Постанова № 39860176, 11.07.2014, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

11 липня 2014 року 17:30 № 826/7662/14

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Іщука І.О., розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Аксор»доДержавної податкової інспекції у Голосіївському районі ГУ Міндоходів у м. Києвіпровизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 17.12.2014 р. № 00079722202,ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з додатковою відповідальністю «Аксор» звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі ГУ Міндоходів у м. Києві, в якому просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Голосіївському районі ГУ Міндоходів у м. Києві від 17.12.2014 р. за № 0007972202, яким встановлено порушення ТДВ «СК «Аксор» пп.14.1.81 п. 14.1 ст. 14, п.135.5.14, п. 135.5.15, п. 138.5 ст. 138 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток від діяльності іншої, ніж страхова, на суму 272 703,00 грн., штрафних санкцій 33 676,00 грн., всього 306 379,00 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що Державною податковою інспекцією у Голосіївському районі ГУ Міндоходів у м. Києві на підставі необґрунтованих висновків акту перевірки від 06.12.2013 р. № 426/1-26-50-22-02-37333299 щодо порушення позивачем приписів податкового законодавства прийнято податкове повідомлення-рішення від 17.12.2014 р. № 00079722202, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: податок на прибуток страхових організацій, включаючи філіали аналогічних організацій, розташованих на території України на суму 306 379,00 грн.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав та просив суд задовольнити їх в повному обсязі. В обґрунтування заявлених позовних вимог, представник позивача зазначив, що всі господарські операції позивача є реальними та підтверджуються належним чином оформленими первинними документами, а тому висновки відповідача, викладені в акті перевірки, є безпідставними та необґрунтованими.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечив проти заявлених позовних вимог та просив суд відмовити в їх задоволенні. Обґрунтовуючи заперечення на позовні вимоги зазначив, що перевіркою встановлено порушення позивачем приписів чинного законодавства, а тому винесене податкове повідомлення-рішення є правомірним.

Відповідно до ч. 4 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі особи, які беруть участь у справі, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

В судовому засіданні 24.06.2014 р. сторони заявили клопотання про подальший розгляд справи за відсутності представників сторін в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку про можливість подальшого розгляду справи в порядку письмового провадження.

Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Державною податковою інспекцією у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві проведено документальну планову виїзну перевірку ТДВ «СК «Аксор» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2011 р. по 31.12.2012 р.

Перевіркою встановлено порушення позивачем: пп. 14.1.81 п. 14.1 ст. 14 та пп. 135.5.14 та 135.5.15 п. 135.5 ст. 135 Податкового кодексу України, в результаті чого, ТДВ «СК «Аксор» занижено податок на прибуток від діяльності іншої, ніж страхова, у загальній сумі 272 703,00 грн., у тому числі за ІІ квартал 2011 р. у сумі 138 000,00 грн., за ІІ-ІІІ квартал 2011 р. в сумі 138 000,00 грн., за ІІ-ІV квартал 2011 р. у сумі 138 000,00 грн., за 1 квартал 2012 р. у сумі 102 241,00 грн., за півріччя 2012 р. у сумі 134 703,00 грн., за три квартали 2012 р. у сумі 134 703,00 грн., за 2012 р. у сумі 134 703,00 грн.

За результатами перевірки складено акт від 06.12.2013 р. № 426/1-26-50-22-02-37333299 та прийнято податкове повідомлення-рішення від 17.12.2013 р. № 0007972202, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток страхових організацій, включаючи філіали аналогічних організацій, розташованих на території України, на загальну суму 306 379,00 грн., у тому числі за основним платежем в розмірі 272 703,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 33 676,00 грн.

За наслідками первинного адміністративного оскарження, 20.02.2014 р. Головним управлінням Міндоходів у м. Києві прийнято рішення № 1714/10/26-15-10-06-15, яким податкове повідомлення-рішення ДПІ у Голосіївському районі ГУ Міндоходів у м. Києві від 17.12.2013 р. № 0007972202 залишено без змін, а скаргу - без задоволення.

За наслідками повторного адміністративного оскарження, 18.04.2014 р. Міністерством доходів і зборів України прийнято рішення № 7166/6/99-99-10-01-15, яким податкове повідомлення-рішення ДПІ у Голосіївському районі ГУ Міндоходів у м. Києві від 17.12.2013 р. № 0007972202 та рішення, прийняте за результатами первинної скарги, залишено без змін, а скаргу - без задоволення.

