Постанова № 39843847, 14.07.2014, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

14 липня 2014 року (14 год. 45 хв.) Справа № 808/3781/14 м.Запоріжжя Запорізький окружний адміністративний суд у складі

головуючого судді - Киселя Р.В.,

за участю секретаря судового засідання - Мащенко Д.В.,

представників:

позивача - Фролової-Гутарової І.А.,

представника відповідача - Шахрая О.В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтеренергосервіс» до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Запоріжжя Головного управління Міндоходів у Запорізькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

11.06.2014 до Запорізького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтеренергосервіс» (далі - позивач) до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Запоріжжя Головного управління Міндоходів у Запорізькій області (далі - відповідач), в якому позивач просить: скасувати податкові повідомлення-рішення від 27.05.2014 №0001882212 та від 27.05.2014 №0001892212, які винесені відповідачем.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідачем була проведена документальна позапланова виїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства по взаємовідносинам з ТОВ «Раквере» (ПП «Валга») за період травень, червень, жовтень 2012 року, за результатами якої складено акт від 12.05.2014 №371/08-28-22-12/34063592 (далі - Акт перевірки). На підставі Акту перевірки відповідачем були прийняті оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 27.05.2014 №0001882212 та №0001892212. Висновки Акту перевірки позивач вважає необґрунтованими, а тому оскаржувані податкові повідомлення-рішення на думку позивача є безпідставними та підлягають скасуванню.

Ухвалою від 13.06.2014 провадження у справі було відкрите, судове засідання призначене на 25.06.2014.

У судовому засіданні оголошувалась перерва до 14.07.2014.

У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги з підстав викладених у позовній заяві, зокрема зазначивши, що відповідач має базувати свої висновки за результатами проведеної перевірки безпосередньо на підставі дослідження наданих первинних документів. Зазначив, що позивачем були пред'явлені всі необхідні первинні документи, що повністю підтверджують реальність здійснення господарських операцій між позивачем та ПП «Валга» щодо транспортування плит дорожніх та є підставою для належного формування складу податкового кредиту. Також, зазначив, що станом на момент вчинення спірних господарських операцій за відкритими даними ЄДР юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців ПП «Валга» не було припинено, не виключено із реєстру, не ліквідовано. Зазначив, що позивач не може нести відповідальність за дії контрагентів при відсутності вини. Наголосив, що відсутність ресурсів у власності (нерухомого майна, транспортних засобів) не свідчить про фізичну неможливість здійснити господарські операції. Просив задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

У судовому засіданні представник відповідача заперечив проти позовних вимог з підстав викладених у запереченнях проти позову, зокрема зазначивши, що позивачем до перевірки не надано документів, підтверджуючих факт перевезення товару (письмових заявок, документів по веденню обліку маршрутів та пробігу). Зазначив, що позивачем безпідставно сформовані витрати та податковий кредит по операціях з придбання послуг по транспортуванню у ПП «Валга», оскільки не підтверджується фактична поставка продукції. Також, зазначив, що фактична чисельність працюючих на ПП «Валга» складає 1 особа, підприємство не знаходиться за місцем знаходження, відсутні зареєстровані автотранспортні засоби, відсутнє зареєстроване нерухоме майно, відсутнє виробниче обладнання, складські приміщення, сировина, матеріали для здійснення основного виду діяльності, визначеного згідно довідки з ЄДРПОУ. Тому, вважає оскаржувані податкові повідомлення - рішення правомірними, через що просив відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

У судовому засіданні 14.07.2014 проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши матеріали і з'ясувавши обставини адміністративної справи, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності,

ВСТАНОВИВ:

Згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців ТОВ «Екоенергоресурс» 06.06.2006 зареєстроване в якості юридичної особи. З 10.07.2013 було змінено назву ТОВ «Екоенергоресурс» на ТОВ «Інтеренергосервіс» (позивача).

