Ухвала суду № 39855707, 17.07.2014, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/3042/14 Головуючий у 1-й інстанції: Федорчук А.Б. Суддя-доповідач: Земляна Г.В.

У Х В А Л А

Іменем України

17 липня 2014 року м. Київ

колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - судді Земляної Г.В.

суддів Горбань Н.І., Межевича М.В.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Приватного підприємства "ІСКОМ СЕРВІС" на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 квітня 2014 року у справі за адміністративним позовом Приватного підприємства "ІСКОМ СЕРВІС" до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у м. Києві про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "ІСКОМ СЕРВІС", звернулось до суду із адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у м. Києві про скасувати податкові повідомлення - рішення ДПІ у Солом'янському районі Головного Управління Міндоходів м. Києва про застосування до ПП «ІСКОМ СЕРВІС» штрафних фінансових санкцій, а саме: №0006642208 від 10.10.2013р. на загальну суму 1 284 267,00 грн., № 0006652208 від 10.10.2013р. на загальну суму 1 348 481,00грн.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 квітня 2014 року в задоволенні вимог адміністративного позову відмовлено.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити вимоги адміністративного позову в повному обсязі.

Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Відповідно до ч.1 ст.197 КАС України апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а постанова суду залишенню без змін, з наступних підстав.

Згідно зі ч. 1 п. 1 ст. 198, ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, не може бути скасовано правильне по суті рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Відповідно до ч. 1 статі 9 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Суд першої інстанції всебічно, повно та об'єктивно розглянув справу, правильно встановив обставини справи, наданим доказам дав правильну правову оцінку і прийшов до обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, Співробітниками Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у м. Києві було проведено документальну позапланову виїзну перевірку ПП «Іском Сервіс» з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість за період з 01.01.2012 р. по 31.12.2012 р. та податку на прибуток за період з 01.01.2012 р. по 31.12.2012 р. при взаємовідносинах з ТОВ «Альфа-Тек».

За результатами перевірки складено Акт від 12.09.2013 р. №2267/26-58-22-08-11/35489645 (надалі - Акт перевірки).

В Акті перевірки зазначено наступні порушення: п.198.3, п.198.6 cm.198. п. 201.4, п. 201.6, п. 201.10 cт.201 Податкового кодексу України в результаті чого занижено податку на додану вартість в період, що перевірявся, на суму 1027414,00, в т. ч. по періодах: березень 2012 р. на суму 330353,00 грн., квітень 2012 р. на суму 466597,00 грн., травень 2012 р. на суму 230464,00 грн. та п.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України № 2755-VI від 02.12.2010 (із змінами та доповненнями), в результаті чого занижено суму податку на прибуток на загальну суму 1078785,00 грн. в т. ч. по періодах: за півріччя 2012 р. 1078785,00 грн., за 9 місяців 2012 р. 1078785,00 грн., за 2012 р. 1078785,00 грн.

Податковим органом на підставі Акту перевірки прийнято податкове повідомлення-рішення від 10.10.2013 року №0006652208, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 1 348 481,00 грн. (за основним платежем 1078785,00 гривень та за штрафних фінансових санкцій 269696,00 гривень) та податкове повідомлення-рішення від 10.10.2013 року №0006642208, яким збільшено суму грошового забезпечення з податку на додану вартість в розмірі 1284267,00 грн. (за основним платежем 1027414,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 256853,00 грн.).

Не погоджуючись з прийнятим податковим повідомленням-рішенням Позивачем було подано Скарги до ГУ Міндоходів у м. Києві та до Міндоходів України, за результатом розгляду скарги ГУ Міндоходів у м. Києві було прийнято рішення від 05.12.2013 року №7311/10/26-10-10-04-12, яким було залишено без змін податкові повідомлення-рішення, а скаргу без задоволення та рішення Міндоходів України від 07.02.2014 року №2378/6/99-99-10-01-13, яким було залишено без змін податкові повідомлення-рішення, а скаргу без задоволення.

Суд першої інстанції відмовляючи у задоволенні позову погодився з висновками акту перевірки відповідача про відсутність факту реального здійснення господарських операцій, оскільки ці операції не підтверджено належним чином відповідними документами.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Так, з матеріалів справи вбачається, що між Позивачем (Покупець), з одного боку, та Товариством з обмеженою відповідальністю "Альфа-Тек" (Продавець), з іншого боку, було укладено Договір поставки №10312 від 01.03.2012 р. (надалі по тексту Договір №10312).

