Рішення № 39834948, 14.07.2014, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.07.2014 р. Справа № 914/2261/14

За позовом:

до відповідача:

Товариства з обмеженою відповідальністю “Імпап”, м.Дніпропетровськ

Приватного підприємства “Едельвейс Р”, м.Львів

про:

стягнення 5 355,24 грн.

Суддя Кітаєва С.Б.

Представники:

від позивача: не з’явився

від відповідача: не з”явився.

Суть спору: На розгляд Господарського суду Львівської області Товариством з обмеженою відповідальністю “Імпап” подано позов до Приватного підприємства «Едельвейс Р» про стягнення 5355,24 грн., яких: 4800,12 грн. основного боргу, 353,80 грн. пені, 201,32 грн. 3 % річних.

Ухвалою суду від 27.06.2014р. за даним позовом порушено провадження у справі та призначено її розгляд на 14.07.2014р.

Позивач явки представника в судове засідання не забезпечив, подав клопотання від 07.07.2014р. №07-02/14 (вх.№29803/14 від 10.07.2014р.) в якому повідомив про відсутність у провадженні господарських судів України або іншого органу, який в межах своєї компетенції вирішує спір, справи зі спору між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав та судових рішень цих органів; про те, що станом на 07.07.2014р. сума основного боргу по заявлених вимогах не змінилася і складає 4800,12 грн., яке судом прийнято і приєднано до матеріалів справи.

Відповідач в судове засідання явку повноважного представника не забезпечив, причин неявки та невиконання вимог ухвали суду не повідомив, хоча належним чином був повідомлений за адресою зазначеною у позові (яка збігається з адресою місцезнаходження яка зазначена в даних веб-сайту Єдиного державного реєстру (src.gov.ua) на якому відображена інформація з Єдиного державного реєстру щодо юридичних осіб, органів державної влади і органів місцевого самоврядування як юридичних осіб, а також інформація щодо фізичних осіб-підприємців: 79031, м.Львів, вул.Хуторівка, 23 та з відомостями витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 13.06.2014р. ) про час та місце розгляду справи відповідно до ст.64 ГПК України.

Відповідно до роз'яснень Вищого господарського суду України, викладених в інформаційному листі № 01-8/482 від 13.08.2008р., до повноважень господарських судів не віднесено з'ясування фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб-учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

За змістом підпункту 3.9.1. п. 3.9. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 18 (із змін. і доп.) "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК України.

Відповідно до п.3.9.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. №18, у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

У разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Відповідно до ч.3 ст.22 ГПК України, сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

Відповідно до ч.3 ст.4-3 ГПК України господарським судом створено сторонам необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Відповідач із заявами, клопотаннями до суду не звертався.

Із врахуванням наведеного, матеріалів у справі, господарським судом дотримано встановлених ст.129 Конституції України, ст.ст.4-2,4-3 ГПК України засад здійснення судочинства та забезпечено відповідачу можливість реалізації передбачених ст.22 ГПК України прав сторони в процесі, а тому суд в межах процесуального Закону ( ст.ст.43,75 ГПК України) вбачає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності у відповідності до ст.43 ГПК України, судом встановлено.

Відповідно до ст.15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до ч.2 ст.11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов”язків є, зокрема договори та інші правочини.

Згідно ст.174 Господарського кодексу України (далі - ГК України) однією з підстав виникнення господарського зобов”язання є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди не передбачені законом, але такі, які йому не суперечать.

Відповідно до ст.627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

Стаття 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти) , визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов”язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч.ч.1,2 ст.712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов”язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов”язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов”язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Як вбачається із матеріалів справи, 04 січня 2013р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Імпап" (надалі - Позивач) і Приватним підприємством "Едельвейс Р" (надалі - Відповідач) був укладений Договір поставки N 006325 (надалі іменується "Договір"), згідно з п. 1.1. якого ТОВ "Імпап" (Постачальник) передав Приватному підприємству "Едельвейс Р" (Покупцю) в зумовлені Договором строки Товар, про що Відповідачем було взято зобов'язання прийняти і оплатити Товар, найменування, кількість та ціна Товару узгоджується сторонами при замовленні.

На виконання умов Договору Позивачем було поставлено Товар за наступними видатковими накладними:

· ЛФ-ОООООЗЗ від 10.01.2013 на суму 2 924,40 грн., у тому числі з ПДВ, поставлено Товар - Папір

· ЛФ-0000060 від 11.01.2013 на суму 2 193,30 грн., у тому числі з ПДВ, поставлено Товар - Папір

· ЛФ-0000084 від 15.01.2013 на суму 4 453,02 грн.,у тому числі з ПДВ, поставлено Товар - Папір.

Отримання Товару Приватним підприємством "Едельвейс Р" підтверджуються підписом у вищезазначених накладних його уповноваженої на отримання товару особи (накладні містять посилання на договір №006325 від 04.01.2013р.), належно оформленими довіреностях № 1637 від 10.01.2013р., № 1638 від 11.01.2013р., № 1640 від 15.01.2013р.,податковими накладними порядковий № 10/2 від 09.01.2013, 11/2 від 10.01.2013, 31/2 від 11.01.2013, 46/2 від 15.01.2013 , які містять відомості про поставки товару за договором .

Отже, Позивач свої зобов'язання за Договором поставки № 006325 від 04.01.2013р. виконав у повному обсязі.

Однак, у встановлені договором поставки №006325 від 04.01.2013 року строки відповідач не провів розрахунку з позивачем за отриманий товар.

У відповідності зі ст. 265 Господарського кодексу України до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Згідно ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до п.6.2 Договору поставки №006325 від 04.01.2013 року розрахунки за поставлену партію товару здійснюються як шляхом 100% попередньої оплати товару, так і з відтермінуванням 3 календарні дні, шляхом переказу грошових коштів на поточний рахунок постачальника (ТОВ «Імпап»).

Таким чином, строк оплати за накладною:

ЛФ-0000060 від 11.01.2013 на суму 2 193,30 грн. у тому числі з ПДВ за поставлений Товар з урахуванням З календарні дні, повинна була відбутися до 15.01.2013, загальна сума боргу за цією накладною станом на 05.05.2014р. складає - 347,10 грн.

ЛФ-0000084 від 15.01.2013 на суму 4 453,02 грн. у тому числі з ПДВ за поставлений Товар з урахуванням З календарні дні, повинна була відбутися до 19.01.2013, загальна сума боргу за цією накладною станом на 05.05.2014р. складає - 4 453,02 грн.

Доказів зворотнього відповідач суду не надав.

Як вбачається з матеріалів у справі, 12 квітня 2014 року на юридичну и поштову адресу Відповідача була направлена позивачем претензія №1 (копія додається) про виконання грошових зобов'язань за договором поставки №006325 від 04.01.2013 року ( до претензії долучався Акт звірки у двох примірниках для кожної сторони), але відповіді, заперечень або підписаного Акту звірки від Відповідача ТОВ "Імпап" так і не отримано.

Відповідач своїх зобов”язань за договором №006325 від 04.01.2013 р. належним чином не виконав, за отриманий товар не розрахувався і станом на час звернення з позовом до суду заборгованість відповідача перед позивачем за отриманий товар становила 4800,12 грн. Доказів погашення заборгованості відповідач не надав.

Відповідно до положень ст.509 ЦК України – зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку. Зобов’язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов’язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно з ст.526 Цивільного кодексу України та ст.193 Господарського кодексу України зобов’язання повинні виконуватися належним чином згідно умов договору та актів цивільного законодавства, а при відсутності таких вказівок – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

ч. 2 ст. 193 ГК України передбачено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони.

Статтею 530 ЦК України встановлено – якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ст.625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Договір є обов’язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст.692 ЦК України, покупець зобов’язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

З огляду на викладене, суд вважає вимогу позивача про стягнення з відповідача 4800,12 грн. основного боргу обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

В силу ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтею 611 ЦК України передбачено, що в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.

Статтею 229 ГК України передбачено, що учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.

Частиною 6 ст.232 ГК України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано.

Відповідно до ст.ст. 1, 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань”, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін; розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до ч.2 ст.258 ЦК України позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до ч.2-4 ст.267 ЦК України заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Відповідач не звертався до суду із заявою про застосування строку позовної давності до спірних правовідносин.

Пунктом 8.5. Договору поставки № 006325 від 04.01.2013р. передбачено, що за порушення п. 6.2. Договору, а саме термінів оплати Товару Покупець виплачує Постачальнику пеню в розмірі подвійної ставки НБУ від вартості неоплаченої в строк партії Товару за кожний день прострочення.

З огляду на викладене, позивач правомірно просить суд стягнути з відповідача пеню в розмірі 353,80 грн., яка нарахована за період з 15.01.2013р. до 15.07.2013р. виходячи із суми боргу 4800,12 грн.

Згідно зі ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється відвідповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Керуючись ч.2 ст. 625 ЦК України, позивач просить стягнути з відповідача 201,32 грн. 3 % річних за період з 15.01.2013р. по 12.06.2014р.. Розглянувши вказані вимоги, суд прийшов до висновку про те, що вони обґрунтовані та підлягають задоволенню повністю.

Позивач стверджує, що відповідач по справі не вжив заходів щодо погашення заборгованості в добровільному порядку. Станом на час розгляду справи Відповідач не погасив основний борг та не надав доказів погашення заборгованості.

Відповідно до ст.4-3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст.ст.33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести і підтвердити належними доказами ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги чи заперечення на позов.

Відповідно до ст.43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об”єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Відповідно до ст.49 ГПК України витрати по сплаті судового збору в сумі 1827,00 грн. покладаються на відповідача повністю.

Керуючисьст.ст.1, 2, 4-3, 4-4, 22, 32, 33, 34, 36, 43, 44, 49, 75, 82, 84, 85, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд,-

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги зодоволити повністю.

2. Стягнути з Приватного підприємства «Едельвейс Р» (79031, м.Львів, вул.Хуторівка, 23, ідентифікаційний код 33533421) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Імпап” (49000, м.Дніпропетровськ, вул.Московська, 12, ідентифікаційний код 30198424) 4800,12 грн. основного боргу, 353,80 грн. пені, 201,32 грн. 3 % річних та 1827 грн. витрат по сплаті судового збору.

3. Наказ видати відповідно до ст.116 ГПК України.

В засіданні 14.07.14 р. оголошено вступну та резолютивну частини прийнятого рішення. Повний текст рішення, враховуючи вихідні дні 19.07.14р. і 20.07.14 р., виготовлено 21.07.14р.

Суддя Кітаєва С.Б.