Ухвала суду № 39863299, 18.07.2014, Апеляційний суд Вінницької області

Справа № 127/21366/13-ц Провадження № 22-ц/772/2068/2014Головуючий в суді першої інстанції:Прокопчук А. В.Категорія: 48Доповідач: Вавшко В. С.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" липня 2014 р. м. Вінниця

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Вінницької області в складі:

ГоловуючогоВавшка В.С.,суддів:Марчук В.С., Денишенко Т.О., При секретарі:Пантелеймоновій А.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_6 - ОСОБА_7 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 15 травня 2014 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_8 до ОСОБА_6 про поділ майна подружжя та за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_8 про поділ майна подружжя,

в с т а н о в и л а :

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 15 травня 2014 року позов ОСОБА_8 задоволено.

У задоволенні позову ОСОБА_6 відмовлено.

Поділено майно подружжя наступним чином:

- визнано за ОСОБА_8 право власності на ? частину трикімнатної квартири НОМЕР_2, загальною площею 57,6 кв.м., житловою площею 33,5 кв.м., з відповідною часткою господарських будівель, що знаходиться у будинку АДРЕСА_1;

- визнано об'єктом права спільної сумісної власності ОСОБА_8 та ОСОБА_6 гараж НОМЕР_3, який розташований поруч з будинком АДРЕСА_1

- визнано за ОСОБА_6 право приватної особистої власності на торгівельний контейнер НОМЕР_4, що знаходиться на ринку «Урожай» у м. Вінниці та виділено його в натурі, стягнувши з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_8 грошову компенсацію вартості його частки у розмірі 19061 грн.;

- стягнуто з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_8 13 303, 87 грн. компенсації ? частки коштів, які сплачені за борговими зобов'язаннями подружжя для погашення кредитної заборгованості за кредитним договором № 014/035-23/50202 від 26 липня 2007 року.

Стягнуто з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_8, понесені судові витрати: судовий збір у розмірі 3441 грн. та витрати на оплату експертизи у розмірі 735 грн.

На таке рішення представник ОСОБА_6 - ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги ОСОБА_6, а у задоволенні позову ОСОБА_8 - відмовити, посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків суду обставинам, що мають значення для справи; порушення норм матеріального та процесуального права.

У судовому засіданні апеляційної інстанції представник ОСОБА_6 - ОСОБА_7 вимоги апеляційної скарги підтримав частково та вказав, що рішення суду у частині поділу квартири та гаражу вважає законним, та таким, що не підлягає скасуванню, в іншій частині апеляційну скаргу підтримав.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення у межах заявлених вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Відповідно до ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_6 та ОСОБА_8 перебували у шлюбі, який між ними розірваний рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 29 квітня 2013 року, яке набуло законної сили 14 травня 2013 року.

Від шлюбу мають доньку ОСОБА_9, що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_5, виданого 17 вересня 1997 року Чапаєвською сільською радою народних депутатів Погребищенського району.

Під час шлюбу сторонами спільною працею та коштами було придбано наступне нерухоме майно, яке є об'єктом права спільної сумісної власності, а саме квартира НОМЕР_2, з відповідною часткою господарських будівель, що знаходиться у будинку АДРЕСА_1, що підтверджується копією свідоцтва про право власності № 869 від 29 грудня 2005 року. Дана квартира була ними придбана в період шлюбу на підставі договору дольової участі в будівництві, після прийняття в експлуатацію будинку взамін договору дольової участі було видано свідоцтво про право власності на новостворене майно на ім'я ОСОБА_6

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_8 у частині поділу вказаної квартири, суд першої інстанції виходив з того, що квартира підлягає поділу на підставі ч. 1 ст. 70 СК України в ідеальних частках по ? кожному з подружжя, оскільки належних вимог про поділ цього майна у натурі зі сплатою відповідної грошової компенсації жодна із сторін не заявляла.

Також сторонами по справі було придбано гараж НОМЕР_3, що підтверджується договором дольової участі в будівництві від 07 жовтня 2003 року, укладеного між ЧПСК «Подолье-Строй» та ОСОБА_6, проте належним чином право власності відповідно до ст. 182 ЦК України не зареєстровано.

