Рішення № 39850920, 15.07.2014, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"15" липня 2014 р.Справа № 916/1799/14

За позовом: Державного підприємства „Одеська залізниця"

До відповідача: Військової частини 3014

За участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Головне управління державної казначейської служби України в Одеській області

про стягнення 4385,52грн.

Суддя Погребна К.Ф.

В судових засіданнях приймали участь представники:

Від позивача: Шашук Т.О. - довіреність;

Від відповідача: Дунайловська О.В. - довіреність;

Ліщук І.О. - довіреність;

Від третьої особи: на з'явився;

В судовому засіданні 15.07.2014р. приймали участь представники:

Від позивача: Шашук Т.О. - довіреність;

Від відповідача: Дунайловська О.В. - довіреність;

Від третьої особи: не з'явився;

СУТЬ СПОРУ: Державне підприємство "Одеська залізниця" звернулось до господарського суду Одеської області з позовною заявою до Військової частини 3014 про стягнення пені в розмірі 4385,52грн.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 16.05.2014р. було порушено провадження по справі №916/1799/14.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 18.06.2014р. до участі у справі №916/1799/14 в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача було залучено Головне управління державної казначейської служби України в Одеській області.

Відповідач в судові засідання з'являвся, надав відзив на позов, відповідно якого позовні вимоги не визнає вважає їх необґрунтованими, безпідставними в зв'язку з чим просить суд в задоволені позову відмовити.

Представник третьої особи у засідання суду не з'явився, хоча був належним чином повідомлений про місце та дату засідання, що підтверджується наявними в матеріалах справи поштовим повідомленням від 04.07.2014р., пояснень щодо суті спору не надав.

Справа розглядається в порядку ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, за наявними в ній матеріалами.

У судовому засіданні 15.07.2014р. було проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду в порядку статті 85 ГПК України.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив.

12.03.2013р. між Державним підприємством „Одеська залізниця" (Пасажирським вагонним депо Одеса-Головна) (Орендодавець) та Військовою частиною 3014 (Орендар) був укладений договір оренди пасажирських спеціалізованих вагонів „СТ" №ОД/Л-13-225дНЮ (далі договір).

Умовами договору, а саме пунктом розділом 1 передбачено, що предмет договору, є код ДК 77.39.11 - послуги щодо оренди лізингу залізничного рухомого складу (оренда спеціалізованих пасажирських вагонів типу „СТ"), (а саме №04076030, №04076048, №04076055, №04076071).

Вступ орендаря у користування майном наступає одночасно з підписанням цього договору. Власником об'єкта оренди залишається орендодавець, орендар одержує право користування на термін дії договору оренди, по акту приймання-передачі об'єкта оренди (п.2.1 договору).

Підпунктом 3.1.1 пункту 3.1 договору передбачено, що орендар зобов'язаний передати орендарю пасажирські вагони „ЗАК" з повним комплектом внутрішнього обладнання та устаткування, а орендар зобов'язаний вчасно та у повному об'ємі вносити орендну плату (пп.4.1.3 договору).

Відповідно п.6.3 договору, орендна плата вноситься орендарем згідно рахунку виставленому орендодавцем за попередній місяць використання вагонів, не пізніше п'яти банківських днів з моменту надходження рахунку та виконання робіт.

Пунктом 6.6 договору встановлено, що у випадку недотримання цього договору, до винної сторони застосовуються штрафні санкції в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, за кожен день прострочення від суми прострочених платежів.

Позивач вказує, що в зв'язку з неналежним виконання відповідачем своїх грошових зобов'язань щодо своєчасного розрахунку за оренду вагонів, а саме за рахунками-фактур № 148 від 31.05.2013р., №197 від 26.06.2013р., №229 від 29.07.2013р., №265 від 28.08.2013р, №309 від 25.09.2013р., №337 від 29.10.2013р., №371 від 27.11.2013р. та №390 від 19.12.2013р. відповідачу було нарахована штрафні санкції в розмірі 4385,52грн.

24.03.2014р. позивач направив на адресу відповідача претензію з вимогою сплатити нараховану пеню, проте відповідач свою відповіддю на претензію від 25.04.2014р. відмовився від сплати штрафних санкцій, посилаючись на той факт що заборгованість по розрахунку за оренду вагонів виникла не з його вини, а з вини Головного управління Державної казначейської служби в Одеській області.

Крім того в якості доказу прострочення відповідачем строку оплати за оренду вагонів, позивачем були надані платіжні доручення від 23.03.2014р. № U471599, від 23.08.2013р. №U1288877, № U1288925, № U1288829, від 30.08.2013р. № U1288853, від 28.10.2013р. № U1642174, від 23.12.2014р. № U1886875, від 25.12.2013р. № U1886908, № U1885672, № U1886870.