Не погоджуючись з прийнятим оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням, позивач звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом про його скасування.

Надаючи правової оцінки відносинам, що виникли між сторонами, застосовуючи нормативно-правові акти, суд зазначає наступне.

Згідно з положеннями частини першої статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Для здійснення своєї господарської діяльності юридичні особи укладають договори, що за змістом є домовленістю, внаслідок якої виникають взаємні права і обов'язки. Укладення договорів купівлі-продажу, поставки товарів, надання послуг в даному випадку вже само по собі є ознакою господарської діяльності.

Відповідно до частини п'ятої статті 203 Цивільного Кодексу України, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) цієї вимоги є підставою недійсності правочину.

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину. Так, частиною першою статті 204 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до частини першої статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Згідно з частиною першою статті 208 Господарського кодексу України, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Наведену норму слід застосовувати з урахуванням того, що за змістом приписів статті 228 Цивільного кодексу України правочин, учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а отже, є недійсним.

Відповідно до частини другої статті 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Окрім цього, з 01.01.2011 р. набули чинності зміни, внесені до Цивільного кодексу України, зокрема, було викладено частину першу статті 203 у новій редакції та доповнено статтю 228 частиною третьою. На підставі ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України доводити недійсність правочинів (господарських зобов'язань) органи державної податкової служби зобов'язані виключно у судовому порядку. Отже, визначенню правочину як такого, що спрямований на порушення існуючого в державі суспільного ладу або моральних засад, повинен передувати або вирок суду про притягнення учасника (учасників) такого правочину до кримінальної відповідальності, який би набрав законної сили, або рішення суду про визнання правочину недійсним.

Так, укладення договорів про страхування, передбачено Законом України «Про страхування» від 7 березня 1996 року N 85/96-ВР (надалі - Закон N 85/96-ВР).

Відповідно до ст. 1 Закону N 85/96-ВР страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів. Визначення страхування, як форми захисту осіб від настання певних подій, обумовлених договором страхування, не включає такої ознаки, як обов'язкове і неминуче настання відповідної події. Така подія може настати, а може не настати, а суть страхування полягає в тому, що застрахована особа (страхувальник) за плату страховику, отримує захист від наслідків можливого настання відповідної події. Тобто, з моменту набрання чинності договором страхування (сплати страхової премії) і протягом всього строку дії договору страхування, послуга страхування є наданою, адже протягом всього терміну дії такого договору застрахований інтерес страхувальника є захищеним.

Відповідно до Закону N 85/96-ВР страхова виплата - грошова сума, яка виплачується страховиком відповідно до умов договору страхування при настанні страхового випадку.

Розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат визначаються за домовленістю між страховиком та страхувальником під час укладання договору страхування або внесення змін до договору страхування, або у випадках, передбачених чинним законодавством.

Підпунктом 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, визначено, що витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України, витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із:

витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті:

інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу;

крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Відповідно до пп. 138.1.1 п. 138. 1 ст. 138 Податкового кодексу України витрати операційної діяльності включають, зокрема собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді.

Платник податку для визначення об'єкта оподаткування має право на врахування витрат, підтверджених документами, що складені нерезидентами відповідно до правил інших країн.

Відповідно до п. 138.8 ст. 138 Податкового кодексу України, визначено, що собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме:

прямих матеріальних витрат;

прямих витрат на оплату праці;

амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг;

загальновиробничі витрати, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку;

вартості придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг;

інших прямих витрат, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну).

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку не враховуються при визначенні оподаткованого прибутку.

Як вбачається з матеріалів справи спірне податкове повідомлення-рішення має декілька складових, а саме: включає відносини між позивачем та ТДВ «СК «Надія» та операції щодо купівлі-продажу цінних паперів між позивачем та нерезидентом «Ланексі Лімітед».

Оцінюючі спірні правовідносини між позивачем та ТДВ «СК «Надія», суд виходить з наступного.

ТДВ «СК «Аксор» здійснено операції з передачі ризиків (Авто КАСКО, страхування від вогневих ризиків та ризиків стихійних явищ) у перестрахування з підприємством -перестраховиком ТДВ «СК «Надія».

Як вбачається з акту перевірки, ТДВ «СК «Аксор» здійснені операції з передачі у перестрахування перестраховику - ТДВ «СК «Надія» страхових зобов'язань, які не забезпечували реальний страховий захист прийнятих ризиків.

