Постанова № 39835223, 08.07.2014, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

08 липня 2014 року 11:41 № 826/6051/14

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Маруліної Л.О., при секретарі судового засідання Шереметьєвій Т.В., розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 доГоловного управління внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України, Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Військова частина 3078провизнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії,за участю:

представника позивача: ОСОБА_2,

представника відповідача: Марченко А.В.,

представника третьої особи: Зернова Р.Ю.,

На підставі частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 08.07.2014 проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Повний текст складено і підписано 14.07.2014.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом про:

- визнання неправомірними дій Головного управління внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України щодо невиплати позивачу компенсації замість належного йому речового майна;

- зобов'язання Головного управління внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України виплатити на користь позивача 13645,20 грн. компенсації замість належного йому речового майна.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 08.05.2014 відкрито провадження у справі, призначено судовий розгляд та залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Військову частину 3078.

У судове засідання, 08.07.2014, прибули представники сторін та третьої особи.

Позивач позов підтримує в повному обсязі. Позовні вимоги вмотивовує тим, що всупереч вимогам статті 9-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", пункту 14 "Положення про порядок речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил та інших військових формувань у мирний час", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 2004 року №1444, відповідачем безпідставно не виплачено позивачу грошову компенсацію замість не отриманого речового майна, оскільки відсутність у відповідача коштів на виплату не позбавляє позивача права на отримання такої грошової компенсації.

Відповідач проти позову заперечує з підстав, викладених у письмових запереченнях, в яких зазначається, що на час проходження позивачем служби та на час його звільнення зі служби видатки для виплати грошової компенсації військовослужбовцям за речове майно, яке вони не отримали протягом дії контракту та при звільненні не були передбачені Законом України "Про Державний бюджет України на 2014 рік", відповідно і виплата такої грошової компенсації Головним управлінням внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України не можлива і буде рахуватись як нецільове використання бюджетних коштів їх розпорядником. Як зазначено у позовній заяві, відсутність коштів у державному бюджеті виключає підстави для виплати грошової компенсації за речове майно, водночас позивач може отримати належне йому до видачі речове майно у військовій частині 3078, тому відповідачем не порушено жодних прав та інтересів позивача.

Представник третьої особи проти позову заперечив, подав письмові пояснення у яких зазначено, що не забезпечення позивача на день його звільнення речовим майном зумовлене відсутністю на складі військової частини такого речового майна через низьке соціальне і матеріальне становище військ, в зв'язку з чим третя особа просить відмовити у задоволенні позову.

Дослідивши матеріали справи, Окружним адміністративним судом міста Києва встановлено, що відповідно до наказу командувача внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України від 05.03.2014 №18о/с "По особовому складу" з генерал-майором ОСОБА_1, заступником керівника апарату командувача внутрішніх військ Головного управління внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України припинено (розірвано) контракт та звільнено його з військової служби у відставку за пунктом "б" (за станом здоров'я) частини шостої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".

Наказом начальника Головного управління - командувача внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України від 31.03.2014 №61 припинено (розірвано) контракт та виключено зі списків особового складу Головного управління внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України та всіх видів забезпечення заступника керівника апарату командувача внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України генерал-майора ОСОБА_1, звільненого відповідно до пункту "б" частини шостої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" з військової служби наказом командувача внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України від 05.03.2014 №18о/с у відставку за станом здоров'я з правом носіння військової форми одягу 31.03.2014.

Військовою частиною 3078 позивачу видано довідку-розрахунок від 16.04.2014 №493 на виплату грошової компенсації замість належних предметів форменого обмундирування відповідно до якої сума до виплати становить 13645,20 грн.

Листом від 23.04.2014 №3/22/4-С-139 Головне управління внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України повідомило позивача про розгляд його заяви щодо виплати грошової компенсації за належне, але не отримане протягом дії контракту речове майно, зазначивши про відсутність підстав для виплати грошової компенсації, оскільки відповідні видатки не передбачені бюджетом на 2014 рік, в зв'язку з чим позивачу запропоновано звернутись до військової частини 3078 та отримати речове майно в натуральному вигляді.

Проаналізувавши матеріали справи, суд вважає позовні вимоги необґрунтованими, а адміністративний позов таким, що не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, система їх соціального та правового захисту, гарантії військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах встановлюються Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 №2011-XII (з наступними змінами і доповненнями).

