Ухвала суду № 39869939, 26.06.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"26" червня 2014 р. м. Київ К/800/33913/13

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючої: суддів: Блажівської Н.Є., Карася О.В., Сіроша М.В.,розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 7 лютого 2013 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 18 червня 2013 року

у справі № 7491/12/2070

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю

«Електронні платіжні системи»

до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова

Харківської області Державної податкової служби

про скасування податкового повідомлення-рішення,-

В С Т А Н О В И В

Товариство з обмеженою відповідальністю «Електронні платіжні системи» (надалі також - ТОВ «Електронні платіжні системи», позивач) звернулося до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби (надалі також - ДПІ, відповідач) про скасування податкових повідомлень-рішень від 7 березня 2012 року № 0002212302 та № 0002222302.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 7 лютого 2013 року позовні вимоги задоволено, а саме: визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення ДПІ від 7 березня 2012 року №0002212302 та №0002222302.

Ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 18 червня 2013 року апеляційну скаргу ДПІ залишено без задоволення, а постанову Харківського окружного адміністративного суду від 7 лютого 2013 року - без змін.

ДПІ в касаційній скарзі, вказуючи на допущені судами першої та апеляційної інстанцій порушення вимог матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору, просить скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 7 лютого 2013 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 18 червня 2013 року і притяти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши за матеріалами справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, Вищий адміністративний суд України звертає увагу на наступне.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, які не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Фактичною підставою прийняття податкових повідомлень-рішень від 7 березня 2012 року № 0002212302 (збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ у розмірі 343451,75 грн. у тому числі 307335,00 грн. за основним платежем та 36116,75 грн. за штрафними санкціями) і № 0002222302 (збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у сумі 396602,00 грн., у тому числі 396601,00 грн. за основним платежем та 1,00 грн. за штрафними санкціями), з приводу правомірності яких виник спір, стали висновки відповідача, викладені в акті перевірки від 10 лютого 2012 року №453/23-5/35521389, про порушення позивачем вимог частини 1 статті 203, статті 215, частини 1 статті 216, статті 228 Цивільного кодексу України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів по придбанню товарів, робіт, послуг від постачальників та їх подальшою реалізацією покупцям ПП «Баварія-Ф», ТОВ «Валрус Ексім», ТОВ «Верес» у лютому 2011 року, у червні 2011 року, у серпні 2011 року, у вересні 2011 року; підпунктів 4.1.1, 4.1.6 пункту 4.1 статті 4, пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (надалі також - Закон № 334/94-ВР; тут і надалі - в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), пунктів 135.1, 135.2 статті 135, пункту 138.4 статті 138 Податкового кодексу України (надалі також - ПК України; тут і надалі - в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), в результаті чого підприємством занижено податок на прибуток на суму 396600 грн., а саме за І квартал 2011 року у розмірі 174149 грн.; за II квартал 2011 року в розмірі 67390 грн., за III квартал 2011 року в розмірі 155062 грн. та пункту 198.3 статті 198 ПК України, в результаті чого занижено податок на додану вартість в сумі 307335 грн., у тому числі за лютий 2011 року в сумі 116906 грн. за червень 2011 року в сумі 45966 грн., за серпень 2011 року в сумі 88163 грн., за вересень 2011 року в сумі 56300 грн.

Вказані висновки відповідача ґрунтуються на тому, що господарські операції між позивачем та ПП «Баварія-Ф», ТОВ «Валрус Ексім», ТОВ «Верес» не були реальними, а укладені між ними правочини є нікчемними.

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону № 334/94-ВР валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

До складу валових витрат, згідно з підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 зазначеного закону, включаються суми будь-яких витрат, сплачених протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, реалізацією продукції (робіт, послуг) і охороною праці, з урахуванням обмежень, встановлених пунктами 5.3 -5.8 цієї статті.

Підпунктом 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону № 334/94-ВР визначено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Аналогічні положення закріплені і Податковим кодексом України.

Так, відповідно до підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 ПК України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Згідно з пунктом 135.1 статті 135 ПК України доходи, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до статті 137, на підставі документів, зазначених у пункті 135.2 цієї статті, та складаються з: доходу від операційної діяльності, який визначається відповідно до пункту 135.4 цієї статті; інших доходів, які визначаються відповідно до пункту 135.5 цієї статті, за винятком доходів, визначених у пункті 135.3 цієї статті та у статті 136 цього Кодексу.

Пунктом 135.2 статті 135 Податкового кодексу України визначено, що доходи визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують отримання платником податку доходів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

За змістом пункту 138.2 статті 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку не включаються до складу витрат.

З наведених законодавчих положень випливає, що обов'язковою умовою виникнення у платника права на податковий кредит та зменшення оподатковуваного доходу на суму витрат є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання у господарській діяльності, а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, у перевіряємому періоді позивач мав господарські взаємовідносини з ТОВ «Валрус ексім», ТОВ «Верес» та ПП «Баварія-Ф», що підтверджується договорами доручення.

Так, на підставі укладених договорів доручення повірений зобов'язується вчинити від імені та за рахунок довірителя дії, спрямовані на забезпечення реалізації продукції у точках продажу та на забезпечення інформаційної та технологічної взаємодії між клієнтами та системою при реалізації продукції на території повіреного, а саме:

- від 4 січня 2011 року №Е01/040111, укладеного між ТОВ «Електронні платіжні системи»-(довіритель) та ТОВ «ВАЛРУС ЕКСІМ» (повірений);

- від 12 січня 2011 року №Е01/120111, укладеного між ТОВ «Електронні платіжні системи»-(довіритель) та ТОВ «ВЕРЕС»(повірений);

- від 24 червня 2011 року №24/6, укладеного між ТОВ «Електронні платіжні системи»-(довіритель) та ПП «Баварія -Ф» (повірений).