У відповідності до п. 1.1 - п. 1.4 Договору №10312, Постачальник передає у власність, а Покупець приймає та оплачує поставлену Постачальником партію товару в асортименті, кількості та за цінами, згідно видаткових накладних, які надаються за даним Договором та становлять його невід'ємну частину. Сторони домовились, що номенклатура товару, його кількість та ціна встановлюються по узгодженню Сторін на підставі узгодженої Постачальником Заявки Покупця та вказуються в розрахункових документах (рахунках-фактурах) та/чи в товаросупровідних документах (накладних), які є специфікацією в розумінні ст. 266 Господарського кодексу України та становлять невід'ємну частину даного Договору. Постачальник зобов'язується постачати товари у комплекті з документацією, що до них відноситься. Зокрема, Постачальник зобов'язується постачати разом з товарами, для яких передбачені законодавством чинні сертифікати відповідності, сертифікати якості, гігієнічні сертифікати, ветеринарні сертифікати, інструкції з експлуатації тощо. Зазначена документація повинна бути російською або українською мовами. У випадку зміни законодавства України, що стосується сертифікації, Постачальник зобов'язується привести у відповідність до заново прийнятого законодавства документацію на всі залишки, що є в наявності у Покупця, та надати йому документи на поточні поставки.

Згідно з п. 3.1 - п.3.3 вищезазначеного Договору, Покупець надає Постачальнику замовлення на поставку товарів в електронному вигляді, письмово або усно представнику Постачальника, або в іншій прийнятній для Постачальника формі. Замовлення повинно передбачати дату та час поставки і містити назву, кількість та вартість партії поставки товару. Постачальник підтверджує замовлення Покупця шляхом надання Покупцю Підтвердження замовлення. Підтвердження замовлення направляється Покупцю у письмовій формі, в електронному вигляді або в іншій прийнятній для Покупця формі не менше ніж за 1 (один) робочий день (з 9:00 до 18:00) до дати поставки. Підтвердження замовлення повинно дату поставки та містити назву, кількість товару, ціну без ПДВ, суму без Г1ДВ, ПДВ та суму з ПДВ. До Підтвердження замовлення прирівнюється виставлений Постачальником рахунок-фактура. У випадку, коли Постачальник не може виконати Замовлення Покупця повністю або частково він зобов'язаний не менше ніж за 1 (один) робочий день (з 9:00 до 18:00) до дати запланованої Покупцем дати поставки повідомити про це останнього у письмовій формі, в електронному вигляді або в іншій прийнятній для Покупця формі. За умови виконання цієї вимоги, до Постачальника не застосовуються санкції за не поставку, несвоєчасну поставку такого товару тощо.

На підтвердження виконання зобов'язани позивачем надано лише податкові накладні, видаткові накладні, банківські виписки.

Разом з тим, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що первинною документацією, яка мала бути складена у випадку виконання умов договору з урахуванням специфіки договору позивачем на підтвердження товарності та реальності угоди мали бути надані замовлення на поставку товарів, підтвердження замовлення, довіреності на отримання товару, товарно-транспортні накладні, докази обліку отриманого товару, докази отримання посадовими особами Позивача товару, сертифікати якості, інструкції з експлуатації тощо.

Однак, судом першої інстанції встановлено, що в матеріалах справах відсутні: замовлення на поставку товарів, відсутні Підтвердження замовлення, Довіреності на отримання товару, товарно-транспортних накладних, докази обліку отриманого товару, докази отримання посадовими особами Позивача товару, відсутні сертифікати якості, інструкції з експлуатації тощо, що передбачено умовами договору (п. 3, п . 4 Договір №10312).

Крім того, позивачем документів на підтвердження виконання умов договору ні суду першої інстанції, ні суду апеляційної інстанції надано не було, та не було зазначено про причини неможливості надання відповідних документів.

Так, апелянт в своїй апеляційній скарзі зазначає, що товар фактично знаходився на складі за адресою: м. Київ, проспект Повітрофлоцький, 92-Б, що підтверджується додатковою угодою від 01.04.2013 року (до договору оренди нежитлового приміщення № 57 А від 07.11.2011 року) та акт приймання-передачі приміщення від 31.03.2013 року. Однак, колегія суддів не приймає вказаний документи до уваги, так як з матеріалів справи вбачається, що поставка товару за договором відбувались у 2012 році.

Таким чином, позивачем не надано доказів наявності складу для відвантаження та зберігання поставленого товару за договором.

Крім того, колегія суддів не приймає до уваги доводи апелянта про подальшу реалізацію поставленого товару наступним контрагентам, так як надані довіреності видачі товару наступним контрагентам жодним чином не доводять, що це саме товар, який отримано від ТОВ «Альфа-Тек», оскільки з них неможливо встановити конкретно який товар передається (зокрема, в них не міститься повного найменування кожної одиниці товару, що передається).

