Постанова № 39822656, 10.07.2014, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 липня 2014 року №810/3862/14

Приміщення суду за адресою: місто Київ, бульвар Лесі Українки, 26, зал судових засідань № 1018

Київський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Леонтовича А.М.

при секретарі - Бончевій О.С.

за участю представників сторін:

від позивача: Шпічка М.І. (за довіреністю)

Степченко Ю.А. (за довіреністю)

Лукащук Г.В. (за довіреністю)

від відповідача: Борисов І.І. (за довіреністю)

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом до проСільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Україна" Державної податкової інспекції в Обухівському районі Головного управління Міндоходів у Київській області визнання протиправними податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «Україна» (далі - позивач) звернулось до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції в Обухівському районі Головного управління Міндоходів у Київській області (далі - відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в Обухівському районі Головного управління Міндоходів у Київській області від 21 травня 2014 року №000432201/1270.

3 липня 2014 року до суду надійшла заява про уточнення позовних вимог, з урахуванням якої позивач просить скасувати податкове повідомлення-рішення від 21 травня 2014 року №000432201/1269 повністю, а податкове повідомлення-рішення від 21 травня 2014 року №000432201/1270 скасувати у сумі основного платежу податку на додану вартість 88683,00 грн. та 22170,75 грн. за штрафними санкціями.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначив, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення є незаконним, оскільки прийняті на основі помилкових висновків про порушення СТОВ "Україна" вимог підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139, пункту 141.1 статті 141 Податкового кодексу України при віднесені сум за відсотками відповідно до кредитного договору до складу валових витрат та пунктів 185.1 статті 185, пункту 188.1 статті 188, пункту 187.1 статті 187, пунктів 198.2, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України при здійсненні господарських операцій з ПП "Приват Агро", у результаті чого, відповідач безпідставно дійшов висновку про заниження позивачем зобов'язань з податку на прибуток та податку на додану вартість.

Позивач стверджує, що придбав товар у ПП "Приват Агро" правомірно, господарські операції підтверджені належним чином складеними первинними документами, які містять необхідні для цілей оподаткування відомості про зміст та обсяги спірних операцій, зокрема, договорами, товарно-транспортними та податковими накладними. Щодо сплачених відсотків за кредитним договором зазначив, що отримані кошти позивач спрямував на забезпечення власної господарської діяльності, тому мав підстави для віднесення таких сум до складу витрат.

Звертав увагу, що відповідачем у ході перевірки використано інформацію, яка не мітить жодного доведеного факту, підтвердженого належними доказами щодо недійсності правочинів з ПП «Приват Агро» та спрямування коштів за кредитом на цілі, що не пов'язані із господарською діяльністю товариства. За наведених обставин, висновки викладені в акті перевірки є необґрунтованими, а прийняті на їх основі податкові повідомлення-рішення підлягають скасуванню.

Представники позивача уточнені позовні вимоги підтримали у повному обсязі, просили суд позов задовольнити.

Відповідач позов не визнав, надав суду письмові заперечення, в яких зазначив, що посадові особи Державної податкової інспекції в Обухівському райлні Головного управління Міндоходів у Київській області при проведенні перевірки позивача та оформленні її результатів діяли на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законодавством України, а податкові повідомлення-рішення є обґрунтованими.

Звертав увагу суду, що у ході перевірки позивача були виявлені обставини, які дають підстави вважати, що правочини СТОВ «Україна» та його контрагентом вчинено виключно з мотивів мінімізації податкових зобов'язань. А кошти отримані за договором кредиту позивач спрямував на надання безповоротної фінансової допомоги, що виключає можливість віднесення нарахованих відсотків до складу витрат.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, врахувавши норми закону, які діяли на момент виникнення правовідносин між сторонами, суд вважає встановленими наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Як суб'єкт господарювання, Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Україна" зареєстроване реєстраційною службою Обухівського міськрайонного управління юстиції Київської області, що підтверджується Випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців Серія АА №422359 (т.3, а.с. 10-11). На дату підписання акту перевірки, позивач перебував на обліку в Державній податковій інспекції Обухівського району Головного управління Міндоходів у Київській області за №1646 (т.1, а.с. 11).

