Постанова № 39848109, 21.07.2014, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" липня 2014 р. Справа № 922/1133/14

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Івакіна В.О., суддя Бондаренко В.П., суддя Тихий П.В.

при секретарі Пляс Л.Ф.

за участю представників:

позивача - Круглов П.Г. (дов. №14/20-138.14 від 01.07.2014 р.)

відповідача - Колосов А.В. (дов. б/н від 05.04.2014 р.)

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх.№1627Х/1-8) на рішення господарського суду Харківської області від 02 червня 2014 року у справі

за позовом Державного публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Украгролізинг", м. Київ

до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Відродження", смт. Золочів, Харківська область

про стягнення коштів

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, ДПАТ "НАК "Украгролізинг", звернувся до господарського суду Харківської області з позовом про стягнення коштів у сумі 396241,10 грн., з яких: 378083,04 грн. - заборгованість за лізинговими платежами, 12619,52 грн. - пеня, 2553,25 грн. - індексація, 2985,59 грн. - 3% річних, а також судові витрати.

Рішенням господарського суду Харківської області від 02.06.2014 р. у справі №922/1133/14 (суддя Інте Т.В.) позов задоволено частково. Стягнуто з СТОВ "Відродження" на користь ДПАТ "НАК "Украгролізинг" заборгованість за лізинговими платежами в сумі 378083,04 грн., 12619,52 грн. пені, 3% річних в сумі 2985,59 грн., інфляційні втрати в сумі 2540,50 грн. та 7924,58 грн. судового збору. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Відповідач з рішенням господарського суду першої інстанції в частині стягнення інфляційних втрат не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, вважаючи, що рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права. Просить рішення господарського суду скасувати та прийняти нове рішення, яким частково відмовити позивачу в частині стягнення інфляційних втрат у розмірі 502,32 грн.

Позивач проти задоволення апеляційної скарги заперечує, вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, а твердження відповідача про невірність розрахунку розміру інфляційних втрат неправомірним. Просить рішення господарського суду залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, вислухавши у судовому засіданні пояснення уповноважених представників сторін, перевіривши повноту встановлення місцевим господарським судом обставин, що мають значення для справи, правильність застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, 16.10.2012 р. між ДПАТ "НАК "Украгролізинг" (лізингодавець) та СТОВ "Відродження" (лізингоодержувач) укладений договір фінансового лізингу №20-12-131 стс-фл/501 (а.с.10-19).

Відповідно до п. 1.1 договору лізингодавець передає лізингоодержувачу у користування на визначений договором строк предмет лізингу, який набувається ним у власність у постачальника, самостійно обраного лізингоодержувачем, та визначений у додатку до договору "Найменування, кількість, ціна і вартість предмета лізингу", що є специфікацією предмета лізингу, а останній сплачує за це лізингові платежі на умовах договору.

Згідно з додатком №1 до договору (а. с. 18), предметом лізингу є сівалка "Ноrsh Агро-Союз" АТD 11.35 у кількості двох одиниць, загальною вартістю 2888000,00 грн., в тому числі ПДВ.

Відповідно до п. 2.2 договору, строк лізингу відраховується з дати підписання акту приймання-передачі між сторонами.

На виконання умов договору, позивач передав відповідачу предмет лізингу - Сівалку "Ноrsh Агро-Союз" АТD 11.35 у кількості двох одиниць, загальною вартістю 2888000,00 грн., в т.ч. ПДВ. Факт приймання-передачі сільськогосподарської техніки підтверджується актом №2 від 29.11.2012 р. (а. с. 20).

Пунктом 3.4.3 договору встановлено обов'язок лізингоодержувача своєчасно та в повному обсязі сплачувати лізингові платежі, відповідно до умов договору.

Згідно з п. 4.1 договору за користування предметом лізингу лізингоодержувач сплачує лізингодавцю лізингові платежі, що включають: попередній лізинговий платіж в частині відшкодування вартості предмета лізингу в розмірі 15 (п'ятнадцяти) відсотків його вартості (включаючи ПДВ), на який нараховується лізинговий платіж в частині комісії за організацію поставки предмета лізингу; комісію за організацію поставки предмета лізингу в розмірі 7 (семи) відсотків (без ПДВ) від невідшкодованої попереднім лізинговим платежем вартості предмету лізингу, відповідно до законодавства України щодо оподаткування податком на додану вартість; відшкодування вартості предмета лізингу рівними частками за весь термін лізингу від суми невідшкодованої попереднім платежем вартості предмета лізингу; комісію за супроводження договору в розмірі 7 (семи) відсотків річних (без ПДВ) від невідшкодованої попереднім лізинговим платежем та черговими платежами вартості предмета лізингу, відповідно до законодавства України щодо оподаткування податком на додану вартість.

Лізингоодержувач після укладення договору, на підставі виставленого позивачем рахунку, перераховує на рахунок лізингодавця попередній лізинговий платіж у розмірі, визначеному п. 4.1 договору (п. 4.2 договору).

Відповідно до п. 4.3 договору, з моменту підписання акта лізингоодержувач за користування предметом лізингу сплачує лізингодавцю чергові лізингові платежі.