Вищевказані висновки зроблені відповідачем на підставі акту від 24.07.2013 р. № 30/22-30/31599887 ДПІ у Святошинському районі м. Києва планової перевірки ТДВ «СК «Надія», згідно якого встановлено, що правочини між контрагентами та ТДВ «СК «Надія» здійснені без мети настання реальних наслідків страхування.

Позивачем та ТДВ «СК «Аксор» 19.03.2012 р. укладено договір про загальні умови факультативного перестрахування, предметом якого є загальні умови перестрахування (ретроцесії) ризиків, взаємно переданих (прийнятих) сторонами на факультативній (необов'язковій) основі по договорах факультативного перестрахування (ретроцесії), а також взаємні права та обов'язки сторін, що беруть участь у перестрахуванні (цесії).

Відповідно до п. 1.3 вищевказаного договору передані в перестрахування ризики вважаються перестрахованими на умовах (за правилами страхування та договорами страхування) Страховика, що уклав оригінальний договір страхування, якщо інше не передбачено конкретним договором перестрахування.

Відповідно до п. 2.1 договору перестрахування (передача ризику) перестрахування - страхування одним Страховиком (Цедентом, Перестрахувальником) на визначених цим договором/конкретним договором перестрахування умовах ризику виконання усіх або його частин своїх обов'язків перед Страхувальником у іншого Страховика (Перестраховика, Цесіонера).

Оригінальний договір страхування (співстрахування, перестрахування) - договір страхування, співстрахування або факультативного перестрахування, укладений Перестрахувальником в якості страховика (перестраховика), ризик страхової виплати по якому страхується за договором факультативного перестрахування.

Договір факультативного перестрахування - це письмова угода між Страховиком (Перестрахувальником) та Перестраховиком, згідно якого, Перестраховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку за Оригінальним договором, який було укладено Перестрахувальником або ризик за яким було прийнято Перестрахувальником в перестрахування, виплатити частку страхової суми або відшкодувати частину завданого збитку у межах відповідальності Перестраховика, визначеної конкретним договором перестрахування, Перестрахувальнику або страхувальнику чи іншій тертій особі, визначеній страхувальником, або на користь якої укладено Оригінальний договір, якщо про це зазначено в конкретному договорі перестрахування, та виконувати інші умови, вказані в цьому договорі чи/або в конкретному договорі перестрахування.

Відповідно до умов цього договору перестрахові платежі у сумі 5 943,00 грн. перераховувалися у І та ІІ кварталах 2012 р.

03.04.2012 р. ТДВ «СК «Аксор» (Страховик (Перестраховик)) та ТДВ «СК «Надія» (Перестраховик) укладено договір факультативного перестрахування (ковер-нот) № 1599.1.0012 у відповідності до Договору про загальні умови факультативного перестрахування (ретроцесії) № 69-ПФ від 19.03.2012 р. Предметом зазначеного договору є страхування майнових інтересів Страхувальника, що не суперечать закону і пов'язані з володінням, користуванням та розпорядженням майном, а саме: нежитлові будівлі (конструктивні елементи, включаючи внутрішнє оздоблення та комунікації).

29.03.2012 р. ТДВ «СК «Аксор» (Страховик (Перестраховик)) та ТДВ «СК «Надія» (Перестраховик) укладено договір факультативного перестрахування (ковер-нот) № 01.1/02.1.0007 у відповідності до Договору про загальні умови факультативного перестрахування (ретроцесії) № 69-ПФ від 19.03.2012 р. Предметом зазначеного договору є страхування майнових інтересів Страхувальника, що не суперечать закону і пов'язані з володінням, користуванням та розпорядженням майном, а саме: домоволодіння.

10.05.2012 р. ТДВ «СК «Аксор» (Страховик (Перестраховик)) та ТДВ «СК «Надія» (Перестраховик) укладено договір факультативного перестрахування (ковер-нот) № 0101/0201.0024 у відповідності до Договору про загальні умови факультативного перестрахування (ретроцесії) № 10/11/11 від 10.11.2011 р. Предметом зазначеного договору є страхування майнових інтересів Страхувальника, що не суперечать закону і пов'язані з володінням, користуванням та розпорядженням майном, а саме: 4-х кімнатна квартира, заг. площею 145,4 кв.м.