Відповідно до матеріалів справи, у період з 25 березня 2014 року по 14 квітня 2014 року, посадовими особами Державної податкової інспекції в Обухівському районі Головного управління Міндоходів у Київській області, на підставі підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20, підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75, підпункту 78.1.1 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України та на виконання наказу від 25 березня 2014 року №166, проведено позапланову виїзну перевірку сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Україна» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 1 липня 2010 року по 31 грудня 2012 року, валютного та іншого законодавства за період з 1 липня 2010 року по 31 грудня 2012 року.

Результати перевірки оформленні актом від 22 квітня 2014 року №1139/10-16-22-09/30889014 (далі - акт перевірки)(т.1, а.с. 9-85).

У ході перевірки відповідачем проаналізовано акт від 28 серпня 2013 року №651/04-63-22-03/36640515 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ПП «Приват Агро» з питань правомірності проведених господарських відносин з контрагентами постачальниками/покупцями за період січень-листопад 2012 року».

Із змісту даного акту податковим органом встановлено, що ПП «Приват Агро» має ознаки фіктивності, не знаходяться за місцем реєстрації, поставки товарів фактично не відбувались. У ПП «Приват Агро» не встановлено обладнання, транспортних засобів, інших необхідних умов для здійснення господарської діяльності.

Беручи до уваги вищезазначений акт, дослідивши надані позивачем копії договорів, видаткових та податкових накладних, платіжних документів, відповідач прийшов до висновку про порушення СТОВ "Україна":

підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14, пункту 138.1 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139, пункту 141.1 статті 141 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток підприємства на загальну суму 1022923,00 грн., у тому числі за перший квартал 2012 року на суму 16545,00 грн., за півріччя 2012 року на суму 246847,00 грн. за три квартали 2012 року на суму 984299,00 грн. за 2012 рік на суму 1022923,00 грн.;

пункту 185.1 статті 185, пункту 187.1 статті 187, пункту 188.1 статті 188, пункту 198.2, 198.3, 198.6 статті 198 та пункту 200.1 статті 200, пункту 201.6, 201.7, 201.8 статті 201 Податкового кодексу України, у результаті чого позивачем занижено суму податку на додану вартість у розмірі 118781,00 грн., у тому числі за лютий 2012 року на суму 4295,00 грн., за квітень 2012 року на суму 27054,00 грн., за серпень 2012 року на суму 49793,00 грн., за жовтень 2012 року на суму 37639,00 грн.

Виявлені порушення пов'язані із безпідставним віднесенням до фінансових витрат 2012 року відсотків за кредитним договором з ПАТ «Всеукраїнський Акціонерний банк» на суму кредиту 250000000.00 грн., оскільки отримані кредитні кошти використані на цілі, що не пов'язані із господарською діяльністю товариства, та з безпідставним формуванням СТОВ "Україна" показників податкового кредиту та витрат за господарськими операціями з ПП "Приват Агро" у лютому, квітні, серпні та жовтні 2012 року, оскільки господарська діяльність останнього здійснювалась поза межами правового поля. Наведені обставини було розцінено відповідачем як доказ укладення позивачем правочинів без мети настання відповідних йому правових наслідків, та як свідчення участі позивача у штучній схемі для мінімізації податкових зобов'язань та отримання необґрунтованої податкової вигоди.

Таким чином, надані до перевірки первинно-бухгалтерські документи позивача не свідчать про товарний характер господарських операцій із поставки та використання коштів, отриманих за кредитом у межах господарської діяльності.

На підставі висновків акту перевірки, Державною податковою інспекцією в Обухівському районі Головного управління Міндоходів у Київській області прийнято:

-податкове повідомлення-рішення форми "Р" від 21 травня 2014 року №000452201/1270, відповідно до якого, позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість у розмірі 148476,25 грн., у тому числі 118781,00 грн. за основним платежем та 29695,25 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями. (т.1, а.с. 86).

-податкове повідомлення-рішення форми "Р" від 21 травня 2014 року №000432201/1269 яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем приток приватних підприємств у загальному розмірі 1278653,75 грн., у тому числі 1022923,00 грн. за основним платежем та 255730,75 за штрафними (фінансовими) санкціями (т.1, а.с. 228).

