Ухвала суду № 39852888, 16.07.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"16" липня 2014 р. м. Київ К/9991/44921/12

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі: Лосєва А.М., Бившевої Л.І., Шипуліної Т.М., розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва Державної податкової служби, що є правонаступником Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва,

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 19.04.2012

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 19.06.2012

у справі № 2а-227/12/2670

за позовом Публічного акціонерного товариства «Київський експериментальний машинобудівний завод «Стенд», правонаступником якого є Товариство з додатковою відповідальністю «Київський експериментальний машинобудівний завод «Стенд»,

до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И Л А:

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 19.04.2012, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 19.06.2012, задоволено позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Київський експериментальний машинобудівний завод «Стенд» (надалі - позивач, ПАТ «КЕМЗ «Стенд») до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва (надалі - відповідач, ДПІ у Голосіївському районі м. Києва) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Вважаючи, що рішення судів попередніх інстанцій прийнято з порушенням норм матеріального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 19.04.2012 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 19.06.2012 і відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

Позивач надав письмові заперечення на касаційну скаргу, в яких обґрунтовує законність оскаржуваних судових рішень.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ДПІ у Голосіївському районі м. Києва проведено фактичну перевірку дотримання позивачем законодавства щодо укладання трудових договорів, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами), за результатами якої складено акт № 13/117-517/05763435 від 20.09.2011.

В ході проведеної перевірки встановлено, що позивачем порушено пп. 14.1.54, пп.14.1.56 п. 14.1 ст. 14, пп. 163.1.1 п. 163.1 ст. 163, пп.164.1.2 п. 164.1 ст. 164, п. 167.1 ст.167 п. 171.1 ст. 171, п. 176.2 (а) ст. 176 Податкового кодексу України, а саме: не утримано в повному обсязі податок на доходи фізичних осіб з сум доходів, фактично виплачених фізичним особам - працівникам підприємства.

В результаті проведеного під час перевірки опитування працівників позивача та співставлення отриманих даних з бухгалтерською документацією відповідачем встановлено розбіжності між розміром фактично виплаченої позивачем заробітної плати своїм працівникам у період з 01 січня 2011 р. по 01 вересня 2011 р. та даними бухгалтерських документів.

Так, зокрема, відповідачем в акті перевірки зроблено висновки щодо виплати позивачем у вказаний період ОСОБА_4 заробітної плати у розмірі 7 920,00 грн., хоча відповідно до розрахункових відомостей розмір такої плати склав 3 800,00 грн.; ОСОБА_5 виплачено 9 600,00 грн., хоча відповідно до розрахункових відомостей розмір такої плати склав 4 359,73 грн.; ОСОБА_6 виплачено 1 460,00 грн., хоча відповідно до розрахункових відомостей розмір такої плати склав 734,17 грн.; ОСОБА_7 виплата заробітної плати склала 7 920,00 грн., хоча відповідно до розрахункових відомостей розмір такої плати склав 3 895,84 грн.; ОСОБА_8 виплата заробітної плати була здійснена в сумі 7 920,00 грн., хоча згідно відомостей розмір такої плати склав 3 898,61 грн.

На підставі даного акта відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0001481750 від 23.09.2011, яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб в розмірі 3 090,67 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції в сумі 772,66 грн.

За результатами адміністративного оскарження відповідачем було винесено податкове повідомлення-рішення № 0002051750 від 02.12.2011, яким позивачеві визначено суму зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб в сумі 2 993,84 грн., в тому числі: за основним платежем - 2 395,07 грн., штрафні санкції - 598,77 грн.

Переглянувши судові рішення у межах касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.

