Постанова № 39860070, 22.07.2014, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" липня 2014 р. Справа№ 911/1194/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Калатай Н.Ф.

суддів: Баранця О.М.

Сітайло Л.Г.

при секретарі Царук І. О.

За участю представників:

від позивача 1: не з'явилися

від позивача 2: Кость О. Г. - представник за довіреністю № 14-105 від 18.04.2014

від відповідача: Рязанова О. С. - представник за довіреністю № 14-105 від 18.04.2014

від прокуратури: Некрасов О. М. - посвідчення № 002627 від 05.09.2012

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України»

на рішення Господарського суду Київської області від 27.05.2014

у справі № 911/1194/14 (суддя Третьякова О. О.)

за позовом Першого заступника прокурора Шевченківського району м. Києва в інтересах держави в особі:

1. Міністерства енергетики та вугільної промисловості України

2. Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України»

до Комунального підприємства «Фастівтепломережа»

про стягнення 4 062 973,39 грн.

ВСТАНОВИВ:

Позов, з урахуванням заяви про уточнення позовної заяви (а.с. 57-58) заявлено про стягнення з відповідача основного боргу в сумі 3 390 431,88 грн. за поставлений за договором купівлі-продажу природного газу № 12/737-БО-17 від 28.08.2012 газ, пені в сумі 254 167,10 грн., 7% штрафу в сумі 248 530,23 грн., 3 % річних в сумі 135 338,82 грн. та збитків від інфляції в сумі 122 457,36 грн.

Рішенням Господарського суду Київської області від 27.05.2014, повний текст якого складений 16.06.2014, у справі № 911/1194/14 позов задоволено частково, до стягнення з відповідача на користь позивача 2 присуджено основний борг в сумі 3 390 431,88 грн., пеню в розмірі 254 167,10 грн., 3 % річних в сумі 135 338,82 грн. та збитки від інфляції в сумі 122 457,36 грн., в інших вимогах у позові відмовлено.

Рішення суду першої інстанції ґрунтується на тому, що матеріалами справи підтверджений факт невиконання відповідачем свого обов'язку по оплаті отриманого за спірним договором товару.

В той же час, приймаючи рішення, суд першої інстанції, користуючись правом наданим п. 3 ч. 1 ст. 83 ГПК України, зменшив заявлену до стягнення з відповідача неустойку, яка складається з пені та штрафу, одночасне стягнення яких є непомірним для відповідача та не співрозмірним із можливими збитками, фактично обмежившись застосуванням одного з видів неустойки, а саме пені.

Зменшуючи заявлену до стягнення неустойку, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки відповідачем порушено саме грошове зобов'язання, доцільним є застосування до останнього неустойки у вигляді стягнення пені, нарахування якої охоплює і відповідальність, за яку сторони передбачили штраф, а саме за прострочення понад 30 днів (оскільки нарахування пені триває шість місяців), з огляду на що суд першої інстанції дійшов висновку, що в рамках даного спору стягнення такого виду неустойки, як пеня, є достатнім для забезпечення права позивача 2 на неустойку за порушення відповідачем грошового зобов'язання, зазначивши при цьому, що доказів наявності понесення позивачем збитків, які б перевищували чи дорівнювали б розміру заявленої до стягнення суми неустойки, позивач 2 не надав, а негативні фінансові наслідки прострочення грошового зобов'язання також частково компенсуються позивачу 2 за рахунок присуджених до стягнення 3% річних та збитків від інфляції.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, Публічне акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Київської області від 27.05.2014 по справі № 911/1194/14 в частині відмову у стягненні 7% штрафу на суму 248 530,23 грн. та прийняти в цій частині нове рішення, яким стягнути з відповідача на користь позивача 2 штраф в сумі 248 530,23 грн.

В апеляційній скарзі позивач 2 послався на те, що оспорюване рішення винесене з порушенням норм матеріального, а саме - ст. ст. 526, 549, 551 ЦК України, ст. ст. 193, 230, 231, 233 ГК України, та процесуального права - ст. ст. 4, 4-2, 83 ГПК України, без дослідження усіх істотних обставин справи, а тому в частині відмови у стягненні штрафу підлягає скасуванню.

Так, позивач 2 зазначив про те, що спірний договір, яким передбачено стягнення 7% штрафу, укладений двома незалежними суб'єктами господарювання, кожен з яких свідомо без будь-якого примусу взяв на себе зобов'язання, які мають виконуватись, а отже, при невиконанні відповідачем грошового зобов'язання понад 30 днів останній, відповідно до умов договору, зобов'язаний сплатити 7% штрафу від суми боргу.

Також позивач 2 зазначив про те, що відповідно до приписів ст. 233 ГК України суд має право зменшити розмір санкцій, в той час як приймаючи спірне рішення суд першої інстанції фактично відмовив в позові в частині стягнення 7% штрафу, що є порушенням як приписів ст. 233 ГК України так і ч. 1 ст. 3 ст. 83 ГПК України.

Крім того, позивач 2 зазначив про те, що, приймаючи рішення про зменшення розміру неустойки, суд першої інстанції не прийняв до уваги те, що бюджетом України та фінансовим планом позивача 2, який затверджений Кабінетом міністрів України не передбачені фінансові можливості для кредитування споживачів природного газу та те, що внаслідок недоотримання та несвоєчасного проведення розрахунків за спожитий природний газ позивач 2 змушений залучати комерційні кредити за ринковими відсотковими ставками, що складають 20-24% річних, в той час як єдиним джерелом часткової компенсації понесених позивачем 2 втрат є стягнення з боржників неустойки у розмірі, передбаченому умовами договорів.

Також позивач 2 зазначив про те, що він несе збитки у своїй господарській діяльності внаслідок постійного невиконання своїх договірних зобов'язань контрагентами, у тому числі й відповідачем, а чистий збиток позивача 2 за 2013 рік становить 12 521 324 000 грн., на що звертав увагу представник позивача 2 в судовому засіданні та на доказ чого до матеріалів справи долучена копія фінансового звіту.

Ухвалою від 07.07.2014 колегією суддів Київського апеляційного господарського суду в складі: головуючий суддя - Калатай Н.Ф., судді Баранець О. М., Сітайло Л. Г. апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» прийнято до розгляду та порушене апеляційне провадження.

Позивач 1 в судове засідання представників не направив, про причини неявки суду не повідомив.

Враховуючи належне повідомлення всіх учасників про час і місце судового розгляду апеляційної скарги, а також те, що явка представників сторін в судове засідання не визнана обов'язковою, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутності представників позивача 1 за наявними матеріалами апеляційного провадження.

Підчас розгляду справи представник позивача та прокуратури апеляційну скаргу підтримали повністю, представник відповідача проти задоволення апеляційної скарги заперечив та просив залишити її без задоволення, а оспорюване рішення суду першої інстанції - без змін.

Дослідивши матеріали апеляційної скарги, матеріали справи, заслухавши пояснення представників прокуратури, позивача 1 та відповідача, з урахуванням правил ст. ст. 99, 101 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якими апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі, колегія суддів встановила таке.

28.08.2012 позивач 2 як продавець та відповідач як покупець уклали договір купівлі-продажу природного газу №12/737-БО-17 (далі Договір), відповідно до умов якого позивач 2 зобов'язався передавати у власність відповідачу у 2012 році природний газ, ввезений на митну територію України позивачем 2 за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711210000, або/та природний газ, видобутий на території України підприємствами, які не підпадають під дію ст.10 Закону України «Про засади функціонування ринку природного газу», а відповідач зобов'язався прийняти та оплатити цей природний газ на умовах Договору

Відповідно до п.1.2 Договору газ, що продається за Договором, використовується відповідачем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами та організаціями та іншими споживачами.

В пункті 2.1 Договору сторони погодили як загальний, так і помісячний обсяг природного газу, який має бути поставлений за Договором, а саме те, що з 01.08.2012 по 31.12.2012 позивач 2 зобов'язався передати відповідачу 840 тисяч куб. м. природного газу, в тому числі: в жовтні 2012 року - 190 тисяч куб. м. природного газу, в листопаді 2012 року - 300 тисяч куб. м. природного газу, а в грудні 2012 року - 350 тисяч куб. м. природного газу.

