Постанова № 39825745, 21.07.2014, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 815/2649/14

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 липня 2014 року м.Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Єфіменка К.С. при секретарі Свириді Х.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління юстиції в Одеській області, Начальника Головного управління юстиції в Одеській області Продіуса К.В. про визнання протиправними дій, скасування наказу від 24.02.2014 року №328-к та поновлення на попередній посаді,-

ВСТАНОВИВ:

З позовом до суду звернувся ОСОБА_1 до Головного управління юстиції в Одеській області, Начальника Головного управління юстиції в Одеській області Продіуса К.В. про визнання протиправними дій, скасування наказу від 24.02.2014 року №328-к та поновлення на попередній посаді.

В судовому засіданні 21.07.2014 року позивач та представник позивача підтримали позовні вимоги в повному обсязі, обґрунтувавши їх тим, що у відповідачів не було правових підстав для звільнення його з посади та припинення його державної служби, оскільки до момент спливу строку до звільнення позивач подав заяву про відкликання власної заяви поро звільнення за ст.38 КЗпП України. Представник Відповідачів заперечив проти задоволення позовних вимог пославшись на прийняття наказів у відповідності до існуючого порядку прийняття такого роду рішень на законних підставах та у відведені для цього законом терміни.

Заслухавши пояснення позивача, представника позивача, представника відповідачів та дослідивши наявні в справі письмові докази суд встановлює наступні факти та обставини:

Позивач проходив службу в органах Державної виконавчої служби України, що згідно положень п.15 ч.1 ст.3 КАС України відноситься до поняття публічної служби, спори щодо проходження якої, у тому числі й спори щодо прийняття, звільнення з неї, отримання відповідних компенсацій, пов`язаних з її проходженням згідно п.2 ч.2 ст.17 КАС України віднесені до компетенції адміністративних судів та повинні розглядатись за правилами адміністративного судочинства.

Позивач з 2007 року проходив державну службу органах ДВС України та на останній посаді головного державного виконавця Другого Приморського відділу ДВС Одеського міського управління юстиції.

31.01.2014 року позивач подав заяву на ім`я начальника Головного управління юстиції в Одеській області (а.с.9) про звільнення за власним бажанням (ст.38 КЗпП України) по виходу із щорічної відпустки з 19.03.2014 року.

06.02.2014 року до Головного управління юстиції (далі -ГУЮ) в Одеській області надійшла ще одна заява позивача від 31.01.2014 року (а.с.11), якою просив вважати дату звільнення останній день по виходу з відпустки, тобто 24.02.2014 року.

Наказом керівника ГУЮ в Одеській області від 06.02.2014 року №86-в (а.с.34) позивачу була надана щорічна відпустка з 06.02.2014 року по 24.02.2014 року.

В період знаходження у відпустці позивач 13.02.2014 року подав нову заяву (а.с.13), якою просив звільнити його з посади за власним бажанням за ст..38 КЗпП України, при цьому, вважати датою звільнення дату виходу з відпустки та просив власні заяви про звільнення за ст..38 КЗпП України від 31.01.2014 року та від 06.02.2014 року не розглядати.

10.12.2014 року керівником Другого Приморського відділу ДВС Одеського міського управління юстиції було направлено на адресу керівника ГУЮ в Одеській області подання №2736 (а.с.33) про звільнення позивача з посади за власним бажанням на підставі положень ст.38 КЗпП України з 24.02.2014 року.

24.02.2014 року наказом начальника Головного управління юстиції в Одеській області Продіуса К.В. №328-к (а.с.35) позивача було звільнено з посади за власним бажанням згідно положень ст..38 КЗпП України з 24.02.2014 року та виплачена компенсація за невикористану частину відпусток в розмірі 96,5 календарний день.

Суд погоджується з підставами дій щодо припинення державної служби позивача та звільнення його із займаної посади з наступних підстав:

Згідно положень ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади, місцевого самоврядування, їхні посадові та службові особи повинні діяти у спосіб та у порядку передбаченому Конституцією та законами України.

Відповідно до ст.38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжити роботу, власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, який просить працівник.

Відповідно до ч.2 ст.38 КЗпП України працівника не може бути звільнено з посади за власним бажанням, якщо після спливу двотижневого строку він продовжує виконувати свої трудові обов'язки та не наполягає на своєму звільненні.

Позивач у своїй заяві від 13.02.2014 року (а.с.13) просив не розглядати подані ним попередні заяви про звільнення від 31.01.2014 року та від 06.02.2014 року за ст..38 КЗпП України, однак у першому абзаці цієї заяви також просив звільнити його за власним бажанням за ст..38 КЗпП України.

