Ухвала суду № 39833912, 02.07.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 липня 2014 року м. Київ К/800/25287/14

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (далі - ДПІ)

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 16.04.2014

у справі № 826/19454/13-а

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «АТА» (далі - Товариство)

до ДПІ

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2013 року Товариство звернулося до окружного адміністративного суду міста Києва з позовом, в якому просило скасувати податкові повідомлення-рішення ДПІ від 29.10.2013 № 75926552201 та від 29.10.2013 № 76026552201.

Постановою окружного адміністративного суду міста Києва від 31.01.2014 у задоволенні позову відмовлено з тих мотивів, що операції позивача з товариством з обмеженою відповідальністю «Вертикаль-ЛТД» (далі - ТОВ «Вертикаль-ЛТД») та з товариством з обмеженою відповідальністю «Оптимус Трейд» (далі - ТОВ «Оптимус Трейд») є номінально оформленими, не опосередковувалися реальним виконанням, а тому не можуть викликати будь-яких правові наслідки у податковому обліку Товариства.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 16.04.2014 назване рішення суду першої інстанції скасовано; позов задоволено; оспорювані акти індивідуальної дії скасовано. У прийнятті цієї постанови апеляційний суд виходив з того, що позивачем було дотримано законодавчо встановлені умови щодо формування податкового кредиту та витрат за операціями зі спірними контрагентами, тоді як податковою інспекцією не доведено існування обставин, з якими чинне податкове законодавство пов'язує необґрунтованість податкової вигоди.

Посилаючись на невідповідність висновків апеляційного суду положенням чинного законодавства та дійсним обставинам справи, ДПІ звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення окружного адміністративного суду міста Києва зі спору.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення розглядуваних касаційних вимог виходячи з такого.

Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи з'ясовано, що за результатами проведення позапланової невиїзної перевірки Товариства з питань правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податку на додану вартість та податку на прибуток по взаємовідносинам з ТОВ «Вертикаль-ЛТД» за періоди з 01.11.2011 по 30.11.2011, з 01.01.2012 по 31.01.2012, а також з ТОВ «Оптімус Трейд» за період з 01.03.2011 по 31.03.2011, ДПІ було прийнято податкове повідомлення-рішення від 29.10.2013 № 75926552201, за яким позивачеві донараховано грошове зобов'язання з податку на прибуток у сумі 281 887 грн. за основним платежем та 1 грн. за штрафними санкціями, а також податкове повідомлення-рішення від 29.10.2013 № 76026552201 про збільшення Товариству грошового зобов'язання з ПДВ на 964 315 грн. за основним платежем та 482 158 грн. за штрафними санкціями.

Підставою для прийняття оспорюваних податкових повідомлень-рішень став висновок відповідача про фіктивний характер операцій позивача з названими контрагентами. На обґрунтування цього висновку ДПІ зазначає, що: задекларовані названими контрагентами суми податкових зобов'язань не відповідають сформованим позивачем сумам податкового кредиту; у вказаних постачальників відсутні об'єктивні умови (майно, основні фонди, трудові ресурси) для провадження господарської діяльності та виконання розглядуваних поставок; усі первинні документи від імені ТОВ «Вертикаль-ЛТД» підписані не його директором ОСОБА_1, а тому не відповідають принципу достовірності; зустрічні перевірки цих постачальників провести неможливо через їх відсутність за місцезнаходженням.

Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України) податковий кредит визначено як суму, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

За змістом пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до пункту 198.3 цієї ж статті Кодексу податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу вимог пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

З наведених законодавчих положень вбачається, що обов'язковою умовою виникнення у платника права на податковий кредит є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг), а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку (зокрема, податковими накладними), що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

За правилами пункту 138.1 статті 138 ПК України до витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, належать, зокрема, витрати операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті, та за змістом підпункту 138.1.1 пункту 138.1 включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

В силу вимог пункту 138.2 цієї ж статті Кодексу витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

За змістом пункту 138.8 статті 138 ПК України собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, та включає як прямі матеріальні витрати, так і вартість придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг.

Пунктом 138.4 статті 138 Податкового кодексу України передбачено, що витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Таким чином, наведені норми Кодексу містять загальні критерії, яким повинні відповідати понесені платником витрати: витрати повинні бути документально підтвердженими, понесеними під час здійснення реальної господарської діяльності, а також мати наслідком декларування платником доходу за наслідками здійснення цих витрат.

Податкове законодавство України ґрунтується на принципі добросовісності платника та інших учасників правовідносин у сфері економіки. У зв'язку з чим вважається, що дії платника, які мають наслідком отримання податкової вигоди, є економічно виправданими, а відомості, що містяться у податковій декларації та бухгалтерській звітності, - достовірні.

