Рішення № 39824486, 09.07.2014, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/5714/14 09.07.14

За позовом Приватного акціонерного товариства «ПРОСТО-страхування»

до Комунального підприємства «Шляхово-експлуатаційне управління по ремонту та утриманню автомобільних шляхів та споруд на них Святошинського району м. Києва»

про відшкодування шкоди в порядку регресу в розмірі 6 932,00 грн.

Суддя Нечай О.В.

Представники сторін:

від позивача: не з'явився

від відповідача: Бандуляк А.О., за довіреністю.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд господарського суду міста Києва були передані позовні вимоги Приватного акціонерного товариства «ПРОСТО-страхування» (далі - позивач) до Комунального підприємства «Шляхово-експлуатаційне управління по ремонту та утриманню автомобільних шляхів та споруд на них Святошинського району м. Києва» (далі - відповідач) про відшкодування шкоди в порядку регресу в розмірі 6 932,00 грн.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 03.04.2014 р. було порушено провадження у справі № 910/5714/14, розгляд справи призначено на 30.04.2014 р.

30.04.2014 р. судове засідання не відбулось.

Розпорядженням В.о. голови господарського суду міста Києва Ковтуна С.А. від 30.04.2014 р., у зв'язку з перебуванням судді Нечая О.В. у відпустці, справу № 910/5714/14 було передано для розгляду судді Гавриловській І.О.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 30.04.2014 р. справу № 910/5714/14 було прийнято до провадження суддею Гавриловською І.О., розгляд справи призначено на 28.05.2014 р.

Розпорядженням В.о. голови господарського суду міста Києва Ковтуна С.А. від 05.05.2014 р., у зв'язку з поверненням судді Нечая О.В. з відпустки, справу № 910/5714/14 було передано для розгляду судді Нечаю О.В.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 05.05.2014 р. справу № 910/5714/14 було прийнято до провадження суддею Нечаєм О.В., розгляд справи призначено на 28.05.2014 р.

У судове засідання 28.05.2014 р. представники сторін не з'явились, вимоги ухвали суду про порушення провадження у справі № 910/5714/14 не виконали.

Ухвалою господарського суду від 28.05.2014 р. розгляд справи було відкладено на 25.06.2014 р.

13.06.2014 р. через відділ діловодства суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву.

У судовому засіданні 25.06.2014 р. представник позивача подав клопотання про долучення документів до матеріалів справи.

Представник відповідача у судове засідання 25.06.2014 р. не з'явився.

Ухвалою господарського суду від 25.06.2014 р. розгляд справи було відкладено на 09.07.2014 р.

У судове засідання 09.07.2014 р. представник позивача не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.

Представник відповідача у судове засідання 09.07.2014 р. з'явився, надав свої пояснення по суті спору, проти задоволення позову заперечував.

Відповідно до п. 11 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007 р. № 01-8/123 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році» до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Водночас законодавство України, в тому числі ГПК України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно зі статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

В разі, коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

Слід також зазначити, що вищезгаданий інформаційний лист містить посилання на пункт 4 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 02.06.2006 р. № 01-8/1228 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році» (із змінами від 08.04.2008 р.), в якому зазначається, що примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками «адресат вибув», «адресат відсутній» і т. п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду її судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві (роз'яснення Президії Вищого Арбітражного суду України від 18.07.1997 р. № 02-5/289 із змінами «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України»).

Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника відповідача, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

04.11.2011 р. між ОСОБА_4 (далі - страхувальник) та Акціонерним товариством «ПРОСТО-страхування», яке змінило своє найменування на Приватне акціонерне товариство «ПРОСТО-страхування», (далі - позивач) було укладено Договір добровільного страхування транспортних засобів № АТК 214420, відповідно до умов якого позивач застрахував майнові інтереси страхувальника, пов'язані з володінням, користуванням і розпорядженням транспортним засобом VOLKSWAGEN GOLF, реєстраційний номер НОМЕР_1.

25.02.2012 р. о 21 год. 15 хв. у м. Києві по вул. Стеценко ОСОБА_4, керуючи транспортним засобом VOLKSWAGEN GOLF, реєстраційний номер НОМЕР_1, наїхав на перешкоду - дорожню вибоїну, внаслідок чого пошкодив вказаний транспортний засіб.

Постановою Подільського районного суду міста Києва від 06.07.2012 р. у справі № 2607/7879/2012 посадову особу КК «Київавтодор», КП «ШЕУ Святошинського району м. Києва» ОСОБА_5 було визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення у зв'язку з тим, що він своєчасно не вжив заходів щодо усунення ямковості, що призвело до вказаної ДТП.

На підставі рахунку СТО № 25 від 29.02.2012 р. на суму 7 930,00 грн., позивачем було розраховано суму страхового відшкодування та встановлений її розмір - 6 932,00 грн., про що був складений страховий акт від 19.03.2012 р.

На підставі розпорядження № 001145 від 22.03.2012 р. позивачем було зараховано частину страхового відшкодування у розмірі 4 538,29 грн. у сплату недооплаченої частини страхової премії шляхом взаємозаліку, а решту - 2 393,71 грн. було видано готівкою ОСОБА_4 через касу позивача (копія заяви про видачу готівки № 41335 із підписом про отримання міститься в матеріалах справи).

Згідно зі ст. 993 Цивільного кодексу України та ст. 27 Закону України "Про страхування" до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат (затрат) переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Позивач, здійснивши виплату страхового відшкодування, набув право вимоги до відповідальної за заподіяні збитки особи.

Відповідно до ч. 1 ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Пунктом 1 статті 1172 Цивільного кодексу України передбачено, що юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.

Дана позиція закріплена також в п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.03.1992 р. № 6 "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди", у відповідності до якого відповідальність юридичної особи настає лише у випадках, коли особа, з вини якої заподіяна шкода, знаходиться з даною організацією в трудових відносинах і шкода, заподіяна нею у зв'язку з виконанням трудових (службових) обов'язків, незалежно від того, постійним, сезонним, тимчасовим за трудовим договором чи на інших умовах вона була працівником цієї організації.

Таким чином, частина 1 статті 1172 Цивільного кодексу України встановлює загальні правила відповідальності юридичної або фізичної особи за шкоду, заподіяну їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків. Для покладення на юридичну або фізичну особу відповідальності необхідною є наявність як загальних умов деліктної відповідальності (протиправної поведінки працівника, завданої шкоди, причинного зв'язку та вини), так і певних спеціальних умов, лише за наявності яких може бути застосована зазначена стаття:

а) перебування завдавача шкоди в трудових (службових) відносинах з юридичною або фізичною особою - роботодавцем, незалежно від характеру таких відносин: постійні, тимчасові, сезонні тощо (п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.03.1992р. "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди"),

б) завдання шкоди під час виконання працівником своїх трудових (службових) обов'язків. Під виконанням працівником своїх трудових (службових) обов'язків треба розуміти виконання роботи, зумовленої трудовим договором (контрактом), посадовими інструкціями, а також роботи, яка хоча і виходить за межі трудового договору або посадової інструкції, але доручається роботодавцем або викликана невідкладною виробничою необхідністю, як на території роботодавця, так і за її межами, протягом усього робочого часу.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_5 на момент скоєння ДТП був посадовою особою відповідача та виконував свої трудові обов'язки, що відповідачем не заперечується.

Відповідно до ст. 1191 Цивільного кодексу України, особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи в розмірі виплаченого відшкодування.

Згідно з ч. 17 ст. 9 Закону України «Про страхування» страхове відшкодування не може перевищувати прямого збитку, якого зазнав страхувальник.

Відповідач у своєму письмовому відзиві заперечив проти позову, стверджуючи, що надані позивачем документи, на підставі яких були здійснені розрахунки страхового відшкодування, не є належними доказами, а в матеріалах справи відсутні документи, які підтверджують укладення договору між ОСОБА_4 та суб'єктом оціночної діяльності ФОП ОСОБА_6 на визначення вартості матеріального збитку.

З огляду на вище вказане, суд відзначає, що ОСОБА_6 не є суб'єктом оціночної діяльності, а є фізичною особою-підприємцем, яка надає послуги з ремонту транспортних засобів та діє на підставі свідоцтва № 22178, а чинним законодавством України передбачена можливість укладення договорів у спрощений спосіб.

Крім того, рахунок № 25 від 29.02.2012 р. на проведення відновлювального ремонту автомобіля VOLKSWAGEN GOLF, реєстраційний номер НОМЕР_1, є належним доказом у справі, оскільки, листом Верховного Суду України "Судова практика розгляду цивільних справ, що виникають з договорів страхування" від 19.07.2011 р., роз'яснено, що визначаючи розмір заподіяної шкоди при страхуванні наземного транспорту, суди, у разі виникнення спору щодо визначення розміру шкоди, повинні виходити з фактичної (реальної) суми, встановленої висновком автотоварознавчої експертизи, або відповідними документами станції технічного обслуговування, на якій проводився ремонт автомобіля.

Також у відзиві відповідач вказав на те, що проведення технічного огляду автомобіля VOLKSWAGEN GOLF, реєстраційний номер НОМЕР_1, було здійснено без участі представника відповідача.

Таке твердження відповідача суд не приймає до уваги, оскільки чинним законодавством України не передбачений обов'язок страхувальника повідомляти винну особу про проведення огляду пошкодженого транспортного засобу.

Згідно зі статтею 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про те, що заявлені позивачем вимоги про стягнення з відповідача витрат по виплаті страхового відшкодування в розмірі 6 932,00 грн. підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 49 ГПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 4, 49, 82-85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Комунального підприємства «Шляхово-експлуатаційне управління по ремонту та утриманню автомобільних шляхів та споруд на них Святошинського району м. Києва» (03170, м. Київ, вул. Янтарна, буд. 5; ідентифікаційний код: 03359090) на користь Приватного акціонерного товариства «ПРОСТО-страхування» (04050, м. Київ, вул. Герцена, буд. 10; ідентифікаційний код: 24745673) витрати по виплаті страхового відшкодування в розмірі 6 932 (шість тисяч дев'ятсот тридцять дві) грн. 00 коп. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 1 827 (одна тисяча вісімсот двадцять сім) грн. 00 коп.

Повне рішення складено 14.07.2014 р.

Суддя О.В. Нечай