Пунктом 14.1.180 ч.1 ст.14 Податкового кодексу України, що вступив в дію з 01.01.2011, визначено, що податковий агент щодо податку на доходи фізичних осіб - це юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ), самозайнята особа, представництво нерезидента-юридичної особи, які незалежно від організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками та/або форми нарахування (виплати, надання) доходу (у грошовій або не грошовій формі) зобов'язані нараховувати, утримувати та сплачувати податок, передбачений розділом IV цього Кодексу, до бюджету від імені та за рахунок фізичної особи з доходів, що виплачуються такій особі, вести податковий облік, подавати податкову звітність податковим органам та нести відповідальність за порушення його норм в порядку, передбаченому статтею 18 та розділом IV цього Кодексу.

Відповідно до п.176.2 ст.176 Податкового кодексу України особи, які відповідно до цього Кодексу мають статус податкових агентів, зобов'язані: а) своєчасно та повністю нараховувати, утримувати та сплачувати (перераховувати) до бюджету податок з доходу, що виплачується на користь платника податку та оподатковується до або під час такої виплати за її рахунок; б) подавати у строки, встановлені цим Кодексом для податкового кварталу податковий розрахунок суми доходу, нарахованого сплаченого) на користь платників податку, а також суми утриманого з них податку до органу державної податкової служби за місцем свого розташування. Такий розрахунок подається лише у разі нарахування сум зазначених доходів платнику податку податковим агентом протягом звітного періоду. Запровадження інших форм звітності з зазначених питань не допускається.

Згідно п.167.1 ст.167 Податкового кодексу України ставка податку становить 15 відсотків бази оподаткування щодо доходів, нарахованих (виплачених, наданих) (крім випадків, визначених у пунктах 167.2 - 167.5 цієї статті), у тому числі, але не виключно у формі заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних виплат або інших виплат і винагород, які нараховуються (виплачуються, надаються) платнику у зв'язку з трудовими відносинами та за цивільно-правовими договорами тощо.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, позивачем 02.01.2009 було винесено наказ № 1-к «Про неповний робочий день», в якому, зокрема, зазначено працівників: ОСОБА_4, ОСОБА_7, ОСОБА_8

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_4 у даному наказі зазначена під номером 7 як ОСОБА_9, оскільки вже після винесення такого наказу змінила прізвище. Дана обставина підтверджується наявною в матеріалах справи копією трудової книжки вказаного працівника. Інші ж працівники також вказані у наказі, зокрема, ОСОБА_8 - під номером 5, ОСОБА_7 - під номером 18. При цьому, слід зауважити, що відповідачем при складанні акта перевірки допущено описку та хибно вказано ініціали останнього працівника як ОСОБА_7 замість ОСОБА_10

Працівники ОСОБА_6 та ОСОБА_5 відсутні в даному наказі, оскільки вони були працевлаштовані після його підписання. Так, ОСОБА_5 працевлаштовано позивачем у червні 2010 року, в наказі про прийняття його на роботу було зазначено про встановлення йому неповного робочого дня.

ОСОБА_6 була прийнята на роботу позивачем у серпні 2011 року, під час працевлаштування також звернулася з проханням про встановлення їй неповного робочого дня, що і було враховано в наказі про прийняття на роботу.

Наказами по підприємству № 21-к, 22-к та 23-к від 01.09.2011 для усіх перелічених вище працівників позивачем було встановлено повний робочий день, що, відповідно, вплинуло і на розмір заробітної плати.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанції про те, що матеріали справи не містять належних доказів розбіжностей між розмірами фактично виплаченої та зазначеної в бухгалтерських документах заробітної плати вищевказаних працівників, а також доказів заниження розміру грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб. Тобто, з урахуванням положень ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України відповідачем не доведено правомірність прийнятих ним спірних податкових повідомлень-рішень, що підлягають скасуванню.

Доводи, викладені заявником в касаційній скарзі, були предметом дослідження судів першої та апеляційної інстанцій і не знайшли свого належного підтвердження.

Відповідно до частини 3 статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст.ст. 210, 214, 215, 220, 220-1, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва Державної податкової служби залишити без задоволення.

2. Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 19.04.2012 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 19.06.2012 у справі № 2а-227/12/2670 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя А.М. Лосєв Судді: Л.І. Бившева Т.М. Шипуліна