи або арбітражному керуючому у разі визнання боржника банкрутом; 8) фактичного повного виконання рішення згідно з виконавчим документом; 9) повернення виконавчого документа без виконання на вимогу суду або іншого органу (посадової особи), які видали виконавчий документ, або на письмову вимогу стягувача; 10) направлення виконавчого документа за належністю до іншого відділу державної виконавчої служби; 11) повернення виконавчого документа до суду чи іншого органу (посадової особи), які видали виконавчий документ, у випадку, передбаченому частиною третьою статті 76 цього Закону.

Відповідно до пункту 8 частини 1 статті 49 Закону України «Про виконавче провадження», виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.

Як було встановлено судами попередніх інстанцій, відповідачем згідно виконавчого листа було проведено лише нарахування, а виплата коштів позивачу не проводилась.

Враховуючи викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що оскаржувана постанова відповідача є незаконною, у зв'язку з чим підлягає скасуванню, а позовні вимоги задоволенню.

Відповідно до частини третьою статті 2201 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Таким чином, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід відхилити, оскільки судові рішення постановлені з додержанням норм матеріального та процесуального права, правова оцінка обставинам у справі дана вірно, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 2201, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

ухвалила:

Касаційну скаргу Відділу державної виконавчої служби Міжгірського районного управління юстиції відхилити, а постанову Міжгірського районного суду Закарпатської області від 02 квітня 2012 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 05 лютого 2013 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді: