Ухвала суду № 39835360, 16.07.2014, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 810/6975/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Панова Г.В., Суддя-доповідач: Кобаль М.І.

У Х В А Л А

Іменем України

16 липня 2014 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Кобаля М.І.,

суддів: Бабенка К.А., Петрика І.Й.,

розглянувши в порядку письмового провадження матеріали апеляційної скарги Вишгородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області на постанову Київського окружного адміністративного суду від 21 січня 2014 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Муніципальні телекомунікаційні мережі» до Вишгородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області про скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Муніципальні телекомунікаційні мережі» (далі - Позивач) звернулось до суду із адміністративним позовом до Вишгородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області (далі - Відповідачі) у якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 01.08.2013р. № 0003082205 та № 0003092205.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 21 січня 2014 року вимоги адміністративного позову задоволено.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні вимог адміністративного позову.

Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, в судове засідання не з'явилися. Про причини своєї неявки суд не повідомили.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні - не обов'язкова, колегія суддів у відповідності до ч. 4 ст. 196 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності сторін.

Апеляційний розгляд справи здійснюється без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу, оскільки сторони у судове засідання не з'явились.

Відповідно до ч.1 ст. 41 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності осіб, які беруть участь у справі (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Згідно зі ч. 1 п. 1 ст. 198, ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, не може бути скасовано правильне по суті рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, між ТОВ «Муніципальні телекомунікаційні мережі» і Приватним підприємством Виробничо-комерційна фірма «Проксин» укладено договір від 02.11.2011 № 21111/11 і від 01.04.2012 № 23111/04, предметом яких було виконання робіт по обслуговуванню муніципальної магістральної оптоволоконної мережі у м. Вишгород Київської області.

За результатами виконання даних договорів складено податкові накладні і Акти наданих послуг.

Суми сплаченого податку на додану вартість у складі ціни придбаних послуг включені позивачем до складу податкового кредиту відповідних періодів. Крім того, суми сплачених коштів вартості послуг віднесено позивачем до складу витрат відповідних періодів.

Відповідачем проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських операцій з контрагентом Приватним підприємством Виробничо-комерційна фірма «Проксин» (далі по тексту - контрагент позивача) за період з 01.01.2012 по 31.12.2012 за результатами якої складено Акт від 12.07.2013 № 728/22-00/36445441 (далі по тексту - Акт перевірки).

Як вбачається з Акта перевірки за наслідками її проведення податковий орган дійшов висновку про порушення позивачем: п. 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового Кодексу України - занижено податок на прибуток у сумі 348 613,00 грн.; пункту 198.1, пункту 198.3, пункту 198.6 статті 198, пункту 200.1 статті 200 Податкового кодексу України ( далі по тексту - ПК України) - занижено податок на додану вартість 332 013,00 грн.

На підставі Акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 01.08.2013 № 0003882205, згідно з яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток підприємств у сумі 435 766,00 грн., з них 348 613,00 грн. за основним платежем і 87 153,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями, податкове повідомлення-рішення від 01.08.2013 № 0003092205, згідно з яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 415 516,00 грн., з них 332 135,00 грн. за основним платежем і 83 003,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Приймаючи рішення про задоволення вимог адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що правочини між позивачем та контрагентами були укладені з метою здійснення передбаченої законодавством підприємницької діяльності, наявність у позивача та його контрагентів умислу на укладення вказаних Договорів з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, відповідачем не доведено, натомість судом встановлено факт здійснення відповідних господарських операцій, а тому вказані правочини не можуть розглядатись як нікчемні з мотивів їх завідомої суперечності інтересам держави і суспільства відповідно до ст. 228 ЦК України.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з таким висновком суду першої інстанції, оскільки він знайшов своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, що в копіях договорів від 02.11.2011 № 21111/11 і від 01.04.2012 № 23111/04, а саме, в пункті 3.1 сторонами зазначено, що мережі і обладнання передаються Замовником до Виконавця згідно Акта прийому-передачі, факт виконаних робіт щодо технічного обслуговування мереж і обладнання підтверджується підписанням Акта прийому-передачі уповноваженими представниками сторін, факт виконаних робіт по підключенню абонентів підтверджується Актом виконаних робіт, довідкою про кількість підключених абонентів і звітом про використання матеріалів на підключення, в разі надання матеріалів Замовником на виконання робіт по Акту приймання-передачі.

На вимогу суду першої інстанції, позивачем надано засвідчені копії первинних документів, які підтверджують здійснення господарських операцій між ТОВ «Муніципальні телекомунікаційні мережі» і Приватним підприємством Виробничо-комерційна фірма «Проксин», а саме: податкові накладні; довідки про вартість виконаних робіт; акти надання послуг; платіжні доручення; акти приймання-передачі мереж у м. Вишгород.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що податковий орган ані в ході проведення перевірки, ані під час судового розгляду в суді першої інстанції не зазначав про невідповідність первинних бухгалтерських документів вимогам чинного податкового законодавства, зокрема, відсутності у них обов'язкових реквізитів.

Контрагент позивача має ліцензії (№ 593171, яка діє з 02.11.2011 протягом 5 років і ліцензія № 183612, яка діє з 07.11.2012 до 01.11.2016) Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері зв'язку та інформатизації на надання послуг з технічного обслуговування і експлуатації телемереж на території м. Вишгород Київської області, які наявні в матеріалах справи.

Як вбачається зі змісту Акта перевірки, жодних податкових правопорушень у діях позивача відповідачем не виявлено.

Акт перевірки не містить посилань на те, що установчі документи, свідоцтво про державну реєстрацію і свідоцтво платника податку на додану вартість Приватного підприємства Виробничо-комерційна фірма «Проксин» були скасовані чи визнані недійсними за рішенням суду, як на дату укладання чи виконання договорів, так і на дату складання податкових накладних.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 22.08.2013 у справі № 826/8005/13-а, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 13.11.2013, визнано протиправними дії ДПІ у Святошинському районі м. Києва Державної податкової служби під час проведення зустрічної звірки Приватної Виробничо-комерційної фірми «Проксин» за результатами якої 22.03.2013 складено Акт «Про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання Приватної Виробничо-комерційної фірми «Проксин» (код за ЄДРПОУ 20576423) щодо підтвердження господарських відносин із платниками податків за період з 01.01.2011 по 28.02.2013», зобов'язано ДПІ у Святошинському районі м. Києва Державної податкової служби вилучити з інформаційної бази даних «Система автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України» інформацію внесену на підставі Акта від 22.03.2013 № 520/22.2.09/20576423 «Про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання Приватної Виробничо-комерційної фірми «Проксин» (код за ЄДРПОУ 20576423) щодо підтвердження господарських відносин із платниками податків за період з 01.01.2011 по 28.02.2013» і заборонено ДПІ у Святошинському районі м. Києва Державної податкової служби використовувати факти наведені в Акті від 22.03.2013 № 520/22.2.09/20576423 «Про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання Приватної Виробничо-комерційної фірми «Проксин» (код за ЄДРПОУ 20576423) щодо підтвердження господарських відносин із платниками податків за період з 01.01.2011 по 28.02.2013» в якості доказової інформації при виявленні порушень вимог законодавства під час проведення податкових перевірок Приватної Виробничо-комерційної фірми «Проксин» і його контрагентів.

Суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що позивачем було вчинено дії та досягнуто конкретних результатів, які визначають саме поняття господарської операції - факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань та фінансових ресурсів.

Крім того, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що будь-які документи мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

З наданих позивачем доказів вбачається, що договори укладені між останнім та його контрагентом, мали на меті настання реальних правових наслідків, що обумовлені ними.

Крім того, відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року було звернено увагу на наступне: «вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обгрунтування іншої заявленої вимоги, суд не має права посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким аргументам позивача. Відповідно до статей 215 і 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину можуть бути заявлені як однією із сторін правочину, так і іншою зацікавленою особою, права і законні інтереси якої порушені здійсненням правочину».

Суд апеляційної інстанції зазначає, що вчинення платником податків дій, що мають своїм результатом одержання податкової вигоди (звільнення від оподаткування, зменшення бази або ставки оподаткування, одержання права на залік або відшкодування податку на додану вартість тощо), саме по собі не означає, що відповідні правочини були вчинені з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Податкового кодексу України» від 02.12.2010 року №2756-VІ, який набрав чинності 01.01.2011 року, статтю 228 Цивільного кодексу України доповнено частиною третьою, відповідно до якої, у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним, в зв'язку з чим, для визнання правочинів недійсними, їх недійсність має бути встановлена в судовому порядку.

Але, відповідач для визнання угод недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами до суду з відповідним адміністративним позовом не звертався, тому, визнання в Акті перевірки укладених позивачем правочинів нікчемними є протиправним.

З огляду на принцип персональної відповідальності платника податку право на податковий кредит не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами. Тобто якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, а тому сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) не може бути підставою для відмови у праві платника податку на податковий кредит за наявності факту здійснення господарської операції.

В інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 № 742/11/13-11, зазначено, що при дослідженні факту здійснення господарської операції оцінюватися повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку. Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема, тим, який не був постачальником товарів (послуг), на вартість яких нарахований ПДВ, що включений платником податку до податкового кредиту.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного суду України від 31.01.2011 у справі за позовом ЗАТ «Мукачівський лісокомбінат» до Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції в Закарпатській області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення.

Суд апеляційної інстанції бере до уваги, рішення Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява № 803/02), «Булвес» АД проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява № 6689/03), які відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» підлягають застосуванню судами як джерела права, у яких визначено, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

Отже, якщо контрагенти платника податків по ланцюгу постачання товарів (послуг) не виконали свого зобов'язання по сплаті податку на додану вартість до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цих осіб.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого адміністративного суду України від 28.03.2012 у справі № К/9991/72712/11.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

При цьому в п. 187.1 ст. 187 ПК України передбачено, що датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Таким чином, суд апеляційної інстанції проаналізувавши наведені норми чинного законодавства України проходить до висновку, що у Податковому кодексі України передбачено єдину підставу для формування податкового кредиту, а саме наявність у платника податку - покупця належним чином оформленої податкової накладної або митної декларації.

Отже, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що судом першої інстанції було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права.

Обставини, викладені в апеляційній скарзі, до уваги не приймаються, оскільки є необґрунтованими та не є підставами для скасування рішення суду першої інстанції.

В зв'язку з цим колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення, а постанову окружного суду - без змін.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 197, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, Київський апеляційний адміністративний суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Вишгородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області - залишити без задоволення, а постанову Київського окружного адміністративного суду від 21 січня 2014 року - без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення.

Касаційну скаргу може бути подано безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, а в разі складення в повному обсязі відповідно до ст. 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі.

Головуючий - суддя М.І. Кобаль

судді: К.А. Бабенко

І.Й. Петрик

.

Головуючий суддя Кобаль М.І.

Судді: Бабенко К.А

Петрик І.Й.