Постанова № 39869442, 17.07.2014, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 липня 2014 року Справа № 908/265/14 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді:Ходаківської І.П.суддівФролової Г.М. (доповідача), Яценко О.В. за участю представників:позивачаМандригель Р.С., дов. від 30.12.13відповідачане з'явились (про час та місце судового засідання повідомлені належним чином)розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуДочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України"на постановуДонецького апеляційного господарського суду від 20.05.14у справі№908/265/14 господарського суду Запорізької областіза позовомДочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України"доТовариства з обмеженою відповідальністю "Приморське орендне підприємство теплових мереж"простягнення 24 775,90 грн.

ВСТАНОВИВ:

Дочірня компанія "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" звернулася до господарського суду Запорізької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Приморське орендне підприємство теплових мереж" про стягнення 16668,82 грн. пені, 5692,82 грн. 3% річних та 2414,26 грн. інфляційних втрат. Позов мотивовано неналежним виконанням зобов'язань щодо своєчасної оплати за поставлений природний газ та обґрунтовано приписами статей 525, 526, 612, 625 Цивільного кодексу України, статті 232 Господарського кодексу України.

Рішенням господарського суду Запорізької області від 21.03.2014 у справі №908/265/14 (суддя Науменко А.О.) позов задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Приморське орендне підприємство теплових мереж" на користь Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" пеню у розмірі 8334,41 грн., 3% річних у розмірі 5692,82 грн. та інфляційні втрати у розмірі 2414,26 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Місцевий господарський суд зазначив, що позовні вимоги є обґрунтованими та підтверджуються матеріалами справи. Водночас, господарський суд дійшов висновку про можливість зменшення розміру пені з огляду на приписи статті 551 Цивільного кодексу України, статті 233 Господарського кодексу України та статті 83 Господарського процесуального кодексу України.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 20.05.2014 (судді: Діброва Г.І. - головуючий, Бойченко К.І., Стойка О.В.) рішення господарського суду Запорізької області від 21.03.2014 у справі №908/265/14 скасовано частково. Позов задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Приморське орендне підприємство теплових мереж" на користь Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" пеню у розмірі 8334,41 грн., 3% річних у розмірі 5692,82 грн. та витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви у розмірі 1648,97 грн. У задоволенні позовних вимог про стягнення інфляційних втрат у розмірі 2414,26 грн. відмовлено. Стягнуто з Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Приморське орендне підприємство теплових мереж" витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 89,01 грн. В іншій частині рішення господарського суду Запорізької області від 21.03.2014 у справі №908/265/14 залишено без змін. Мотивуючи постанову в частині скасування рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення інфляційних втрат, апеляційний господарський суд зазначив, що позивач нарахував суми інфляційних за періоди прострочки виконання зобов'язань, менші за 15 днів (півмісяця).

Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, Дочірня компанія "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить постанову у справі в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення інфляційних втрат у розмірі 2414,26 грн. скасувати, рішення суду першої інстанції залишити без змін, мотивуючи касаційну скаргу доводами про порушення судом норм матеріального та процесуального права, зокрема, статті 625 Цивільного кодексу України. Заявник зазначає, що розрахунок інфляційних втрат було здійснено з урахуванням приписів Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" та рекомендацій Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань".

Відзив на касаційну скаргу не надано.

Заслухавши доповідь судді Фролової Г.М., пояснення представника позивача, присутнього у судовому засіданні, перевіривши матеріали справи на предмет правильності застосування судами норм чинного законодавства та доводи касаційної скарги, колегія суддів відзначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 1117 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, 20.12.2010 між сторонами у справі було укладено договір про закупівлю природного газу за державні кошти №06/10-2488ТЕ-13, відповідно до умов якого постачальник зобов'язався поставити покупцеві імпортований природний газ, а покупець зобов'язався прийняти і оплатити природний газ в обсязі, зазначеному у п. 1.2. цього договору. Газ, що постачається за цим договором, використовується покупцем виключно для надання населенню та релігійним організаціям послуг з опалення та гарячого водопостачання. Використання газу покупцем для інших потреб не є предметом цього договору. Згідно з пунктом 1.2 договору, постачальник передає покупцю в період з 01 січня 2011 року по 31 грудня 2011 року природний газ з урахуванням вартості його транспортування в обсязі до 440 тис. (чотириста сорок тисяч) куб. м. Пунктом 4.1 договору передбачено, що розрахунки проводяться шляхом поетапної оплати у такому порядку: перша оплата в розмірі 34 (тридцять чотири) відсотки від вартості запланованих місячних обсягів постачання газу проводиться не пізніше 10 числа місяця поставки; подальші оплати проводяться плановими платежами по 33 (тридцять три) відсотки від вартості запланованих місячних обсягів постачання газу до 20 та 30 (31) числа місяця поставки. Остаточний розрахунок за фактично спожиті обсяги газу здійснюється на підставі акта, приймання-передачі газу до 20 числа місяця, наступного за місяцем поставки газу. Відповідно до пункту 7.3.1 договору, у разі порушення покупцем умов п.4.1 цього договору, покупець зобов'язався (крім суми заборгованості) сплатити пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу. Пунктом 9.3 договору передбачено, що строк позовної даності за цим договором та до вимог про стягнення неустойки встановлюється тривалістю у 3 (три) роки. Неустойка нараховується за шість місяців, що передують моменту звернення з претензією або позовом.