14.05.2012 р. ТДВ «СК «Аксор» (Страховик (Перестраховик)) та ТДВ «СК «Надія» (Перестраховик) укладено договір факультативного перестрахування (ковер-нот) № 0101/0201.0026 у відповідності до Договору про загальні умови факультативного перестрахування (ретроцесії) № 69 -ПФ від 19.03.2012 р. Предметом зазначеного договору є страхування майнових інтересів Страхувальника, що не суперечать закону і пов'язані з володінням, користуванням та розпорядженням майном, а саме: квартира, заг. площею 90,1 кв.м.

11.06.2012 р. ТДВ «СК «Аксор» (Страховик (Перестраховик)) та ТДВ «СК «Надія» (Перестраховик) укладено договір факультативного перестрахування (ковер-нот) № 1599.0036 у відповідності до Договору про загальні умови факультативного перестрахування (ретроцесії) № 69 -ПФ від 19.03.2012 р. Предметом зазначеного договору є страхування майнових інтересів Страхувальника, що не суперечать закону і пов'язані з володінням, користуванням та розпорядженням майном, а саме: квартира, заг. площею 80,9 кв.м.

25.05.2012 р. ТДВ «СК «Аксор» (Страховик (Перестраховик)) та ТДВ «СК «Надія» (Перестраховик) укладено договір факультативного перестрахування (ковер-нот) № 0599.0032 у відповідності до Договору про загальні умови факультативного перестрахування (ретроцесії) № 69 -ПФ від 19.03.2012 р. Предметом зазначеного договору є страхування майнових інтересів Страхувальника, що не суперечать закону і пов'язані з володінням, користуванням та розпорядженням майном, а саме: транспортний засіб: Hyundai Santa Fe, державний реєстраційний номер АЕ 8882 ЕЕ.

Так, на дату укладення договору факультативного перестрахування та перерахування перестрахових платежів у сумі 5 943,00 грн., ТДВ «СК «Надія» була внесеною до Державного реєстру фінансових установ Національної комісії, що здійснює державне регулювання ринків фінансових послуг, та мала Ліцензії на право провадження видів страхової діяльності (а.с. 59-66 Том І).

Суд також враховує вимоги статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців», яка встановлює: якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін; якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними; якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не були до нього внесені, вони не можуть бути використані в спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості.

ТДВ «СК «Надія» є діючим підприємством, зареєстроване як юридична особа, що дає право здійснювати страхову діяльність у різних формах, в тому числі особистого страхування від нещасних випадків на транспорті, страхування від вогневих ризиків стихійних явищ, страхування виданих гарантій (порук) та прийняти гарантій, страхування кредитів тощо.

Відповідно до умов укладеного договору факультативного перестрахування від 19.03.2012 р. № 69-ПФ у разі настання страхового випадку страховик (позивач) сплачує усю належну суму страхового відшкодування, а перестраховик (ТДВ «СК «Надія» компенсує частину страхового відшкодування, яка відповідає частці перестраховика у збитку).

Таким чином суд дійшов висновку, що договір факультативного перестрахування від 19.03.2012 р. № 69-ПФ укладено ТДВ «СК «Аксор» із контрагентом ТДВ «СК «Надія», яке має статус фінансової установи, внесений до Державного реєстру фінансових установ, має чинні ліцензії на здійснення відповідних видів добровільного страхування, а передання частини отриманих страхових платежів у якості перестрахових премій не має наслідком звільнення позивача від зобов'язань щодо виплати страхових відшкодувань і відповідає суті страхової діяльності.

Надані позивачем документи містять всі необхідні реквізити, підписи уповноважених представників сторін та печатки підприємств, що відповідає вимогам статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і фіксують факт здійснення господарської операції. Наявні до договору документи дають змогу визначити, які саме послуги було надано та за якою ціною.

В Акті перевірки не наведено належних доводів, також відповідачем жодними доказами не підтверджено, що правочини між позивачем та ТДВ «СК «Надія» спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

З матеріалів справи не вбачається, що на час укладання та виконання правочинів, контрагент позивача не був зареєстрований юридичною особою та не був платником податків.

Відповідачем також не надано суду доказів визнання правочинів між позивачем та контрагентом ТДВ «СК «Надія» недійсними у судовому порядку.

Також, в матеріалах справи відсутні, а відповідачем не надані суду будь-які докази наявності судових рішень, які б набрали законної сили, з приводу незаконних дій посадових осіб як позивача так і його контрагента.