Не погоджуючись із висновками податкового органу та рішеннями, якими СТОВ "Україна" донараховано податкові зобов'язання з податку на додану вартість та податку на прибуток приватних підприємств, позивач звернувся до суду.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно із частиною 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: 1) суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; 2) суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Щодо висновків відповідача, про заниження позивачем податку на прибуток підприємства на загальну суму 1022923,00 грн., суд зазначає наступне.

Законодавчим актом, який регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства є Податковий кодекс України від 2 грудня 2010 року № 2755-VI.

Відповідно до пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Згідно статті 134 Податкового кодексу України у цьому розділі об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Положеннями підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначено, що витратами є сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України, витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із:

витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті:

інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

У силу пункту 141.1 статті 141 Податкового кодексу України, до складу витрат включаються будь-які витрати, пов'язані з нарахуванням процентів за борговими зобов'язаннями (в тому числі за будь-якими кредитами, позиками, депозитами, крім фінансових витрат, включених до собівартості кваліфікаційних активів відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку) протягом звітного періоду, якщо такі нарахування здійснюються у зв'язку з провадженням господарської діяльності платника податку.

При цьому, відповідно до приписів пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 139.1.9. пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку не враховуються при визначенні оподатковуваного прибутку

Як вбачається з акту перевірки, СТОВ "Україна" віднесло до фінансових витрат відсотки в сумі 4427647,00 грн., нараховані на банківський кредит, отриманий згідно договору від 29 травня 2012 року №231-2012 з ПАТ «Всеукраїнський акціонерний банк» на суму кредиту 250000000.00 грн., призначення кредиту - ведення поточної діяльності.

За результатами перевірки, відповідач дійшов висновку, що сума отриманих кредитних коштів згідно даного договору була використана на цілі, не пов'язані з господарською діяльністю, а саме для надання фінансової допомоги іншим платникам податків.

При цьому, відповідач стверджує, що згідно договору про надання поворотної безпроцентної фінансової допомоги №ПФД19/07-1 від 19 липня 2012 року позивачем надано ПАТ «Компанія «Райз» позику у розмірі 250000000,00 грн. з терміном повернення 31 грудня 2012 року.

Факт отримання кредиту за договором з ПАТ «Всеукраїнський акціонерний банк» та передачі коштів у якості поворотної фінансової допомоги ПАТ «Компанія» позивач не заперечував, однак зазначив, що відсотки, на суму поворотної фінансової допомоги товариством не було включено до складу витрат декларації з податку на прибуток за 2012 рік.

Судом встановлено, що СТОВ «Україна» уклало договір з ПАТ «ВіЕйБі Банк» №231-2012 від 29 травня 2012 року, відповідно до якого позивач отримав 249714200,00 грн. кредиту на ведення поточної господарської діяльності.

Відповідно до платіжних доручень, що наявні у матеріалах справи, суму кредиту позивачем було використано для оплати сільськогосподарської продукції (113210000,00 грн.), оплату постачальникам товарів та послуг (5879698,15 грн.), сплату податків і зборів (1505726,91 грн.), погашення відсотків по кредиту та кредитам в інших банках (13680743,38 грн.), повернуто раніше отриманої для забезпечення безперебійної роботи підприємства поворотної фінансової допомоги (38455557,05 грн.), надано поворотної фінансової допомоги 76474327,42 грн.(т.3, а.с. 1-203).

Загалом, за договором кредиту позивачем було сплачено 22270363,27 грн., відсотків, що підтверджується банківськими виписками (т.5, а.с. 1-5).

Водночас, як вбачається із податкової декларації з податку на прибуток підприємства за 2012 рік, у рядку 06.3 «фінансові витрати» позивачем задекларовано суму у розмірі 5423347,00 грн., у тому числі 4427647,00 грн. відсотків за договором від 29 травня 2012 року №231-2012 з ПАТ «Всеукраїнський акціонерний банк» (т.3, а.с. 236-238).

Таким чином, матеріалами справи підтверджується зв'язок здійснених витрат із господарською діяльністю СТОВ «Україна», відтак право позивача на віднесення сплачених відсотків за договором кредиту у розмірі 4427647,00 грн. до складу фінансових витрат у декларації з податку на прибуток за 2012 рік.

Натомість, відповідач, який стверджує про спрямування усієї суми кредиту за договором від 29 травня 2012 року №231-2012 з ПАТ «Всеукраїнський акціонерний банк», на надання поворотної фінансової допомоги ПАТ «Компанія «Райз» на підставі договору №ПФД19/07-1 від 19 липня 2012 року, жодних доказів руху коштів у зазначених розмірах не надав.

