Ухвала суду № 39852442, 02.07.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"02" липня 2014 р. м. Київ К/800/37087/13

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,

за участю секретаря Сватко А.О.

та представників учасників провадження:

позивача - не з'явились,

відповідача - не з'явились,

Генеральної прокуратури України - Чубенка В.В.,

розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Елга" (далі - Товариство)

на постанову Сумського окружного адміністративного суду від 31.10.2012

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 19.06.2013

у справі № 2а-1870/5676/12

за позовом Товариства

до Шосткинської міжрайонної державної податкової інспекції у Сумській області (далі - Шосткинська МДПІ)

за участю прокуратури Сумської області,

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Товариство звернулося до Сумського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просило визнати недійсними податкові повідомлення-рішення від 15.06.2010 № 0000991502/0, від 17.08.2010 № 0000991502/1, від 21.10.2010 № 0000991502/2 та від 14.01.2011 № 0000991502/3.

Справа розглядалася судами неодноразово. Так, ухвалою Вищого адміністративного суду України від 13.06.2012 прийняті у справі судові акти були скасовані, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції для ретельної перевірки обставин щодо фактичного виконання товариством з обмеженою відповідальністю «Бізнес Істеблішментс» (далі - ТОВ «Бізнес Істеблішментс») послуг, спрямованих на одержання позивачем науково-технічної інформації для отримання деклараційного патенту на винахід.

За наслідками повторного розгляду справи постановою Сумського окружного адміністративного суду від 31.10.2012, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 19.06.2013, у позові відмовлено з тих мотивів, що правовідносини між позивачем та ТОВ «Бізнес Істеблішментс» були оформлені фіктивним документообігом та не опосередковувалися реальним рухом активів.

Посилаючись на невідповідність висновків судів вимогам чинного законодавства, дійсним обставинам справи та наявним у ній доказам, Товариство звернулося до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувані рішення попередніх судових інстанцій та задовольнити позов. В обґрунтування касаційних вимог скаржник зазначає, зокрема, що реальність виконання операцій позивача зі спірним контрагентом підтверджується документально, а висновки акта перевірки, підтримані судами, не відповідають матеріалам справи.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для її задоволення з урахуванням такого.

Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що Шосткинською МДПІ було проведено документальну невиїзну перевірку Товариства з питання правомірності формування податкових зобов'язань та податкового кредиту податкової декларації з податку на додану вартість за грудень 2009 року.

Результати цієї перевірки відображено в акті від 07.06.2010 № 641/1502/14002505, в якому зазначено про незаконне включення позивачем до податкового кредиту сум ПДВ у ціні послуг за операціями з ТОВ «Бізнес Істеблішментс», які мали фіктивний характер.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (який діяв на час виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу вимог підпункту 7.4.5 пункту 7.4 цієї ж статті Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

З наведених законодавчих положень вбачається, що обов'язковою умовою виникнення у платника права на податковий кредит є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг), а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку (зокрема, податковими накладними), що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Досліджуючи обставини щодо дотримання позивачем наведених правил формування податкового кредиту та перевіряючи рух активу на шляху від постачальника до позивача, суди дійшли висновку про те, що розглядувані операції не опосередковувалися реальним виконанням.

Як зазначили суди, Товариством (замовник) та ТОВ «Бізнес Істеблішментс» (виконавець) було укладено договір від 02.11.2009 № 01/02119, умовами якого передбачалося надання виконавцем комплексу послуг, спрямованих на одержання позивачем науково-технічної інформації, яка відповідає умовам патентоздатності, та оформлення патенту на винаходи «ІНФОРМАЦІЯ_1», «ІНФОРМАЦІЯ_2». На підтвердження фактичного виконання операцій з поставки послуг за цим договором позивачем подано акти виконаних робіт, податкові накладні. Оплата за цим договором була здійснена шляхом поставки позивачем векселів з датою погашення 30.12.2010; ці векселі до оплати пред'явлені не були.

Судами також встановлено, що автором названих винаходів є ОСОБА_2, який за договором про передачу авторського права від 30.01.2010 передав позивачеві майнові права на вказані об'єкти інтелектуальної власності. При цьому ОСОБА_2 було надано особисті письмові пояснення про те, що у будь-яких правовідносинах з ТОВ «Бізнес Істеблішментс» він не перебував, жодних договорів на створення або передачу прав на об'єкти інтелектуальної власності з цим товариством не укладав.

Докази на спростування цих фактів у матеріалах справи відсутні.

Наведені обставини у сукупності були цілком об'єктивно розцінені судами як такі, що свідчать про безтоварний характер операцій між позивачем та ТОВ «Бізнес Істеблішментс». Фактично майнові права на спірні винаходи з подальшим оформленням деклараційних патентів на ці винаходи було отримано позивачем за договором, укладеним безпосередньо з автором винаходів; правовідносини позивача з ТОВ «Бізнес Істеблішментс» були оформлені номінально з метою створення імітації поставки послуг з єдиною ціллю отримати незаконну податкову вигоду та податкову економію.

Слід зазначити, що у податкових правовідносинах є неприпустимою ситуація, яка дозволяла б недобросовісним платникам за допомогою інструментів, що використовуються у цивільно-правових відносинах, створювати ситуацію формальної наявності права на отримання податкової вигоди (у тому числі шляхом формування податкового кредиту). За відсутності факту придбання товарів, робіт, послуг відповідні суми ПДВ не можуть враховуватися у складі податкового кредиту навіть за наявності формально складених первинних документів.

З урахуванням викладеного суди цілком правомірно відмовили у задоволенні позову Товариства.

Доводи заявника відтворюють правову позицію позивача по справі, ці доводи отримали належну правову оцінку під час розгляду справи по суті судами попередніх інстанцій; підстави для їх переоцінки відсутні.

У зв'язку з цим Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для скасування оскаржуваних рішень судів першої та апеляційної інстанцій зі спору.

Керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Елга" залишити без задоволення, а постанову Сумського окружного адміністративного суду від 31.10.2012 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 19.06.2013 у справі № 2а-1870/5676/12 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.О. Бухтіярова І.В. Приходько