Ухвала суду № 39834099, 02.07.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"02" липня 2014 р. м. Київ К/9991/58891/11

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого: Бившевої Л.І.,

суддів: Вербицької О.В., Шипуліної Т.М.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції в місті Керчі Автономної Республіки Крим

на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 18 січня 2011 року

та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 27 липня 2011 року

у справі № 2а-14644/10/13/0170

за позовом Державного підприємства «Підприємство Керченської виправної колонії Управління Державного департаменту з питань виконання покарань в Автономній Республіці Крим (№126)»

до Державної податкової інспекції в місті Керчі Автономної Республіки Крим

про скасування податкового повідомлення рішення, -

В С Т А Н О В И Л А :

Державне підприємство «Підприємство Керченської виправної колонії Управління Державного департаменту з питань виконання покарань в Автономній Республіці Крим (№126)» (далі - позивач) звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції в місті Керчі Автономної Республіки Крим (далі - відповідач) про скасування податкових повідомлень-рішень № 0002591502/0 від 05 жовтня 2010 року, № 0002591502/1 від 28 жовтня 2010 року.

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 18 січня 2011 року позовні вимоги задоволено частково. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення ДПІ в м. Керчі АР Крим від 05 жовтня 2010 року № 0002591502/0, від 28 жовтня 2010 року № 0002591502/1 про визначення позивачу штрафу у розмірі 50% у сумі 10864,50 грн. частково - в частині визначення штрафу у сумі 10821,36 грн. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ДП «Підприємство Керченської виправної колонії Управління Державного департаменту з питань виконання покарань в АР Крим (№126)» судовий збір в розмірі 1,70 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 27 липня 2011 року постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 18 січня 2011 року залишено без змін.

В касаційній скарзі ДПІ в м. Керчі АР Крим, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права, просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 18 січня 2011 року в частині задоволених позовних вимог та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 27 липня 2011 року і ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

У запереченні на касаційну скаргу ДП «Підприємство Керченської виправної колонії Управління Державного департаменту з питань виконання покарань в АР Крим (№126)», посилаючись на те, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними та обґрунтованими, а положення касаційної скарги жодним чином це не спростовують, просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 18 січня 2011 року та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 27 липня 2011 року - без змін.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів, враховуючи межі касаційної скарги, дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено наступне.

ДПІ в м. Керчі АР Крим провела невиїзну документальну перевірку ДП «Підприємство Керченської виправної колонії Управління Державного департаменту з питань виконання покарань в АР Крим (№126)» з питання своєчасності сплати узгодженого податкового зобов'язання з податку на додану вартість по деклараціях за січень, лютий 2008 року, за результатами якої був складений акт № 1372/15-2/08680307 від 29 вересня 2010 року.

За висновками акта перевірки, позивачем були порушені вимоги: підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», підпункту 5.3.1 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», які полягали у несвоєчасній сплаті узгодженого податкового зобов'язання з податку на додану вартість за січень, лютий 2008 року.

Зокрема, перевіркою було встановлено, що податкові зобов'язання позивача з податку на додану вартість за січень 2008 року у сумі 6937,00 грн., які були узгоджені згідно податкової декларації № 2447 від 03 березня 2008 року, та податкові зобов'язання з податку на додану вартість за лютий 2008 року у сумі 14792,00 грн., які були узгоджені згідно податкової декларації № 3822 від 18 березня 2008 року, були погашені із порушенням граничного строку сплати, а саме згідно платіжних доручень, перелік та реквізити яких наведені у пункті 2.1 акту перевірки.

05 жовтня 2010 року ДПІ у Білогірському районі АР Крим на підставі вказаного акта перевірки прийняла податкове повідомлення - рішення № 0002591502/0, яким на підставі підпункту 17.1.7 пункту 17.1 статті 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» за затримку більше, ніж на 90 календарних днів граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 21729,00 грн. застосувала до позивача суму штрафних санкцій в розмірі 50 % в сумі 10864,50 грн.

Вказане податкове повідомлення-рішення оскаржувалось позивачем в адміністративному порядку, за результатами якого його скаргу було залишено без задоволення, а податковим органом було прийняте податкове повідомлення-рішення № 0002591502/1 від 28 жовтня 2010 року на аналогічну суму штрафних санкцій.

Суд першої інстанції, частково задовольняючи позовні вимоги, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що норма пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» не встановлює право чи обов'язок саме органу державної податкової служби якимось чином змінювати податкові зобов'язання, в рахунок сплати яких платник податків спрямував кошти. Відмовляючи у задоволенні решти позовних вимог, суд виходив з того, що оскільки узгоджені податкові зобов'язання з податку на додану вартість за січень 2008 року у сумі 437,00 грн. залишились несплаченими, податковим орган правомірно спрямував на погашення вказаного податкового боргу суму 100,00 грн., яка надійшла на казначейський рахунок позивача згідно платіжного доручення № 05741121 від реалізації активів, які перебували у податковій заставі.

Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, підставою для застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій у відповідних розмірах згідно оспорюваних податкових повідомлень-рішень слугував висновок податкового органу про сплату узгоджених сум податкових зобов'язань з податку на додану вартість за січень, лютий 2008 року із затримкою.

Зокрема, об'єктом застосування штрафних санкцій податковий орган визначив суми сплачені позивачем у період з липня по серпень 2010 року згідно платіжних доручень, перелік та реквізити яких наведені у пункті 2.1 акту перевірки, та копії яких знаходяться в матеріалах справи (арк. справи 22-24,46).

Разом з цим, згідно графи «призначення платежу» зазначених платіжних доручень вбачається, що грошові кошти згідно вказаних платіжних документів були скеровані позивачем в рахунок оплати податкових зобов'язань з податку на додану вартість за травень - серпень 2010 року.

Згідно пункту 1.5 статті 1 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) штрафна санкція (штраф) - плата у фіксованій сумі або у вигляді відсотків від суми податкового зобов'язання (без урахування пені та штрафних санкцій), яка справляється з платника податків у зв'язку з порушенням ним правил оподаткування, визначених відповідними законами.

Відповідно до положень підпункту 17.1.7 пункту 17.1 статті 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), у разі коли платник податків не сплачує узгоджену суму податкового зобов'язання протягом граничних строків, визначених цим Законом, такий платник податку зобов'язаний сплатити штраф у таких розмірах, зокрема, при затримці, що є більшою 90 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання, - у розмірі п'ятдесяти відсотків погашеної суми податкового боргу.

Отже, для застосування цього штрафу необхідна наявність двох підстав: 1) наявність узгодженої суми податкового зобов'язання; 2) несплата цієї узгодженої суми податкового зобов'язання із затримкою на відповідну кількість календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання.

Ці факти мають бути належним чином встановлені податковим органом. Інших підстав для застосування штрафу не передбачено.

Пунктом 7.7 статті 7 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначений принцип рівності бюджетних інтересів. Установлено, що податковий борг погашається попередньо погашенню податкових зобов'язань, які не є податковим боргом, у порядку календарної черговості його виникнення, а в разі одночасного його виникнення за різними податками, зборами (обов'язковими платежами) - у рівних пропорціях.

Підпунктом 7.1.1 пункту 7.1 статті 7 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що джерелами самостійної сплати податкових зобов'язань або податкового боргу платника податку є будь-які власні кошти такого платника податку. Отже, грошовий платіж є єдиною формою сплати податкових зобов'язань і погашення податкового боргу.

Згідно з пунктом 6 статті 7 Закону України «Про Національний банк України» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) Національний банк України визначає систему, порядок і форми платежів.

Відповідно до пункту 1.7 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21 січня 2004 року № 22 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), кошти з рахунків клієнтів банки списують лише за дорученнями власників цих рахунків (включаючи договірне списання коштів згідно з главою 6 цієї Інструкції) або на підставі платіжних вимог стягувачів у разі примусового списання коштів згідно з главою 5 цієї Інструкції. При цьому згідно з пунктом 3.8 зазначеної Інструкції реквізит «Призначення платежу» платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України. Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення «Призначення платежу». Банк перевіряє заповнення цього реквізиту на відповідність установленим вимогам лише за зовнішніми ознаками.

Колегія суддів відзначає, що право визначати призначення платежу відповідно до чинного законодавства України належить виключно платнику.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Законом України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин), який є спеціальним законом з питань оподаткування і установлює порядок погашення зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів), нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків, визначено вичерпний перелік заходів, які вживаються контролюючим органом з метою погашення платниками податків податкового боргу. Серед таких заходів немає зміни призначення платежу, самостійно визначеного платником податків.

Таким чином, у разі недотримання платником податків порядку погашення податкового боргу та виконання податкових зобов'язань, передбаченого пунктом 7.7 статті 7 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин), податковий орган не наділений правом чи обов'язком змінювати призначення платежу, визначене платником податків.

З огляду на викладене, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, з яким погоджується суд касаційної інстанції, про неправомірність визначення податковим органом позивачу штрафних санкцій у розмірі 10864,50 згідно оспорюваних податкових повідомлень-рішень.

Доводи касаційної скарги вищевикладеного не спростовують.

З огляду на те, що касаційна скарга не містить посилань на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права в частині відмови у задоволенні позовних вимог, а судом касаційної інстанції не встановлено таких порушень згідно положень частини 2 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення судів попередніх інстанцій підлягають залишенню без змін, а касаційна скарга - без задоволення.

Відповідно до частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Враховуючи вищевикладене, касаційна скарга ДПІ в м. Керчі АР Крим підлягає залишенню без задоволення, а постанова Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 18 січня 2011 року та ухвала Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 27 липня 2011 року підлягають залишенню без змін.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210, 220, 2201, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції в місті Керчі Автономної Республіки Крим залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 18 січня 2011 року та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 27 липня 2011 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеному статтями 237, 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: ______ Л.І. Бившева

Судді: ______ О.В. Вербицька

______ Т.М. Шипуліна