В розділі 5 Договору сторонами визначена ціна природного газу і, зокрема, те, що до сплати за 1 000 куб. м. природного газу з ПДВ - 4 661,74 грн. входить й плата за його транспортування (п.5.2).

Пунктом 5.5. Договору сторони погодили, що загальна сума вартості природного газу за Договором складається із сум вартості місячних поставок газу.

В розділі 3 Договору сторони погодили порядок та умови передачі природного газу.

Так, згідно з п. 3.3 Договору приймання-передача газу, переданого позивачем 2 відповідачу у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання-передачі газу. Обсяг споживання газу відповідачем у відповідному місяці поставки встановлюється шляхом складання добових обсягів, визначених на підставі показів комерційного вузла/вузлів обліку газу відповідача.

На виконання умов Договору позивач 2 протягом жовтня-грудня 2012 року поставив відповідачу природний газ загальним обсягом 804,514 тисяч куб.м. загальною вартістю 3 750 431,88 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи належним чином засвідченими копіями підписаних сторонами та скріплених їх печатками актів приймання-передачі природного газу від 31.10.2012 на суму 669 117,61 грн., від 30.11.2012 на суму 1 156 632,65 грн. та від 31.12.2012 на суму 1 924 681,62 грн. (а.с. 16-18) та не заперечується сторонами.

Згідно з п. 6.1 Договору оплата за газ здійснюється відповідачем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Як слідує з наявних в матеріалах справи копії платіжних доручень №1 від 12.10.2012, №2 від 23.10.2012, №3 від 22.10.2012, №509 від 28.11.2012, №626 від 28.12.2012, №798 від 28.12.2012, в рахунок оплати спірного газу відповідач перерахував позивачу 360 000 грн.

Неоплаченим з поставленого за Договором залишився природний газ на загальну суму 3 390 431,88 грн. (3 750 431,88 -360 000).

Згідно з ч.1 ст.509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу (ч.2 ст.11 ЦК України).

Згідно з п.1 ч.2 ст.11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч.1 ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно зі ст.ст. 525, 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства; Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Матеріали справи не містять доказів виконання відповідачем зобов'язання з оплати поставленого позивачем за Договором природного газу на суму 3 390 431,88 грн. в порядку та в строки, встановлені Договором, тому суд першої інстанції правомірно визнав законними вимоги позивача про стягнення з відповідача основного боргу на зазначену суму.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача пені в сумі 254 167,10 грн. та 7% штрафу в сумі 248 530,23 грн. слід зазначити таке.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до п. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання, настають наслідки, передбачені договором або законом.

В силу ст. 230 ГК України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Дії відповідача є порушенням грошових зобов'язань, тому є підстави для застосування встановленої Договором відповідальності.

Пунктом 7.2. Договору встановлено, що у разі невиконання відповідачем умов п.6.1 Договору він у безспірному порядку зобов'язується сплатити позивачу 2, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу, а за прострочення понад 30 (тридцять) днів додатково сплатити штраф у розмірі 7 (семи) відсотків від суми простроченого платежу.

Перевіривши розрахунок позивача, колегія суддів визнала його вірним, з огляду на що суд першої інстанції правомірно визнав вимоги позивача про стягнення з відповідача 254 167,10 грн. та 7% штрафу в сумі 248 530,23 грн. доведеними.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача 3 % річних в сумі 135 338,82 грн. та збитків від інфляції в сумі 122 457,36 грн. слід зазначити таке.

Частина 2 ст. 625 ЦК України встановлює, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Розрахунок позивача є вірним, з огляду на що суд першої інстанції правомірно визнав позовні вимоги про стягнення з відповідача 3 % річних в сумі 135 338,82 грн. та збитків від інфляції в сумі 122 457,36 грн. доведеними.

Отже, за результатами вирішення спору суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що доведеними і законними є майнові вимоги позивача щодо стягнення з відповідача основного боргу в сумі 3 390 431,88 грн., пені в сумі 254 167,10 грн., 7% штрафу в сумі 248 530,23 грн., 3 % річних в сумі 135 338,82 грн. та збитків від інфляції в сумі 122 457,36 грн.

