Ухвала суду № 39833919, 02.07.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 липня 2014 року м. Київ К/9991/37993/12

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Іллінецької міжрайонної державної податкової інспекції Вінницької області (далі - Іллінецька МДПІ)

на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 20.03.2012

та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 22.05.2012

у справі № 2а/0270/480/12

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Липовецький маслосирзавод" (далі - Товариство)

до Іллінецької МДПІ

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 20.03.2012, залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 22.05.2012, позов задоволено; визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 19.01.2012 № 0000012301 та № 0000022301.

Судові рішення по справі мотивовано тим, що реальність виконання господарських операцій з придбання позивачем товару в рамках господарських правовідносин з товариством з обмеженою відповідальністю «Декос Альянс» підтверджується документально, у зв'язку з чим витрати, понесені за цією операцією, цілком об'єктивно було враховано позивачем при визначенні об'єкта оподаткування ПДВ та податку на прибуток.

Посилаючись на невідповідність висновків судів положенням чинного законодавства та дійсним обставинам справи, Іллінецька МДПІ звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувані судові акти попередніх інстанцій та відмовити у позові. Зокрема, скаржник зазначає, що неподання позивачем доказів на підтвердження транспортування товару, його зберігання у процесі виконання поставок є належним свідченням фіктивності розглядуваних операцій.

Товариством у відповідності до статті 216 Кодексу адміністративного судочинства України подано заперечення на касаційну скаргу, в якому позивач зазначає про правильність та обґрунтованість висновків попередніх інстанцій та просить залишити оскаржувані судові акти без змін, а скаргу - без задоволення.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для її задоволення виходячи з такого.

Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що Іллінецькою МДПІ було проведено позапланову виїзну перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2011 по 30.09.2011, оформлену актом від 04.01.2012 № 1/23/36522729. За наслідками цієї перевірки податковим органом було прийнято:

податкове повідомлення-рішення від 19.01.2012 № 0000012301, за яким позивачеві збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ на 76822 грн. за основним платежем та на 19205,50 грн. за штрафними санкціями;

податкове повідомлення-рішення від 19.01.2012 № 0000022301, згідно з яким Товариству визначено суму завищення від'ємного значення з податку на прибуток у розмірі 534 410 грн.

Правова позиція податкового органу, покладена в основу прийняття зазначених актів індивідуальної дії, полягає у тому, що позивач незаконно врахував при визначенні оподатковуваного доходу витрати за операціями з придання товару (молока охолодженого первинної обробки) у товариства з обмеженою відповідальністю «Декос Альянс» на підставі договору поставки від 28.08.2011, які не опосередковувалися реальним виконання, та безпідставно включив суми ПДВ, у ціні вказаної продукції, до податкового кредиту.

На обґрунтування цього висновку Іллінецька МДПІ посилається на те, що: у названого контрагента відсутня матеріально-технічна база (виробничі та складські приміщення, транспортні засоби тощо) та трудові ресурси, необхідні для вчинення дій, що становлять зміст спірних операцій з поставки; зустрічну перевірку цього постачальника провести неможливо у зв'язку з його відсутністю за місцезнаходженням; позивачем не представлено товарно-транспортної документації, оформленої під час транспортування товару у процесі його поставки, доказів зберігання товару.

Наведені обставини було розцінено відповідачем як доказ укладення позивачем правочину з товариством з обмеженою відповідальністю «Декос Альянс» без мети настання відповідних цьому правочину правових наслідків та як свідчення участі позивача у штучній схемі для мінімізації податкових зобов'язань та отримання необґрунтованої податкової вигоди.

Втім суди цілком об'єктивно не погодилися із зазначеними висновками податкового органу.

Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України) податковий кредит визначено як суму, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

За змістом пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до пункту 198.3 цієї ж статті Кодексу податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу вимог пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

З наведених законодавчих положень вбачається, що обов'язковою умовою виникнення у платника права на податковий кредит є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг), а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку (зокрема, податковими накладними), що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

За правилами пункту 138.1 статті 138 ПК України до витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, належать, зокрема, витрати операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті, та за змістом підпункту 138.1.1 пункту 138.1 включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

В силу вимог пункту 138.2 цієї ж статті Кодексу витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

За змістом пункту 138.8 статті 138 ПК України собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, та включає як прямі матеріальні витрати, так і вартість придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг.