Таким чином, провести поділ гаражу за варіантом, запропонованим ОСОБА_6, з визнанням права власності на гараж є неможливим, так як відсутня державна реєстрація права власності на гараж.

За таких обставин, суд першої інстанції визнав гараж об'єктом права спільної сумісної власності подружжя на підставі ст. 60 СК України та задовольнив позовні вимоги ОСОБА_8 у цій частині.

Відповідно до висновку судової будівельно-технічної експертизи від 28 лютого 2014 року № 51/14-21 ринкова вартість торговельного контейнеру НОМЕР_4, що знаходиться на ринку «Урожай» у м. Вінниці станом на час проведення експертизи становить 38122 грн., вартість ? частки становить 19061 грн.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_8 у частині стягнення з ОСОБА_6 на його користь грошової компенсації вартості ? частки торгівельного контейнеру НОМЕР_4 на ринку «Урожай» у розмірі 19061 грн., суд першої інстанції виходив з того, що до цього часу згідно договору № 4021 від 23 квітня 2013 року про надання торгового місця на території ринку «Урожай» ОСОБА_6 володіла, розпоряджалась та користувалась цим торгівельним контейнером, а ОСОБА_8 погодився отримати грошову компенсацію.

Судом встановлено, 26 липня 2007 року між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_8 укладено кредитний договір № 014/035-23/50202, за умовами якого банк надав останньому кредит у вигляді не відновлювальної кредитної лінії з лімітом 8160,00 дол. США з процентною ставкою за користування кредитом 13,500% на строк до 25.07.2017 року, згідно графіку надання кредиту.

В забезпечення кредитних зобов'язань ОСОБА_8 перед банком між банком та ОСОБА_6 укладено договір поруки № 117, відповідно до якого остання бере на себе зобов'язання перед банком відповідати по боргових зобов'язаннях боржника -ОСОБА_8, які виникатимуть з кредитного договору № 014/035-23/50202 від 26.07.2007 року. У випадку невиконання або неналежного виконання боржником зобов'язань за договором поручитель і боржник несуть солідарну відповідальність.

Одержане ОСОБА_8 за вказаним кредитним договором майно - 8160 доларів США використано на задоволення потреб сім'ї і за їх рахунок було придбано торгівельний контейнер на ринку «Урожай» та товари на потреби сім'ї.

Суд першої інстанції задовольнив позовні вимоги ОСОБА_8 у частині стягнення з ОСОБА_6 13303,87 грн. на погашення кредитної заборгованості на підставі ч. 4 ст. 65 СК України.

Що стосується розписки від 28 березня 2004 року, яка видана ОСОБА_6 - ОСОБА_11, про позику в сумі 25000 грн., жодних доказів ОСОБА_6 про використання цих коштів в інтересах сім'ї суду не надала, як і письмової згоди другого з подружжя ОСОБА_8 на укладення цього договору позики, що свідчить, що цей правочин нею не було укладено в інтересах сім'ї.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_6 у частині речей побуту та домашнього вжитку, а саме меблів та рушниці, суд першої інстанції виходив з того, що вона не довела суду та не надала доказів, які б свідчили про наявність спірного рухомого майна, а також його вартості, яка має бути врахована при поділі.

Також, ОСОБА_6 не надано жодного доказу набуття подружжям у період шлюбу автомобіля марки «Mercedes Vito», державний номер НОМЕР_1, а тому він не є об'єктом поділу, так як не належить на праві власності жодному з подружжя, оскільки був придбаний матір'ю ОСОБА_8 та відповідно оформлений на неї, що підтверджується копією свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу.

Суд першої інстанції відмовив у задоволенні позовних вимог ОСОБА_6 у частині стягнення витрат на приватизацію земельної ділянки у сумі1900 грн. як недоведених, жодних доказів понесення таких витрат нею не надано.

