Ухвала суду № 39869964, 26.06.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 червня 2014 року м. Київ К/800/10132/14

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючої: суддів: Блажівської Н.Є., Карася О.В., Сіроша М.В.,розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю «Ріка» на постанову Київського окружного адміністративного суду від 29 травня 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 6 лютого 2014 року

у справі № 810/2102/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ріка»

до Державної податкової інспекції в Обухівському районі

Київської області Державної податкової служби

про визнання протиправними та скасування податкових

повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И В

Товариство з обмеженою відповідальністю «Ріка» (надалі також - ТОВ «Ріка», позивач) звернулося до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції в Обухівському районі Київської області Державної податкової служби (надалі - ДПІ, відповідач) про скасування податкових повідомлень-рішень від 24 квітня 2013 року №0000602201/504, №0000612201/505.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 29 травня 2013 року в задоволенні позову відмовлено.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 6 лютого 2014 року апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Ріка» залишено без задоволення, а постанову Київського окружного адміністративного суду від 29 травня 2013 року - без змін.

Позивач в касаційній скарзі, вказуючи на допущені судами першої та апеляційної інстанцій порушення вимог матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору, просить скасувати постанову Київського окружного адміністративного суду від 29 травня 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 6 лютого 2014 року і ухвалити нову постанову про задоволення позову.

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши за матеріалами справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд звертає увагу на наступне.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, які не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Фактичною підставою прийняття податкових повідомлень-рішень від 24 квітня 2013 року №0000602201/504 (збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на загальну суму 43116,25 грн.), №0000612201/505 (збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 41063 грн.), з приводу правомірності яких виник спір, стали висновки відповідача, викладені в акті перевірки від 5 квітня 2013 року №492/22/20596420, про порушення позивачем вимог пункту 185.1 статті 185, пункту 188.1 статті 188, пунктів 198.2, 198.3, 198.6 статті 198, пункту 200.1 статті 200, пунктів 201.6, 201.7, 201.8 статті 201 Податкового кодексу України (надалі також - ПК України; тут і надалі - в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), в результаті чого занижено податок на додану вартість на суму 32850,00 грн.; пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток на суму 34493,00 грн.

Вказані висновки відповідача ґрунтуються на тому, що позивачем безпідставно відображено в податковому обліку витрати та податковий кредит, які виникли за результатами фінансово-господарських операцій з ТОВ «Комерційна фірма «Горизонталь», ТОВ «Компанія «Мармур ЛТД», оскільки такі господарські операції не були реальними і їх документальне оформлення було спрямоване виключно на отримання необґрунтованої податкової вигоди.

Відповідно до підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 ПК України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Підпунктом 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України визначено, що не включаються до складу витрат витрати не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з пунктом 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кредит звітного періоду, відповідно до пункту 198.3 статті 198 ПК України, визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

З наведених законодавчих положень випливає, що умовою виникнення у платника права на включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість та зменшення оподатковуваного доходу на суму витрат є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою використання у власній господарській діяльності, а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

При цьому як відомості, що містяться у податкових накладних, так і дані первинних документів, що складаються при здійсненні господарської операції та подаються платником до контролюючого органу, мають відповідати установленим вимогам та містити достовірну інформацію про обставини, з якими законодавство пов'язує реалізацію права платника на податкову вигоду.

Відмова в отриманні податкової вигоди за наявності у документах платника недостовірних та суперечливих відомостей є податковим ризиком. У цілях підтвердження обґрунтованості заявлених податкових вигод має бути встановлений їх об'єктивний предметний зв'язок з фактами та результатами реальної підприємницької або іншої економічної діяльності, що слугує підставою для висновку про достовірність первинних документів, у тому числі й відносно учасників та умов господарських операцій.

Слід також зазначити, що обов'язок підтвердити правомірність та обґрунтованість витрат (у тому числі і по сплаті ПДВ) первинними документами покладається на платника, позаяк саме він виступає суб'єктом, що використовує включену постачальником до ціни товару суму ПДВ при обчисленні суми податку, яка підлягає перерахуванню до бюджету, а також зменшує об'єкт оподаткування податку на прибуток за фактом понесення витрат.

При цьому слід зазначити, що надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Про необґрунтованість податкової вигоди можуть також свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема про наявність таких обставин:

- неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності;

- відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності у зв'язку з відсутністю управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів;

- облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням податкової вигоди, якщо для такого виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій;

- здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку;

- відсутність первинних документів обліку.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, позивачем укладено договори поставки товарів з ТОВ «Компанія «Мармур ЛТД» від 13 червня 2012 року №112 та з ТОВ «Комерційна фірма «Горизонталь» від 11 червня 2012 року №11/06-03, за умовами яких постачальники брали на себе зобов'язання поставити позивачу товар - відходи плівки тюковані.

На підтвердження дійсної поставки товарів позивачем надано договори, податкові накладні, рахунки-фактури, видаткові накладні та платіжні доручення.