На підставі направлення від 24.04.2014 №384 та наказу відповідача від 24.04.2014 №384 в період з 24.04.2014 по 30.04.2014 відповідачем була проведена документальна позапланова виїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства по взаємовідносинам з ТОВ «Раквере» (ПП «Валга») за період травень, червень, жовтень 2012 року.

За результатами перевірки 12.05.2014 відповідачем був складений Акт перевірки, згідно висновків якого встановлено порушення позивачем вимог:

1. пп. 138.1.1 п. 138.1, п. 138.2 ст. 138, пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України в результаті чого позивачем занижено суму податку на прибуток за 3 квартали 2012 року на суму 122276,00 грн., за 2012 рік на суму 122276,00 грн.

2. пп. 198.1, 198.3, 198.6 ст. 198, п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України в результаті чого позивачем завищено від'ємне значення різниці між сумою податкових зобов'язань і сумою податкового кредиту за травень 2012 року у сумі 79417,00 грн. за червень 2012 року на суму 34036,00 грн., внаслідок чого занижено податок на додану вартість на суму 116453,00 грн., в т.ч. у вересні 2012 року у сумі 113453,00 грн., в жовтні 2012 року 3000,00 грн.

16.05.2014 позивач направив заперечення на Акт перевірки, які згідно відповіді відповідача від 22.05.2014 №5282110/08-28-22-12 не були враховані.

На підставі Акту перевірки 27.05.2014 відповідачем були прийняті оскаржувані податкові повідомлення-рішення №0001892212, яким позивачу було збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 145566,25 грн. з яких 116453,00 грн. за основним платежем, 29113,25 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями та №0001882212, яким позивачу було збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 152845,00 грн., з яких 122276,00 грн. за основним платежем, 30569,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Не погодившись із зазначеними податковими повідомленнями-рішеннями позивач звернувся до суду із цим позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд виходить з приписів ч.3 ст.2 КАС України, відповідно до яких, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють: чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії): безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Оскільки підставою прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення стали висновки Акту перевірки, то для вирішення позовних вимог необхідним є дослідження обґрунтованості цих висновків.

Відповідач в Акті перевірки позивача посилається на недотримання, позивачем вимог

пп. 138.1.1 п. 138.1, п. 138.2 ст. 138, пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134, пп. 198.1, 198.3, 198.6 ст. 198, п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України.

За приписами пп. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 ПК України витрати операційної діяльності включають:

собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2-140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку;

витрати банківських установ, до яких відносяться:

а) процентні витрати за кредитно-депозитними операціями, в тому числі за кореспондентськими рахунками та коштами до запитання, цінними паперами власного обігу;

б) комісійні витрати, в тому числі за кредитно-депозитними операціями, розрахунково-касове обслуговування, інкасацію та перевезення цінностей, операціями з цінними паперами, операціями на валютному ринку, операціями з довірчого управління;

в) від'ємний результат (збиток) від операцій з купівлі/продажу іноземної валюти та банківських металів;

г) від'ємне значення курсових різниць від переоцінки активів та зобов'язань у зв'язку зі зміною офіційного курсу національної валюти до іноземної валюти відповідно до підпункту 153.1.3 пункту 153.1 статті 153 цього Кодексу;

ґ) суми страхових резервів, сформованих у порядку, передбаченому статтею 159 цього Кодексу;

д) суми коштів (зборів), внесені до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб;

е) витрати з придбання права вимоги на виконання зобов'язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги (факторинг);

є) витрати, пов'язані з реалізацією заставленого майна;

ж) інші витрати, прямо пов'язані зі здійсненням банківських операцій та наданням банківських послуг;

з) інші витрати, передбачені цим розділом.

Згідно п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді.

Платник податку для визначення об'єкта оподаткування має право на врахування витрат, підтверджених документами, що складені нерезидентами відповідно до правил інших країн.

За приписами пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 ПК України у цьому розділі об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Пунктом 198.1 ст. 198 ПК України передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати складання податкової накладної.

Платники податку, що застосовували касовий метод до набрання чинності цим Кодексом або застосовують касовий метод, мають право на включення до податкового кредиту сум податку на підставі податкових накладних, отриманих протягом 60 календарних днів з дати списання коштів з банківського рахунка платника податку.

Для банківських установ при одержанні ними права власності на заставне майно з метою подальшого продажу таке право зберігається до моменту продажу такого заставленого майна.

Відповідно до п. 200.1 ст. 200 Податкового Кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Зі змісту Акту перевірки вбачається, що позивачем було включено до складу собівартості придбаних та реалізованих товарів (робіт, послуг) витрати на транспортні послуги від постачальника ТОВ «Раквере» (ПП «Валга»), по якому не підтверджується фактична поставка продукції. Позивачем безпідставно сформовані витрати та податковий кредит по операціях з придбання транспортних послуг у зазначеного контрагента.

Судом встановлено, що за період з 01.01.2012 по 31.12.2012 позивачем задекларовано податкового кредиту на загальну суму 4090043,00 грн., в тому числі по операціях з ТОВ «Раквере» (ПП «Валга») 116453,00 грн.

Також, позивачем задекларовано витрати, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування за період з 01.01.2012 по 31.12.2012 у розмірі 33602504,00 грн., в тому числі по операціях з ТОВ «Раквере» (ПП «Валга») 582265,00 грн.

12.10.2011 між позивачем та ТОВ «Бетонярня «Будмастер» був укладений договір №333/10-11/273, за яким останній зобов'язався поставити у власність покупця продукцію та обладнання виробничо-технічного призначення в асортименті, кількості, в строки, за ціною та з якісними характеристиками, узгодженими сторонами в договорі та специфікаціях, що є невід'ємною частиною договору, а покупець прийняти та сплатити їх вартість. Умови поставки продукції - EXW, згідно «Інкотермс-2000».

На виконання договору ТОВ «Бетонярня «Будмастер» поставило позивачу товар, згідно із специфікаціями №1, №2, №3 від 12.10.2011. За наслідками виконання поставки товару ТОВ «Бетонярня «Будмастер» видавалась позивачу видаткова накладна від 23.11.2011 №7754 на суму 584272,50 грн. у тому числі ПДВ у сумі 97378,75 грн., від 02.12.2011 №8007 на суму 584272,50 грн. у тому числі ПДВ у сумі 97378,75 грн., від 22.12.2011 №8005 на суму 471500,00 грн. у тому числі ПДВ у сумі 78583,33 грн.

16.11.2011 між позивачем та ТОВ «ЦОФ «Курахівська» був укладений договір зберігання №336/11-11, за яким ТОВ «ЦОФ «Курахівська» зобов'язався зберігати майно та будівельні матеріали на своїй території, передані йому позивачем і повернути майно за першою вимогою. Найменування, кількість та вартість майна зазначається в Актах приймання-передачі майна на зберігання. Вартість зберігання майна 100,00 грн. на місяць. Строк дії договору до 31.12.2012.

На виконання зазначеного договору за Актами прийому-передачі майна на збереження від 31.05.2012, від 15.06.2012, 27.09.2011, 10.10.2012 плити дорожні, фронтальний автонавантажувач МОАЗ-40484 були передані на зберігання ТОВ «ЦОФ «Курахівська».

23.11.2011 між позивачем та ТОВ «Бетонярня «Будмастер» був укладений договір зберігання №413, за яким ТОВ «Бетонярня «Будмастер» зобов'язався зберігати майно, передане йому позивачем і повернути майно в термін обумовлений договором. Предметом договору є: плита дорожня ПАГ-14 Ат800, плита дорожня 2П30-20-30. Вартість зберігання майна 13650,00 грн. Строк дії договору до 31.03.2012.

На виконання зазначеного договору за Актами прийому-передачі майна на збереження №1 від 23.11.2011, №2 від 02.11.2011 плита дорожна ПАГ-14 Ат800 та плита дорожна 2П30-20-30 були передані на зберігання ТОВ «Бетонярня «Будмастер».

Відповідно до Акту передачі-прийому майна з зберігання від 15.05.2012 №3 та №4 зазначені товарно-матеріальні цінності були зняті з зберігання.

25.04.2012 між позивачем та ПП «Валга» було укладено договір №35/04-12 на надання транспортних послуг, за яким останній зобов'язався надавати послуги автомобільним транспортом, необхідні для ведення виробничо-господарської діяльності позивача, а позивач зобов'язався прийняти надані послуги та сплатити їх вартість. Зазначені послуги надаються на підставі письмових заявок. Перед початком здійснення поїздок та по їх завершенню, водій та представник перевізника мають вести облік маршрутів та фактичного пробігу автомобіля на підставі даних яких сторонами щомісячно складаються Акти наданих послуг, що є підставою для проведення взаєморозрахунків. Орієнтовна вартість договору 680580,10 грн. Замовник сплачує перевізнику аванс для придбання паливно-мастильних матеріалів в розмірі 70% об'єму робіт, залишок вартості сплачується з моменту підписання Акта про надані послуги на протязі 10 календарних днів.

Зазначений договір було погоджено з юристом, головним бухгалтером, провідним економістом, керівником виробничо-технічного департаменту, начальником дільниці основного виробництва №2, про що свідчить лист погодження.

Сторонами договору було затверджено форму заявки на надання послуг, калькуляцію вартості 1 км при перевезенні вантажів автотранспортом ПП «Валга» вантажопідйомністю більш 20 тон, калькуляцію вартості 1 години вантажно-розвантажувальних робіт автокрану ПП «Валга» на базі автомобілю КрАЗ, калькуляцію вартості 1 км при перевезенні вантажів автотранспортом ПП «Валга» вантажопідйомністю 22 тони Рено «Магнум», Даф ХF95, МАЗ, КамАЗ.

Листом від 10.05.2012 №156 позивач звернувся до директора ПП «Валга» з проханням надати послуги спец транспорту 22.05.2012 на перевезення фронтального автовантажника МОАЗ на ТОВ «ЦОФ «Курахівська».

Листом від 11.05.2012 №157 позивач звернувся до директора ПП «Валга» з проханням надати послуги автокрану для розвантаження дорожніх плит на ТОВ «ЦОФ «Курахівська» з 18.05.2012 по 15.06.2012.

Листом від 08.10.2012 №2941 позивач звернувся до директора ПП «Валга» з проханням надати послуги спец транспорту 10.10.2012 на перевезення фронтального автовантажника МОАЗ на ТОВ «ЦОФ «Курахівська».

Позивачем 11.05.2012, 15.05.2012, 01.06.2012, 10.10.2012 було складено заявки на надання послуг за договором №35/04-12.

За наслідками надання транспортних послуг між позивачем та ПП «Валга» складено Акт надання послуг від 31.05.2012 №1876, відповідно до якого останнім були надані транспортні послуги, загальна вартість яких склала 168650,00 грн., в тому числі ПДВ у розмірі 28108,33 грн.; Акт надання послуг від 15.06.2012 №2460, відповідно до якого останнім були надані транспортні послуги, загальна вартість яких склала 512070,00 грн., в тому числі ПДВ у розмірі 85345,00 грн.; Акт надання послуг від 10.10.2012, відповідно до якого останнім були надані транспортні послуги, загальна вартість яких склала 18000,00 грн., в тому числі ПДВ у розмірі 3000,00 грн.

За наслідками надання транспортних послуг видавалась позивачу податкова накладна від 10.05.2012 №235, від 15.06.2012 №109, від 02.10.2012 №183, від 10.10.2012 №184 на загальну суму 698720,00 грн. у тому числі ПДВ у сумі 116453,33 грн. та рахунок від 25.04.2012 №2504/12 та від 01.10.2012 №1001 на зазначену суму.

Розрахунок із ПП «Валга» за виконання зазначеного договору здійснювався у безготівковій формі, шляхом переказу коштів на банківський рахунок ПП «Валга», що підтверджується платіжними дорученнями №30 від 10.05.2012, №93 від 17.06.2012, №7 від 02.10.2012, №71 від 23.10.2012.

Всі вищевказані документи наявні в матеріалах справи.

Відповідач стверджує, що підтвердити факт реальності операцій транспортування товару не має можливості, оскільки до перевірки не надано документів на підтвердження факту перевезення товару.

Суд зазначає, що на підтвердження факту транспортування ПП «Валга» плит дорожніх позивачем було надано товарно-транспортні накладні від 18.05.2012 №1, №2, від 21.05.2012 №3, №4, від 22.05.2012 №5, №6, від 23.05.2012 №7, №8, від 24.05.2012 №9, №10, від 25.05.2012 №11, №12, від 28.05.2012 №13, №14, від 29.05.2012 №15, №16, від 30.05.2012 №17, №18, від 31.05.2012 №19, №20, від 01.06.2012 №21, №22, №23, від 02.06.2012 №24, №25, №26, від 04.06.2012 №27, №28, 29, від 05.06.2012 №30, №31, №32, від 06.06.2012 №33, №34, №35, від 07.06.2012 №36, №37, №38, від 08.06.2012 №39, №40, №41, від 11.06.2012 №42, №43, №44, від 12.06.2012 №45, №46, №47, від 13.06.2012 №48, №49, №50, від 14.06.2012 №51, №52, від 15.06.2012 №53, №54, від 22.05.2012, від 10.10.2012, а також талони замовника №11 - 64, що визначають кількість їздок, кількість ТТН, пробіг та розрахунок вартості наданих послуг.

Зазначені товарно-транспортні накладні оформлені належним чином, містять всю необхідну інформацію щодо транспортування плит дорожніх, а саме: найменування вантажовідправника, вантажоодержувача, замовника, автопідприємства; пункт навантаження/розвантаження; найменування автомобілю; прізвище та підпис водія; номер причепу; відомості про вантаж; маса товару; підпис та печатка перевізника.

Крім того, посилання відповідача на відсутність письмових заявок на надання послуг, згідно додатку 1 до договору спростовуються, оскільки позивачем до суду було надано заявки на надання послуг, згідно затвердженої форми.

З наданих Наривським А.Г. письмових пояснень судом встановлено, що він є головним механіком у позивача, вбачається, що останній здійснював транспортування фронтального навантажувача МОАЗ-40484, який належить позивачу. Пояснив, що здійснював навантаження на трейлер, супровід та розвантаження від позивача (с. Богдановка, вул. Щорса, 71) до ТОВ «ЦОФ «Курахівська» (селище Курахівське, віл. Орджонікідзе, 1а). Зазначив, що транспортування здійснювалось ПП «Валга» на підставі договору від 25.04.2012 №35/04-12.

Також, з письмових пояснень завідуючого складом у 2012 році на ТОВ «ЦОФ «Курахівська» Бондарь Я.П. судом встановлено, що в травні 2012 були передані дорожні плити від позивача транспортом ПП «Валга». Передача плит здійснювалась згідно Акта приймання-передачі майна на відповідальне зберігання від 15.06.2012 та Акту приймання-передачі від 31.05.2012.

Крім того, згідно довідки позивача від 23.06.2014 за період травень-жовтень 2012 року авторозвантажувач МОАЗ-40484 рахувався на обліку у позивача.

Отже, вищенаведеними поясненнями та документами підтверджується факт наявності на обліку позивача фронтального навантажувача МОАЗ-40484.

З приводу посилань відповідача на те, що пробіг автотранспортих засобів зазначений у первинних документах є значно завищений, оскільки відстань між пунктом навантаження м. Павлоград та пунктом розвантаження м. Курахвово складає 176 км, а не 400 км, як встановив позивач, суд зазначає наступне.

Згідно ст. 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договором №35/04-12 укладеним 25.04.2012 між позивачем та ПП «Валга» сторонами були визначені істотні умови договору, в тому числі ціна договору, що складає 680580,10 грн. Конкурентним листом на виконання робіт позивачем було визначено ціну договору - 680580,10 грн., кількість ходок - 88, загальний кілометраж - 35200 км, а також кілометраж однієї ходки, що складає 400 км.

Отже, сторони договору, з урахуванням вимог Цивільного кодексу України, за взаємною згодою визначили умови надання ПП «Валга» послуг з транспортування, встановивши пробіг автотранспорту з урахуванням дороги на повернення.

Також, суд зазначає, що на підтвердження факту використання придбаних дорожніх плит у господарській діяльності позивачем було надано попередній договір від 26.12.2011 укладений між позивачем та ТОВ «ЦОФ «Курахівська», відповідно до якого сторони взяли на себе зобов'язання не пізніше 01.09.2012 виконати договір на надання послуг з очищення хвостосховища від відходів збагачення. Предметом договору є надання позивачем послуг з очищення хвостосховища шляхом вилучення відходів збагачення та виділення з них вугільної складової. З договору вбачається, що позивач зобов'язався провести підготовчі роботи, необхідні для надання послуг за основним договором. Підготовчими роботами є: розробка відповідних проектів, підготовка місця розміщення технологічного обладнання позивача, перевезення та розміщення комплексу технологічного обладнання позивача.

На виконання умов зазначеного договору було затверджено технічне завдання на розміщення технологічного обладнання для проведення робіт з очищення діючого ілонакопичувача ТОВ «ЦОФ «Курахівська» з вилученням вугільної складової, згідно якого позивач, серед іншого, мав передбачити покриття промислової площадки дорожніми плитами.

Також, ТОВ «ЦОФ «Курахівська» та позивачем, з метою здійснення підготовчих робіт, було укладено договір з ДП «НИИПИ «Донецький Промстройниипроект» ГАО «СК «Укрбуд» від 11.04.2012 №3337/1 на розробку робочого проекту «Очищення ілонакопичувача ТОВ «ЦОФ «Курахівська» з вилученням вугільної складової» та складено кошториси, календарний план, завдання на розробку проекту.

Судом встановлено, що придбані дорожні плити, транспортування яких здійснене ПП «Валга», в подальшому реалізовувались ТОВ «ЦОФ «Курахівська».

Зазначене підтверджується договором від 24.09.2012 №59/09-12 укладеним між позивачем та ТОВ «ЦОФ «Курахівська», за яким позивач зобов'язався поставити у власність ТОВ «ЦОФ «Курахівська» продукцію та обладнання виробничо-технічного призначення, в асортименті, кількості, в строки, за ціною та якісними характеристиками, узгодженими сторонами в договорі та специфікаціях, що є невід'ємною частиною договору, а покупець прийняти та сплатити їх вартість. Умови поставки продукції - EXW, згідно «Інкотермс-2000».

На виконання договору позивач поставив ТОВ «ЦОФ «Курахівська», товар, згідно із специфікаціями №1, №2, №3, №4, №5, №6, №7 від 24.09.2012, в тому числі плити дорожні ПАГ-14 Ат800, ПАГ-14 АТ800, 2П 30-20-30. За наслідками виконання поставки плит дорожніх видавалась ТОВ «ЦОФ «Курахівська» видаткова накладна від 27.09.2012 №24 на суму 2747496,98 грн. у тому числі ПДВ у сумі 457916,16 грн. При цьому транспортні витрати по послугах наданих ПП «Валга» були включені до вартості цих плит.

В обґрунтування висновку про порушення позивачем вимог податкового законодавства відповідач посилається на Акт ДПІ у м. Полтава про неможливість проведення зустрічної звірки від 08.04.2013 №417/22.5-10/30285569 по ПП «Валга», згідно якого не підтверджено реальність господарських відносин із позивачем за лютий 2010 - лютий 2013 року.

Також, згідно інформації Полтавського ВРЕР ГУМВС України в Полтавській області від 26.02.2013 №627 про відсутність зареєстрованих автотранспортних засобів за ПП «Валга». Відповідно до відповіді Полтавського МУЮ від 29.03.2013 №1229373 за ПП «Валга» не зареєстровано нерухоме майно.

Також, відповідач посилається на відповідь ДАІ ГУ МВС України у Запорізькій області від 05.05.2014 №161/10/22-12, відповідно до якого згідно інформації комп'ютерної бази даних ЦС ДДАІ МВС України АІПС «Автомобіль» встановлено, що в перевіряємий період власником автотранспортного засобу DAF 95ХF480 (АЕ 9208ЕВ) було ТОВ «Атма Преса», автотранспортного засобу - MAN 26463 (НОМЕР_1) є ОСОБА_6, автотранспортного засобу Renault Premium V 400 (НОМЕР_2) був ОСОБА_7

Даними АІС «Податковий блок» підтверджується, що ТОВ «Атма Преса» не декларувало фінансово-господарських взаємовідносин у перевіряємому періоді з ПП «Валга».

Згідно відомостей центральної бази даних про доходи отримані у 2012 році ОСОБА_6 не декларував жодних доходів протягом 2012 року, на обліку як фізична особа-підприємець не знаходиться, а ОСОБА_7 є фізичною особою-підприємцем платником єдиного податку другої групи, а отже не має права надавати послуги юридичним особам.

Суд зазначає, що за приписами ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Головною підставою вважати правочин нікчемним є його недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не Актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в Акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені без повного та всебічного дослідження наявної інформації.

Крім того, відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року було звернено увагу на наступне: «...вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не має права посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким аргументам позивача. Відповідно до статей 215 і 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину можуть бути заявлені як однією із сторін правочину, так і іншою зацікавленою особою, права і законні інтереси якої порушені здійсненням правочину».

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

У зв'язку з цим слід зазначити, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Зазначена норма недійсність господарського зобов'язання пов'язує з наступним: невідповідністю його змісту вимогам закону; наявністю мети, що за відомо суперечить інтересам держави і суспільства; укладенням учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст. 204 ЦК України).

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У складі цивільного правопорушення, передбаченого ст. 228 ЦК України міститься обов'язкова ознака - специфічна мета - порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника - фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції ст. 228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину. Такі обставини можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.

Відповідачем не надано доказів наявності фактів порушення конституційних прав чи свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконного заволодіння ним, внаслідок укладання та виконання позивачем та його контрагентами правочинів.

Суд зазначає, що на даний час у суду відсутні відомості щодо наявності судових рішень, які б спростовували факт реальності виконання договорів, укладених між позивачем та його контрагентами.

Відповідачем не доведено наявності мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, а також існування умислу у позивача чи його контрагента, як обов'язкової ознаки для визнання правочину недійсним та застосування адміністративно-господарських санкцій. Хоча факт порушення публічного порядку повинен бути доведеним певними засобами доказування.

Інший підхід потенційно надасть можливість посадовим особам державних органів на власний розсуд оголошувати будь-який правочин недійсним (нікчемним) без звернення до суду, що не є правильним виходячи з загальних засад судочинства.

Крім того, необхідно зазначити, що можливий захист порушеного права шляхом звернення до суду із позовом про визнання нікчемного правочину дійсним стосується лише нікчемних правочинів з дефектом форми та правочинів без необхідного схвалення (параграф 2 глави 16 ЦК України).

Відповідачем також не було обґрунтовано належним чином і доведено у встановленому законом порядку, що угоди між позивачем та його контрагентами порушують публічний порядок, суперечать моральним засадам суспільства та спрямовані на заволодіння майном держави.

Відповідачем лише зазначено, без відповідних доказів, про відсутність реальності поставок товарів (робіт, послуг), які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення діяльності тощо, що може свідчити про відсутність необхідних умов для здійснення відповідної господарської, економічної діяльності як позивачем, так і його контрагентом - що є лише припущенням.

Також, відповідно до вимог податкового законодавства, особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник податку на додану вартість на момент вчинення відповідної господарської операції.

Судом встановлено, що ПП «Валга» в перевіряємий період мало статус платника податку на додану вартість (свідоцтво платника ПДВ №23986551 від 23.02.1999).

Відтак, ПП «Валга» мало право видавати позивачу податкові накладні на підтвердження факту отримання останнім послуг, які надавались цим підприємством.

Також, суд зазначає, що у разі, якщо контрагент підприємства порушив законодавство при нарахуванні та сплаті своїх податкових зобов'язань, відповідальність за це несе виключно він, можливості покладення відповідальності на інших осіб законодавством України не тільки не передбачено, але прямо заборонено. Таким чином, несплата податків однією із сторін правочину чи їх приховування не є підставою для висновку про нікчемність правочину.

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України» від 16.07.1999 №996-ХІV (далі - Закон України №996-ХІV) бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 цього Закону, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Статтею 1 Закон України №996-ХІV визначено, що первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Підпунктами 2.1., 2.2., 2.4, 2.16 п. 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку передбачено наступне:

Первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення. При реалізації товарів за готівку допускається складання первинного документа не рідше одного разу на день на підставі даних касових апаратів, чеків тощо. Для контролю та впорядкування обробки інформації на основі первинних документів можуть складатися зведені документи (далі первинні документи).

Первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать нормативно-правовим актам, встановленому порядку приймання, зберігання і витрачання грошових коштів, товарно-матеріальних цінностей та іншого майна, порушують договірну і фінансову дисципліну, завдають шкоди державі, власникам, іншим юридичним і фізичним особам. Такі документи повинні бути передані керівнику підприємства, установи для прийняття рішення.

Суд зазначає, що пред'явлені до перевірки документи є первинними документами у розумінні ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», оформлені належним чином, підписані повноважними особами підприємств, завірені печатками підприємств та повністю підтверджують факт здійснення між позивачем та ПП «Валга» господарських операцій з транспортування.

З наведених вище підстав суд доходить висновку про обґрунтованість заявлених позивачем вимог щодо протиправності оскаржуваного податкового повідомлення-рішення та необхідність його скасування.

За приписами ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Доданим до матеріалів справи платіжним дорученням від 03.06.2014 №801441232 документально підтверджується факт сплати позивачем судового збору в сумі 487,20 грн.

Відтак, ця сума підлягає присудженню на користь позивача з Державного бюджету України.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 2, 4, 7-12, 14, 86, 94, 158-163 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтеренергосервіс» до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Запоріжжя Головного управління Міндоходів у Запорізькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0001882212 від 27.05.2014, прийняте Державною податковою інспекцією у Ленінському районі м.Запоріжжя Головного управління Міндоходів у Запорізькій області, яким Товариству з обмеженою відповідальністю «Інтеренергосервіс» було збільшене грошове зобов'язання з податку на прибуток на суму 152845,00 грн., з яких за основним платежем 122276,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 30569,00 грн.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0001892212 від 27.05.2014, прийняте Державною податковою інспекцією у Ленінському районі м.Запоріжжя Головного управління Міндоходів у Запорізькій області, яким Товариству з обмеженою відповідальністю «Інтеренергосервіс» було збільшене грошове зобов'язання з податку на додану вартість на суму 145566,25 грн., з яких за основним платежем 116453,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 29113,25 грн.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтеренергосервіс» (код ЄДРПОУ 34063592, зареєстроване: 69006, м.Запоріжжя, вул. Добролюбова, буд. 20) судовий збір у сумі 487,20 грн. (чотириста вісімдесят сім гривень 20 коп.).

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України, або прийняття постанови у письмовому провадженні - з дня отримання копії постанови, апеляційної скарги з подачею її копії відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Суддя Р.В. Кисіль

Постанова виготовлена у повному обсязі 18.07.2014.