Суд першої інстанції відмовив у задоволенні позовних вимог ОСОБА_6 у частині стягнення половини витрат на ремонт та облаштування квартири у сумі 24897,50 грн. на підставі ч. 4 ст. 267 ЦК України.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_6 щодо розподілу витрат за комунальні платежі, використані за газ та електроенергію та стягнення половини їх вартості у сумі 2325,09 грн. з ОСОБА_8, суд виходив з того, що ці вимоги не підлягають розгляду з підстав, передбачених СК України за якими пред'явлено позов, вони регламентуються іншими правовими підставами та нормами ЖК України, Закону України «Про надання житлово-комунальних послуг».

Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції вірно встановлені обставини справи та відповідні їм правовідносини та правильно застосовані норми матеріального права.

Правилами ст. 10 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав і обов'язків є договори.

Частиною 2 ст. 60 ЦПК України визначено, що докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Згідно ст. 60 СК України майно набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Пункт 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» роз'яснив, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК, ч. 3 ст. 368 ЦК), відповідно до частин 2, 3 ст. 325 ЦК можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Відповідно до ч. 3 ст. 61 СК України якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Частиною ч. 4 ст. 65 СК України передбачено договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.

Згідно з ч. 1 ст. 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Відповідно до ч. 1 ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Відповідно до ч.3 ст. 372 ЦК України у разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.

Колегією суддів встановлено, що з 21 серпня 1993 року по 29 квітня 2013 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі. За час шлюбу сторонами було придбано наступне майно: квартира НОМЕР_2 з відповідною часткою господарських будівель, що знаходиться у будинку АДРЕСА_1; гараж НОМЕР_3, який розташований поруч з будинком та торгівельний контейнер НОМЕР_4 на ринку «Урожай» у м. Вінниці, за суму еквівалентну 4800 доларам США. Вказане нерухоме майно належить сторонам на праві спільної часткової власності, частка кожного з них в майні є рівною на підставі ч. 1 ст. 70 СК України.

Пунктом 20 Правил торгівлі на ринках, затверджених наказом Міністерства Економіки та з питань європейської інтеграції України, МВС України, ДПА України, Державного комітету стандартизації, метрології та сертифікації України від 26.02.2002 року № 57/188/84/105 передбачено право адміністрацією ринку укладати письмові угоди з продавцями про надання торгівельних місць на визначений термін.

Згідно з п. 20 зазначених правил - адміністрація ринку при наданні продавцем торгівельних місць на визначений термін, укладає з ними письмову угоду, в якій рекомендується зазначити термін дії угоди, асортимент (вид) товарів, що реалізуються, розташування торгівельного місця, умови оренди торгівельного місця, розмір та порядок оплати за оренду майна, перелік послуг, які надає ринок та їх вартість.

Таким чином, 23 квітня 2013 року між адміністрацією ринку та підприємцем ОСОБА_6 був укладений договір № 4021у про надання торгового місця на території Центрального ринку та ринку «Урожай» фізичних та юридичним особам, що за своєю юридичною природою є договором оренди торгової площі. Відповідно до вказаного договору ОСОБА_6 надано торгове місце для встановлення торгового контейнера НОМЕР_4 для торгівлі промисловими товарами на території ринку «Урожай» (а.с. 17, том 1).

У судовому засіданні, колегією суддів з'ясовано, що ОСОБА_6 зареєстрована як фізична особа - підприємець, а тому суд першої інстанції, дійшов вірного висновку про стягнення грошової компенсації вартості ? торгового контейнера НОМЕР_4 на користь ОСОБА_8, оскільки ОСОБА_6 використовує цей контейнер у своїх цілях та отримує дохід, що підтверджується договором № 4021у від 23 квітня 2014 року.

У доводах апеляційної скарги представник ОСОБА_6 - ОСОБА_7 вказує, що торговий контейнер НОМЕР_4 на ринку «Урожай» у м. Вінниці не є власністю подружжя, зокрема, ОСОБА_6, оскільки згідно листа ПО «Госпрозрахункового об'єднання ринків м. Вінниці власністю торгового контейнера НОМЕР_4 є ОСОБА_12

Проте, колегія суддів вважає вказаний лист недопустимим доказом, позаяк він отриманий не стороною чи учасником справи, а також є неналежним доказам, так як у ньому не вказано місцезнаходження торгового контейнера (на якому саме з п'яти ринків м.Вінниці він знаходиться), що не дає можливості вважати що це є той самий спірний контейнер.

