ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
Справа № 910/8292/14 17.07.14
За позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1
До Відкритого акціонерного товариства Національної акціонерної страхової компанії «Оранта»
Про стягнення 116 832,54 грн.
Суддя Ващенко Т.М.
Представники сторін:
Від позивача: ОСОБА_2 представник за довіреністю № б/н від 07.05.14.
Від відповідача: не з'явився
ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
На розгляд Господарського суду міста Києва передано позовні вимоги Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (далі - позивач) до Відкритого акціонерного товариства Національної акціонерної страхової компанії «Оранта» (далі - відповідач) про стягнення 91 832,54 грн., а саме: 87 500,00 грн. - основного боргу, 2 862,32 грн. - пені, 1 470,22 грн. - 3% річних.
Обґрунтовуючи свої позовні вимоги позивач вказує на те, що відповідачем не сплачено в повному обсязі грошові кошти за Договором № 01/07 від 01.07.11. за надані юридичні послуги, що зумовило звернення Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 з даним позовом до суду.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.05.14. порушено провадження у справі № 910/8292/14 та призначено її до розгляду на 27.05.14.
23.05.14. відповідачем через відділ діловодства суду було подано письмовий відзив на позовну заяву, в якому він просить суд відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог в частині 79 332,54 грн. з підстав, викладених в відзиві.
В судовому засіданні 29.05.14. на підставі ч. 3 ст. 77 ГПК України було оголошено перерву до 17.06.14., про що сторони були повідомлені під розписку.
12.06.14. представником відповідача через відділ діловодства суду було подано письмові пояснення по справі.
16.06.14. представником позивача через відділ діловодства суду було подано письмові пояснення по справі.
В судовому засіданні 17.06.14. представником позивача підтримано подану ним 17.06.14. через відділ діловодства суду на підставі ст. 22 ГПК України заву про збільшення розміру позовних вимог, відповідно до якої Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 просить суд стягнути з відповідача на свою користь 116 832,54 грн., а саме: 112 500,00 грн. - основного боргу, 2 862,32 грн. - пені, 1 470,22 грн. - 3% річних.
Вказану заяву про збільшення розміру позовних вимог прийнято господарським судом, отже має місце нова ціна позову, виходячи з якої вирішується спір.
Вказане також викладено в п. 17 інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/2351 від 20.10.2006 р. "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році та в I півріччі 2006 року" та п. 3.10 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції».
В судовому засіданні 17.06.14. на підставі ч. 3 ст. 77 ГПК України було оголошено перерву до 26.06.14., про що сторони були повідомлені під розписку.
20.06.14. представником відповідача через відділ діловодства суду подано письмові пояснення по справі.
24.06.14. представником позивача через відділ діловодства суду подано письмові пояснення по справі.
В зв'язку з перебуванням судді Ващенко Т.М., справу № 910/8292/14 було призначено до розгляду на 17.07.14., про що судом було прийнято відповідну ухвалу.
В судовому засіданні 17.07.14. представником позивача було підтримано свої позовні вимоги в повному обсязі.
Представник відповідача в судове засідання 17.07.14. не з'явився, про дату, час та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином.
За результатами дослідження доказів, наявних в матеріалах справи, суд у нарадчій кімнаті, у відповідності до ст. ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, ухвалив рішення у справі № 910/8292/14.
В судовому засіданні 17.07.14. судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
ВСТАНОВИВ:
01.07.11. між позивачем (далі - Виконавець) та відповідачем (далі - Замовник) було укладено Договір № 01/07 про надання юридичних послуг (далі - Договір), відповідно до умов якого (п. 2.1) обсяг послуг, що надаються Виконавцем Замовнику за Договором, визначаються у його додатках.
Строк дії Договору сторонами погоджено в п. 7.1 та встановлено, що Договір набуває чинності з дати підписання обома сторонами і діє поки не буде розірваний у відповідності п. 7.2 Договору або до фактичного повного надання Виконавцем послуг згідно з додатком до Договору.
Доказів розірвання Договору сторонами не надано.
Спір у справі виник в зв'язку з несплатою відповідачем позивачу грошових коштів за Договором за період з жовтня 2013 року по червень 2014 року.
Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.
Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Отже, суд дає самостійну оцінку доказам на підставі чинного законодавства і не зв'язаний позицією сторін.
Згідно зі ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
У відповідності до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків. Цивільні права і обов'язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.
Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.
Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного Кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Аналогічні положення містяться і в Господарському кодексі України. Так, відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договорів, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Приписами ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України встановлено, що в силу зобов'язання одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно із ч. 1 ст. 67 Господарського кодексу України відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями і громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів.
За своєю правовою природою Договір є договором про надання послуг.
Згідно з ст. 901 ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Як встановлено ст. 903 ЦК України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Якщо інше не передбачене Додатками до цього Договору, оплата здійснюється протягом 10 (десяти) банківських днів з дати виставлення Виконавцем відповідного рахунку. Датою платежу вважається дата списання коштів з рахунку Замовника у відповідному банку (п. 4.4 Договору).
Відповідно до п. 4.2 Договору, вартість Послуг, а також порядок їх оплати визначається у Додатках до цього Договору.
Згідно з Додатком 1 від 01.07.11. до Договору, Виконавець зобов'язується надати Замовнику юридичні послуги у вигляді щомісячного абонентського обслуговування Замовника (надання усних юридичних консультацій, аналіз законодавства, тощо). Вартість послуг за Договором складає 8 000,00 грн. без ПДВ щомісячно. Оплата за надані послуги здійснюється шляхом перерахування коштів на рахунок, зазначений Виконавцем в Договорі, у строк до 15 числа кожного місяця. Строк надання послуг триває до 30.06.14.
Далі, Угодою від 30.03.12. про внесення змін до Додатку 1 від 01.07.11. до Договору, сторонами погоджено, що вартість послуг з Договором складає 12 500,00 грн. без ПДВ щомісячно.
Відповідачем не заперечується, що позивачем було надано відповідачу послуги за Договором в жовтні 2013 року, на підтвердження чого, між сторонами було підписано акт приймання-передачі наданих послуг за жовтень 2013 року.
Після закінчення надання Послуг/етапів надання Послуг Виконавець надсилає Замовнику Акт приймання-передачі Послуг у двох примірниках. Замовник підписує, датує і повертає Виконавцю один примірник такого Акта приймання-передачі або надсилає Виконавцю мотивовану відмову від його підписання протягом 5 (п'яти) робочих днів після одержання Акта приймання-передачі. У разі, якщо Замовник після закінчення зазначених 5 (п'яти) робочих днів не направить Виконавцю підписаний Акт приймання-передачі або мотивовану відмову від його підписання, Сторони визнають, що Акт приймання-передачі вважається підписаним, а Послуги наданими Виконавцем і прийнятими Замовником в обсязі і на умовах, зазначених у такому Акті приймання-передачі.
30.05.14. позивачем було направлено відповідачу акти приймання-передачі наданих послуг за листопад 2013 року - травень 2014 року, від підписання яких відповідач а передбачений на те строк відмовився з мотивів того, що такі послуги позивачем відповідачу не надавались.
Твердження позивача про те, що вказані акти направлялись в травні 2014 року відповідачу повторно не підтверджені жодними доказами.
Обґрунтовуючи свої позовні вимоги позивач наголошує на тому, що підписавши Договір та Додаток 1 до Договору відповідач, навіть за відсутності надання послуг, придбав майнове право на отримання послуги, тобто Замовник сплачує за право звертатися в будь-який час до позивача для надання юридичних послуг, а не за саму послуги.
Суд з такими твердженнями позивача не погоджується, та враховуючи правову позицію, викладену в постанові Вищого господарського суду України від 30.09.13. у справі № 5011-6/14673-2012, зазначає наступне.
Згідно з договором про надання послуг важливим є не сам результат, а дії, які до нього призвели. З урахуванням наведених особливостей слід зазначити, що стаття 177 Цивільного кодексу України серед переліку об'єктів цивільних прав розглядає послугу як самостійний об'єкт, при цьому її характерною особливістю, на відміну від результатів робіт, є те, що послуга споживається замовником у процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності виконавцем. Тобто, характерною ознакою послуги є відсутність результату майнового характеру, невіддільність від джерела або від одержувача та синхронність надання й одержання послуги.
З урахуванням наведеного обов'язок відповідача (як Замовника) сплатити кошти, обумовлені Додатком 1 до Договору, кореспондується з обов'язком Виконавця надати передбачені зазначеним Додатком 1 до Договору послуги.
Разом з тим, судом враховано, що жодних належних і допустимих доказів на підтвердження факту виконання позивачем свого обов'язку (доказів надання відповідних послуг відповідачу) у порядку та на умовах Договору за період з листопада 2013 року по червень 2014 року останнім не надано.