Суд виходить з того, що факт здійснення господарської діяльності між позивачем та ТДВ «СК «Надія» підтверджується наявними в матеріалах справи доказами.

З наданих позивачем документів не встановлено неправомірності віднесення до складу валових витрат витрати по придбанню страхових послуг у ТДВ «СК «Надія».

Позивачем надано суду всі первинні документи, які підтверджують факт здійснення господарських операцій щодо отримання страхових послуг. При цьому, суд звертає увагу на те, що податковий орган в акті перевірки не ставив під сумнів достовірність даних, які містять вказані первинні бухгалтерські документи, а також не зазначав про невідповідність первинних бухгалтерських документів вимогам чинного податкового законодавства, зокрема, відсутності у них обов'язкових реквізитів.

Надані представником позивача докази, у сукупності з доказами, приєднаними до матеріалів справи свідчать про дійсність господарських операцій між позивачем та ТДВ «СК «Надія».

Вирішуючи питання про реальність придбання у ТДВ «СК «Надія» страхових послуг з метою подальшого використання у власній господарській діяльності, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини першої статті 3 Господарського кодексу України, під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Підпункт 14.1.36 пункту 14.1 статті 4 Податкового кодексу України визначає господарську діяльність, як діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

В свою чергу факт безпосереднього зв'язку витрат з господарською діяльністю платника податків може бути встановлений з урахуванням якісних характеристик товарів, робіт або послуг, які б однозначно свідчили про призначення придбаних товарів для використання в господарській діяльності платника податків, відповідали б змісту цієї діяльності.

Документи та інші дані, що спростовують або підтверджують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції.

При цьому сама наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Податковим органом не наведено будь-яких інших доводів, які б ставили під сумнів реальність виконання вказаних правочинів зі страхування майна, невідповідність цих операцій дійсному економічному змісту, або свідчили б про наявність інших обставин, що підтверджують недобросовісність підприємства як платника податків та виключають право на віднесення витрат на страхування та валових витрат.

У зв'язку з цим слід зазначити, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків.

Таким чином, на момент укладання правочинів та їх виконання позивачем та його контрагентом ТДВ «СК «Надія» було дотримано усіх вимог чинного законодавства.

Слід відмітити, що податковий облік формують не самі по собі цивільні правочини, а саме господарські операції, тобто фактичний рух активів та/або зміни власного капіталу чи зобов'язань платника податку. Тобто, факт вчинення певних господарських операцій, та правомірність подальшого відображення (проведення) їх у бухгалтерському та податковому обліку, можливо досліджувати лише на підставі вивчення та дослідження первинних документів платника податків, наявність та законність складення яких, як фактично, так і юридично, буде підтвердженням здійснення таких операцій.

Із системного аналізу вказаних вище положень законодавства України вбачається висновок, що право на формування валових витрат виникає у платника податків за наявності сукупності таких елементів: наявності у сторін спеціальної податкової правосуб'єктності; фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій постачальником на користь покупця; наявності причинно-наслідкового зв'язку між операцією з придбання товарів чи послуг та потребою використання в господарській діяльності; документального підтвердження факту здійснення господарської операції сукупністю належним чином складених (оформлених) первинних та інших документів (у т.ч. платіжних), які зазвичай супроводжують операції певного виду та підтверджують їх фактичне виконання; наявності у покупця належним чином складеної податкової накладної (має усі обов'язкові реквізити).

В матеріалах справи наявні належним чином засвідчені копії банківських виписок, що підтверджують факт перерахування коштів за отримані послуги страхування.

Окремо суд зауважує, що відповідачем право позивача на формування валових витрат поставлено в залежність від добросовісності його контрагента, що суперечить приписам податкового законодавства. Так, якщо такі контрагент не виконав своїх зобов'язань по належному формуванню первинних документів для підтвердження господарських операцій, то це може тягнути відповідальність та негативні наслідки саме щодо дій цих осіб. Зазначена обставина не є підставою для донарахування сум податкового зобов'язання позивачеві. На переконання суду, своїми рішеннями відповідачем встановлено для позивача додаткові обмеження, що не відповідає повноваженням відповідача, передбаченим Податковим кодексом України та суперечить вимогам статті 19 Конституції України.

Відтак, у ході розгляду справи позивачем спростовано висновки відповідача щодо відсутності реальних операцій, шляхом надання належних та допустимих доказів, які підтверджують факт здійснення господарських операцій за вказаними договорами.