Отже, висновки відповідача про порушення СТОВ «Україна» підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14, пункту 138.1 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139, пункту 141.1 статті 141 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток підприємства на загальну суму 1022923,00 грн., є необґрунтованими.

Вирішуючи питання щодо правомірності віднесення позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених відповідно до податкових накладних у зв'язку із придбанням у ПП «Приват Агро» макухи соняшникової, суд виходив з наступного.

Відповідно до статті 185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку з: постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; ввезення товарів (супутніх послуг) на митну територію України в митному режимі імпорту або реімпорту (далі - імпорт); вивезення товарів (супутніх послуг) у митному режимі експорту або реекспорту (далі - експорт); з метою оподаткування цим податком до експорту також прирівнюється постачання товарів (супутніх послуг), які перебувають у вільному обігу на території України, до митного режиму магазину безмитної торгівлі, митного складу або спеціальної митної зони, створених згідно з положеннями глав 35 - 37 Митного кодексу України; з метою оподаткування цим податком до імпорту також прирівнюється постачання товарів (супутніх послуг) з-під митного режиму магазину безмитної торгівлі, митного складу або спеціальної митної зони, створених згідно з положеннями глав 35 - 37 Митного кодексу України, для їх подальшого вільного обігу на території України; постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Отже, об'єктом оподаткування можуть бути майно, товари, дохід (прибуток) або його частина, обороти з реалізації товарів (робіт, послуг), операції з постачання товарів (робіт, послуг) та інші операції платника податків, які відповідно до статті 185 Податкового кодексу України визначені як об'єкт оподаткування.

Пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пункту 198.4 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що якщо платник податку придбає (виготовляє) товари/послуги та необоротні активи, які призначаються для їх використання в операціях, що не є об'єктом оподаткування або звільняються від оподаткування, то суми податку, сплачені(нараховані) у зв'язку з таким придбання (виготовленням), не відносяться до податкового кредиту зазначеного платника.

У силу вимог пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Суд звертає увагу на те, що первинні документи для надання їм юридичної сили повинні мати обов'язкові реквізити, передбачені статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16 липня 1999 року № 996-XIV. В іншому випадку, відповідно до підпункту пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, у платника податків не виникає права відносити до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість без належних на те документів, обов'язковість заповнення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Частиною 1 статті 9 вказаного Закону визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (частина 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні").

Зі змісту зазначених положень слідує, що необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (робіт) сум до податкового кредиту є факт придбання робіт (послуг) з метою їх використання в господарській діяльності.

Тому, при розгляді тверджень органу державної податкової служби про нікчемність (безтоварність) угод позивача перевірці підлягає власне факт здійснення господарської операції.

В такому випадку дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти здачі прийняття робіт, проектно-кошторисна документація, використання у господарській діяльності товарів та послуг, тощо.

Аналогічна позиція викладена в листі Вищого адміністративного суду України №742/11/13-11 від 2 червня 2011 року.

Зазначеним листом Вищого адміністративного суду України також визначено, що з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції, установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції, установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Таким чином, при визначенні права платника податків на формування податкового кредиту та валових витрат, судом має бути перевірено чи мали операції між платником податків та його контрагентами реальний товарний характер, можливість здійснення таких операцій з урахуванням оперативності проведення операцій та віддаленості контрагентів один від одного, подальше використання позивачем придбаної у зазначених контрагентів продукції.

При цьому, суд має виходити з того, що наявність у покупця належно оформлених документів, які відповідно до закону необхідні для віднесення певних сум до податкового кредиту або формування валових витрат, зокрема, виданих продавцями податкових накладних, не є безумовною підставою для відшкодування податку на додану вартість в подальшому, якщо податковий орган доведе, що відомості в таких документах не відповідають дійсності, наприклад, у випадку, коли не проводилися самі операції.

Надаючи правову оцінку господарським операціям між СТОВ "Україна" та ПП "Дім Приват Агро" при укладанні та виконанні договору поставки, які на переконання відповідача вчинені без мети настання реальних наслідків, суд зазначає наступне.

