Постанова № 39858195, 17.07.2014, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 липня 2014 року Справа № 876/13654/13

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

головуючого судді: Матковської З.М.,

суддів: Затолочного В.С., Каралюса В.М.,

при секретарі судового засідання: Дутка І.С.

з участю представників: позивача Скиба А.А., відповідача Ляхович Д.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Практовіт» на постанову Івано - Франківського окружного адміністративного суду від 09 жовтня 2013 року у адміністративній справі №809/2473/13-а за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Практовіт» до Державної податкової інспекції у м. Івано - Франківську Головного управління Міндоходів в Івано - Франківській області про скасування податкового повідомлення - рішення,-

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Практовіт» звернулося в суд з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Івано-Франківську Головного управління Міндоходів в Івано-Франківській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень №0000532204, №0000542204 від 01.08.2013 року.

Постановою Івано - Франківського окружного адміністративного суду від 09.10.2013 р. в задоволенні позову відмолено повністю.

Не погоджуючись із постановою суду першої інстанції, позивачем подана апеляційна скарга, в якій вказує на те, що постанова суду першої інстанції є незаконною та необґрунтованою, прийнятою з порушенням норм матеріального права та невірним встановленням обставин у справі, оскільки господарські операції з контрагентами підтверджуються належно оформленими первинними документами. Просить постанову суду першої інстанції скасувати та прийняти нову постанову про задоволення позову в повному обсязі.

В судовому засіданні апеляційного розгляду справи, представник позивача апеляційну скаргу підтримав з підстав вказаних у скарзі, зазначив, що у позивача наявні усі первинні документи, які підтверджують реальність господарських операцій. Просить постанову суду першої інстанції скасувати та прийняти нову постанову, якою позов задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача проти апеляційної скарги заперечив, вважає постанову суду першої інстанції законною та обґрунтованою, просив скаргу залишити без задоволення,а постанову суду без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджується наступне. Згідно направлення від 08.07.2013 року №00000090, виданого ДПІ у м. Івано-Франківську на підставі пп. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78, п. 82.2 ст. 82 глави 8 Податкового кодексу України, відповідно до наказу від 08.07.2013 року №125 проведено позапланову виїзну документальну перевірку позивача.

За результатами позапланової виїзної документальної перевірки позивача складено акт № 661/09-15-22-04-22166853 від 22.07.2013 року з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства позивачем за період з 01.07.2010 року по 30.06.2013 року, відповідно до якого встановлено порушення позивачем вимог п. 5.1, пп. 5.2.1 п. 5.2, пп. 5.3.1., пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», пп. 138.1.1 п. 138.1, п. 138.2, п. 138.4, п. 138.6, пп. 138.8.1 п. 138.8 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму 216 080 грн., та п. 7.1, пп. 7.2.1, пп. 7.2.3, пп. 7.2.4, пп. 7.2.6 п. 7.2, пп. 7.4.1, пп. 7.4.5 п. 7.4, пп. 7.5.1 п. 7.5, пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», п. 187.1 ст. 187, п. 198.1, п. 198.2 ст. 198, п. 201.1, п. 201.4 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету в періоді, що перевірявся, на суму 185 458 грн.

На підставі виявлених порушень відповідачем винесені: податкове повідомлення рішення №0000532204 від 01.08.2013 року, згідно з яким позивачу збільшено зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств в розмірі за основним платежем 216080 грн. та за штрафними санкціями 19803 грн.; податкове повідомлення-рішення №0000542204 від 01.08.2013 року, згідно з яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі за основним платежем 185458 грн., за штрафними санкціями - 56560 грн.

Суд першої інстанції в задоволенні позову відмовив з тих підстав, що доводи позивача не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні, оскільки представлені суду та долучені до матеріалів справи докази жодним чином не підтверджують реальності укладення договорів і на противагу встановленим судом обставинам виключають можливість їх виконання вказаними контрагентами позивача.

Проте, колегія суддів апеляційного суду з такими висновками суду першої інстанції погодитись не може, оскільки вони не відповідають фактичним обставинам та суперечать нормам матеріального права.

Відповідно до п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансові звітність в Україні» передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 року № 88 (зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.95 року за № 168/704), первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі) посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Відповідно до пунктів 2.15, п. 2.16 вищевказаного Положення, забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Між позивачем та ТзОВ «Промтехметал» укладено договір №03/03 від 01.03.2011р. Товариством з обмеженою відповідальністю «Промтехметал» поставлено позивачеві товарів найменувань та у кількості згідно видаткових накладних загальною вартістю 203451,72грн., що підтверджується видатковими накладними та податковими накладними (т.2 а.с.69-92). Товари оплачено позивачем повністю, що підтверджується у частині грошових розрахунків - банківськими виписками (т.2 а.с.98-103), у частині бартерних розрахунків - накладними про поставку товару загальною вартістю 45 940,96грн.

Крім цього, згідно даних довідки про результати зустрічної звірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Практовіт» щодо господарських відносин із Товариством з обмеженою відповідальністю «Промтехметал» у квітні 2011року (т. 5 а.с. 59-65), звіркою суб'єкта господарювання документально підтверджено реальність здійснення господарських відносин із ТОВ «Промтехметал», їх вид, обсяг, якість та розрахунки.

Стосовно господарських операцій з поставки товарів Приватним підприємством «МКМ-Сервіс», то Приватним підприємством «МКМ-Сервіс» поставлено позивачеві товарів найменуванням та у кількості згідно видаткової накладної № РН2-010002 від 01 лютого 2011р. вартістю 7 559,28 грн. (т.1. а.с.96). Товари оплачено позивачем повністю, що підтверджується банківською випискою (т.1 а.с.97).

Щодо господарських операцій з поставки товару Товариством з обмеженою відповідальністю «Лідерком», то сторонами укладено договір № 06/12 від 06.12.2011р. та договір №11 від 11.01.2012р. (т.2. а.с.221-224). Товариством з обмеженою відповідальністю «Лідерком» поставлено позивачеві товарів найменувань та у кількості згідно видаткових накладних загальною вартістю 76 515,66 грн., що підтверджується видатковими накладними та податковими накладними (т.2. а.с. 225-244). Товари оплачено позивачем повністю, що підтверджується банківськими виписками (т.2. а.с.245-250, т.3 а.с. 1-10).

Крім цього, між позивачем та ПП «Аеромакс - сервіс» укладено договір №01/09 від 01.09.2010р. (т.3. а.с.81-83). Приватним підприємством «Аеромакс-сервіс» поставлено позивачеві товарів найменувань та у кількості згідно видаткових накладних загальною вартістю 208774,50грн., що підтверджується видатковими накладними та податковими накладними (т.3 а.с.84-135). Товари оплачено позивачем повністю, що підтверджується банківськими виписками (т.3 а.с. 136-170).

Стосовно господарських операцій з поставки товарів Товариством з обмеженою відповідальністю «Викуп», то укладено договір № 01/08 від 01.08.2011р. (т.1 а.с.146-147). Товариством з обмеженою відповідальністю «Викуп» поставлено позивачеві товарів найменувань та у кількості згідно видаткових накладних на суму 284070,18грн., що підтверджується видатковими накладними та податковими накладними (т.1. а.с. 148-185). Товари оплачено позивачем повністю, що підтверджується у частині грошових розрахунків - банківськими виписками (т.1 а.с. 186-202), у частині бартерних розрахунків - договором та накладними про поставку товару вартістю 26 512,20грн. (т.1 а.с.203-206).

Також між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Біко агротрейд» укладено договір №11/01 від 11.01.2012р. (т.3 а.с. 192-220). Частково поставка відбулась також на підставі угоди про переведення боргу від 29.02.2012р., укладеної ТОВ «Біко агротрейд» та ТОВ «Лідерком» (т.2 а.с.161). Товариством з обмеженою відповідальністю «Біко агротрейд» поставлено позивачеві товарів найменувань та у кількості згідно видаткових накладних загальною вартістю 83162,46грн., що підтверджується видатковими накладними та податковими накладними (т.2 а.с. 192-220). Товари оплачено повністю, що підтверджується банківськими виписками (т.2 а.с. 154-160).

Крім цього, укладено договір №20/06 від 01.06.2011р. (т.4 а.с.51-52). Товариством з обмеженою відповідальністю «Сталевий дім» поставлено позивачеві товарів найменувань та у кількості згідно видаткових накладних на загальною вартістю 249 213,54грн., що підтверджується видатковими накладними та податковими накладними (т.4 а.с.53-100). Товари оплачено позивачем повністю, що підтверджується у частині грошових розрахунків - банківськими виписками (т.4 а.с. 101-123), у частині бартерних розрахунків - письмовим договором та накладними про поставку товару загальною вартістю 49 768,48грн. (т.4 а.с. 126-127, а.с. 188).

Нормами чинного законодавства не заборонено покупцю, приймаючи товар, оформляти таке прийняття видатковими накладними. Норми чинного законодавства не передбачають, що за якихось обставин видаткові накладні не підтверджують приймання товару та потребують інших документів.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції крім цього, виходив з того, що відсутні товарино - транспортних накладні.

Однак, такі висновки суду є помилковими з огляду на наступне. З урахуванням норм ст. 909 ЦК України, Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом України, затверджених наказом Міністерства транспорту України №363 від 14.10.1997р., зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 20.02.1998р. за №128/2568, Наказ Міністерства транспорту України та Міністерства статистики України «Про затвердження типових форм первинного обліку роботи вантажного автомобіля» від 29.12.1995р. №488/346, товарно-транспортна накладна є товарно-транспортною документацією учасників транспортного процесу. Відтак, відповідачем не доведеною, а судом - не встановлено, що саме позивач повинен був здійснювати розвантаження товару, або оплачувати вартість його поставки, тобто був вантажоодержувачем за умовами відповідних правочинів, як не встановлено, що контрагенти передавали призначені для позивача товари будь-якій транспортній організації для перевезення, і, відповідно, були вантажовідправниками. Відтак відсутність у документообігу позивача товарно-транспортних накладних, при наявності інших документів, якими підтверджено факт приймання товарно-матеріальних цінностей, не спростовує факту придбання позивачем у даних контрагентів товарно-матеріальних цінностей.

У подальшому придбані товари позивачем були реалізовані іншим суб'єктам господарювання, що підтверджується договорами та накладними (т.1 а.с. 207-249, т.2 а.с.1-65, 108-153, 162-191, т.3 а.с.13-80, 171-250, т.4 а.с.1-50, 128-208).

Безпідставними також є висновки суду про те, що представлені договори оренди приміщення та офісу не можуть слугувати доказом того факту, що товариство могло прийняти таку кількість товару на зберігання. Позивач товарів на зберігання не приймав. Доказами по справі підтверджуються обставини того, що товари за спірними договорами поставлялись та продавались протягом 2010-2012років, а не разово, тому у зберіганні товарів великої кількості не було необхідності. Судом не встановлено, що цих товарів позивач не реалізовував іншим суб'єктам господарювання.

Судом зазначено, що окремі первинні документи, оформлені між позивачем та його контрагентами підписані невідомими особами, або взагалі не підписані, що суперечить вимогам правових норм, а тому не можуть бути підставою для формування податкового кредиту, збільшення витрат та відповідно - зменшення податкових зобов'язань з податків. Проте, можливі описки, механічні помилки в оформлені документів не позбавляють їх статусу первинних документів. Жоден із первинних документів, які є у матеріалах справи, не є не підписаним чи підписаним невстановленою особою.

Таким чином, із врахуванням, суд приходить до висновку про те, що зібрані докази в повній мірі підтверджують факт здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами, а відповідні первинні документи містять всі обов'язкові реквізити та відображають в повній мірі зміст господарської операції та є тими документами, на підставі яких ведеться податковий та бухгалтерський облік згідно ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні».

Посилання суду на протоколи допиту, зокрема, протокол допиту свідка можуть бути оцінені як докази у рамках розслідування та розгляду кримінальної справи.

Крім цього, висновки суду ґрунтуються на припущеннях, висловлених посадовими особами податкових органів, чим порушено норми процесуального права про доказування та обґрунтованість судового рішення.

Щодо висновків про відсутність контрагентів позивача за їх місцезнаходженням, то факт можливої відсутності суб'єктів підприємницької діяльності за їх місцезнаходженнями є свідченням порушення відповідною особою вимог законодавства щодо реєстрації особи як суб'єкта підприємницької діяльності чи платника податків, які зобов'язують повідомляти реєструючі органи про зміну місця знаходження суб'єкта підприємницької діяльності, а у випадку порушення даної вимоги - передбачають персональну відповідальність такої особи та її посадових осіб.