Доводи апеляційної скарги в частині того, що суд не взяв до уваги письмові докази на підтвердження придбання речей, а саме: накладну за прихожу на загальну суму - 1850 грн., накладну за спальню - 7800 грн., а також безпідставно відмовив у задоволенні клопотання про призначення судової товарно-грошової експертизи для визначення вартості спільного майна є необґрунтованими, оскільки у судовому засіданні апеляційної інстанції представник ОСОБА_6 - ОСОБА_7 підтвердив, що вказане клопотання не було заявлено у суді першої інстанції і відповідно в матеріалах справи не міститься. Приймаючи до уваги наявність протиріч між сторонами щодо дійсної вартості рухомого майна, яке підлягало поділу, та небажання визначити таку вартість шляхом проведення судової товарознавчої експертизи - суд першої інстанції був позбавлений можливості здійснити поділ цього майна в натурі, оскільки міг бути порушений принцип рівності часток подружжя.

З цих самих підстав колегія суддів не приймає до уваги доводи апеляційної скарги у тій частині, що суд безпідставно відмовив ОСОБА_6 у відшкодуванні ?? вартості рушниці - позивачкою також не доведено належними доказами вартість цього майна.

Доводи апеляційної скарги у тій частині, що суд першої інстанції безпідставно не взяв до уваги ту обставину, що автомобіль марки «Mercedes Vito», державний номер НОМЕР_1, був придбаний за спільні кошти подружжя, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки власником даного автомобіля є ОСОБА_13 (мати ОСОБА_8.), що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу (а.с. 231, том 1), а відтак вказаний автомобіль не є спільним майном подружжя та не підлягав поділу.

У судовому засіданні апеляційного суду представник ОСОБА_6 - ОСОБА_7 пояснював, що отримані ОСОБА_8 кошти за кредитним договором від 26 липня 2007 року були потрачені на придбання автомобіля марки «Mercedes Vito», який придбаний 23 квітня 2013 року. Однак дане твердження не знайшло свого підтвердження належними доказами, окрім того з часу отримання кредиту до придбання автомобіля минуло майже шість років, що також свідчить про необґрунтованість доводів ОСОБА_6

Доводи апеляційної скарги про те, що отриманий ОСОБА_8 кредит був використаний не на потреби сім'ї, а у його особистих цілях, а тому суд безпідставно стягнув з ОСОБА_6 ? частину суми кредиту у розмірі 13 303,87 грн., колегія суддів не приймає до уваги, оскільки нею: по-перше не доведено дану обставину на підставі ст. 60 ЦПК України, а по-друге вказане твердження суперечить попередньо наданим поясненням відповідачки про використання сторонами кредитних коштів на придбання автомобіля «Mercedes Vito» . Також суд враховує ту обставину, що в забезпечення виконання ОСОБА_8 зобов'язань за кредитним договором № 014/035-23/50202 від 26.07.2007 року, між Банком та ОСОБА_6 був укладений договір поруки, відповідно до якого остання як поручитель на добровільних засадах взяла на себе зобов'язання перед Банком відповідати по усім борговим зобов'язанням боржника - ОСОБА_8, що свідчить про обізнаність відповідачки про мету отримання кредиту та використання його в інтересах сім'ї.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про задоволення позову ОСОБА_8 та відмову у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_6

За таких обставин, та в силу ст.308 ЦПК України, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду є законним та обґрунтованим, постановлене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, тому підстав для його скасування не має.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 308, 313 - 315, 317, 319 ЦПК України, судова колегія, -

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_6 - ОСОБА_7 відхилити.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 15 травня 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ на протязі двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий суддя : (підпис) В.С. Вавшко

Судді : (підпис) В.С. Марчук

(підпис) Т.О. Денишенко

З оригіналом вірно :