Як вбачається із Виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та встановлено актом перевірки, основними видами економічної діяльності СТОВ "Україна" є вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур, розведення великої рогатої худоби, розведення інших тварин. З метою забезпечення статутних видів діяльності, позивачем з ПП "Приват Агро" у перевіряємому періоді були налагоджені поставки макухи соняшникової.

11 січня 2011 року СТОВ «Україна» (покупець) уклало з ПП «Приват Агро» (постачальник) договір поставки, у силу якого, постачальник зобов'язується систематично поставляти Покупцю визначений цим Договором товар, а покупець зобов'язується приймати замовлений товар та оплачувати його (т.1, а.с. 89-90).

Судом встановлено, що на виконання умов договору поставки від 11 січня 2011 року №11/011 у лютому-жовтні 2012 року поставило та передало у власність СТОВ «Україна» макуху соняшникову, що підтверджується:

-видатковими накладними від 13 січня 2012 року №РН-0000016, від 16 лютого 2012 року №ПА-0000103, від 14 березня 2012 року №ПА-0000240, від 13 квітня 2012 року №ПА-0000389, від 18 травня 2012 року №ПА-0000522, від 25 червня 2012 року №ПА-0000679, від 1 серпня 2012 року №ПА-0000835, від 7 вересня 2012 року №ПА-0001053, від 6 жовтня 2012 року №37, від 30 жовтня 2012 року №167 (т.1, а.с. 101-110 )

Перевезення придбаного товару здійснювалось транспортними засобами ПП "Приват Агро", про що свідчать товарно-транспортні накладні (т.1, а.с. 91-100).

В оплату за поставлений товар, позивач, відповідно до платіжних доручень (т.4, а.с. 220-233) перерахував на користь ПП "Приват Агро" кошти на загальну суму 532095,05 грн., що підтверджено банківськими виписками.

Суму податку на додану вартість у розмірі 106419.00 грн., сплачену згідно до видаткових накладних, позивач включив до складу податкового кредиту за відповідні періоди.

Як вбачається із наданих до суду товарно-транспортних накладних, придбаний товар поставлено до с. Семенівка, Обухівський район, Київська область. З пояснень представника судом встановлено, що товариство має декілька об'єктів у Київській області, де здійснюється господарська діяльність СТОВ «Україна». За вказаною адресою знаходиться цілісний майновий комплекс, що, у тому числі, має у своєму складі приміщення, придатні для зберігання придбаного товару і орендується позивачем на підставі договору (т.4, а.с. 179-189).

З приводу одержання оприбуткування та подальшого використання поставлених ТМЦ, представник позивача зазначив, що товар відповідно до договорів приймався за кількістю за результатами зважувань, дані яких заносились до журналу вагаря із зазначенням дати, ваги, номеру транспортного засобу та постачальника (т.1, а.с. 111-120).

Позивач також зазначив, що з огляду на систематичний характер поставок, сторонами сторонами узгоджено, що товар буде отримуватись матеріально-відповідальними особами СТОВ «Україна», шляхом проставляння відповідних відбитків штампу та печатки на товарно-транспортних накладних.

Так суд зазначає, що даний спосіб поставки товару узгоджується із положеннями частини 3 пункту 13 Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей та не потребує видачі довіреностей за кожним фактом поставки.

Досліджений у судовому засіданні штатний розпис СТОВ «Україна (т.4, а.с. ) та додатки до договору оренди підтверджують наявність у позивача відповідного персоналу та адміністративно-господарських засобів для приймання, розвантаження та зберігання придбаного товару.

Зважений та прийнятий за видатковими і товарно-транспортними накладними товар переміщувався на склади СТОВ «України» з одночасним оприбуткуванням і обліком у Книгах складського обліку матеріалів та рахунках 2081, 2082 (271, 277) (т.4, а.с. 190-204).

Щодо господарської мети здійснених операцій з поставки макухи соняшникової, представник позивача пояснив, що придбаний товар використовувався у виробництві кормів для великої рогатої худоби згідно затвердженої рецептури та раціону (т.4, а.с. 171-178). Дані про кількість та склад худоби відображено у звіті про стан тваринництва за 2012 рік (т.4, а.с. 216-219).