Тому, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку, що наданих документів неможливо визначити який саме товар передається та його вартість. Будь-яких додаткових документів позивачем не надано.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність доказів на підтвердження наявності в позивача господарської необхідності щодо укладання договорів з ТОВ «Альфа-Тек» та відсутня можливість встановити з якою метою позивачем були укладені договори з зазначеними підприємствами щодо виконання робіт на користь третіх осіб.

Доказів та обґрунтувань на підтвердження використання наданих від ТОВ «Альфа-Тек» послуг у власній господарській діяльності та з метою отримання прибутку позивачем суду надано не було, як і не було зазначено про неможливість їх надання.

Разом з тим, суд першої інстанції зазначає, що необхідно перевірити фізичні, технічні та технологічні можливості певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції, як то: наявність кваліфікованого персоналу, основних фондів, у тому числі транспортних засобів для перевезення або виробництва, приміщень для зберігання товарів тощо, якщо такі умови необхідні для здійснення певної операції; можливість здійснення операцій з відповідною кількістю певного товару у відповідні строки з урахуванням терміну його придатності, доступності на ринку тощо; наявність відповідних ліцензій та інших дозвільних документів, що необхідні для ведення певного виду господарської діяльності.

Разом з тим, відповідач посилається на те, що згідно постанови СВ Донецького МУ ГУМВС України в Донецькій області від 20.05.2013 встановлено, що «...на початку 2012 року невстановлені особи неодноразово, повторно, з метою прикриття незаконної діяльності, пов'язаної з проведенням безтоварних операцій та подальшої конвертації безготівкових грошових коштів у готівку, а також сприянню підприємствам в ухиленню від сплати податків, придбали суб'єкти підприємницької діяльності (юридичні особи), серед яких ТОВ «Альфа-Тек» (35506969) перереєстрував (за грошову винагороду), зазначені суб'єкти підприємницької діяльності на громадянина ОСОБА_2, який не був проінформований про незаконні наміри, щодо подальшої незаконної діяльності зазначених підприємств, та фактичної участі у їх господарській участі не приймав.».

Відповідно до протоколу допиту гр. ОСОБА_2 від 22.01.2013, він зареєстрував ТОВ «Альфа - Тек» за грошову винагороду та жодної фінансово-господарської діяльності не здійснював, жодних документів від імені даної організації та інших не підписував, печатки не мав.

Тобто, в ході перевірки не підтверджено наявність поставок товарів від контрагента позивача, що свідчить про те, що правочини між позивачем та контрагентом не мали мети настання реальних наслідків.

Крім того, контрагент позивача не мав трудових, матеріальних ресурсів для виконання умов укладеного договору з позивачем.

Разом з тим, позивачем не надано достатніх первинних документів, які мали бути складені відповідно до умов договору.

Також позивачем не надано суду доказів та обґрунтувань на підтвердження використання отриманих товарів у власній господарській діяльності та з метою отримання прибутку, тому суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивачем не надано суду належних доказів на підтвердження реальності та товарності правовідносин з ТОВ «Альфа-Тек», а отже не доведено факту отримання товару.

Так, колегія суддів зазначає, що господарські операції (зокрема, купівля техніки), здійснені на виконання правочинів, є самостійним поняттям, відмінним від правочинів або господарських зобов'язань, а дотримання норм цивільного чи господарського права не означають автоматично реальності вчинення господарської операції.

Водночас колегія суддів встановила відсутність первинних документів, які за даних обставин мають складатися під час виконання поставки товарів, а також відсутність економічних причин для проведення такої діяльності, та прийшла до висновку про створення товариством імітації операцій з поставки товарів з метою одержання податкової вигоди у вигляді зменшення об'єкта оподаткування податком на додану вартість та визнає незаконним формування позивачем даних податкового обліку за цими операціями.

Таким чином, судом апеляційної інстанції встановлена безтоварність угод укладених між позивачем та контрагентами, тобто лише документальне оформлення, відповідних господарських операцій.

У разі коли на момент перевірки платника податку податковим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються непідтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, непідтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Формування податкового кредиту на підставі правочинів, у межах яких було здійснено виключно обмін податковими накладними, актами приймання - передачі товару та договорами, без реального використання в своїй господарській діяльності товару чи послуг чинним законодавством не передбачено.

Фактичне не отримання та подальше не повернення товару, відсутність поважної розумної економічної або іншої причини здійснення таких операцій позбавляють платника податку права на податковий кредит за наслідками цих операцій навіть у випадку наявності належним чином оформлених податкових накладних.

