Ухвала суду № 39824966, 15.07.2014, Апеляційний суд Київської області

Справа № 357/16335/13-ц Головуючий у І інстанції Подрєзової Г.О.Провадження № 22-ц/780/3248/14 Доповідач у 2 інстанції ФінагєєвКатегорія 18 15.07.2014

УХВАЛА

Іменем України

15 липня 2014 року м. Київ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах

апеляційного суду Київської області в складі:

Головуючого судді Фінагєєва В.О.,

суддів Матвієнко Ю.О., Яворського М.А.,

за участю секретаря Бевзюк М.М.

розглянувши у судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 04 квітня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_4, третя особа - приватний нотаріус Білоцерківського міського нотаріального округу ОСОБА_5 про визнання правочину удаваним, -

В С Т А Н О В И Л А:

У листопаді 2013 року позивачі звернулися до суду з позовом та просили визнати удаваним правочином договір купівлі - продажу квартири АДРЕСА_1, укладений 15 листопада 2010 року між ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, з однієї сторони, та ОСОБА_4, з другої сторони, визнати, що відносини сторін регулюються правилами щодо правочину застави, який сторони насправді вчинили на суму, зазначену у договорі.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у листопаді 2010 року позивачі уклали з відповідачем договір застави квартири АДРЕСА_1, яка належала їм на праві спільної часткової власності з метою допомогти знайомому ОСОБА_6 отримати в борг грошові кошти. Протягом певного часу позивачі продовжували проживати у спірній квартирі, сплачувати житлово-комунальні послуги. Однак з серпня 2013 року ОСОБА_4 став вимагати у них звільнення квартири, пояснивши тим, що ОСОБА_6 не виконав свої зобов'язання перед ОСОБА_4, а 15 листопада 2010 року у нотаріуса насправді було укладено договір купівлі - продажу квартири, а не договір застави. Крім цього, відповідач звернувся до суду з позовом про усунення позивачами перешкод по користуванню квартирою шляхом виселення. Зазначена в п. 2.1 договору від 15.11.2010 року сума продажу квартири - 35 217 грн. фактично не була виплачена ні під час укладення договору, ні після цього. Позивачі вважають, що договір купівлі-продажу є удаваним правочином, так як вони вважали, що укладають договір застави в забезпечення повернення позики.

Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 04 квітня 2014 року ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 відмовлено у задоволенні позову.

В апеляційній скарзі позивачі ставлять питання про скасування рішення суду першої інстанції через неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи та ухвалення нового рішення про задоволення позову. В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначають, що з матеріалів нотаріальної справи по спірному правочину, матеріалів кримінального провадження, допитаних під час судового розгляду свідків вбачається, що позивачі не мали наміру продавати належну їм квартиру, так як іншого житла вони не мають. Вартість квартири, зазначена в договорі, не відповідає балансовій вартості і в шість разів нижча від ринкової станом на момент посвідчення правочину. Позивачі в дійсності не відчужували належну їм квартиру, а їх волевиявлення було спрямоване на укладення договору застави. Свідок ОСОБА_6 визнав обставину отримання позики у ОСОБА_4 під заставу квартири, належної позивачам.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу відхилити, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом встановлено, що 15 листопада 2010 року між ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3, з однієї сторони, та ОСОБА_4, з другої сторони, укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1. Згідно п. 2.1 договору продаж квартири вчинено за 35 217 грн.

У серпні 2013 року ОСОБА_1 зверталася до Білоцерківського МВ ГУМС у Київській області з заявою про вчинення кримінального правопорушення, в якій зазначила, зокрема, що ОСОБА_6 та ОСОБА_4 вчинили шахрайство та заволоділи належною заявнику квартирою. Постановою про закриття кримінального провадження від 17 січня 2014 року кримінальне провадження закрито у зв'язку з відсутністю складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 190 КК України.

У вересні 2013 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження квартирою АДРЕСА_1 шляхом виселення ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 з зазначеної квартири.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що відсутні належні докази наявності договору позики коштів між ОСОБА_4 та ОСОБА_6, належні докази на підтвердження укладення саме договору застави в забезпечення договору позики, а також відсутні докази, що сторони мали на меті та свідомо бажали приховати правочин щодо застави свого майна.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з наступних підстав.

Відповідно до ст. 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Згідно п. 25 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» за удаваним правочином (ст. 235 ЦК України) сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов'язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину. Встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі ст. 235 ЦК України має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемності або про визнання його недійсним.

До удаваних правочинів наслідки недійсності, передбачені ст. 216 ЦК України, можуть застосовуватися тільки у випадку, коли правочин, який сторони насправді вчинили, є нікчемним або суд визнає його недійсним як оспорюваний.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 60 ЦПК України - кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Так, звертаючись до суду з позовом про визнання правочину удаваним, ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не довели ту обставину, що під час укладення договору купівлі-продажу сторони мали намір приховати договір застави, який вони насправді вчинили. У позовній заяві позивачі зазначають, що вони вважали, що укладають договір застави, однак, зазначена обставина не є підставою для визнання договору купівлі-продажу удаваним правочином. Для визнання правочину удаваним необхідно мати на увазі, що обидві сторони договору діяли свідомо для досягнення якоїсь особистої користі, їх дії направлені на досягнення інших правових наслідків і приховують іншу волю учасників угоди. Наміру однієї сторони на укладення удаваної угоди недостатньо.

За таких обставин, відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що позивачами не надано доказів, що сторони, укладаючи договір купівлі-продажу, бажали приховати договір застави, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, висновки суду відповідають фактичним обставинам справи і доводами апеляційної скарги не спростовані.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 303, 307, 308 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 04 квітня 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий: Фінагєєв В.О.

Судді: Матвієнко Ю.О.

Яворський М.А.