Проте суд першої інстанції з власної ініціативи, скориставшись правом, наданим суду нормами матеріального та процесуального права, зменшив суму заявленого до стягнення штрафу (248 530,23 грн.) до нуля, з чим колегія суддів погодитися не може з огляду на таке.

Зменшуючи суму заявленого до стягнення штрафу, суд першої інстанції виходив з норми ст. 233 ГК України, згідно з якою у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Але у спорі, що є предметом розгляду у цій справі, можливість порівняти розмір фінансових санкцій із розміром збитків позивача 2 відсутня, оскільки позивачем не заявлено вимог про відшкодування йому збитків, йдеться про стягнення боргу за Договором та про фінансові санкції за порушення його умов.

Те, що фінансові санкції можуть бути не співрозмірними із можливими збитками позивача, є припущенням, документальними доказами не підтвердженим, як не підтвердженим є й те, що заявлені позивачем до стягнення санкції є непомірними для відповідача.

Суд першої інстанції вказані обставини не досліджував.

Пунктом 3 частини 1 ст. 83 ГПК України встановлено, що господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Пунктом 2.4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» встановлено, що у вирішенні пов'язаних зі зменшенням розміру неустойки питань господарському суду слід враховувати викладене в підпункті 3.17.4 підпункту 3.17 пункту 3 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» (з подальшими змінами), а також в абзацах першому - четвертому пункту 9 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 № 7 «Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України» (з подальшими змінами).

Згідно з п.п. 3.17.4 підпункту 3.17 пункту 3 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Відповідачем будь-яких пояснень щодо причин невиконання зобов'язань за Договором, окрім того, що підприємство відповідача є комунальним підприємством, основною функцією якого є забезпечення споживачів якісними комунальними послугами, в тому числі державних підприємств та бюджетних установ, незалежно від їх фінансового становища, не наведено, як не надано суду і жодного доказу вжиття заходів до виконання договірного зобов'язання.

Крім того, з 3 750 431,88 грн. загальної вартості спожитого газу відповідач з листопада 2012 року сплатив позивачу лише 360 000 грн., тобто в даному випадку не може йтися і про незначність прострочення зобов'язання.

До того ж, загальна сума санкцій 502 697,33 грн., яка складається з пені і штрафу, становить близько 14% відносно суми основного боргу з урахуванням інфляційних втрат (3 512 889,24 грн.), що не може, на думку колегії суддів, вважатися надмірно великими санкціями за невиконання умов Договору.

Згідно з ч. 1 ст. 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що матеріалами справи не підтверджується наявність підстав для зменшення фінансових санкцій, що їх заявив позивач 2 до стягнення з відповідача за порушення договірних зобов'язань, а відтак суд першої інтонації дійшов помилкового висновку про наявність таких підстав.

Згідно зі ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Позивачем належним чином доведено обставини, на які він посилається як на підставу задоволення своїх вимог, відповідач вказаних обставин належними та допустимим доказами не спростував.

Згідно зі ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є:

1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи;

4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Колегія суддів вважає, що при прийнятті оспореного рішення судом першої інстанції мале місце недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, тому рішення Господарського суду Київської області від 27.05.2014 у справі № 911/1194/14 підлягає зміні, позов задовольняється повністю.

Враховуючи вищевикладене, апеляційна скарга Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» підлягає задоволенню.

При цьому, колегія суддів погоджується із відмовою судом першої інстанції у задоволенні поданого відповідачем клопотань про залишення позову без розгляду (а.с. 41-43) з підстав помилкового подання позову прокурором безпосередньо в інтересах державного підприємства, з тих підстав, що Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» утворена на виконання Указу Президента України від 25.02.1998 №51 «Про реформування нафтогазового комплексу України» і є господарською структурою, яка здійснює управління об'єктами державної власності, метою якої є підвищення рівня енергетичної безпеки держави, акціонером компанії є держава в особі Міністерства енергетики та вугільної промисловості України, порушення майнових прав ПАТ «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» шкодить інтересам держави, а отже, прокурором правомірно подано позов в інтересах держави в особі Міністерства енергетики та вугільної промисловості України та ПАТ «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України».