Судом на підставі оцінки наявних у справі матеріалів та доказів у їх сукупності встановлено, що факт надання позивачеві послуг страхування документально підтверджується. Твердження податкового органу про відсутність факту надання послуг під час розгляду справи не були доведені, а надані позивачем докази є переконливими і достатніми для висновку суду щодо реальності господарської операції.

З огляду на зазначене, беручи до уваги достатній і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, висновок податкового органу про заниження податку на прибуток на загальну суму 7 428,75 грн., в тому числі за основним платежем в розмірі 5 943,00 грн. та штрафних санкцій у розмірі 1 485,75 грн., суд вважає безпідставним та таким, що ґрунтується виключно на припущеннях посадових осіб податкового органу та жодним чином документально не підтверджено, а тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню, а податкове повідомлення-рішення від 17.12.2014 р. № 00079722202 в частині нарахування податку на прибуток на загальну суму 7 428,75 грн. - скасуванню.

Щодо купівлі-продажу цінних паперів між позивачем та нерезидентом «Ланексі Лімітед», суд зазначає наступне.

Законом України «Про цінні папери та фондовий ринок» від 23 лютого 2006 року N 3480-IV (надалі - Закон N 3480-IV) врегульовано відносини, що виникають під час розміщення, обігу цінних паперів і провадження професійної діяльності на фондовому ринку, з метою забезпечення відкритості та ефективності функціонування фондового ринку.

Відповідно до ч. 1 ст. 6 Закону N 3480-IV акція - іменний цінний папір, який посвідчує майнові права його власника (акціонера), що стосуються акціонерного товариства, включаючи право на отримання частини прибутку акціонерного товариства у вигляді дивідендів та право на отримання частини майна акціонерного товариства у разі його ліквідації, право на управління акціонерним товариством, а також немайнові права, передбачені Цивільним кодексом України та законом, що регулює питання створення, діяльності та припинення акціонерних товариств.

Відповідно до ч. 1 ст. 390 Господарського кодексу України іноземними інвесторами визнаються такі суб'єкти, що здійснюють інвестиційну діяльність на території України:

юридичні особи, утворені за законодавством іншим, ніж законодавство України;

іноземці та особи без громадянства, які не мають постійного місця проживання на території України;

міжнародні урядові та неурядові організації;

інші держави;

інші іноземні суб'єкти інвестиційної діяльності, визначені законом.

Частиною першою ст. 392 Господарського кодексу України передбачено, що іноземні інвестори мають право здійснювати всі види інвестицій, зазначені у статті 391 цього Кодексу, в таких формах:

участь у господарських організаціях, що створюються разом з вітчизняними юридичними особами чи громадянами, або придбання частки в діючих господарських організаціях;

створення іноземних підприємств на території України, філій або інших структурних підрозділів іноземних юридичних осіб або придбання у власність діючих підприємств;

придбання безпосередньо нерухомого або рухомого майна, що не заборонено законами України, або придбання акцій чи інших цінних паперів;

придбання самостійно або за участі громадян чи вітчизняних юридичних осіб прав користування землею та використання природних ресурсів на території України;

господарська діяльність на основі угод про розподіл продукції;

придбання інших майнових прав;

в інших формах, не заборонених законом.

Відповідно до пп. 14.1.81 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України інвестиції - господарські операції, які передбачають придбання основних засобів, нематеріальних активів, корпоративних прав та/або цінних паперів в обмін на кошти або майно. Інвестиції поділяються на:

а) капітальні інвестиції - господарські операції, що передбачають придбання будинків, споруд, інших об'єктів нерухомої власності, інших основних засобів і нематеріальних активів, що підлягають амортизації відповідно до норм цього Кодексу;

б) фінансові інвестиції - господарські операції, що передбачають придбання корпоративних прав, цінних паперів, деривативів та/або інших фінансових інструментів. Фінансові інвестиції поділяються на:

прямі інвестиції - господарські операції, що передбачають внесення коштів або майна в обмін на корпоративні права, емітовані юридичною особою при їх розміщенні такою особою;

портфельні інвестиції - господарські операції, що передбачають купівлю цінних паперів, деривативів та інших фінансових активів за кошти на фондовому ринку або біржовому товарному ринку.

Відповідно до п. 14.1.56 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України доходи - загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі у виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами.