Разом з тим, колегія суддів не вважає належним підтвердженням фактичного отримання послуг від контрагентів надані позивачем первинні документи, оскільки вони оформлені без дотримання вимог закону та в окремих із них відсутня точна інформація про зміст послуг, місце, час, спосіб надання послуг, кількість використаних матеріалів, що унеможливлює дослідження суті цієї господарської операції, а відтак, ці документи не можуть бути підтвердженням реальності її проведення.

Статтею 67 Конституції України встановлено, що кожен зобов'язаний сплачувати податки та збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Водночас статтею 1 Закону України від 16.07.1999 №996-ХІV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 №996-ХІV встановлено вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку. Згідно з цією нормою підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 16.07.1999 № 996-ХІV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Перевезення вантажів регламентується Законом України "Про автотранспорт" та Правилами перевезення вантажів автомобільним транспортом, затвердженими наказом Міністерства транспорту від 14.10.97 за №363. Відповідно до вимог цих норм для виконання послуги укладається у письмовій формі договір автоперевезення (для одного або кількох перевезень). Перевізник та відправник вантажу за необхідності для здійснення систематичних перевезень можуть укласти довгостроковий договір.

Пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України передбачено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до пп.14.1.181. п.14.1.ст.14 Податкового кодексу України (далі-Кодекс) податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів та послуг (п.198.1. ст.198 Кодексу). Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п.198.2. ст.198 Кодексу).

Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до п.201.10. ст.201 Кодексу, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно п.201.4. ст.201 Кодексу, податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Для підтвердження включення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість сплачених позивачем у складі ціни за придбану продукцію та виконані роботи, необхідні також первинні документи, оформлені відповідно до вимог Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні".

Наявні в матеріалах справи копії первинних документів не дають змоги встановити їх зв'язок з укладеними договорами та не підтверджують товарність угод.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена п.1.2 ст. 1, п.2.1 ст.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995 р. за № 168/704, первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Дослідивши наявні в матеріалах справи письмові докази колегія суддів дійшла висновку про те, що надані представником позивача копії документів не є достатнім підтвердженням фактичного отримання послуг.

Таким чином, під час здійснення контролю за правомірністю формування платником податку податкового кредиту підлягає перевірці фактичне придбання товару чи отримання послуги.

Враховуючи викладене, колегія суддів критично ставиться до первинних бухгалтерських документів, а саме: податкових накладних та актів приймання-передачі, наданих позивачем на підтвердження фактичного здійснення господарської операції.

Статтею 86 КАС України встановлено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Згідно ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі і в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень суд перевіряє чи вчинені вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначений Конституцією і законами України.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з судом першої інстанції, що при винесені оскаржуваних податкових повідомлень-рішень та в ході перевірки повноваження державної податкової інспекції використовувалися з тією метою, з якою вони надані; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення та вчинення дії; неупереджено; добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).

Аналогічна правова позиція наведена в листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011р. № 742/11/13-11 та в Постанові Верховного суду України від 05.03.2012 р.

Якщо позивач без поважних причин ухиляється від надання доказів на вимогу суду, а наявних у справі матеріалів недостатньо для спростування підтверджених належними доказами висновків контролюючого органу, покладених в основу ухваленого ним спірного рішення, у позові платника податків може бути відмовлено.

У разі якщо зібраних у справі доказів буде достатньо для підтвердження доводів податкового органу щодо відсутності фактичного здійснення господарської операції, у відповідному позові платника податків щодо неправомірності визначених йому грошових зобов'язань необхідно відмовити.

Документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються тощо.

З огляду на вищезазначене, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.

При цьому апеляційна скарга не містить інших посилання на обставини, передбачені статтями 202 - 204 Кодексу адміністративного судочинства України, за яких рішення суду підлягає скасуванню.

Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, в зв'язку з чим апеляційна скарга залишається без задоволення, а постанова суду першої інстанції -без змін.

На підставі викладеного, керуючись статтями 4, 8-11, 160, 197, 198, 200, 205, 207, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Приватного підприємства "ІСКОМ СЕРВІС" - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 квітня 2014 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, а якщо її було прийнято за наслідками розгляду у письмовому провадженні, - через п'ять днів після направлення копій особам, які беруть участь у справі (ч. 5 статті 254 КАС України). Касаційна скарга на судові рішення подається безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Головуючий суддя: Г.В.Земляна

Судді: Н.І. Горбань

М.В. Межевич

Головуючий суддя Земляна Г.В.

Судді: Горбань Н.І.

Межевич М.В.