Також суд першої інстанції правомірно відмовив у задоволенні клопотання відповідача про залишення позову без розгляду з підстав п.2 ч.1 ст. 81 ГПК України у зв'язку з одночасним перебуванням в провадженні Господарського суду Київської області справи №911/1185/14 зі спору між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав (а.с. 51-52), оскільки зі змісту наданих відповідачем копій ухвали Господарського суду Київської області від 04.04.2014 у справі №911/1185/14 та заяви прокуратури Шевченківського району міста Києва про уточнення позовної заяви по справі №911/1185/14 слідує, що предметом позову у справі Господарського суду Київської області №911/1185/14 є вимога про стягнення заборгованості за договором №12/736-ТЕ-17 від 28.08.2012, у той час як в межах справи №911/1194/14 розглядається вимога про стягнення заборгованості за договором №12/737-ТЕ-17 від 28.08.2012, що свідчить про різні підстави таких позовів, а отже й підстави для залишення позову без розгляду відсутні.

Судові витрати по справі, в тому числі і за подачу апеляційної скарги, відповідно до ст.ст. 44, 49 ГПК України, покладаються на Комунальне підприємства «Фастівтепломережа».

Водночас колегія суддів зауважує суду першої інстанції на тому, що ним помилково присуджено до стягнення суму судового збору стягнуто на користь позивача, оскільки при зверненні до суду з даним позовом останній судовий збір не платив через те, що позов в його інтересах було подано першим заступником прокурора Шевченківського району м. Києва, а відтак, за результати розгляду даного спору по суті, судовий збір мав бути стягнутий в доход Державного бюджету України.

Керуючись ст.ст. 101-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» на рішення Господарського суду Київської області від 27.05.2014 у справі № 911/1194/14 задовольнити.

2. Рішення Господарського суду Київської області від 27.05.2014 у справі № 911/1194/14 змінити.

3. Викласти резолютивну частину Господарського суду Київської області від 27.05.2014 у справі № 911/1194/14 в наступній редакції:

«1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Комунального підприємства «Фастівтепломережа» (08500, Київська область, м. Фастів, вул. С. Палія, 9, ідентифікаційний код 05387624) на користь Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (01001, м. Київ, вул. Богдана Хмельницького, 6, ідентифікаційний код 20077720) основний борг в сумі 3 390 431 (три мільйони триста дев'яносто тисяч чотириста тридцять одна) грн. 88 коп., пеню в сумі 254 167 (двісті п'ятдесят чотири тисячі сто шістдесят сім) грн. 10 коп., 7% штрафу в сумі 248 530 (двісті сорок вісім тисяч п'ятсот тридцять) грн. 23 коп., 3 % річних в сумі 135 338 (сто тридцять п'ять тисяч триста тридцять вісім) грн. 82 коп., збитки від інфляції в сумі 122 457 (сто двадцять дві тисячі чотириста п'ятдесят сім) грн. 36 коп.

3. Стягнути з Комунального підприємства «Фастівтепломережа» (08500, Київська область, м. Фастів, вул. С. Палія, 9, ідентифікаційний код 05387624) в доход Державного бюджету України витрати по сплаті судового збору за подачу позовної заяви в сумі 73 080 (сімдесят три тисячі вісімдесят) грн.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.»

4. Стягнути з Комунального підприємства «Фастівтепломережа» (08500, Київська область, м. Фастів, вул. С. Палія, 9, ідентифікаційний код 05387624) на користь Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (01001, м. Київ, вул. Богдана Хмельницького, 6, ідентифікаційний код 20077720) витрати по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги в сумі 2 485 (дві тисячі чотириста вісімдесят п'ять) грн. 30 коп.

5. Видачу наказів на виконання даної постанови доручити Господарському суду Київської області

6. Повернути до Господарського суду Київської області матеріали справи № 911/1194/14.

Повний текст постанови складено: 23.07.2014

Головуючий суддя Н.Ф. Калатай

Судді О.М. Баранець

Л.Г. Сітайло