Рішення № 39828482, 08.07.2014, Господарський суд Полтавської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

36000, м. Полтава, вул. Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 липня 2014 р. Справа № 917/768/14

За позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, АДРЕСА_1

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Амарант", 36022, м. Полтава, вул. Миру, 3

про стягнення 105213,00 грн.

Суддя Гетя Н.Г.

Представники:

від позивача: ОСОБА_2

від відповідача: не з'явився

В судовому засіданні 08.07.2014 року після виходу з нарадчої кімнати на підставі ст. 85 ГПК України судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Суть справи: розглядається позовна заява про стягнення 105213,00 грн. завданих збитків.

Представник позивача підтримав позовні вимоги в повному обсязі та надав до суду клопотання б/н від 08.07.201 року (а.с. 40), в якому просить суд, зокрема, включити витрати на послуги адвоката в розмірі 10500,00 грн. до складу судових витрат.

Відповідач уповноваженого представника в судове засідання не направив, хоча був належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с. 38), відзиву на позовну заяву до суду не надав.

У зв'язку з тим, що необхідних для вирішення спору доказів, наявних в матеріалах справи, достатньо і господарський суд повідомляв належним чином відповідача про час, дату та місце проведення судового засідання, а його неявка не перешкоджає розгляду справи по суті, справа розглядається за наявними у ній матеріалами на підставі ст. 75 ГПК України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши представника позивача, суд встановив:

07.10.2013 року між Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 (позивач, поклажодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Амарант" (відповідач, зерновий склад) був укладений договір складського зберігання № 071002 (а.с. 8-11), на підставі якого позивачем було передано, а відповідачем - прийнято на відповідальне зберігання зерно соняшника в загальній кількості 34670 кг, що підтверджується наявними у справі копіями товарно-транспортних накладних № 019540 та № 019541 від 13.10.2013 року (а.с. 13, 14).

Згідно із п. п. 8.1., 8.2. договору складського зберігання № 071002 від 07.10.2013 року (далі - договір) цей договір набирає чинності з моменту укладення та діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань. Строк зберігання продукції - до подання поклажодавцем першої вимоги про його повернення, але не довше, ніж до 31.03.2014 року.

Положеннями пп. 2.5.8. договору визначено, що поклажодавець за 10 днів повідомляє зерновий склад про необхідність відпуску чи відвантаження продукції, яка знаходиться на зберіганні, а також погоджує кожне відвантаження продукції.

Як зазначається у позовній заяві, протягом терміну дії спірного договору позивач неодноразово звертався до відповідача з проханнями про повернення переданої на зберігання продукції, однак його було повідомлено про неможливість повернення продукції через її відсутність.

Після закінчення терміну зберігання продукції позивач звернувся до відповідача з претензією за № 0001 П від 20.03.2014 року (а.с. 17) про повернення переданої на зберігання продукції або сплату її вартості в розмірі 135213,00 грн., виходячи з розрахунку 3900,00 грн. за 1 тону зерна. Дана претензія була одержана відповідачем 25.03.2014 року, про що свідчить відповідна відмітка на повідомленні про вручення поштового відправлення (а.с. 16).

У відповідь на пред'явлену претензію, як вказує позивач, відповідачем було сплачено грошові кошти в сумі 30000,00 грн. в якості відшкодування вартості продукції, однак залишок вартості зерна в розмірі 105213,00 грн. відповідачем не відшкодовано.

Відповідно до ст. 11 ЦК України та ст. 174 ГК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші угоди (правочини), передбачені законом.

Згідно ч. 1 ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Судом встановлено, що спірний договір за своєю правовою природою має змішаний характер та містить елементи як договору зберігання (складського зберігання), так і договору про надання послуг, проте в даному випадку предметом господарського спору є матеріально-правова вимоги позивача про стягнення з відповідача збитків, завданих втратою переданої на зберігання продукції.

Відповідно до ст. 936, 956, 957 ЦК України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її у схоронності поклажодавцеві. За договором складського зберігання товарний склад (організація, яка зберігає товар та надає послуги, пов'язані зі зберіганням, на засадах підприємницької діяльності) зобов'язується за плату зберігати товар, переданий йому поклажодавцем, і повернути цей товар у схоронності. Договір складського зберігання укладається у письмовій формі. При цьому письмова форма договору складського зберігання вважається дотриманою, якщо прийняття товару на товарний склад посвідчене складським документом.

Згідно ст. ст. 509, 510 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має грунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості. Сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор.

У відповідності до ст. ст. 525, 526 ЦК України та ст. 193 ГК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином, в установлений строк, згідно закону, інших правових актів, договору, одностороння відмова від зобов'язання не допускається, крім передбачених законом випадків.

Відповідно до ст. 949 ЦК України зберігач зобов'язаний повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості. Річ має бути повернена поклажодавцю в такому стані, в якому вона була прийнята на зберігання, з урахуванням зміни її природних властивостей.

Згідно ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як вже зазначалось, положеннями п. 8.1. договору строк зберігання продукції встановлено до подання поклажодавцем першої вимоги про його повернення, але не довше, ніж до 31.03.2014 року. Крім того, матеріалами справи підтверджується факт звернення позивача до відповідача з претензією № 0001 П від 20.03.2014 року про переданої на зберігання продукції або відшкодування її вартості в розмірі 135213,00 грн. Дана претензія є вимогою у розумінні ч. 2 ст. 530 ЦК України, а отже, підлягає виконання у 7-денний термін з дня її пред'явлення.

