Рішення № 39848041, 22.07.2014, Господарський суд Полтавської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

36000, м. Полтава, вул.Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.07.2014 р. Справа № 917/1188/14

за позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1; АДРЕСА_2)

до Приватного підприємства "Амарант-Агро" (поштова адреса: вул. Лучанська, буд. 1Б, с. Юсківці, Лохвицький район, Полтавська область, 37222; адреса місцезнаходження: вул. Радянської влади, буд .1, с. Вирішальне, Лохвицький район, Полтавська область, 37264)

про стягнення 263320,75грн.

Суддя Безрук Т. М.

Представники:

від позивача: ОСОБА_2

від відповідача: Шанько І. О.

Розглядається позовна заява про стягнення 263320,75 грн., у тому числі 128275,00 грн. - основний борг за роботи, виконані за договором № ЛГП-5 на збирання сільськогосподарських культур від 03.09.2013р., 135045,75 грн. - проценти за користування чужими грошовими коштами.

Відповідач у відзиві проти стягнення 135045,75 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами заперечує, посилаючись на те, що фактично у договорі передбачено нарахування подвійних санкцій, що підпадають під визначення пені.

Позивач та відповідач зареєстровані як суб'єкти підприємницької діяльності, що підтверджується витягом від 12.06.2014р. та спеціальним витягом від 08.07.2014р. з Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб - підприємців (а.с.10, 35).

Про час та місце розгляду справи сторони повідомлені належним чином, що підтверджується розпискою позивача від 08.07.2014р. та поштовими повідомленнями від 09.07.2014р. про вручення судової ухвали відповідачу (а.с.39-41).

В судовому засіданні 22.07.2014р. судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення згідно ст. 85 ГПК України.

Розглянувши матеріали справи, суд встановив:

Між Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 (позивачем) та Приватним підприємством "Амарант-Агро" (відповідачем) був укладений договір № ЛГП-5 на збирання сільськогосподарських культур від 03.09.2013р. (далі - Договір); (а.с.13-14).

За умовами цього Договору сторони домовилися, зокрема, про наступне:

- позивач як виконавець зобов'язався за завданням відповідача (замовника) виконати роботи по збиранню с/г і технічних культур зернозбиральним комбайном Class Lexion 480 на площах, наданих замовником (п.1.1 Договору);

- розмір площі, що підлягає обмолоту - 1200,00 га, вид робіт - обмолот кукурудзи на зерно (п.1.1 Договору);

- термін виконання робіт - до 30.12.2013р. (п. 2.2.3 Договору);

- сторони зобов'язані скласти акт передачі-приймання виконаних робіт з зазначенням опрацьованих площ (п. 2.1.9 та 2.2.5 Договору);

- замовник проводить оплату за виконані роботи по обмолоту за ціною 350,00 грн. за гектар (з ПДВ); (п. 3.1.1 Договору);

- розрахунок за виконані роботи замовник проводить відповідно до актів передачі-приймання виконаних робіт не пізніше 30 днів після їх складання шляхом перерахування грошових коштів замовника на розрахунковий рахунок виконавця (п. 3.1.2 Договору).

Згідно з Договором позивач виконав роботи по обмолоту кукурудзи на зерно на площі 300,00 га та на площі 66,5 га. Загальна вартість виконаних робіт становить 128275,00 грн., що підтверджено двостороннє підписаними актами приймання-передачі виконаних робіт № 7 від 07.10.2013р. та № 9 від 06.11.2013р. (а.с.15, 17).

В даному акті сторони зафіксували відсутність у замовника претензій щодо характеру, обсягу та якістю вказаних робіт.

На оплату вартості виконаних робіт позивач виписав рахунки № 22 від 07.10.2013р., № 25 від 06.11.2013р. , також склав податкові накладні № 4 від 07.10.2013р., № 4 від 06.11.2013р. (а.с.16,18, 20-22).

Відповідач оплати робіт не провів.

Позивач направив відповідачу вимогу від 12.02.2014р. про сплату заборгованості за виконані роботи, що підтверджується поштовою квитанцією від 13.02.2014р. № 3003 та описом вкладення у цінний лист (а.с.24-26).

За ст. 526 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов'язання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк, одностороння відмова від виконання зобов'язань не допускається. Зазначені положення викладені і в ст.193 ГК України.

Відповідно до ст. 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Згідно зі ст. 854 ЦК України якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов'язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково.

Відповідно до ст.4-3, ст.33 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності; кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Доказів в спростування вищевикладеного чи інших заперечень по суті спору відповідач суду не надав.

Таким чином, позовні вимоги в частині стягнення 128275,00 грн. основного боргу за виконані роботи є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

За ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Стаття 611 ЦК України передбачає, що у разі порушення зобов'язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

В п. 4.1 Договору сторони передбачили, що за порушення термінів розрахунків замовник сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення від неоплаченої суми.

В п. 4.2 Договору сторонами встановлено, що з дня, коли послуги замовником повинні бути оплачені, виконавець має право витребувати від замовника, а замовник повинен виплатити проценти за користування чужими грошовими коштами до дня повної оплати послуг (ст. 536, п. 3 ст. 692 ЦК України). Проценти за користування чужими грошовими коштами виплачуються в розмірі 0,5 % від невиплаченої вартості послуг по акту приймання-передачі виконаних робіт за кожен календарний день, відколи послуги повинні бути оплачені замовником до дня повної оплати послуг.