Згідно тексту абзацу 2 заяви від 13.02.2014 року (а.с.13) позивач просив звільнити його після виходу із щорічної відпустки.

Станом на момент подання цієї заяви позивач перебував у щорічній відпустці згідно наказу ГУЮ в Одеській області від 06.02.2014 року №86-в (а.с.34) до 24.02.2014 року.

Видання відповідачем 24.02.2014 року наказу про звільнення позивача №328-к не йде у розріз бажання позивача бути звільненим за ст..38 КЗпП України, адже заява про своє бажання бути звільненим за цієї підставою від 13.02.2014 року станом на час видання оскаржуваного наказу не була відкликана.

Для застосування до цих правовідносин положень ч.2 ст.38 КЗпП України необхідно, щоб позивач після визначеної дати звільнення продовжував виконувати свої функціональні обов'язки.

Однак, після свого звільнення 24.02.2014 року позивач жодного дня не перебував на робочому місці та не виконував покладені на нього функціональні обов'язки.

Суд не приймає до уваги посилання позивача та представника позивача про те, що позивач не перебував у період з 24.02.2014 року на робочому місці та не виконував свої функціональні обов'язки з поважним причин, оскільки вважав, що перебуває у щорічній відпустці, оскільки право працівника на перебування у відпустці та звільнення від виконання своїх посадових обов'язків відбувається лише на підставі відповідного наказу керівника підприємства, установи чи організації, який ні до ні після 24.02.2014 року не видавався.

Згідно довідки Головного управління юстиції в Одеській області від 09.07.2014 року №04-50/4641 (а.с.65) станом на день звільнення позивач мав невикористані 96,5 календарних днів, грошова компенсація за які в розмірі 7051,00 грн.. була перерахована на його банківську картку у повному обсязі, що підтверджується реєстром перерахувань за лютий 2014 року до платіжного доручення №16 (а.с.64).

Це свідчить про те, що позивач на час звільнення не перебував у відпустці та про те, що йому не була надана ще одна щорічна та додаткова відпустка після 24.02.2014 року він був обізнаний.

Суд також встановив, що при звільненні позивача були дотримані гарантії звільнення державних виконавців, передбачені ст..9 Закону України «Про державну виконавчу службу», згідно якої звільнення позивача за ст..38 КЗпП України відбувалось на підставі подання безпосереднього керівника позивача від 10.02.2014 року №2736 (а.с.33).

Суд вважає, що не підлягає задоволенню клопотання представника відповідачів від 15.05.2014 року №11-20/3365 (а.с.22-23) про залишення позову без розгляду у зв'язку із пропуском позивачем строку звернення до суду з наступних підстав.

Частиною 2 ст.99 КАС України встановлений шестимісячний строк звернення до суду з позовами про захист прав та охоронюваних законом інтересів, який повинен обраховуватись з дати коли особа дізналась або повинна була дізнатись про порушення свого права.

Частиною 3 ст.99 КАС України встановлені скорочені терміни строків звернення до суду з питань проходження публічної служби в один місяць.

Частиною 1 ст.233 КЗпП України встановлено, що строк на звернення до суду повинен обраховуватись з дати ознайомлення працівника з наказом про звільнення.

Згідно напису позивача під приказом про звільнення від 24.02.2014 року №328-к «Про звільнення ОСОБА_1» він був ознайомлений з ним 26.03.2014 року.

Позовна заява згідно штемпелю на поштовому конверті (а.с.15) була направлена позивачем до суду 26.04.2014 року, тобто в строки встановлені ч.3 ст.99 КАС України.

Встановивши під час офіційного з`ясування обставин справи відповідність оскаржуваного акту та дій щодо звільнення особи із займаної посади та державної служби, суд на підставі положень ч.1 ст.162 КАС України повинен винести постанову про відмову у задоволенні позовних вимог про визнання їх протиправними та про скасування й зобов`язання поновлення особи на посаді й державній службі.

Судові витрати розподілити за правилами ст.94 КАС України.

Керуючись ст.ст. 94,158-163 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Головного управління юстиції в Одеській області, Начальника Головного управління юстиції в Одеській області Продіуса К.В. про визнання протиправними дій, скасування наказу від 24.02.2014 року №328-к та поновлення на попередній посаді - відмовити повністю.

Постанова може бути оскаржена до Одеського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня виготовлення її повного тексту.

Повний текст постанови виготовлений та підписаний суддею 21.07.2014 року о 14:30.

Суддя Єфіменко К.С.

21 липня 2014 року.