Посилаючись на порушення відповідачем своїх грошових зобов'язання за договором №ОД/Л-13-225дНЮ від 12.03.2013р. щодо своєчасного розрахунку за оренду вагонів, позивач звернувся до господарського суду Одеської області з відповідним позовом за захистом свого порушеного права.

Дослідивши в сукупності всі обставини та матеріали справи, проаналізувавши норми чинного законодавства, що регулюють спірні відносини, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог з наступних підстав.

Відповідно до ст.509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язаний вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних вимогах звичайно ставляться.

Статтею 626 Цивільного кодексу України передбачено що, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно з вимогами ч.1 ст.759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк, а відповідно до вимог ч.1 ст.762 ЦК України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлений договором найму.

Як вбачається з матеріалів справи, 12.03.2013р. між Державним підприємством „Одеська залізниця" (Пасажирським вагонним депо Одеса-Головна) (Орендодавець) та Військовою частиною 3014 (Орендар) був кладений договір оренди пасажирських спеціалізованих вагонів „СТ" №ОД/Л-13-225дНЮ, умовами якого передбачено надання послуги щодо оренди лізингу залізничного рухомого складу (оренда спеціалізованих пасажирських вагонів типу „СТ").

Згідно ст.ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Як встановлено судом та не заперечується відповідач, під час виконання ним своїх зобов'язань за договором у нього існувало порушення строків оплати за оренду вагонів, проте не з його вини.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Одностороння відмова від зобов'язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов'язання (ч.2 ст.615 ЦК України).

Згідно статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

За результатами розгляду справи судом встановлено, що відповідач порушив виконання своїх зобов'язань за договором оренди №ОД/Л-13-225дНЮ від 12.03.2013р., а саме не своєчасно оплатив вартість оренди вагонів, що зумовило нарахування останнім пені в сумі 4385,52грн.

Згідно з ч.2 ст. 218 Господарського Кодексу України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Відповідно до ст. 230 Господарського Кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно ст. 549 Цивільного Кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Згідно ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожний день прострочення виконання. При цьому, відповідно до ст.ст.1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" від 22.11.1996р. платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений ст.1 вказаного Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно п.6.6 договору, у випадку недотримання цього договору, до винної сторони застосовуються штрафні санкції в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, за кожен день прострочення від суми прострочених платежів.

Розглянувши здійснений позивачем розрахунок суми пені, господарський суд відзначає його правильність та обґрунтованість, у зв'язку з чим позовні вимоги Державного підприємства „Одеська залізниця" щодо стягнення з відповідача пені в сумі 4385,52грн. за порушення грошових зобов'язань за договором №ОД/Л-13-225дНЮ від 12.03.2013р. підлягають задоволенню.

При цьому, господарським судом відхиляються заперечення відповідача проти позову, в обґрунтування яких покладено факт направлення Військовою частиною 3014 платіжних доручень на оплату суми заборгованості до органу державної казначейської служби, яким вказані платежі були проведені з порушення строків передбачених договором, оскільки відповідно до положень ст.ст. 614, 617 ЦК України, ст. 218 ГК України відсутність у боржника грошових коштів для здійснення розрахунків, навіть у випадку фінансування такого боржника за рахунок коштів державного бюджету, не може бути підставою для звільнення цього боржника від відповідальності за допущене порушення власних зобов'язань.

Згідно вимог ст.ст. 32, 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. При цьому, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. В свою чергу, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ч. 2 ст. 617 ЦК України особа, не звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання у разі відсутності у боржника необхідних коштів. Крім того, згідно ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

За приписами ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи вищевикладене, оцінюючи докази у справі в їх сукупності, законодавство, що регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі, як обґрунтовані, підтверджені належними доказами та наявними матеріалами справи.

Судові витрати по сплаті судового збору покласти на відповідача згідно зі ст.ст. 44,49 ГПК України.

Керуючись ст.ст.32, 33, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Військової частини 3014 (65063, м. Одеса, вул. Люстдорфська дорога, 7; код: 37760707) на користь Державного підприємства „Одеська залізниця" Пасажирське вагонне депо Одеса-Головна (65012, м. Одеса, вул. Пантелеймонівська, 19; код:01071315) 4385(чотири тисячі триста вісімдесят п'ять)грн. 52 коп. пені та 1827(одна тисяча вісімсот двадцять сім) грн. 00коп. судового збору.

Рішення набирає законної сили в порядку ст. 85 ГПК України.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Повний текст рішення складено 21.07.2014р.

Суддя Погребна К.Ф.