Відповідно до п. 2.2 Положення про врегулювання питань іноземного інвестування в Україну, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 10 серпня 2005 р. N 280 (надалі - Положення № 280) розрахунки за об'єкти інвестування здійснюються виключно через рахунки, відкриті в уповноважених банках.

Судом встановлено, що за період з 01.04.2011 р. по 31.12.2012 р. між ТДВ «СК «Аксор» та нерезидентом «Ланексі Лімітед» укладено договори купівлі - продажу цінних паперів, а на їх виконання підписано відповідні акти прийому-передачі цінних паперів та повних взаєморозрахунків (а.с. 67-121 Том І).

Про перехід права власності на цінні папери позивачем надано виписки про стан рахунку у цінних паперах та виписки про операції на рахунках з цінними паперами (а.с. 122-206 Том І).

З метою купівлі-продажу цінних паперів позивачем було укладено договори доручення на виконання разового замовлення з ТОВ «Страхова компанія «Столиця -цінні папери», що підтверджується матеріалами справи.

Однак, доказів про надходження коштів від нерезидента не було надано, з огляду на що відповідачем встановлено дебіторську заборгованість у загальному розмірі 1 235 501,00 грн.

Позивач в судовому засіданні пояснив, що розрахунків з приводу купівлі-продажу цінних паперів між сторонами в грошовій формі не відбувалось, у зв'язку з тим, що останні здійснювалися шляхом заліку взаємних вимог.

Проте, суд не може погодитися з правомірністю дій позивача, оскільки в силу п. 2.2 ст. 2 Положення № 280, розрахунки з приводу купівлі-продажу цінних паперів повинні здійснюватися виключно через рахунки, відкриті в уповноважених банках.

Таким чином, результат від операцій з купівлі-продажу цінних паперів між ТДВ «СК «Аксор» та «Ленексі Лімітед» шляхом заліку взаємних вимог, а не грошовими коштами не є портфельними інвестиціями у розумінні пп. 14.1.81 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України та повинні включатися до складу інших доходів у відповідності до положень пп.135.5.14 та 135.5.15 п. 135.5 ст. 135 Податкового кодексу України.

Крім того судом встановлено, що позивач не декларував та не подавав розрахунок фінансових результатів від операцій з цінними паперами, деривативами та іншими, ніж цінні папери, корпоративними правами до декларації про доходи (прибуток) страховика, що також підтверджується поясненнями головного бухгалтера Сокира І.П.

Таким чином, суд приходить до висновку, що позивачем занижено дохід, що враховується при визначені об'єкта оподаткування у сумі 1 241 444,00 грн., а тому в цій частині позовних вимог слід відмовити.

У зв'язку з наведеним, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є обґрунтованими частково, а тому адміністративний позов підлягає задоволенню частково.

Згідно зі статтею 71 цього Кодексу, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім розгляду справ про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкту владних повноважень.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Суб'єкт владних повноважень повинен надати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

На виконання цих вимог відповідач, як суб'єкт владних повноважень, частково довів правомірність винесеного оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Відповідно до ч. 3 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Керуючись вимогами ст.ст. 69-71, 94, 160-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва

П О С Т А Н О В И В:

1. Позов Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Аксор» задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві від 17 грудня 2013 року № 0007972202 в частині нарахування податку на прибуток на загальну суму 7 428, 75 грн., в тому числі за основним платежем в розмірі 5 943,00 грн. та штрафних санкцій у розмірі 1 485,75 грн.

3 В іншій частині позовних вимог відмовити.

4. Стягнути решту судового збору в розмірі 4 266 (чотири тисячі двісті шістдесят шість) гривень 41 копійка на користь Окружного адміністративного суду м. Києва (розрахунковий рахунок №31218206784007, отримувач платежу УДКСУ у Печерському районі м. Києва, код 38004897, МФО 820019, банк одержувача ГУ ДКСУ у місті Києві, код класифікації доходів бюджету 22030001 із рахунків Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Аксор» (вул. Жилянська, буд. 41, м. Київ, 01033, код ЄДРПОУ 37333299).

5. Зобов'язати Державну податкову інспекцію у Голосіївському районі ГУ Міндоходів у м. Києві здійснити стягнення судового збору у розмірі 4 266,41 грн. з Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Аксор» (вул. Жилянська, буд. 41, м. Київ, 01033, код ЄДРПОУ 37333299).

Постанова відповідно до ч. 1 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її отримання особою, яка оскаржує постанову, за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя І.О. Іщук