Крім того, підприємство веде облік фактично використаної продукції, про що свідчать звіти матеріальних цінностей по рахунками 2081, 2082, що містять відомості про кількість товару, що надійшов від ПП «Приват Агро» у перевіряємому періоді та рух товару на підприємстві на конкретні потреби виробництва, у тому числі на виготовлення кормів (т.2, а.с. 210-235).

Дані про кількість виготовленого та витраченого у 2012 році корму, для виробництва якого використовувалась макуха соняшникова, придбана у ПП «Приват Агро» підтверджується наявними у матеріалах справи Відомостями витрат кормів з січня по грудень 2012 року (т. 3, а.с. 12-240, т.4, а.с .1-155).

Наданими суду первинними документами позивача та його контрагента підтверджується, що господарські операції, спрямовані на виконання договору поставки дійсно відбулися, спричинили реальні зміни у майновому стані сторін, є економічно виправданими та відповідають основним видам господарської діяльності СТОВ "Україна". Первинні документи бухгалтерського обліку та податкової звітності, якими сторони супроводжували господарські операції не суперечать вимогам чинного законодавства, містять вичерпні дані щодо переліку придбаного і поставленого товару, у повній мірі розкривають зміст та обсяг господарських операцій, рух товару від контрагента до позивача і безпосередньо у виробництво.

Крім того, суд виходить із презумпції сумлінності платників податків та інших учасників правовідносин в економічній сфері, відповідно до змісту якої презумується, що дії платника податків, які мають своїм результатом одержання певної податкової вигоди економічно виправдані, а відомості, що містяться в його первинних бухгалтерських документах та податковій звітності є достовірними, якщо інше не доказано у встановленому законодавством порядку належними та допустимими доказами.

Натомість, відповідач, який стверджує про безтоварність господарських операцій позивача, належних і допустимих доказів, які б об'єктивно ставили під сумнів фактичне здійснення цих операцій не надав. Також, відповідачем не наведено обставин та доказів, які б свідчили про невідповідність господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності позивача, збитковості здійснених операцій або інших обставин, які б окремо або в сукупності могли свідчити про їх фіктивність чи про те, що дії позивача і його контрагента були спрямовані на отримання незаконної податкової вигоди.

Сам акт перевірки не містить жодного документального підтвердження стосовно наведених порушень податкового законодавства, а викладені у ньому висновки щодо безтоварності операцій суперечать первинним бухгалтерським документам підприємця та під час розгляду справи не підтвердилися.

У такому випадку, лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними постачальниками з метою незаконного отримання податкових вигод, або його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками робіт від виконання податкових зобов'язань може слугувати підставою для відмови у праві на податковий кредит та невизнання понесених витрат. При цьому такі висновки не можуть ґрунтуватися на припущеннях, та повинні бути підтвердженими належними і достатніми доказами.

Обґрунтовуючи законність донарахування сум податку на додану вартість, відповідач виходив з того, що ПП "Приват Агро" не виконувало своїх обов'язків з поставки та передачі у власність товару, оскільки підприємство відсутнє за місцем реєстрації, не має достатніх адміністративно-господарських засобів для здійснення поставок, та зустрічною звіркою не встановлено факту руху товарів і послуг від ПП "Приват Агро" до контрагентів, зокрема, у зв'язку із відсутністю контрагентів за місцезнаходженням.

Такі доводи відповідача не були доведені належними доказами, адже відповідно до частини 4 статті 70 Кодексу адміністративного судочинства, обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Відповідно до частини 5 статті 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців", відомості про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням повинні міститися в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

Положенням частини першої статті 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" передбачено, що якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Отже, належними та допустимими доказами при встановленні факту відсутності керівних органів - юридичної особи за її місцезнаходженням є саме відомості, які містяться в Єдиному державному реєстрі.

Згідно Витягу Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб-підприємців, ПП «Приват Агро» 17 червня 2013 року ліквідоване за рішенням суду. Таким чином, станом на момент виїзду посадових осіб податкового органу для проведення зустрічної звірки, підприємство із обєктивних причин не знаходилось за адресою, що міститься у інформаційних базах податкового органу.

Таким чином, неможливість провести зустрічну звірку ПП «Приват Агро» не має безпосереднього впливу на товарність угод з СТОВ «Україна». Суд зауважує, що оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції, у першу чергу, повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовано дані податкового обліку.

