Рішення № 39828369, 16.07.2014, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

16 липня 2014 р. Справа № 902/758/14

Господарський суд Вінницької області у складі судді Мельника П.А., при секретарі судового засідання Віннік О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Украгрозапчастина" вул.Матросова, 1А, м. Харків, 61124; вул.Лебединського, 7, м.Вінниця, 21034

до: Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Діброва і К" вул.Пугачова, 1, с.Мізяків Калинівський район Вінницька область

про стягнення 51 264,80 грн. згідно договору поставки № ВI-0000114 від 21.03.2013р.

За участю представників:

позивача: Колісник В.В., довіреність № 680 від 13.12.2013 р., паспорт серії НОМЕР_1 виданий Теплицьким РВ УМВС України у Вінницькій області 24.12.1998 р.

відповідача: не з'явився.

ВСТАНОВИВ :

Товариством з обмеженою відповідальністю "Украгарозапчастина" подано позовну заяву до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Діброва і К" про стягнення 51264,80 грн. заборгованості згідно з договором поставки № В1-0000114 від 21.03.2013 р., з яких 42740,66 грн. - основного боргу, 2881,72 грн. пені, 4378,32 грн. інфляційних втрат та 1264,10 грн. - 3 % річних.

Ухвалою суду від 04.06.14 р. порушено провадження по даній справі та призначено засідання на 25.06.14 р.

Ухвалою суду від 25.06.14р. за клопотанням відповідача розгляд справи відкладено до 16.07.14р.

В судове засідання з''явився представник позивача, який позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Відповідач до суду не з''явився, відзиву по справі не надав.

При цьому суд констатує, що відповідачем не подано клопотання, заяви, телеграми, в тому рахунку і щодо перенесення розгляду справи, її відкладення чи неможливості забезпечити участь в судовому засіданні свого представника.

Враховуючи викладене суд вважає, що вжив всі залежні від нього заходи для повідомлення відповідача належним чином про час і місце розгляду судової справи і забезпечення явки останнього в судове засідання для реалізації ним права на судовий захист своїх прав та інтересів.

Враховуючи те, що норми ст.ст.38, 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п.4 ч.3 ст.129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом в межах наданих ним повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів.

Проте, відповідач своїм правом на участь у засіданні суду та наданні письмових або усних пояснень не скористався, а тому, беручи до уваги приписи ч.1 ст.69 ГПК України щодо строків вирішення спору та той факт, що неявка в засідання суду відповідача або його представника, належним чином та відповідно до законодавства повідомленого про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду справи суд дійшов висновку про розгляд справи за наявними у ній матеріалами, відповідно до приписів ст.75 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті судом встановлено наступне.

21.03.2013 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Украгарозапчастина" (Постачальник) та Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю "Діброва і К" (Покупець) було укладено договір поставки № В1-000114, за умовами якого Продавець зобов'язується передати у власність Покупця Товар (запчастини до сільгосптехніки та автомобілів), а Продавець зобов'язаний прийняти цей Товар та оплатити його (п.п.1.1 Договору).

Оплата Товару за цим Договором здійснюється з відстрочкою платежу до 7 днів з моменту фактичного отримання товару за накладними (розділ 3 Договору).

Як вбачається з матеріалів справи, позивач на умовах Договору поставки № В1-0000114 від 21.03.2013 р. по видатковим накладним за період з 29.04.2013 р. по 12.07.2013 р. поставив відповідачу Товар - запчастини на загальну суму 24827,03 грн. що стверджується видатковими накладними за вказаний період, довіреностями на отримання матеріальних цінностей.

Свідченням того, що даний Товар поставлений позивачем відповідачу саме на умовах Договору купівлі-продажу № В1-000114 від 21.03.2013 р. є посилання на вказаний договір безпосередньо в видаткових накладних підписаних сторонами по справі.

В засіданні суду також встановлено, що видатковими накладними № В1-0000704 від 19.03.13р., № В1-0000948 від 21.03.13р., № В1-0000999 від 26.03.13р., № В1-0001035 від 28.03.13р., № В1-0001155 від 04.04.13р., № АВ1-0001103 від 05.04.13р., № В1-0001199 від 08.04.13р., № В1-0001224 від 09.04.13р., № В1-0001301 від 15.04.13р., № В1-0001388 від 18.04.13р., № В1-0001410 від 19.04.13р., № В1-0001459 від 23.04.13р., № В1-0001550 від 27.04.13р., № В1-0001714 від 14.05.13р., № В1-0001821 від 18.05.13р. позивач продав відповідачу запчастини на загальну суму 24613,00 грн.

Слід зазначити, що в зазначених вище видаткових накладних є посилання на те, що Товар по ним поставлено на умовах договору № В1-0000214 від 23.05.2012 р. та договору № В1-0000122 від 28.03.2013 р., істотні умови яких є повністю ідентичними договору №В1 - 0000114 від 21.03.13р., які позивачем згідно уточнень від 26.06.14р. долучено до матеріалів справи та прийнято судом.

Таким чином, за період з 19.03.2013 р. по 12.07.2013 р. відповідач отримав від позивача запчастини на загальну суму 49440,00 грн.

Матеріали справи свідчать, що за отриманий товар відповідач провів з позивачем часткові розрахунки в сумі 112,54 грн, що стверджується випискою з банку, а також повернуто продавцю товару, згідно накладної №21 від 26.03.13р., на загальну суму 6586,50 грн.

