Рішення № 39867773, 15.07.2014, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.07.2014 р. Справа № 914/1844/14

Господарський суд Львівської області у складі судді Р.Матвіїва при секретарі судового засідання Д. Зубкович розглянув матеріали

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Д-Мікс Україна", с. Хильчиці, Золочівський район, Львівська область;

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "В.Д.С. Агро", с. Завидче, Радехівський район, Львівська область;

про: стягнення 7 827 грн. 71 коп.

У судовому засіданні взяли участь представники:

позивача: Луньо Б.М. - представник на підставі довіреності б/н від 05.05.2014 року;

відповідача: Музика М.П. - представник на підставі довіреності б/н від 10.02.2014 року.

Обставини розгляду справи. Ухвалою суду від 29.05.2014 року судом прийнято до розгляду позовну заяву та порушено провадження у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Д-Мікс Україна" до Товариства з обмеженою відповідальністю "В.Д.С. Агро" про стягнення 7 827 грн. 71 коп. Розгляд справи призначено на 17.06.2014 року.

У судовому засіданні 17.06.2014 року представник позивача подав клопотання про часткове припинення провадження у справі у зв'язку з частковим погашенням заборгованості відповідачем та документи для долучення до матеріалів справи. Представник відповідача подав заперечення проти позову. Забезпечуючи сторонам можливість подати додаткові докази по справі, судом оголошено перерву в судовому засіданні до 01.07.2014 року.

У судовому засіданні 01.07.2014 року представник позивача позовні вимоги підтримав. Представник відповідача подав заперечення на позов. Судом оголошено перерву в судовому засіданні до 15.07.2014 року.

У судовому засіданні 15.07.2014 року представник позивача подав довідку про відсутність між сторонами інших договорів, крім договору поставки від 06.02.2012 року, та документи для долучення до матеріалів справи.

У судовому засіданні 15.07.2014 року судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Від фіксації судового процесу технічними засобами представники сторін відмовились.

Представникам сторін, що брали участь у судовому засіданні, роз'яснено зміст ст. ст. 20, 22 Господарського процесуального кодексу України щодо їхніх прав та обов'язків, зокрема про право заявляти відводи судді.

Суть спору. Спір між сторонами виник внаслідок неправомірних дій з боку відповідача по виконанню умов за договором поставки. Товариство з обмеженою відповідальністю "Д-Мікс Україна" (надалі по тексту рішення - позивач, постачальник згідно з договором) звернулося до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "В.Д.С. Агро" (надалі по тексту рішення - відповідач, покупець згідно з договором) про стягнення 7 827 грн. 71 коп., з яких основна сума заборгованості 4 966 грн. 96 коп., штраф у розмірі 3% від суми простроченого платежу 962 грн. 01 коп., пеня у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за весь період прострочення у сумі 1 346 грн. 85 коп., 3% річних за прострочення виконання грошового зобов'язання в сумі 293 грн. 34 коп., інфляційні втрати в розмірі 258 грн. 55 коп.

Позивач вважає своє право порушеним, оскільки взяті на себе договірні зобов'язання згідно з договором поставки виконав, натомість відповідачем неналежним чином виконано обов'язки в частині оплати прийнятого товару згідно з договором поставки.

Відповідач подав заперечення на позов, факт укладення договору визнав, однак, із сумою заборгованості не погоджується.

У процесі розгляду справи суд встановив наступне. 06 лютого 2012 року між сторони уклали договір поставки № 149/02/12 (надалі по тексту рішення - договір), згідно з п. 1 якого постачальник зобов'язався в порядку та на умовах, визначених цим договором поставити, а покупець прийняти і оплатити корма та кормові добавки, (надалі по тексту рішення - товар), в асортименті, комплектності та кількості згідно з замовленнями покупця.

Відповідно до п. 2.4 договору покупець замовляє товар за сім календарних днів до його очікуваної поставки. Видача постачальником товару покупцю підтверджує наявність попереднього замовлення (письмового чи усного) покупцем поставки товару.

Відпуск товару постачальником покупцю здійснюється на підставі видаткових накладних (п. 2.5 договору).

На виконання умов вказаного договору постачальником згідно з видатковими накладними, перелік яких наведено в картці клієнта «Агро В.Д.С. ТзОВ», які долучена до позовної заяви, рахунками-фактурами № ДУ-000181 від 15.12.2012 року на суму 36 105 грн. 90 коп., № ДУ-000063 від 19.12.2012 року на суму 27 480 грн. 00 коп., № ДУ-000026 від 09.01.2013 року на суму 51 676 грн. 60 коп., № ДУ-000039 від 15.01.2013 року на суму 46 656 грн. 00 коп., № ДУ-000054 від 04.02.2013 року на суму 25 064 грн. 20 коп., № ДУ-000065 від 19.02.2013 року на суму 23 328 грн. 00 коп., № ДУ-000156 від 20.03.2013 року на суму 25 920 грн. 00 коп., № ДУ-000220 від 05.04.2013 року на суму 48 294 грн. 00 коп., № ДУ-000256 від 11.04.2013 року на суму 53 660 грн. 00 коп., № ДУ-000292 від 22.04.2013 року на суму 40 916 грн. 96 коп., № ДУ-000520 від 22.05.2013 року на суму 32 196 грн. 00 коп., податковими накладними № № 372, 476, 149, 243, 46, 47, 460, 604, 259, 442, 828, 700, 704, покупцю поставлено товар на загальну суму 411 297 грн. 66 коп.

