Постанова № 39860085, 21.07.2014, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" липня 2014 р. Справа№ 911/4207/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Пономаренка Є.Ю.

суддів: Руденко М.А.

Шапрана В.В.

за участю представників:

від позивача - Котік О.С., довіреність № 30-12/08 від 30.12.2013;

від відповідача - Гончарук В.М., довіреність № 108 від 11.06.2014,

розглянувши апеляційні скарги приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" та колективного підприємства санаторію "Перемога" на рішення господарського суду Київської області від 11.02.2014 у справі № 911/4207/13 (суддя Бацуца В.М.) за позовом приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" до колективного підприємства санаторій "Перемога" про стягнення 540 356,20 грн.

ВСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" звернулося до господарського суду Київської області з позовом до колективного підприємства санаторію "Перемога" про стягнення 425 831, 00 грн. основної заборгованості, 31 184, 83 грн. пені, 43 860, 59 грн. інфляційних збитків та 39 479, 78 грн. 3 % річних.

Рішенням господарського суду Київської області від 11.02.2014 у справі № 911/4207/13 провадження у справі в частині позовної вимоги про стягнення з колективного підприємства санаторій "Перемога" на користь приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" 425 831, 00 грн. основної заборгованості припинено на підставі п. 2 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України; позов в частині інших позовних вимог задоволено частково: вирішено стягнути з відповідача на користь позивача 7 847 грн. 45 коп. інфляційних збитків, 20 279 грн. 87 коп. 3 % річних; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Суд першої інстанції дійшовши висновку про те, що на момент звернення позивача з даним позовом до суду спір між цими сторонами про той же предмет і з цих же підстав - в частині позовної вимоги про стягнення з відповідача основної заборгованості в сумі 425 831, 00 грн. вже було вирішено господарським судом (ухвала господарського суду Київської області від 26.01.2010 р. у справі № 10/309-09 про затвердження мирової угоди), припинив провадження у даній справі в частині зазначеної позовної вимоги на підставі п. 2 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України.

Відмова у задоволенні вимоги про стягнення пені мотивована з посиланням на Постанову Пленуму Вищого господарського суду України тим, що умова мирової угоди про застосування пені за невиконання її умов неправомірна включена сторонами до мирової угоди.

При задоволенні вимог про стягнення інфляційних збитків та 3 % річних суд першої інстанції виходив з того, що відповідач не виконав своє грошове зобов'язання щодо своєчасного повернення сум позики.

Не погодившись з прийнятим рішенням, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду Київської області від 11.02.2014 у справі № 911/4207/13 скасувати та прийняти нове, яким позов задовольнити повністю.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач посилається на неправомірність припинення судом першої інстанції провадження у справі в частині вимог про стягнення основної заборгованості, оскільки, як вважає апелянт, у випадку невиконання відповідачем умов мирової угоди, позивач має право звернутися до суду з позовом про спонукання виконання відповідачем умов цієї угоди.

Крім цього, апелянт зазначає про необґрунтованість відмови судом першої інстанції у задоволенні вимоги про стягнення пені, а також на невірність здійсненого судом перерахунку сум інфляційних збитків та 3 % річних.

Відповідач також не погодившись з прийнятим рішенням звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду Київської області від 11.02.2014 у справі № 911/4207/13 скасувати та прийняти нове, яким у задоволені позову відмовити повністю.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції невірно визначено суми інфляційних збитків та 3 % річних, які підлягають стягненню з відповідача.

Крім цього, в апеляційній скарзі відповідач просить суд апеляційної інстанції зупинити виконання рішення господарського суду Київської області від 11.02.2014 у справі № 911/4207/13.

Колегія суддів розглянувши зазначене клопотання про зупинення виконання рішення господарського суду Київської області від 11.02.2014 у справі № 911/4207/13 дійшла висновку про його відхилення, з наступних підстав.

Згідно п. 14 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011р. № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу ХІІ Господарського процесуального кодексу України" відповідно до статті 121-1 Господарського процесуального кодексу України повноваження щодо зупинення виконання судового рішення має виключно суд касаційної інстанції. Тому апеляційний господарський суд за будь-яких обставин не має права на таке зупинення.

Таким чином, враховуючи те, що суд апеляційної інстанції не наділений повноваженнями на зупинення виконання судового рішення, клопотання відповідача підлягає відхиленню.