Так як відповідач тривалий час не здійснював з позивачем розрахунки за отриманий на умовах укладених домовленостей товар, останній звернувся до нього з претензією, яка ним отримана 28.11.2013 р. згідно вхідного штампу відповідача.

Претензія позивача залишена відповідачем без відповіді та оплати.

Таким чином, розмір боргу відповідача перед позивачем за Товар отриманий по видатковим накладним, які знаходяться в матеріалах справи становить 42470,66 грн.

Несплата відповідачем боргу в обумовлені строки спонукала звернутись позивача з даним позовом до господарського суду.

З врахуванням встановлених обставин суд дійшов наступних висновків.

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Як зазначено в ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить іст.173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

З моменту укладених між сторонами домовленостей між ними виникли зобов'язання з договорів поставки.

Згідно зі ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно зі ст. 655 ЦК України одна сторона - продавець передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч.1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України)

Відповідно до ст.527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

Згідно ч.1 ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Згідно ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Так як відповідач не виконав своє зобов'язання по оплаті отриманого Товару в строки передбачені укладеними між сторонами договорами та ст.692 ЦК України, то він є таким, що прострочив виконання взятого на себе зобов'язання по оплаті вартості отриманого Товару.

З врахуванням викладеного позовні вимоги щодо стягнення заборгованості в сумі 42740,66 грн. з відповідача за проданий Товар на умовах договору поставки № В1-0000114 від 21.03.2013 р., договору № В1-0000214 від 23.05.2012 р. та договору № В1-0000122 від 28.03.2013 р. є правомірними та обґрунтованими, оскільки відповідають умовам договорів та чинному законодавству, а тому підлягають повному задоволенню.

Також судом розглянуто вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 2881,72 грн. пені, 4378,32 грн. інфляційних втрат та 1264,10 грн. - 3 % річних, за результатами чого суд дійшов наступних висновків.

Згідно ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Порушенням зобов'язання, згідно ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Слід зазначити, що у відповідності до п.3 ст.611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ч.1 ст.546 ЦК України та ст.230 Господарського кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, крім іншого, неустойкою.

Частиною першою ст.548 Цивільного кодексу України встановлено, що виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

У відповідності до ч.ч.1, 2 ст.549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Згідно ч.1 ст.550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Статтею 230 Господарського кодексу України, встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ст.ст.6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

Стаття 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

За умовами п.п.7.2, договору №В1- 0000114 від 21.03.13 р. та договору №В10000122 від 28.03.13р. сторони передбачили, що за порушення строків оплати Покупець сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості неоплаченого товару за кожен день прострочення.

Поряд тим, відповідно до вимог ст. 547 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми є нікчемним.

За таких обставин в частині стягнення 59,00 грн. пені згідно видаткових накладних № В1-0000704 від 19.03.13р., № В1-0000948 від 21.03.13р. та № В1-0001035 від 28.03.13р. позовні вимоги задоволенню не підлягають, оскільки у договорі купівлі- продажу № В1-0000214 від 23.05.12р. не зазначено про забезпечення виконання зобов'язання пенею.

Відтак, підлягає задоволенню сума пені в розмірі 2823,00 грн.

Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Розрахунок 3 % річних та інфляційних нарахувань позивачем здійснено за період з 26.03.2013 р. (день з якого відповідач вважається таким, що прострочив) по 26.05.2014 р. (день визначений позивачем в розрахунку).

Перевіркою правильності розрахунку 3 % річних та інфляційних втрат судом не виявлено помилок в розрахунку, що свідчить про обґрунтованість заявлених до стягнення сум.

Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст. 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов'язковим.

За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Всупереч наведеним вище нормам та вимогам суду відповідач не подав до суду жодного доказу в спростування позовних вимог позивача щодо стягнення боргу, інфляційних нарахувань, 3 % річних та пені, в тому рахунку доказів проведення розрахунків (платіжні доручення, виписки банківських установ щодо руху коштів, квитанції до прибуткових касових ордерів).

За таких обставин, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову з врахуванням вищевикладених мотивів. В частині стягнення 59,00 грн. пені слід відмовити.

Витрати на судовий збір розподіляються між сторонами відповідно до приписів ст.49 ГПК України.

Беручи до уваги викладене та керуючись ст.ст.22, 33, 34, 43, 44, 49, 75, 86, 87, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ :

1. Позов задовольнити частково в сумі 51206, 00 грн.

2. Стягнути з Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Діброва і К", вул.Пугачова, 1, с.Мізяків, Калинівський район, Вінницька область, 22437 (ідентифікаційний код-31348645) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Украгарозапчастина", вул.Матросова, 1А, м.Харків, 61124 (ідентифікаційний код - 25188223) - 42740,66 грн. - основного боргу, 2823,00 грн. пені, 4378,32 грн. інфляційних втрат, 1264,10 грн. - 3 % річних та 1825,00 грн. відшкодування витрат пов'язаних зі сплатою судового збору.

3. Видати наказ в день набрання рішенням законної сили.

4. В частині стягнення 59,00 грн. пені відмовити.

5. Копію рішення направити сторонам.

Повне рішення складено 21 липня 2014 р.

Суддя Мельник П.А.

віддрук. прим.:

1 - до справи;

2,3 - позивачу вул.Матросова, 1А, м. Харків, 61124; вул.Лебединського, 7, м.Вінниця, 21034;

4 - відповідачу вул.Пугачова, 1, с.Мізяків Калинівський район Вінницька область