Пунктом 138.4 статті 138 Податкового кодексу України передбачено, що витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Таким чином, витрати позивача на придбання товарів у названого постачальника належать до категорії витрат, що формують собівартість реалізованих товарів, а відтак умовами їх врахування при зменшенні оподатковуваного доходу платника є: факт понесення цих витрат у процесі реальної господарської діяльності платника, документальна підтвердженість цих витрат, а також декларування доходу, отриманого як результат понесення цих витрат.

У справі, що переглядається, суди дійшли висновку про дотримання позивачем наведених умов формування податкового кредиту та витрат.

Так, суди встановили, що реальність розглядуваних господарських операцій з поставки молочної продукції позивачеві підтверджується наявними в матеріалах справи первинними документами, а саме - договором поставки, видатковими накладними, податковими накладними, виписками з банківського рахунку про оплату позивачем придбаного товару безготівковим способом; за наслідками дослідження цих документів суди встановили, що вони містять необхідну для цілей оподаткування інформацію про зміст розглядуваних господарських операцій та підтверджують факт їх виконання.

Податковим органом, в свою чергу, не наведено переконливих доводів та не подано належних доказів на підтвердження того, що відомості, які містяться у цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі.

Так, твердження податкової інспекції про відсутність у спірного постачальника об'єктивної можливості виконати розглядувані поставки в силу відсутності необхідних матеріально-технічних та трудових ресурсів у даному разі не спростовують реальності зазначених операцій.

Адже у комерційній діяльності виконання поставок товарів не завжди вимагає наявності власних основних та транспортних засобів, значної кількості персоналу; звичаями ділового обороту встановлені й інші можливості залучення матеріальних ресурсів без реєстрації в уповноважених органах (як-от - на умовах оренди, найму за цивільними договорами тощо); податковою інспекцією не доведено належними засобами доказування неможливості виконання спірним постачальником розглядуваних поставок наявними у нього силами та засобами з огляду на специфіку товару, що поставляється, його габарити та обсяги тощо.

Відсутність належним чином оформлених товарно-транспортних накладних за даних обставин також не є свідченням безтоварності розглядуваних операцій. Адже товарно-транспортні накладні є обов'язковими для застосування відправниками та одержувачами вантажів, позаяк слугують підставою для проведення розрахунків за договором перевезення. У даному ж спорі не оцінюється правомірність формування Товариством даних податкового обліку за операцією з перевезення товарів.

Також суди об'єктивно відхилили як неспроможні і доводи Іллінецької МДПІ про відсутність контрагента за місцезнаходженням. Адже чинне податкове законодавство не пов'язує право платника на податковий кредит із знаходженням підприємства-постачальника за юридичною адресою. У свою чергу, платник податків не зобов'язаний перевіряти наявність його контрагента за місцем реєстрації під час здійснення підприємницької діяльності, на нього не може бути покладено надмірний тягар доказування своєї добросовісності. Податкові органи не вправі тлумачити поняття добросовісності платника як таке, що породжує у останнього додаткові обов'язки, не передбачені чинним законодавством. До того ж, суди встановили, що названий постачальник змінив своє місцезнаходження та повідомив про це податковий орган в установленому порядку.

З урахуванням викладеного Вищий адміністративний суд України погоджується з наданою судами правовою оцінкою обставин справи щодо обґрунтованості позовних вимог та незаконності оспорюваних податкових повідомлень-рішень.

Доводи касаційної скарги були розглянуті судами першої та апеляційної інстанцій по суті, цим доводами було надано правильну юридичну оцінку. Підстави для їх переоцінки у суду касаційної інстанції відсутні в силу статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України.

Оскільки усі обставини, що входять до предмета доказування у справі, встановлені судами на підставі повного та всебічного дослідження наявних у справі доказів, які відповідають ознакам належності та допустимості, цим обставинам надана правильна юридична оцінка, то підстав для скасування оскаржуваних судових актів не вбачається.

Керуючись статтями 220, 2201, 223, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Іллінецької міжрайонної державної податкової інспекції Вінницької області відхилити, а постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 20.03.2012 та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 22.05.2012 у справі № 2а/0270/480/12 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.О. Бухтіярова І.В. Приходько