Разом з тим, надані позивачем докази є обов'язковими, але не вичерпними, оскільки предмет доказування у справі, що розглядається, становлять обставини, що підтверджують або спростовують реальність здійснення самої господарської операції (поставки товару), а відтак і обґрунтованість визначення податкового кредиту та зменшення оподатковуваного доходу на суму витрат позивача.

При цьому слід звернути увагу й на те, що документи та інші дані, що спростовують чи підтверджують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються тощо.

Згідно обставин, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій, в ході розгляду справи позивачем не підтверджено належними доказами факту реального здійснення господарських операцій (поставки товару) контрагентами, а відтак, дійшли вірного висновку, що позивачем перераховувалися, а ТОВ «Компанія «Мармур ЛТД ТОВ «Комерційна фірма «Горизонталь» приймалися кошти без мети реального настання правових наслідків, а з метою отримання необґрунтованої податкової вигоди. Відтак, з урахуванням наведеного, підстави для формування витрат та податкового кредиту у позивача по вказаним правочинам відсутні, а отже оскаржувані податкові повідомлення-рішення є правомірними та не підлягають скасуванню.

Зазначені висновки судів попередніх інстанцій ґрунтуються на тому, що надані позивачем первинні документи не підтверджують факт поставки товарів, оскільки не містять характеристики якісних показників і не дають можливість встановити, які саме критерії використовувались для визначення вартості товарів та, відповідно, необхідність і доцільність використання їх в господарській діяльності (направленість на отримання прибутку), а лише містять загальну назву товару та його вартість.

При цьому згідно умов укладених позивачем та його контрагентів договорів, в ціну товару включена його доставка, що повинна здійснюватись постачальником, однак позивачем не надано товарно-транспортних накладних, актів прийому-передачі товарів від контрагентів, довіреностей на отримання товару від контрагентів або будь-яких інших належних доказів транспортування та отримання товару, враховуючи його значний об'єм (в середньому 9,5 тони за одну поставку).

Також, згідно встановлених попередніми судовими інстанціями обставин, у ТОВ «Компанія «Мармур ЛТД» та ТОВ «Комерційна фірма «Горизонталь» відсутні будь-які основні засоби та виробничі потужності, наймані працівники, за юридичною адресою підприємства не знаходяться; засновник та директор ТОВ «Комерційна фірма «Горизонталь» ОСОБА_4 до господарської діяльності товариства жодного відношення не має, документи фінансової звітності не підписував, фірму зареєстрував за винагороду; за фактом фіктивного підприємництва шляхом створення ТОВ «Комерційна фірма «Горизонталь» порушено кримінальну справу № 70-00539.

Наведені обставини є додатковим свідченням про те, що податкова вигода, яка сформована позивачем за результатами відображення в податковому обліку господарських операцій із ТОВ «Комерційна фірма «Горизонталь», ТОВ «Компанія «Мармур ЛТД», - є необґрунтованою.

Крім того, слід зазначити, що підприємницька діяльність здійснюються суб'єктом господарювання на власний ризик, а відтак у господарських правовідносинах учасники господарського обороту повинні проявляти розумну обачливість, адже наслідки вибору недобросовісного контрагента покладається на таких учасників. Так, належна податкова обачність, як законна передумова отримання податкової вигоди, передбачає, що сумлінним платникам податку необхідно подбати про підготовку доказової бази, яка б підтверджувала прояв належної обачності при виборі контрагента.

Суд акцентує увагу на необхідності застосування підходу належної податкової обачності, яка безпосередньо випливає з рішення Європейського суду з прав людини «Булвес АД проти Болгарії», в якому зазначено, що платник ПДВ не має нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальником, якщо він не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

Разом з тим, матеріалами справи не підтверджено факту дотримання позивачем підходу належної обачності при виборі контрагентів.

Наведені обставини в сукупності свідчать про те, позивач, внаслідок відображення в податковому обліку господарських операцій з ТОВ «Компанія «Мармур ЛТД», ТОВ «Комерційна фірма «Горизонталь», реальність яких не підтверджена належними доказами, отримав необґрунтовану податкову вигоду, а відтак податкові повідомлення-рішення, з приводу правомірності яких виник спір, прийняті відповідачем у порядок та спосіб, що передбачені чинним законодавством.

Доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують і не дають підстав для висновку, що судами при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Таким чином, ухвалені по справі рішення є законними і обґрунтованими, а зазначена в касаційній скарзі позиція не знаходить свого підтвердження за матеріалами справи та не ґрунтується на положеннях чинного законодавства.

Відповідно до частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За таких обставин, суд, перевіривши у межах касаційної скарги правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, приходить до висновку, що касаційну скаргу необхідно відхилити, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій слід залишити без змін.

Керуючись статтями 2201, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

У Х В А Л И В

Касаційну скаргу Підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю «Ріка» відхилити, а постанову Київського окружного адміністративного суду від 29 травня 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 6 лютого 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення копій особам, що беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуюча: Н. Є. Блажівська

Судді: О.В. Карась

М.В. Сірош