Відповідно до ст. ст. 610-612 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

У відповідності до ч. 1 ст. 950 ЦК України за втрату (нестачу) або пошкодження речі, прийнятої на зберігання, зберігач відповідає на загальних підставах.

Положеннями ст. 16 ЦК України та ст. 20 ГК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів визначено відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

За змістом приписів ст. 22 ЦК України, ст. 224 ГК України особа, яка порушила господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, чим завдала збитків іншому суб'єкту господарювання, має відшкодувати ці збитки, а останній у свою чергу має право на їх відшкодування. Збитками, зокрема, є втрати, яких особа зазнала в зв'язку зі знищенням речі.

У відповідності до ч. 1 та ч. 2 ст. 623 ЦК України, боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором.

Відповідно до ч. 1 ст. 951 ЦК України збитки, завдані поклажодавцеві втратою (нестачею) речі, відшкодовуються зберігачем у розмірі її вартості.

Умовами, за яких на боржника покладається обов'язок відшкодувати завдані збитки, є наявність складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки (дії, бездіяльності), шкідливого результату такої поведінки (шкоди, збитків), причинного зв'язку між протиправною поведінкою й спричиненою шкодою та вини. Обставини щодо порушення зобов'язання боржником та наявності його вини і прямого причинного зв'язку між порушенням зобов'язання та завданими збитками, їх розмір доводяться кредитором.

Матеріалами справи підтверджується, що в даному випадку саме дії (бездіяльність) відповідача призвели до втрати переданої на зберігання продукції. Розмір завданих збитків (вартість зерна станом на спірний період) підтверджується довідкою № 01-31/44 від 12.05.2014 року, виданою Управлінням агропромислового розвитку Лубенської районної державної адміністрації (а.с. 46).

З урахуванням наведеного позовні вимоги про стягнення з відповідача 105213,00 грн. завданих збитків є правомірними та обгрунтованими, внаслідок чого підлягають задоволенню.

Клопотання про витребування додаткових доказів по справі в порядку ст. 38 ГПК України від сторін не надходили.

У відповідності до п. 4 ст. 129 Конституції України, ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Сторони вільні у наданні до суду своїх доказів та у доведенні перед судом їх переконливості.

Таким чином, застосовуючи основні конституційні засади судочинства, принцип верховенства права, виходячи з фактичних обставин даної справи, з'ясування природи дійсних правовідносин між сторонами у даному спорі та чинного законодавства України, яке повинно застосовуватися до них при вирішенні спорів, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог.

Сплачений позивачем судовий збір відповідно до ст. 49 ГПК України підлягає відшкодуванню за рахунок відповідача.

Позивач також прохає стягнути з відповідача витрати на послуги адвоката в сумі 10500,00 грн., включивши їх до складу судових витрат (клопотання б/н від 08.07.2014 року).

Згідно зі ст. 44 ГПК України судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом і дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Відповідно до ч. 3 ст. 48 ГПК України витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру".

Отже, в контексті вищезгаданих норм судові витрати за участю адвоката при розгляді справи підлягають відшкодуванню лише в тому випадку, якщо вони сплачені особі, яка у відповідності до чинного законодавства України є адвокатом, стороною, якій ці послуги надавались, при цьому оплата таких послуг має бути підтверджена відповідними фінансовими документами.

У відповідності до ч. 1 ст. 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (№ 5076-VI від 05.07.2012 року), адвокатом є фізична особа, яка має повну вищу юридичну освіту, володіє державною мовою, має стаж роботи в галузі права не менше 2 років, склала кваліфікаційний іспит, пройшла стажування (крім випадків, встановлених цим Законом), склала присягу адвоката України та отримала свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю.

В якості доказів надання послуг адвокатом та оплати відповідних витрат позивачем надано до суду копію договору про представництво та надання правової допомоги № 032/14 від 21.03.2014 року, ордер на надання правової допомоги ПТ № 038441 від 21.03.2014 року, копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю № 454 від 02.03.2006 року, квитанції № 00211 від 21.03.2014 року на суму 6800,00 грн. та № 00226 від 10.04.2014 року на суму 13500,00 грн. (а.с. 41-45).

Таким чином, суд приходить до висновку, що позивачем за допомогою належних і допустимих доказів доведено факт понесення витрат на послуги адвоката в сумі 20300,00 грн. Зазначений розмір витрат на послуги адвоката з урахуванням ціни позову, на думку суду, є дещо завищеним. Водночас, позивач прохає включити до складу судових витрат лише 10500,00 грн. витрат на послуги адвоката, що в цілому є обгрунтованим і адекватним ціні позову та складності справи.

Враховуючи викладене та керуючись ст. ст. 32-34, 43, 49, 75, 82-85 ГПК України, суд -

В И Р І Ш И В :

1. Позовні вимоги задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Амарант" (36022, м. Полтава, вул. Миру, 3, код за ЄДРПОУ 31801166) на користь Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) - 105213,00 грн. завданих збитків, 2104,26 грн. витрат по сплаті судового збору та 10500,00 грн. витрат на послуги адвоката.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 14.07.2014 року.

Суддя Гетя Н.Г.