За таких обставин суд ставить під сумнів висновки наведені в акті про неможливість проведення зустрічної звірки щодо відсутності у ПП «Приват Агро» об'єктів оподаткування та достатніх адміністративно-господарських засобів на момент здійснення спірних операцій.

Разом з тим, суд вкотре звертає увагу, що будь-яка неправомірна діяльність контрагентів при укладанні і виконанні господарських договорів, що прямо не пов'язані із досліджуваними господарськими операціями, не може бути єдиною підставою для притягнення до відповідальності платника податку, оскільки згідно статті 61 Конституції України, юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Такі висновки суду відповідають рішенню Європейського суду з прав людини від 09.01.2007 року у справі "Інтерсплав проти України", з якого випливає, що якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкта, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку. Європейський суд та національне законодавство чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагентом.

Акт перевірки також містить висновки про не підтвердженість факту поставки товару, у зв'язку із тим, що дані регістрів бухгалтерського та податкового обліку не містять витрат на транспортування товару від ПП «Приват Агро» та відсутні товарно-транспортні накладні.

Однак такі твердження відповідача спростовуються матеріалами справи, що містять відповідні товарно-транспортні накладні, що підтверджують поставку товару. Щодо відсутності у даних бухгалтерського обліку витрат на транспортування, то суд зазначає, що згідно договору, постачання товару здійснювалось ПП «Приват Агро», таким чином, вартість перевезення включено у ціну договору.

У ході розгляду справи представник відповідача також наголошував на недоліках у товарно-транспортних, зокрема, на неможливість встановити осіб, які одержували та відправляли товар у зв'язку з відсутністю ініціалів цих осіб.

Щодо таких тверджень суд зазначає, що наявність помилки в оформленні певних документів сама собою не може бути підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших документів вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків в зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Крім того, відсутність у накладних ініціалів особи яка одержала вантаж пояснюється обумовленим сторонам способом прийняття, поставленого товару, що відбувалось проставлянням штампу і вчинення підпису відповідальної особи. Відповідачем пояснень і доказів з даних обставин під час перевірки до уваги взято не було.

Отже, доказів на підтвердження того, що позивач, як платник податку, діяв без належної обачності й обережності і йому було відомо про порушення ПП «Приват Агро» вимог податкового законодавства, як і доказів, що такі порушення мали місце, або що самостійною діловою метою здійснення господарських операцій з даним підприємством було одержання позивачем податкової вигоди, відповідач суду не надав.

За таких обставин, висновок відповідача про порушення СТОВ "Україна" вимог Податкового кодексу України, у результаті чого позивачем занижено податок на прибуток підприємства на загальну суму 1022923,00 грн., та податок на додану вартість у розмірі 118781,00 грн. є необґрунтованим.

Недостатність доказів і недоведеність відповідачем, на якого Кодекс адміністративного судочинства України покладає тягар доказування правомірності прийнятого рішення, тих обставин, які стали підставою для його прийняття, та невірне застосування відповідачем норм податкового, господарського і цивільного законодавства, вказують на неправомірність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Тому, прийняті відповідачем податкові повідомлення-рішення є протиправними і підлягають скасуванню.

Частиною 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України зазначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, коли судом здійснюється розгляд справ про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, у яких обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На виконання цих вимог відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не надано суду достатніх належних і доказів, які б спростовували б твердження позивача, в частині сум оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, виходячи з меж позовних вимог, адміністративний позов підлягає задоволенню.

Відповідно до частини 1 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Керуючись статтями 9, 14, 70, 71, 86, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов задовольнити.

Скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в Обухівському районі Головного управління Міндоходів у Київській області від 21 травня 2014 року №000432201/1269 повністю.

Скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в Обухівському районі Головного управління Міндоходів у Київській області від 21 травня 2014 року №000432201/1270 у сумі основного платежу 88683 (вісімдесят вісім тисяч шістсот вісімдесят три) гривні 00 копійок та 22170 (двадцять дві тисячі сто сімдесят) гривень 75 копійок за штрафними (фінансовими) санкціями.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Україна» судовий збір у розмірі 708 (сімсот вісім) гривень 91 копійку

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішення за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі проголошення лише вступної та резолютивної частини постанови або прийняття постанови у письмовому провадженні - протягом десяти днів з дня отримання її копії.

Суддя Леонтович А.М.

Повний текст постанови виготовлено 16 липня 2014 року.