В судовому засіданні 21.07.2014 апелянти підтримали свої апеляційні скарги та просили їх задовольнити.

Згідно зі ст. 99 Господарського процесуального кодексу України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України.

Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково наданими доказами, якщо заявник обґрунтував неможливість їх надання суду в першій інстанції з причин, що не залежали від нього, повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення або ухвали місцевого суду у повному обсязі.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційних скарг, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню з наступних підстав.

Між закритим акціонерним товариством "Укрпрофоздоровниця" (правонаступником якого є приватне акціонерне товариство лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця"), як позикодавцем та орендним підприємством санаторій "Перемога" (правонаступником якого є колективне підприємство санаторій "Перемога"), як позичальником 11.06.2002 укладено договір позики № 5/17.

Згідно предмету даного договору позикодавець зобов'язується надати позичальнику безвітсоткову позику, а останній зобов'язується повернути позику у визначений цим договором термін (п. 1.1 договору).

Відповідно до п. 2 договору сума позики становить за цим договором 50 000, 00 грн.

Пунктом 4.1 договору передбачено, що термін надання позики позичальнику визначається з 12.06.2002 р. по 01.10.2002 р.

Після закінчення терміну, зазначеного в п. 4.1 цього договору, позичальник зобов'язується протягом 10 днів повернути суму позики (п. 5.1 договору).

До даного договору позики сторонами вносились зміни шляхом укладення 30.09.2002 р. додаткової угоди, якою п. 4.1 договору було викладено у наступній редакції: "Термін надання позики позичальнику визначається з 12.06.2002 р. по 31.12.2005 р.", а п. 6.1. договору у редакції: "Строк повернення позики у повному обсязі встановлений 31.12.2005 р.".

Також, між закритим акціонерним товариством "Укрпрофоздоровниця" (правонаступником якого є приватне акціонерне товариство лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця"), як позикодавцем та орендним підприємством санаторій "Перемога" (правонаступником якого є колективне підприємство санаторій "Перемога"), як позичальником 09.09.2002 укладено договір позики № 24.

Згідно п. 2 договору сума позики становить 80 000, 00 грн.

Відповідно до п. 4.1 договору надання позики позичальнику визначається з 09.09.2002 р. по 09.04.2003 р.

Пунктом 5.1 договору передбачено, що після закінчення терміну, зазначеного в п. 4.1 цього договору, позичальник зобов'язується протягом 3 днів повернути суму позики.

Додатковою угодою від 08.04.2003 було продовжено термін надання позики до 31.12.2005, а також встановлено строк повернення позики у повному обсязі до 31.12.2005 р.

Крім цього, між сторонами 02.03.2004 було укладено договір позики № 73.

Згідно п. 2 договору сума позики становить 100 000, 00 грн.

Відповідно до п. 4.1 договору термін надання позики позичальнику визначається з 02.03.2004 р. по 02.10.2004 р.

Також, 08.09.2004 між закритим акціонерним товариством "Укрпрофоздоровниця" (правонаступником якого є приватне акціонерне товариство лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця"), як позикодавцем та орендним підприємством санаторій "Перемога" (правонаступником якого є колективне підприємство санаторій "Перемога"), як позичальником укладено договір позики № 84.

Згідно п. 2. договору сума позики становить 200 000, 00 грн.

Пунктом 4.1 договору встановлено термін надання позики позичальнику - з 08.09.2004 р. по 01.09.2005 р.

Між сторонами 27.09.2004 було укладено договір позики № 86, за умовами якого сума позики становить 180 000, 00 грн., а термін її надання позичальнику визначається з 27.09.2004 р. по 01.09.2005 р.

Також, між позивачем та відповідачем 08.12.2004 укладено договір позики № 87.

Згідно п. 2 договору сума позики становить 120 000, 00 грн.

Відповідно до п. 4.1 договору термін надання позики позичальнику визначається з 08.12.2004 р. по 08.12.2005 р.

Приватним акціонерним товариством лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" на виконання умов договорів позики відповідачу перераховано:

- 12.06.2002 р. грошові кошти на загальну суму 50 000, 00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 149 від 12.06.2002 р. на суму 50 000, 00 грн. (а.с. 16);

- 09.09.2002 та 16.10.2002 грошові кошти на загальну суму 80 000, 00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 222 від 09.09.2002 р. на суму 30 000, 00 грн. та платіжним дорученням № 261 від 16.10.2002 р. на суму 50 000, 00 грн. (а.с. 17);

- 02.03.2004 та 15.03.2004 грошові кошти на загальну суму 100 000, 00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 84 від 02.03.2004 р. на суму 50 000, 00 грн. та платіжним дорученням № 104 від 15.03.2004 р. (а.с. 18);

- 10.09.2004 р. грошові кошти на загальну суму 200 000, 00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 477 від 10.09.2004 р. на суму 200 000, 00 грн. (а.с. 19);

- 10.12.2004 р. грошові кошти на загальну суму 120 000, 00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 637 від 10.12.2004 р. (а.с.19-20).

Позичальником зобов'язання за договорами позики не виконувались належним чином, у зв'язку з чим у останнього утворився борг в сумі 1 339 870, 00 грн., з метою повернення якого приватне акціонерне товариство лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" у жовтні 2009 р. звернулось до господарського суду Київської області.

Ухвалою господарського суду Київської області від 26.01.2010 р. у справі № 10/309-09 затверджено мирову угоду, укладену між ЗАТ лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" та колективним підприємством санаторій "Перемога" в наданій сторонами редакції, згідно якої відповідач визнає, що його заборгованість перед позивачем на момент укладення цієї мирової угоди становить 730 000, 00 грн. та зобов'язується погасити зазначену суму заборгованості протягом п'яти років з моменту затвердження даної мирової угоди господарським судом платежами згідно графіку наведеного в цій угоді; провадження у справі припинено.

Враховуючи невиконання відповідачем умов мирової угоди, позивач звернувся до суду з даним позовом про стягнення з колективного підприємства санаторій "Перемога" заборгованості за цією мировою угодою в сумі 425 831, 00 грн.

Так, позивач вважає, що оскільки відповідачем не виконуються умови мирової угоди в частині погашення заборгованості згідно графіку наведеного в угоді, то сума заборгованості за період з липня 2010 по липень 2013 в розмірі 425 831, 00 грн. підлягає стягненню з позичальника в судовому порядку.

Колегія суддів розглянувши матеріали даної справи дійшла висновку про правильність припинення судом першої інстанції провадження у даній справі в частині вимог про стягнення 425 831, 00 грн. на підставі п. 2 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України, з наступних підстав.

Як вже було зазначено, у жовтні 2009 р. позивач звернувся до господарського суду Київської області з позовом до колективного підприємства санаторій "Перемога" про стягнення 1 339 870, 00 грн. (з яких 425 831, 00 грн. - сума основної заборгованості заявлена в межах даної справи № 911/4207/13), у зв'язку із невиконанням відповідачем зобов'язань щодо повернення позики згідно договорів позики № 5/17 від 11.06.2002 р., № 24 від 09.09.2002 р., № 73 від 02.03.2004 р., № 84 від 08.09.2004 р., № 86 від 27.09.2004 р. та № 87 від 08.12.2004 р.

В ході розгляду справи між сторонами укладено мирову угоду, яка була затверджена ухвалою господарського суду Київської області від 26.01.2010 р. у справі № 10/309-09 та згідно якої відповідач зобов'язався погасити суму заборгованості в розмірі 730 000, 00 грн. протягом п'яти років з моменту затвердження даної мирової угоди судом платежами згідно графіку наведеного в цій угоді; провадження у справі припинено.

Пунктом 3.19 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" № 18 від 26.12.2011 р. передбачено, що одним із способів вирішення господарського спору є мирова угода сторін, яка може стосуватися лише прав і обов'язків сторін щодо предмета позову (частини перша і третя статті 78 ГПК). Мирова угода підписується особами, уповноваженими представляти сторони в господарському суді (стаття 28 ГПК).

В ухвалі про затвердження мирової угоди у резолютивній частині докладно й чітко викладаються її умови і зазначається про припинення провадження у справі (пункт 7 частини першої статті 80 ГПК), а також вирішується питання про розподіл між сторонами судових витрат. Затвердження судом мирової угоди з одночасним припиненням провадження у справі є одноактною (нерозривною) процесуальною дією і не може розглядатися як два самостійних акти - окремо щодо затвердження мирової угоди і щодо припинення провадження.