Фактичне здійснення умов вказаних договорів підтверджується виписаними податковими накладними та актами приймання - передачі.

Розрахунки між суб'єктами господарювання проводилися в безготівковій формі, про що в матеріалах справи свідчать виписки по рахунку.

Так, основним видом діяльності ТОВ «Електронні платіжні системи» є оптова торгівля кодами та електронними одиницями поповнення абонентського рахунку споживача за телекомунікаційні послуги операторів зв'язку (мобільний зв'язок, Інтернет та інші).

Як встановлено судами попередніх інстанцій, договори доручення з ТОВ «Валрус ексім», ТОВ «Верес» та ПП «Баварія-Ф»укладені з метою виконання дилерських (агентських) договорів укладених між ТОВ «Електронні платіжні системи» та ПАТ «Київстар», ТОВ «Інтернаціональні телекомунікації», ТОВ «Сіті Пей», ТОВ «Астеліт», ТОВ «Бізкомтрейд», ТОВ «ІННОВА ЛАБ» (34937486), копії яких містяться в матеріалах справи.

Наявні у справі документи засвідчують, що безготівкові кошти були списані з рахунків позивача, тобто вибули з його власності. Доказів повернення цих коштів до позивача, наявності у позивача та його контрагентів спільного інтересу щодо їх отримання (що могло б мати місце в разі пов'язаності цих осіб), в матеріалах справи немає.

На момент складання податкових накладних, що були підставою для формування податкового кредиту позивача, контрагенти товариства (за перевіряємий період) були зареєстровані в Єдиному Державному реєстрі юридичних осіб та зареєстровані платниками податку на додану вартість, що не заперечується відповідачем.

Судовим розглядом встановлено, сторонами не заперечується, а матеріалами справи додатково підтверджено факт виконання позивачем та його контрагентами зобов'язань за наведеними вище правочинами.

Доказів фізичної відсутності товару у спірних правовідносинах, ненадання послуг, використання позивачем придбаного товару не за призначенням, несумісності наданих послуг з напрямом господарської діяльності відповідачем, в ході розгляду справи до суду не надано.

Посилання податкового органу в акті перевірки на відсутність у контрагентів позивача фізичних, технічних та технологічних можливостей для вчинення задекларованих господарських операцій, а саме: відсутність транспортних засобів, приміщень для зберігання товарів, не знаходження платника за місцем знаходження, суди попередніх інстанцій правильно відхилили як такі, що не свідчать про відсутність реального здійснення господарської операції, оскільки, весь процес взаємодії учасників операції поповнення абонентського рахунку відбувається автоматично без втручання в цей процес людини та за допомогою мережі Інтернет, а тому покупці товару ТОВ «Валрус Ексім», ТОВ «Верес» та ПП «Баварія-Ф», які є посередниками в мережі продажу одиниць поповнення, не повинні мати склади, транспортні засоби та чисельний склад співробітників.

За таких обставин, суд першої інстанції, з якими погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов юридично правильного висновку про недоведеність відповідачем факту відсутності реального здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами, а відтак, висновки відповідача про порушення позивачем норм податкового законодавства не підтвердилися в ході розгляду справи.

Висновок про відсутність порушень позивачем при відображенні господарських операцій з ТОВ «Валрус Ексім», ТОВ «Верес» та ПП «Баварія-Ф» підтверджуються також і Висновком судово-економічної експертизи Харківського НДІСЕ ім. заслуженого професора М.С. Бокаріуса від 4 січня 2013 року № 10580.

При цьому, Вищий адміністративний суд України вважає за потрібне наголосити на необхідності дотримання позиції, вказаної у рішенні Європейського Суду з прав людини, яку він висловив у пункті 53 рішення від 20 вересня 2012 року в справі «Федорченко та Лозенко проти України», відповідно до якої, суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Так, наведені відповідачем аргументи не є достатньо вагомими, чіткими та узгодженими доказами, що спростовують реальність господарських операцій між позивачем та його контрагентами, факт чого підтверджується належними та допустимими доказами в розумінні положень статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України. Відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав до суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його висновки та заперечення та ним не було спростовано доводів позивача, що свідчать про дотримання останнім вимог податкового законодавства.

Таким чином, юридично правильним є висновок про те, що податкові повідомлення-рішення, з приводу правомірності яких виник спір, прийняті відповідачем необґрунтовано.

Вищий адміністративний суд України акцентує увагу на тому, що відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» Суд визначив, що «…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.».

В той же час, відповідачем під час розгляду адміністративної справи не наведено об'єктивних доводів щодо наявності в діях позивача ознак неправомірності, як і не доведено правомірності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують і не дають підстав для висновку, що судами при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Таким чином, ухвалені по справі рішення є законними і обґрунтованими, а зазначена в касаційній скарзі позиція не знаходить свого підтвердження за матеріалами справи та не ґрунтується на положеннях чинного законодавства.

Відповідно до частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За таких обставин, суд, перевіривши у межах касаційної скарги правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, приходить до висновку, що касаційну скаргу необхідно відхилити, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій слід залишити без змін.

Керуючись статтями 2201, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

У Х В А Л И В

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби залишити без задоволення, а постанову Харківського окружного адміністративного суду від 7 лютого 2013 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 18 червня 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення копій особам, що беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуюча: Н. Є. Блажівська

Судді: О.В. Карась

М.В. Сірош