Також судами установлено, що позивач, на виконання умов договору, протягом січня 2011 року - квітня 2011 року передав відповідачу природний газ, що підтверджено актами прийому-передачі природного газу та відповідачем не заперечується. Однак, свої зобов'язання з оплати за отриманий газ, відповідач здійснював з порушенням строків, передбачених договором.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Кодексу).

Статтею 628 Кодексу визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 Кодексу).

Відповідно до статті 712 Кодексу за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з приписами статті 610 Кодексу порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов'язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 Кодексу).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 Кодексу).

За змістом статті 549 Кодексу неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (частина 2 статті 625 Кодексу).

З матеріалів справи вбачається, що предметом судового розгляду є вимога Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Приморське орендне підприємство теплових мереж" 16668,82 грн. пені, 5692,82 грн. 3% річних та 2414,26 грн. інфляційних втрат.

Рішенням місцевого господарського суду позов задоволено частково, оскільки господарський суд дійшов висновку про можливість зменшення розміру пені з огляду на приписи статті 551 Цивільного кодексу України, статті 233 Господарського кодексу України та статті 83 Господарського процесуального кодексу України. Позовні вимоги в частині стягнення 5692,82 грн. 3% річних та 2414,26 грн. інфляційних втрат задоволені повністю.

Апеляційний господарський суд, скасовуючи рішення в частині стягнення 2414,26 грн. інфляційних втрат та приймаючи в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні цих вимог зазначив, що розрахунок інфляційних втрат зроблено позивачем невірно.

За приписами статті 84 Господарського процесуального кодексу України рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі. Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні того, чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин тощо.

Відповідно до листа Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.97 "Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" та Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-06/928/2012 від 17.07.12 індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу.

При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця.

Разом з тим, суди попередніх інстанцій, розглядаючи вимогу про стягнення інфляційних втрат, зазначеного порядку розрахунку інфляційних втрат не врахували, не дослідили правильність їх розрахунку позивачем та періодів, за які вони повинні нараховуватись що є порушенням вимог ст. 43 ГПК України щодо всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Оскільки для правильного розрахунку інфляційних втрат необхідно встановити кількість днів прострочення відповідачем оплати за поставлений природний газ в кожному місяці, що не було встановлено судами попередніх інстанцій і, враховуючи передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції, не може бути встановлено судом касаційної інстанції, рішення та постанова у справі в частині вимог про стягнення інфляційних втрат підлягають скасуванню з передачею справи в означеній частині вимог на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

Наведене свідчить про те, що поза увагою судів залишилися питання, з якими пов'язане законне вирішення спору по суті в цій частині.

Відтак, доводи касаційної скарги частково підтвердженні матеріалами справи. З касаційної скарги вбачається, що постанова суду оскаржується заявником лише в частині позовних вимог про стягнення інфляційних втрат.

Відповідно до приписів статті 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні чи постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти їх. Разом з цим, до повноважень касаційної інстанції віднесено скерування справи на новий розгляд за результатами розгляду касаційної скарги. Порушення судами процесуальних норм, та не з'ясування обставин від яких залежить законність рішення у спорі є підставою для скасування переглянутих судових актів в частині позовних вимог про стягнення 2414,26 грн. інфляційних втрат та скерування справи в цій частині для нового розгляду до господарського суду першої інстанції. При новому розгляді справи в цій частині судові необхідно врахувати викладене, всебічно і повно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, і в залежності від встановлених обставин вирішити спір у відповідності з нормами матеріального та процесуального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. В іншій частині рішення та постанова у справі підлягають залишенню без змін.

Виходячи з викладеного та керуючись статтями 1117, 1119, 11110, 11111, 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" задовольнити частково.

Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 20.05.14 у справі №908/265/14 господарського суду Запорізької області та рішення господарського суду Запорізької області від 21.03.2014 у даній справі в частині вимог Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Приморське орендне підприємство теплових мереж" про стягнення 2414,26 грн. інфляційних втрат скасувати.

Справу в цій частині направити на новий розгляд до господарського суду Запорізької області.

В іншій частині постанову та рішення у даній справі залишити без змін.

Головуючий І.Ходаківська

Судді Г.Фролова

О.Яценко