У справі, що переглядається, суди встановили, що на підтвердження правомірності формування витрат та податкового кредиту по взаємовідносинам з ТОВ «Вертикаль-ЛТД» позивачем подано договір поставки від 12.09.2011 № 2, згідно з яким названий постачальник зобов'язався поставити Товариству цукор-пісок кристалічний. Також позивачем представлено видаткові та податкові накладні, акти приймання-передачі товару, платіжні доручення про оплату придбаної продукції у безготівковому порядку, посвідчення якості цукру та сертифікати його відповідності установленим стандартам, товарно-транспортні накладні на підтвердження транспортування товару у процесі його поставки.

Правовідносини позивача з ТОВ «Оптимус трейд» ґрунтувалися на договорі купівлі-продажу від 02.03.2011 № 3, яким передбачено виконання цим постачальником поставки плівки захисної в адресу позивача, а також на договорі купівлі-продажу від 01.04.2011 № 85-1, за яким цей постачальник зобов'язався поставити цукор білий позивачеві. На підтвердження реальності виконання цих операцій Товариством подано акти приймання-передачі товару, рахунки-фактури, товарно-транспортні накладні, видаткові та податкові накладні, документи щодо сертифікації товару.

Дослідивши подані платником документи, апеляційний суд дійшов цілком правильного висновку про те, що вони містять необхідні для цілей оподаткування відомості про спірні господарські операції та підтверджують факт їх виконання.

Факти відсутності постачальників за юридичною адресою, неналежного декларування ними податкових зобов'язань або подання податкової звітності з нульовими показниками, самі по собі не є обставинами, що достовірно свідчать про фіктивність здійснених Товариством операцій. Вказані факти не можуть бути проконтрольовані платником, позаяк жодних передбачених законом прав на перевірку цих фактів у учасників господарської операції немає.

Контрагенти платника є самостійними платниками податків, у період виконання розглядуваних операцій перебували на податковому обліку у органі державної податкової служби, мали необхідний обсяг податкової та господарської правосуб'єктності.

Згідно з частиною першою статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

В силу вимог пункту 2 частини другої статті 6 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму" банк як суб'єкт первинного фінансового моніторингу зобов'язаний здійснювати ідентифікацію та вивчення клієнта у випадках, установлених законом.

Відповідно до пункту 5.13 Положення про здійснення банками фінансового моніторингу, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 14.05.2003 № 189, банк під час установлення ділових відносин з клієнтом або проведення фінансових операцій з готівкою без відкриття рахунку на суму, що дорівнює або перевищує 150 000 гривень, або на суму, еквівалентну зазначеній сумі в іноземній валюті, зобов'язаний, зокрема, установити (за наявності) відомості про контролерів щодо клієнта - фізичної особи [ідентифікаційні дані фізичної(их) особи (осіб) - контролера (контролерів) юридичної/фізичної особи (власника істотної участі в юридичній особі) (абзац шостий пункту 1.2 Положення)].

Таким чином, при відкритті рахунків банком в обов'язковому порядку здійснюється процедура ідентифікації клієнта.

А відтак наявність відомостей про реєстрацію спірних контрагентів як юридичних осіб в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, подальше виконання договорів з поставки товару та його оплата у безготівковій формі шляхом перерахування коштів на банківські рахунки контрагентів виключали будь-які сумніви Товариства щодо реального існування цих постачальників.

Не є слушними і доводи ДПІ про недостовірність первинних документів з огляду на їх підписання неповноважною особою.

У випадку фактичного виконання господарських операцій висновок про недостовірність податкових накладних, підписаних іншими особами ніж ті, що значаться в установчих документах постачальників їх керівниками, не може слугувати самостійною підставою для визнання податкової вигоди необґрунтованої за відсутності інших фактів та обставин. Підписання документів неповноважною особою не виключає реальність виконання господарської операції. У податковому спорі податковий орган не може ставити під сумнів оподатковувану операцію, посилаючись лише на вказану обставину, а повинен довести відсутність реальності такої операції в силу відсутності товарно-грошового обороту, номінального оформлення операції, її імітації з єдиною метою отримати незаконну податкову вигоду та податкову економію.

Доводи податкової інспекції про відсутність у спірних постачальників майна, основних фондів та необхідного штату працівників для виконання розглядуваних поставок не підтверджені належними доказами, а тому об'єктивно були відхилені судами, так само як і посилання ДПІ на порушення спірними контрагентами податкової дисципліни. Адже ці факти стосуються діяльності постачальників, тобто третіх осіб, та не можуть виступати свідченням недобросовісності позивача як платника податків.

З урахуванням викладеного апеляційний суд цілком об'єктивно визнав непідтвердженим висновок ДПІ про відсутність між позивачем та ТОВ «Оптімус Трейд» і ТОВ «Вертикаль-ЛТД» реальних господарських відносин як такий, що не відповідає матеріалам справи, та правомірно задовольнив позов.

Оскільки у розглядуваній справі норми матеріального права було правильно застосовано апеляційний судом, а його висновки відповідають установленим у справі обставинам та наявним у ній доказам, то підстави для скасування оскаржуваної постанови Київського апеляційного адміністративного суду відсутні.

Керуючись статтями 220, 2201, 223, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві відхилити.

2. Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 16.04.2014 у справі № 826/19454/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.О. Бухтіярова І.В. Приходько