Черговість сплати лізингових платежів у частині відшкодування вартості предмета лізингу та сплати комісію за супроводження договору кратна трьом місяцям. Термін сплати кожного лізингового платежу встановлюється числом дати підписання акту. Перший лізинговий платіж сплачується через три місяця з дати підписання акту, подальші платежі - через кожні три місяця.

Відповідно до п. 4.4 договору розмір лізингових платежів, їх складових частин встановлюється додатком №2 до договору "Графік сплати лізингових платежів" (а. с. 19), згідно якого відповідач має сплатити позивачу 28 лізингових платежів, в тому числі 1-й платіж в сумі 285 282,83 грн., 2-й платіж - 146 279,78 грн., 3-й платіж - 127 561,93 грн., 4-й платіж - 126 027,68 грн., 5-й платіж - 124 493,43 грн.

Відповідач, здійснивши перший та другий платежі, зобов'язання по сплаті інших платежів, в розмірі та строки, передбачені договором, не виконав, внаслідок чого у нього перед лізингодавцем утворилась заборгованість в сумі 378 083,04 грн.

Вказані обставини стали підставою для звернення ДПАТ "НАК "Украгролізинг" до господарського суду Харківської області з позовом про стягнення коштів у сумі 396 241,10 грн., з яких: 378 083,04 грн. - заборгованість за лізинговими платежами, 12 619,52 грн. - пеня, 2 553,25 грн. - інфляційні втрати, 2 985,59 грн. - 3% річних.

Задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення основного боргу та нарахування пені та 3% річних господарський суд визнав їх правомірними, обґрунтованими та такими, що підтверджуються належними доказами, а перевіривши правильність нарахування суми інфляційних втрат дійшов до висновку про часткове задоволення цієї вимоги в розмірі 2 540,50 грн.

Колегія суддів погоджується з таким висновком господарського суду з огляду на таке.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

У відповідності до вимог ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином та в установлений строк, одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.

Статтею 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом.

Матеріали справи свідчать про те, що між позивачем та відповідачем у справі виникли зобов'язання з договору фінансового лізингу, згідно якого, в силу статті 806 Цивільного кодексу України, за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом (частина 2 статті 806). До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом (частина 3 статті).

Відповідно до ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Частиною 5 статті 762 Цивільного кодексу України закріплено, що плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, встановлених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. ст. 612 Цивільного кодексу України).

Згідно умов договору відповідач мав сплатити 1-й платіж до 28.02.2013 р., 2-й платіж до 29.05.2013 р., 3-й платіж до 29.08.2013 р., 4-й платіж до 29.11.2013 р. та 5-й платіж до 28.02.2014 р., однак 3-й, 4-й та 5-й платежі не сплатив.

Виникла за договором заборгованість в розмірі 378083,04 грн. не заперечується відповідачем, на момент розгляду справи не погашена, докази в підтвердження сплати боргу в матеріалах справи відсутні.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд правомірно визнав відповідача таким, що прострочив виконання зобов'язань зі сплати 3-го, 4-го та 5-го лізингових платежів, за договором фінансового лізингу від 16.10.2012 р.

Частиною 1 статті 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до частини 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ст. 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 Цивільного кодексу України).

Згідно статті 4 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань не повинен перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який нараховувалась пеня.

Положеннями ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З огляду на вищевказане, колегія суддів, враховуючи наявність порушення відповідачем зобов'язання, а також те, що розрахунки пені та 3% річних, нарахованих на суму заборгованості є вірними, не суперечать вимогам чинного законодавства та умовам договору, вважає, що позовні вимоги в частині стягнення основного боргу, пені та 3% річних правомірно визнані судом першої інстанції обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Стосовно тверджень апелянта щодо невірного нарахування судом першої інстанції суми інфляційних втрат колегія суддів зазначає наступне.

Враховуючи, що заборгованість за 3-й лізинговий платіж становила 127561,93 грн., сума інфляційних втрат за період з вересня 2013 року по січень 2014 року з урахуванням індексу інфляції 1,013 дорівнює 1658,31 грн., за 4-й лізинговий платіж, заборгованість по якому становила 126 027,68 грн., сума інфляційних втрат за період з грудня 2013 року по січень 2014 року з урахуванням індексу інфляції 1,007 дорівнює 882,19 грн. Загальна сума індексації основного боргу з урахуванням індексу інфляції становить 2540,50 грн.

З огляду на наведене, колегія суддів вважає апеляційні вимоги відповідача неправомірними та необґрунтованими.

Відповідно до вимог статті 32 Господарського процесуального кодексу України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

В порушення зазначених норм відповідач в обґрунтування апеляційної скарги документи не надав, розрахунок суми інфляційних втрат не здійснив.

Тому, колегія судів вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.

На підставі викладеного колегія суддів дійшла висновку, що рішення господарського суду Харківської області від 02.06.2014 р. у справі №922/1133/14 прийняте при належному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи та у відповідності до норм матеріального і процесуального права і підстави для його скасування відсутні, в зв'язку з чим, апеляційна скарга відповідача не підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 85, 99, 101, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 02.06.2014 р. у справі №922/1133/14 залишити без змін.

Повна постанова підписана 21.07.2014 р.

Головуючий суддя Івакіна В.О.

Суддя Бондаренко В.П.

Суддя Тихий П.В.