При цьому, доведення належними засобами доказування певних обставин по справі, ГПК України покладається саме на особу, яка на ці обставини посилається (аналогічної позиції дотримується Вищий господарський суд України в постанові № 30/5009/2733/11 від 02.04.12.).
Стаття 610 Цивільного кодексу України визначає, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до п. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Оскільки відповідач прийняв послуги за жовтень 2013 року, однак не оплатив їх вартості, грошові кошти в розмірі 12 500,00 грн. підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.
Щодо вимог про стягнення з відповідача грошових коштів за Договором за період з листопада 2013 року по червень 2014 року в розмірі 100 000,00 грн., то в їх задоволенні слід відмовити з огляду на недоведеність факту надання позивачем відповідачу обумовлених Договором послуг та відсутності підстав для стягнення з відповідача вказаних грошових коштів.
(Аналогічну правову позицію висловлено в постанові Вищого господарського суду України від 07.07.11. у справі № 20/30).
Щодо вимог про стягнення з відповідача 2 862,32 грн. - пені, суд відзначає наступне.
За приписами п. 4.6 Договору у випадку прострочення оплати, Виконавець має право стягнути пеню у розмірі подвійної облікової ставки, встановленої Національним банком України, що діє у період, за який нараховується пеня за кожен день прострочки. Виконавець реалізує зазначене право шляхом надсилання Замовнику листа про нарахування пені. Виконавець має право призупинити надання Послуг та/або затримати передачу Результатів надання Послуг до одержання повної оплати за попередньо надані послуги.
Судом встановлено, що відповідач у встановлений Договором строк свого обов'язку по перерахуванню коштів за жовтень 2013 року не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов'язання (в т.ч. у період, який вказано позивачем), тому дії відповідача є порушенням договірних зобов'язань (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.
Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.
Відповідно до ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.
Згідно з ст. ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня.
Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
В силу приписів п. 18 Інформаційного листа Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році" № 01-8/344 від 11.04.2005 р. з огляду на вимоги частини 1 статті 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини 1 статті 43 ГПК України стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійсненого нарахування сум штрафних санкцій, річних, збитків від інфляції, і в разі, якщо їх обчислення помилкове - зобов'язати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно.
Судом здійснено перерахунок пені та встановлено, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 810,27 грн. - пені. В іншій частині в розмірі 2 052,03 грн. пеню нараховано безпідставно, а тому в задоволенні позову в цій частині необхідно відмовити.
Крім того, позивач на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України просить суд стягнути з відповідача 1 470,22 грн. - 3% річних.
Згідно зі статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. (Відповідної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанові № 48/23 від 18.10.2011 р. та Верховний Суд України у постанові № 3-12г10 від 08.11.2010 р.).
За перерахунком суду, розмір 3% річних становить 200,34 грн. В іншій частині в розмірі 1 129,66 грн. 3% річних нараховано безпідставно, а тому в задоволенні позову в цій частині необхідно відмовити.
При цьому, відповідачем не оспорено розрахунки пені та відсотків річних.
Відповідно до положень ст. 49 ГПК України витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
В И Р І Ш И В:
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Відкритого акціонерного товариства Національної акціонерної страхової компанії «Оранта» (02081, м. Київ, вул. Здолбунівська, б. 7-Д; ідентифікаційний код 00034186) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (04201, м. Київ, вул. Кондратюка, б. 7, кв. 400; ідентифікаційний номер НОМЕР_1) 12 500 (дванадцять тисяч п'ятсот) грн. 00 коп. - основного боргу, 810 (вісімсот десять) грн. 27 коп. - пені, 200 (двісті) грн. 34 коп. - 3% річних, 270 (двісті сімдесят) грн. 20 коп. - витрат по сплаті судового збору.
3. В іншій частині в позові відмовити.
4. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено 22.07.14.
Суддя Т.М. Ващенко
Судове рішення № 39859940, Господарський суд м. Києва було прийнято 17.07.2014. Форма судочинства - Господарське, форма рішення - Рішення. На цій сторінці ви зможете знайти корисні відомості про це судове рішення. Ми надаємо зручний та швидкий доступ до поточних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі останніх судових прецедентів. Наша база даних включає повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам легко знаходити корисні відомості.
Це рішення відноситься до справи № 910/8292/14. Фірми, які зазначені в тексті цього судового документа: