Ухвала суду № 39857290, 16.07.2014, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 823/912/14 Головуючий у 1-й інстанції: Тимошенко В.П. Суддя-доповідач: Петрик І.Й.

У Х В А Л А

Іменем України

16 липня 2014 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого суддіПетрика І.Й.СуддівБорисюк Л.П., Кобаль М.І.При секретарі судового засіданняВаляєвій Х.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у м. Черкасах Головного управління Міндоходів у Черкаській області на постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 04 червня 2014 року у справі за адміністративним позовом Приватного виробничо-комерційного підприємства «Огрант» до Державної податкової інспекції у м. Черкасах Головного управління Міндоходів у Черкаській області про скасування податкових повідомлень-рішень,-

ВСТАНОВИВ:

Приватне виробничо-комерційне підприємство «Огрант» пред'явило позов до Державної податкової інспекції у м. Черкасах Головного управління Міндоходів у Черкаській області, в якому просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення №0001582301 від 12.03.2013, №0001572301 від 12.03.2013 та №00001592301 від 12.03.2013.

Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 04 червня 2014 року позовні вимоги задоволено.

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове рішення яким у задоволені позовних вимог позивачу відмовити. В обґрунтування апеляційної скарги апелянт вказує, що судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, судове рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду - без змін з таких підстав.

Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 198, 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, відповідачем проведено документальну позапланову невиїзну документальну перевірку приватного виробничо- комерційного підприємства «Огрант» з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносин з ПП «Кайрос-2005» за період з 01.01.2011 по 30.06.2012.

За результатами перевірки складений акт від 27.02.2013 № 96/22-12/25208842, згідно з висновками якого встановлено порушення позивачем вимог податкового законодавства зокрема: п.138.2 ст. 138, пп.139.1.9 п.139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток підприємств за І-ІІ квартали у сумі 14461 грн., у тому числі за І квартал 2012 року у сумі 8130 грн. та за півріччя 2012 року у сумі 14461; п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету за березень 2012 року у сумі 5166 грн. та завищено від'ємне значення за квітень 2012 року у сумі 6030 грн. та завищено залишок від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду за квітень 2012 року у сумі 2576 грн.

На підставі акту перевірки від 27.02.2013 № 96/22-12/25208842 відповідачем винесені податкові повідомлення - рішення від 12.03.2013 року: № 0001572301, яким позивачу збільшено розмір грошового зобов'язання за платежем - податок на прибуток на загальну суму 18076 грн.; 0001582301, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 6458 грн.; № 00001592301, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 8606, грн..

Позивач не погоджуючись із вказаними податковими повідомленнями-рішеннями, звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, беручи до уваги ту обставину, що обґрунтованість та законність прийняття податкових повідомлень-рішень відповідачем суду не доведена, суд першої інстанції дійшов висновку про задоволення позовних вимог.

Із такою правовою позицією суду першої інстанції колегія суддів може погодитись із огляду на наступне.

Згідно з п. 138.2 ст. 138 ПК витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Водночас витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку, не можуть підлягати включенню до складу витрат платника податків (пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК).

Згідно з пп. «а» п. 198.1 ст. 198 ПК право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає зокрема у разі здійснення операцій з придбання товарів та послуг.

При цьому згідно з п. 198.6 ст. 198 ПК не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу).

Пунктом 200.1 статті 200 Податкового кодексу України передбачено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. Податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу (пункти 14.1.156, 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України)

Пунктом 201.1 ст. 201 ПК визначено, що платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, яка, як встановлено п. 201.10 цієї ж статті є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно із частини другої ст. 3 Закону України від 16.07.1999 №996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством та на даних якого ґрунтується, зокрема, податкова звітність.

Частиною першою ст. 9 цього Закону встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо безпосередньо після її закінчення. Частиною 2 визначено перелік обов'язкових реквізитів первинних документів: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Отже, формування валових витрат та податкового кредиту з ПДВ обумовлено придбанням товарів, робіт (послуг) з метою їх використання в межах господарської діяльності та реалізується за наявності в платника належно оформлених підтверджуючих проведення господарських операцій первинних документів і податкових накладних.

Судом встановлено, що між позивачем та ПП «Кайрос-2005» укладено договір поставки № 69 від 01 лютого 2012 року. Згідно з умовами даного договору ПП «Кайрос-2005» (Постачальник) бере на себе зобов'язання здійснити поставку товару в кількості, яка вказана в розрахунках виставлених «Постачальником», а Покупець (ПВКП «Огрант») зобов'язується прийняти і оплатити такий товар.