Господарський суд не затверджує мирову угоду, якщо вона не відповідає закону, або за своїм змістом вона є такою, що не може бути виконана у відповідності з її умовами, або якщо така угода остаточно не вирішує спору чи може призвести до виникнення нового спору. Мирова угода не може вирішувати питання про права і обов'язки сторін, які можуть виникнути у майбутньому, а також стосуватися прав і обов'язків інших юридичних чи фізичних осіб, які не беруть участі у справі або, хоча й беруть таку участь, але не є учасниками мирової угоди. Укладення мирової угоди неможливе і в тих випадках, коли ті чи інші відносини однозначно врегульовані законом і не можуть змінюватись волевиявленням сторін.

Наказ господарського суду про примусове виконання мирової угоди не може бути видано, оскільки провадження у справі припинено. У разі ж ухилення однієї зі сторін від виконання мирової угоди:

- якщо ухвала господарського суду про затвердження мирової угоди відповідає вимогам статті 18 Закону України "Про виконавче провадження", то вона є виконавчим документом у розумінні пункту 2 частини другої статті 17 названого Закону і підлягає виконанню державною виконавчою службою; тому за наявності зазначеної умови позовна заява про спонукання до виконання мирової угоди не підлягає розгляду в господарських судах;

- якщо ж ухвала суду про затвердження мирової угоди не містить усіх даних, зазначених у статті 18 названого Закону, то така ухвала не має статусу виконавчого документа, і інша сторона у справі не позбавлена права звернутися з позовом про зобов'язання виконати мирову угоду, у випадку задоволення якого господарський суд видає наказ. Відповідний позов може мати як майновий, так і немайновий характер у залежності від змісту умов мирової угоди.

Згідно ст. 19 Закону України "Про виконавче провадження" (в редакції чинній на момент виникнення спірних відносин) у виконавчому документі повинні бути зазначені:

1) назва документа, дата видачі та найменування органу, посадової особи, що видали документ;

2) дата і номер рішення, за яким видано виконавчий документ;

3) найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, ім'я та по батькові за його наявності для фізичних осіб) стягувача і боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), ідентифікаційний код суб'єкта господарської діяльності стягувача та боржника за його наявності (для юридичних осіб), індивідуальний ідентифікаційний номер стягувача та боржника за його наявності (для фізичних осіб - платників податків), а також інші відомості, якщо вони відомі суду чи іншому органу, що видав виконавчий документ, які ідентифікують стягувача та боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню, такі як дата і місце народження боржника та його місце роботи (для фізичних осіб), місцезнаходження майна боржника тощо;

4) резолютивна частина рішення;

5) дата набрання чинності рішенням;

6) строк пред'явлення виконавчого документа до виконання.

Виконавчий документ має бути підписаний уповноваженою посадовою особою і скріплений печаткою.

Законом можуть бути встановлені також інші додаткові вимоги до виконавчих документів.

В даному випадку, ухвала господарського суду Київської області від 26.01.2010 р. у справі № 10/309-09 відповідає вимогам статті 19 Закону України "Про виконавче провадження" (в редакції чинній на момент виникнення спірних відносин), тобто є виконавчим документом у розумінні пункту 2 частини другої статті 17 названого Закону, а отже відповідно підлягає виконанню державною виконавчою службою.

Відповідачем жодних доказів того, що державною виконавчою службою при пред'явленні зазначеної ухвали до виконання було відмовлено у відкритті виконавчого провадження з підстав невідповідності цієї ухвали вимогам виконавчого документа, до суду не надано.

Пунктом 2 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд припиняє провадження у справі, якщо є рішення господарського суду або іншого органу, який в межах своєї компетенції вирішив господарський спір між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав.

Враховуючи те, що на момент звернення позивача з даним позовом до суду спір між цими сторонами про той же предмет і з цих же підстав - в частині позовної вимоги про стягнення з колективного підприємства санаторій "Перемога" на користь приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" 425 831, 00 грн. основної заборгованості вже було вирішено господарським судом (ухвала господарського суду Київської області від 26.01.2010 р. у справі № 10/309-09 про затвердження мирової угоди), провадження у даній справі в частині позовної вимоги про стягнення з відповідача заборгованості в сумі 425 831, 00 грн. підлягає припиненню на підставі п. 2 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України.

Крім суми основної заборгованості позивачем також заявлено вимогу про стягнення з відповідача пені за невиконання умов мирової угоди в частині повернення позики в сумі 31 184, 83 грн.

Обґрунтовуючи зазначену вимогу позивач посилається на те, що п. 4 мирової угоди передбачена відповідальність у вигляді пені за неперерахування (несвоєчасне перерахування) відповідачем сум позики.

Разом з тим, згідно п. 3.19 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" № 18 від 26.12.2011 р. умови мирової угоди повинні безпосередньо стосуватися предмета позову, що виключає зазначення в ній дій, коштів чи майна, які не відносяться до цього предмета. У зв'язку з цим, зокрема, не можуть включатися до мирової угоди умови щодо застосування неустойки (штрафу, пені) за невиконання її умов.

Отже, умова мирової угоди про застосування пені за невиконання її умов неправомірна включена сторонами до мирової угоди.

Таким чином, з огляду на те, що умова мирової угоди про застосування пені за її невиконання неправомірна включена сторонами до цієї угоди, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні зазначеної позовної вимоги.

Позовна вимога про стягнення пені мотивована посиланням на положення мирової угоди.

Неможливість стягнення пені на підставі положень мирової угоди обґрунтована вище виходячи з положень Постанови Пленуму Вищого господарського суду України.

Крім того, слід зазначити наступне.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно ч. 1 ст. 547 Цивільного кодексу України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчинюється у письмовій формі.

Договори позики не містять положень щодо забезпечення виконання зобов'язання у вигляді пені та відповідно її розміру, у зв'язку з чим позивач не вправі нараховувати непередбачену договором санкцію у вигляді пені та вимагати її стягнення у судовому порядку.

Отже, враховуючи вищенаведене, вимога позивача про стягнення пені у будь-якому випадку не підлягає задоволенню.

Стосовно вимог позивача про стягнення інфляційних втрат в сумі 43 860,59 грн. та 3 % річних в сумі 39 479,78 грн., слід зазначити наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачена цією статтею сплата суми боргу за грошовим зобов'язанням з урахуванням встановленого індексу інфляції, а так само трьох процентів річних від простроченої суми, здійснюється незалежно від тієї обставини, чи був передбачений договором відповідний захід відповідальності.

Таким чином, з огляду на те, що відповідач прострочив виконання грошового зобов'язання перед позивачем в частині повернення сум позики, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо часткового задоволення вимог про стягнення з відповідача на користь позивача інфляційних втрат в сумі 7 847, 45 грн. та 3 % річних в сумі 20 279, 87 грн., розрахунок яких перевірений судом та не суперечить чинному законодавству.

Доводи позивача про невірність розрахунку сум інфляційних та 3 % річних, здійсненого судом першої інстанції, відхиляються колегією суддів за необґрунтованістю.

Так, судом першої інстанції при здійсненні перерахунку заявлених до стягнення позивачем сум інфляційних та 3 % річних вірно визначено періоди прострочення виконання відповідачем зобов'язання, а також суми заборгованості.

За кожний період прострочення, нарахування здійсненні на ті суми боргу, які існували в такі періоди.

Отже, підстави для зміни рішення у наведеній частині у апеляційного суду відсутні.

Доводи відповідача не спростовують висновків суду першої інстанції та не доводять їх протилежність, а тому не можуть бути підставою для скасування рішення.

З урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення місцевого господарського суду прийнято з повним, всебічним та об'єктивним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим, правові підстави для задоволення апеляційних скарг відсутні.

Оскільки, у задоволенні апеляційних скарг відмовлено, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання цих скарг покладаються на апелянтів.

Керуючись ст.ст. 32-34, 43, 49, 99, 101-103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційні скарги приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" та колективного підприємства санаторій "Перемога" залишити без задоволення, а рішення господарського суду Київської області від 11.02.2014 у справі № 911/4207/13 - без змін.

2. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційних скарг покласти на їх заявників - сторін у справі.

3. Матеріали справи № 911/4207/13 повернути до господарського суду Київської області.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у встановленому Господарським процесуальним кодексом України порядку та строки.

Головуючий суддя Є.Ю. Пономаренко

Судді М.А. Руденко

В.В. Шапран