На підставі вказаного положення позивачем заявлено до стягнення 135045,75 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами (тому числі 113400,00 грн. процентів за період 07.11.2013р. - 10.06.2014р. за актом № 7 від 07.10.2013р. та 21645,75 грн. процентів за період 07.12.2013р. - 10.06.2014р. за актом № 9 від 06.11.2013р.)

За ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Посилання позивача у позові та в Договорі на ч.3 статті 692 ЦК України якою передбачено, що у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами, є безпідставним, оскільки ця правова норма є спеціальною і поширює свою дію лише на правовідносини, пов'язані з купівлею-продажем товару, або на правовідносини, до яких згідно із чинним законодавством застосовуються положення про купівлю-продаж.

Статтею 536 ЦК України передбачено обов'язок боржника сплачувати встановлений договором або законом розмір процентів за користування чужими грошовими коштами, а статтею 625 цього Кодексу право продавця вимагати від покупця сплати 3 % річних за весь час прострочення, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У розумінні зазначених статей проценти є не відповідальністю, а платою за весь час користування грошовими коштами, що не були своєчасно сплачені боржником.

Зі змісту цих статей випливає, що договором може бути встановлено лише інший розмір процентів річних, а не інший спосіб їх обчислення.

Разом із цим згідно з положеннями статті 549 ЦК України грошовою сумою, яку боржник повинен передати кредитору у разі порушення зобов'язання, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання, є пеня.

Отже, сума процентів за користування чужими грошовими коштами, нарахована позивачем на підставі пункту 4.2 Договору за кожен день прострочення невиконаного зобов'язання, за своєю правовою природою підпадає під визначення пені.

Разом з тим, в пункті 4.1 договору сторони також передбачили нарахування пені.

Зазначене дає можливість дійти висновку про те, що умовами договору передбачено подвійне стягнення пені за несвоєчасне виконання зобов'язання покупцем, що не узгоджується з приписами статті 61 Конституції України, відповідно до якої ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного суду України від 24.12.2013р. № 3-37гс13 у справі № 8/5025/1402/12, прийнятої на підставі п.1 ч.1 ст. 111-16 ГПК України за результатом перегляду судових рішень з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах.

Відповідно до ст.111-28 ГПК України рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішеннями Верховного Суду України.

В ч. 3 ст. 82 ГПК України зазначено, що обираючи при прийнятті рішення правову норму, що підлягатиме застосуванню до спірних правовідносин, господарський суд зобов'язаний враховувати висновки Верховного Суду України, які викладені у рішеннях, прийнятих за результатом розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 11116 цього Кодексу.

В абзаці сьомому п. 3.12 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» (зі змінами згідно постанови пленуму Вищого господарського суду України від 10.07.2014р. № 6) роз'яснено, що господарський суд, з'ясувавши у розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу в обґрунтування свої вимог або заперечень послалися не на ті норми, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує у прийнятті рішення саме такі норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.

За результатом аналізу п. 4.2 Договору суд прийшов до висновку, що передбачені в ньому проценти за користування чужими грошовими коштами, що нараховуються за кожен день прострочення невиконаного зобов'язання, за своєю правовою природою є пенею.

Отже, до вимог про стягнення цих процентів слід застосовувати законодавство, що регулює правила нарахування пені.

Відповідно до ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, якщо інший розмір не передбачено законом або договором.

Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачено, що розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (ст. 3, ст. 4 Закону).

Відповідно до ч.2 ст. 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня

Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Таким чином, враховуючи обмеження розміру пені подвійною обліковою ставкою Національного банку України та шестимісячним строком за ч. 6 ст. 232 ГК України, сума процентів (які фактично є пенею), що підлягають стягненню становить 8926,92 грн., нараховані за період 07.11.2013р.- 07.05.2014р. по акту № 7 від 07.10.2013р. та за період 07.12.2014р. - 07.06.2014р. по акту № 9 від 06.11.2013р. (розрахунок суду залучено до справи).

Позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

В іншій частині - вимоги щодо стягнення процентів слід відхилити як безпідставні.

Відповідно до ст. 49 ГПК України судові витрати покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

В разі добровільного виконання рішення суду до відкриття виконавчого провадження відповідач не позбавлений права звернутися до суду з заявою про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, на підставі ст. 117 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 49, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

Вирішив:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного підприємства "Амарант-Агро" (поштова адреса: вул. Лучанська, буд. 1Б, с. Юсківці, Лохвицький район, Полтавська область, 37222; адреса місцезнаходження: вул. Радянської влади, буд .1, с. Вирішальне, Лохвицький район, Полтавська область, 37264; ідентифікаційний код 36454236) на користь Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1; АДРЕСА_2; ідентифікаційний код номер НОМЕР_1) 128275грн. 00 коп. основного боргу, 8926грн. 92 коп. процентів, 2744грн. 05 коп. витрат з оплати судового збору.

Видати наказ після набрання цим рішенням законної сили.

3. В іншій частині - у позові відмовити.

Повне рішення складено та підписано: 22.07.2014р.

Суддя Безрук Т.М.