Щодо відсутності достатніх ресурси, то від моментів виконання спірних договорів пройшов час, за який склад майна, трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень, засобів транспортування та іншого майна будь-якого контрагента позивача об'єктивно міг змінитись. Контрагенти могли залучити ресурси на підставі правочинів, до прикладу - використовувати приміщення, транспортні засоби на підставі договорів оренди, позички, а трудові ресурси - на підставі договорів підряду, послуг тощо. Вказані ресурси могли належно не обліковуватись, не бути оформленими, про що позивач нічого не знав.

Що стосується нікчемності угод, то суд зазначає наступне. Перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений ст.228 ЦК України, згідно якої правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності: правочини спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження, об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст. 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна, правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Відповідачем не представлено суду будь - яких доказів того, що заперечуванні ним правочини були спрямовані саме на порушення конституційних прав та свобод людини і громадянина, пошкодження чи незаконне заволодіння майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади.

Що стосується посилань на акти перевірок інших ДПІ, то такі акти перевірок контрагентів позивача чи контрагентів його контрагентів не створюють будь-яких правових наслідків у вигляді виникнення, зміни чи припинення прав чи обов'язків позивача, оскільки обставини зазначені у вказаних актах перевірок контрагентів позивача мають бути встановлені за результатами перевірки саме позивача, а в акті мають бути викладені всі суттєві обставини фінансово-господарської діяльності позивача, як платника податків, які мають відношення до фактів виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.

Що стосується посилань відповідача на вироки у кримінальних справах щодо посадових осіб контрагента позивача та посадових осіб контрагентів, з якими у позивача не було господарських відносин, то такі не можуть бути доказом безтоварності чи нереальності операцій позивача та крім цього, в ході розгляду справи відповідачем не надано доказів того, що позивач не є добросовісним платником податків.

Відповідно до ст.61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Згідно п.п. 4.1.4 п. 4.1 Податкового кодексу України, встановлена презумпція правомірності рішень платника податку.

Приймаючи рішення у даній справі, суд брав до уваги висновки Європейського Суду щодо справедливого судового рішення, постановлення якого є передумовою дотримання права особи на справедливий суд, гарантованого кожному статтею 6 Конвенції. Ці вимоги цілком суголосні положенням ч. 1 ст. 159 КАС України, відповідно до якого судове рішення має бути законним і обґрунтованим.

Із змісту ст. 19 Конституції України вбачається, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 КАС України у справах про оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З урахуванням наведеного вище, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржувані податкові повідомлення - рішення відповідачем винесені без достатніх правових підстав, тому підлягають скасуванню.

Вказані вище обставини є безсумнівною підставою для скасування постанови суду першої інстанції та прийняття нової постанови про задоволення позову з наведених вище підстав.

Відповідно до частини першої статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України судові рішення повинні бути законними і обґрунтованими.

Судом першої інстанції порушено норми матеріального права та неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, що призвело до ухвалення незаконного рішення, яке підлягає скасуванню з підстав визначених ст. 202 КАС України.

Відповідно до ч. 2 ст. 205 КАС України, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги може своєю постановою змінити постанову суду першої інстанції або прийняти нову постанову, якими суд апеляційної інстанції задовольняє або не задовольняє позовні вимоги.

З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга позивача підлягає задоволенню, постанова суду першої інстанції скасуванню та апеляційним судом приймається нова постанова про задоволення позовних вимог з наведених вище підстав.

Судові витрати розподіляються відповідно до ст. 94 КАС України.

Керуючись статтями 160 ч. 3, 167, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Практовіт» - задовольнити.

Постанову Івано - Франківського окружного адміністративного суду від 09 жовтня 2013 року у адміністративній справі №809/2473/13-а - скасувати та прийняти нову постанову, якою позов задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у м. Івано - Франківську Головного управління Міндоходів в Івано - Франківській області від 01.08.2013 р. №0000532204, №0000542204.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Практовіт» ( м. Івано - Франківськ, вул. Є. Коновальця, 227А, код ЄДРПОУ 22166853) сплачений судовий збір в сумі 4588 (чотири тисячі п'ятсот вісімдесят вісім) грн. 00 коп.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції, а у разі складення в повному обсязі відповідно до ч. 3 ст. 160 КАС України - з дня складення в повному обсязі.

Головуючий суддя З.М. Матковська

Судді В.С. Затолочний

В.М. Каралюс

Повний текст постанови складено 18.07.2014 р.