Статтею 9 України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" було встановлено, що військовослужбовці одержують за рахунок держави грошове забезпечення, а також речове майно і продовольчі пайки або за бажанням військовослужбовця грошову компенсацію замість них (частина друга).

Законом України "Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів" від 17.02.2000 №1459-III призупинено дію частини другої статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" в частині одержання військовослужбовцями продовольчих пайків або за їх бажанням грошової компенсації замість них та замість речового майна (за винятком військовослужбовців Міністерства оборони України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Державної прикордонної служби України, Управління державної охорони та Головного управління внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України, що використовують цивільний одяг, який зашифровує особу та відомчу належність військовослужбовців). Вказаний Закон набрав чинності з 11.03.2000.

Отже, з часу набрання чинності Законом України "Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів" виплату грошової компенсації замість неотриманого речового майна було призупинено. Відповідну правову позицію висловлено Верховним Судом України в постанові від 04.12.2012 (28332532).

Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань соціального захисту військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, і деяких інших осіб" від 03.11.2006 №328-V (набрав чинності з 01.01.2007), доповнено Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" статтею 9-1, пунктом 2 якої встановлювалось, що військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом або перебувають на кадровій військовій службі, мають право на отримання замість належних їм за нормами забезпечення предметів речового майна грошової компенсації в розмірі вартості зазначених предметів. Порядок виплати грошової компенсації визначається Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до правових позицій Верховного Суду України, висловлених в постановах від 19.03.2013 (30604018), від 11.06.2013 (32213958), від 18.06.2013 (32348494), від 22.10.2013 (34634261), від 10.12.2013 (36475577) наведені положення статті 9-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" регулюють порядок компенсації замість речового майна військовослужбовцям, які проходять військову службу за контрактом або перебувають на кадровій військовій службі, і не поширюються на військовослужбовців, звільнених з військової служби. Відповідно, пункт 27 "Положення про порядок речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил та інших військових формувань у мирний час", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.10.2004 №1444, яким передбачено право військовослужбовця, звільненого в запас або відставку з правом носіння військової форми одягу, отримати грошову компенсацію за речове майно, не підлягає застосування, позаяк суперечить наведеним приписам статті 9-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Згідно з частиною першою статті 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

Як уже зазначалось, позивача звільнено з військової служби наказом командувача внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України від 05.03.2014 №18о/с у запас на підставі пункту "б" (за станом здоров'я) частини шостої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" з правом носіння військової форми одягу та наказом начальника Головного управління - командувача внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України від 31.03.2014 №61 виключено зі списків особового складу Головного управління внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України та всіх видів забезпечення з 31.03.2014.

Частиною другою статті 24 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992 №2232-XII (у редакції Закону України від 04.04.2006 №3597-IV, з наступними змінами та доповненнями) встановлено, що закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Отже, враховуючи ту обставину, що позивач звернувся до Головного управління внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України із заявою про виплату грошової компенсації за належне, але не отримане речове майно 16.04.2014, про що зазначено у позовній заяві, тобто після звільнення його з військової служби та виключення з усіх видів забезпечення - 31.03.2013, на підставі статті 9-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", з урахуванням наведених вище правових позицій Верховного Суду України, позивач не мав права на отримання такої грошової компенсації після звільнення з військової служби.

За таких обставин, необґрунтованим є твердження позивача про протиправність відмови у виплаті йому грошової компенсації замість неотриманого речового майна, відтак у задоволенні адміністративного позову слід відмовити.

Щодо строку звернення до адміністративного суду, то суд вважає, що позивачем дотримано встановленого частиною третьою статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України місячного строку звернення, оскільки про порушене право, інтерес щодо невиплати йому грошової компенсації замість неотриманого речового майна позивач міг та повинен був дізнатися після отримання листа Головного управління внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України від 23.04.2014 №3/22/4-С-139, яким позивача повідомлено про відмову у виплаті йому грошової компенсації замість неотриманого речового майна, водночас до суду позивач з даним позовом звернувся 06.05.2014, про що свідчить відмітка суду про прийняття позовної заяви.

Відповідно до частини другої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони - суб'єкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати, пов'язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз.

З матеріалів справи убачається, що позивачем сплачено судовий збір у розмірі 182,70 грн. (квитанція від 06.05.2014 №N0B1834233). Відповідач не надав суду доказів понесення ним судових витрат, тому підстави для присудження на його користь судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 9, 69-71, 94, 97, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити в повному обсязі.

Постанова набирає законної сили згідно зі статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185 -187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Л.О. Маруліна