На підтвердження виконання договору поставки №69 позивачем надані належним чином оформлені видаткові та податкові накладні, а саме: накладна №2 від 11.01.2012, накладна №7 від 17.01.2012, накладна №23 від 28.04.2012, накладна №2 від 02.04.2012, видаткова накладна №РН-0000002 від 01.03.2012, видаткова накладна №РН-0000001 від 01.03.2012, податкова накладна №1 від 01.03.2012, податкова накладна №2 від 10.01.2012, податкова накладна №7 від 17.01.2012, податкова накладна №2 від 01.03.2012, податкова накладна №2 від 02.04.2012, податкова накладна №23 від 26.04.2012.

Твердження відповідача про те, що позивачем не надано товарно-транспортних накладних з відмітками про передачу та отримання товарно-матеріальних цінностей від контрагента, колегія суддів до уваги не приймає з огляду на те, що податкове законодавство не ставить в залежність право платника податків на податковий кредит від наявності чи відсутності товарно-транспортних накладних. Сам факт відсутності у підприємства ТТН на поставлений товар при наявності інших документів, які підтверджують факт його передачі покупцю, не є безумовною підставою, яка позбавляє підприємство права віднести витрати з придбання цього товару до складу податкового кредиту.

3 матеріалів справи вбачається, що позивач має належним чином виписані податкові накладні по операціям з ПП «Кайрос-2005», належним чином оформлений договір поставки, довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей, що підтверджується записами в книги обліку довіреностей (а.с.92-96).

Крім того, колегія суддів зазначає, що транспортування придбаних матеріальних цінностей здійснювалось автомобілем марки ГАЗ 2705, який був орендований позивачем у ОСОБА_5. що підтверджується договором №1 оренди мікроавтобуса у приватної особи (а.с.97-98).

Колегія суддів зазначає, що придбаний у ПП «Кайрос-2005» товар в подальшому використовувався позивачем у своїй діяльності (основним видом діяльності позивача є виробництво підшипників, зубчастих передач, елементів механічних передач і приводів).

Щодо посилання податкового органу на відсутність реального характеру зазначеного правочину через неспроможність контрагенту його виконання у зв'язку з відсутністю належних ресурсів, колегія суддів зазначає, що відповідачем не доведено кількість працівників контрагентів та конкретно визначених ресурсів в тому числі і складських приміщень, які повинні були бути у контрагента для виконання передбачених вказаним договором операцій, а тому такі посилання податкового органу є необґрунтованими.

Також, відповідачем не надано судового рішення, яке б набрало законної сили, прийнятого в порядку ст. 551 Господарського кодексу України щодо встановлення підробної реєстрації контрагентів, втрачених документів або реєстрацію на осіб, які не мали наміру провадити фінансово-господарську діяльність або реалізовувати повноваження, а також не наданого судового рішення в порядку ст. 234 Цивільного кодексу України щодо фіктивності правочинів між позивачем та його контрагентами.

Колегія суддів зазначає, що подані позивачем первинні документи бухгалтерського та податкового обліку, зокрема, податкові накладні цілком відповідають вимогам ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і п.2.4 положення «про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 р. за N 168/704, та підтверджують зв'язок понесених витрат із власною господарською діяльністю позивача, і з огляду на це витрати позивача за операціями із контрагентами відповідають вимогам статті 138 Податкового кодексу України.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем не спростовано доводів позивача та доказів, наявних у матеріалах справи, які доводять товарність та реальність господарських операцій між позивачем та контрагентом.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що операції позивача з ПП «Кайрос-2005» здійснені в межах господарської діяльності, є реальними, відповідають дійсному економічному змісту та підтверджуються необхідними документами, що є свідченням добросовісності позивача при здійсненні вказаних операцій.

Як вбачається із матеріалів справи, на момент здійснення правовідносин із ПП «Кайрос-2005», позивач та контрагент були у відповідності до вимог чинного законодавства зареєстровані платниками податку на додану вартість, установчі документи останніх не були визнані в судовому порядку недійсними, відсутній вирок суду щодо посадових осіб ПП «Кайрос-2005», правовідносини відбувалися на підставі договорів, виконання яких та сплата коштів за якими підтверджується відповідними первинними документами, згідно до чого контрагентами на адресу позивача були виписані податкові накладні, сума ПДВ за якими була включена позивачем до податкового кредиту за відповідний період.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв законне і обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то колегія суддів апеляційної інстанції підстав для його скасування не вбачає.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 41, 160, 196, 198, 200, 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Черкасах Головного управління Міндоходів у Черкаській області на постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 04 червня 2014 року залишити без задоволення.

Постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 04 червня 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України в порядку ст. 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: Петрик І.Й.

Судді: Борисюк Л.П.

Кобаль М.І.

.

Головуючий суддя Петрик І.Й.

Судді: Борисюк Л.П.

Кобаль М.І.