Як підтверджується відомостями у картці клієнта ТзОВ "В.Д.С. Агро" з 06.02.2012 року по 06.05.2014 року, відповідач здійснював часткову оплату за поставлений товар, зокрема, на суму 406 330 грн. 70 коп. Несплаченими на момент складення позовної заяви залишались 4 966 грн. 96 коп.

У зв'язку з частковим (1 500 грн.) погашенням заборгованості відповідачем 15.05.2014 року, тобто у період між складенням позовної заяви (06.05.2014 року) та поданням її до суду (27.05.2014 року), у процесі розгляду справи позивачем подано клопотання про стягнення з відповідача суми основного боргу в розмірі 3 466 грн., 96 коп., 926 грн. 01 коп. штрафу, 1 346 грн. 85 коп. пені, 293 грн. 34 коп. 3 % річних, 258 грн. 55 коп. інфляційних втрат, в решті частини позовних вимог провадження просив закрити.

Дані факти матеріалами справи підтверджуються та документарно не спростовувались.

Дослідивши представлені суду докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими, доведеними і такими, що підлягають до задоволення частково з огляду на наступне.

Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків між сторонами, відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, є, зокрема, укладення договору.

Як встановлено судом, сторони уклали договір поставки, який став підставою виникнення взаємних прав та обов'язків.

За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. ч. 1, 2 ст. 712 Цивільного кодексу України).

Видача постачальником покупцю товару у відповідності до видаткових накладних, які підписані обома сторонами та скріплені їх гербовими печатками, свідчить про підтвердження наявності попереднього замовлення.

Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (с. 526 Цивільного кодексу України).

Матеріалами справи (видатковими та податковими накладними, рахунками-фактурами, описаними вище) підтверджено факт поставки товару позивачем на суму 411 297 грн. 66 коп. Договором сторони визначили умови розрахунків за поставлений товар (оплата за товар здійснюється покупцем за договірною ціною шляхом безготівкового перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника не пізніше як за один день до поставки товару, замовленого згідно з п. 2.4 договору). У рахунках-фактурах, що надсилалися відповідачу для здійснення оплати, зазначалися конкретні дати оплати.

Відповідно до п. 3.2 договору грошові зобов'язання, які не виконані покупцем у вказаний термін, вважаються протермінованими із наступного дня, по який повинні бути здійснені платежі у відповідності із умовами даного договору, до дня фактичної оплати за отриманий товар.

Згідно з актом звірки, поданого представником відповідача, та банківською випискою від 15.05.2014 року про сплату відповідачем 1 500 грн., поданою представником позивача, станом на момент звернення з позовною заявою та на момент вирішення спору заборгованість за поставлений товар становить 3 466 грн. 96 коп. Відтак, представником відповідача не спростовується та не оспорюється наявність заборгованості у розмірі 3 466 грн. 96 коп., у зв'язку з чим вказана сума підлягає стягненню з відповідача, оскільки останнім порушено умови договору поставки в частині здійснення оплати за отриманий товар.

Стосовно клопотання представника позивача про закриття провадження в решті частини позовних вимог, суд зазначає наступне. Таких дій як закриття провадження у справі суд вчиняти не може, так як такі не передбачені Господарським процесуальним кодексом України. Розцінюючи подане клопотання як клопотання про припинення провадження у певній частині, підстав для його задоволення немає, оскільки припинення провадження у справі на підставі п. 1-1 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до порушення провадження у справі, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові, а не припинення провадження у справі. Так, порушуючи провадження у справі 29.05.2014 року, борг у розмірі 1 500 грн. вже не існував, тому в цій частині стягнення основного боргу суд вважає за доцільне відмовити.

Крім суми основного боргу, позивач також просить стягнути штраф у розмірі 3% від суми простроченого платежу 962 грн. 01 коп., пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за весь період прострочення у сумі 1 346 грн. 85 коп., 3% річних за прострочення виконання грошового зобов'язання в сумі 293 грн. 34 коп., інфляційні втрати в розмірі 258 грн. 55 коп. З приводу заявлених вимог суд зазначає наступне.

Пеня, за визначенням частини третьої статті 549 ЦК України, - це вид неустойки, що забезпечує виконання грошового зобов'язання і обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожний день прострочення виконання.

Щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

У договорі (п. 6.2) сторони визначили, що у разі несвоєчасного виконання грошових зобов'язань покупцем, він сплачує штраф у розмірі трьох відсотків від суми простроченого платежу та пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення, яка діє протягом періоду, за який нараховується пеня. Тобто іншого, ніж шестимісячного періоду нарахування пені, сторони не встановили.

Представник відповідача не погоджується із нарахуванням штрафних санкцій, зокрема, з тих підстав, що товар на суму 32 196 грн. 00 коп. нібито поставлявся не в рамках укладеного договору, а мало місце окреме зобов'язання, і відповідно постачальником мала пред'являтися вимога про здійснення оплати на підставі ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України. Проте, таке твердження представника відповідача спростовується позицією Пленуму Вищого господарського суду України, наведеної в п. 1.7 постанови від 17.12.2013 року № 13 (цією нормою передбачено, між іншим, і можливість виникнення обов'язку негайного виконання; такий обов'язок випливає, наприклад, з припису частини першої статті 692 ЦК України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред'явив йому кредитор пов'язану з цим вимогу. При цьому передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов'язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, якщо інше не вбачається з укладеного сторонами договору. Відповідні висновки випливають зі змісту частини другої статті 530 ЦК України.).

Видаткова накладна на суму 32 196 грн. 00 коп. підписана представниками обох сторін, скріплена печатками юридичних осіб; на здійснення оплати товару на вказану суму відповідачу направлявся рахунок-фактура від 22.05.2013 року із зазначенням підстави - договір № 149/02/12 від 06.02.2012 року, що свідчить про узгодженість дій сторін, прийом товару покупцем і безпідставність заперечень представника відповідача. Тобто беручи до уваги твердження позивача, обов'язок по оплаті отриманого товару покупцем виник уже в наступний день після отримання товару. Однак, матеріалами справи не доведено, що поставка товару 22.05.2013 року здійснювалась поза межами укладеного договору, відтак, до правовідносин між сторонами застосовуються положення договору № 149/02/12 від 06.02.2012 року.

Здійснивши перерахунок пені у відповідності з вимогами законодавства, враховуючи зміну розміру облікової ставки НБУ, момент прострочення виконання зобов'язання та шестимісячний період нарахування пені (з 23.05.2013 року по 23.11.2013 року), судом встановлено, що стягненню за прострочення виконання грошового зобов'язання підлягає пеня у розмірі 971 грн. 12 коп.

Застосування іншого виду неустойки - штрафу до грошового зобов'язання законом не передбачено, що, втім, не виключає можливості його встановлення в укладеному сторонами договорі (наприклад, за необґрунтовану відмову від переказу коштів за розрахунковими документами отримувача коштів), притому і як самостійний захід відповідальності, і як такий, що застосовується поряд з пенею.

У відповідності із ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Не беруться до уваги також заперечення відповідача стосовно неправильного обрахунку позивачем розміру штрафних санкцій, оскільки позивач відштовхується від суми заборгованості 4 966 грн.96 коп., а не від суми 3 466 грн. 96 коп. Однак, договором сторони встановили, що нарахування штрафних санкцій здійснюється від простроченої суми, а не від несплаченої. Більше того, розрахунок здійснено станом на 06.05.2014 року і простроченою, як і несплаченою, була саме сума 4 966 грн. 96 коп.

Із наявних у матеріалах справи документів, судом встановлено, що на підставі нездійснення вчасної оплати за видатковою накладною № ДУ-6000918 від 22.05.2013 року у відповідача виникла заборгованість в розмірі 32 066 грн. 96 коп. У відповідності з положеннями п. 6.2 договору позивачем правомірно нараховано штраф у розмірі 962 грн. 01 коп.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України). Крім цього, договором (п. 6.3 договору) передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, та інфляційні втрати.

Враховуючи прострочення виконання грошового зобов'язання відповідачем та наведені положення, позивач правомірно та математично правильно нарахував 3% річних за прострочення виконання грошових зобов'язань в розмірі 293 грн. 34 коп., а також інфляційні втрати в розмірі 258 грн. 55 коп.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача пропорційно задоволеним вимогам.

Керуючись ст. ст. 33, 34, 35, 43, 49, 82-85, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд

в и р і ш и в :

Позовні вимоги задоволити частково

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "В.Д.С. Агро" (80233, Львівська обл., Радехівський район, село Завидче, вул. Центральна, будинок 99, код ЄДРПОУ 34677826) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Д-Мікс Україна" (80750, Львівська обл., Золочівський район, село Хильчиці, вул. Заводська, будинок 14, код ЄДРПОУ 33708884) 3 466 грн. 96 коп. основного боргу, 962 грн. 01 коп. штрафу, 971 грн. 12 коп. пені, 293 грн. 34 коп. 3% річних, 258 грн. 55 коп. інфляційних втрат і 1 388 грн. 52 коп. в рахунок відшкодування сплаченого судового збору.

Відмовити у задоволенні позовних вимог у частині стягнення 1 500 грн. основного боргу, 375 грн. 73 коп. пені.

Наказ видати у порядку ст. 116 Господарського процесуального кодексу України після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України, може бути оскаржене до Львівського апеляційного господарського суду в порядку і строки, передбачені ст. ст. 91-93 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складене та підписане 21.07.2014 року.

Суддя Матвіїв Р.І.