Постанова № 39821757, 10.07.2014, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" липня 2014 р. Справа№ 910/19383/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Андрієнка В.В.

суддів: Буравльова С.І.

Шапрана В.В.

за участю представників cторін:

Національного банку України: не з'явився,

ПАТ "Дельта Банк": Сподін В.С., довіреність б/н від 15.07.2013 року,

ТОВ "Лоджистік Сервіс": Булій Т.В., довіреність №049 від 16.10.2013 року,

ТОВ "Торговий дім "Альтаір": не з'явився,

ПАТ "Банк Столиця": не з'явився.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Лоджистік Сервіс" та Національного банку України в особі Головного управління Національного банку України по м. Києву і Київській області

на рішення господарського суду м. Києва

від 25.03.2014 року

у справі №910/19383/13 (суддя - Стасюк С.В.)

за позовом Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Лоджистік Сервіс"

третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Альтаір"

про звернення стягнення на заставлене майно, ціна позову 36 330 419,20 грн.

за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Лоджистік Сервіс"

до 1. Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк"

2. Публічного акціонерного товариства "Банк Столиця"

про визнання договору застави майнових прав №09/09/ЗМП-1 від 10.02.2009 року частково недійсним

ВСТАНОВИВ:

Національний банк України в особі Головного управління Національного банку України по м. Києву і Київській області (надалі по тексту - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Лоджистік Сервіс" (надалі по тексту - відповідач) про звернення стягнення на заставлене майно, ціна позову 36 330 419,20 грн.

Від ТОВ "Лоджистік Сервіс" надійшла зустрічна позовна заява про визнання договору застави майнових прав № 09/09/ЗМП-1 від 10.02.2009 року частково недійсним.

Рішенням господарського суду м. Києва від 25.03.2014 року у справі №910/19383/13 позов Національного банку України задоволено частково, в рахунок погашення заборгованості Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Альтаір" за Договором № 31/05-К від 23 вересня 2005 року на кредиту лінію (відновлювальну) в загальній сумі 35 797 007 (тридцять п'ять мільйонів сімсот дев'яносто сім тисяч сім) грн. 33 коп., яка складається з 28 191 680 (двадцять вісім мільйонів сто дев'яносто одна тисяча шістсот вісімдесят) грн. 00 коп. заборгованості за кредитом та 7 605 327 (сім мільйонів шістсот п'ять тисяч триста двадцять сім) грн. 33 коп. заборгованості за нарахованими процентами:

- звернути стягнення на предмет іпотеки за Договором іпотеки № 31/05-К-1Z від 23 вересня 2005 року, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_5 за реєстровим № 2915, а саме: майновий комплекс, загальною площею 703,00 м2, у будинку № 99, розташованому по вулиці Володимирська в м. Києві, який складається з наступних будівель та споруд: Літера А - нежилий будинок - загальною площею 446,70 м2; Літера А' - нежилий будинок - загальною площею 167,00 м2; Літера Б - нежилий будинок - загальною площею 89,30 кв. м., шляхом проведення прилюдних торгів у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України "Про виконавче провадження" та з дотриманням вимог Закону України "Про іпотеку", з початковою ціною реалізації, визначеної суб'єктом оціночної діяльності відповідно до законодавства України, але не нижче 90 відсотків його вартості, визначеної шляхом його оцінки;

- звернути стягнення на предмет застави за Договором застави основних засобів № 31/05-К-2Z від 26 березня 2008 року, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_5 за реєстровим № 1659, а саме:

- пневмомеханічна прядильна машина Аutocoro 360, фірм Schlafhorst Zweigniederlassung der Saurer GmbH & Co.KG (Німеччина, Мьонхенгладбах), інвентарний номер 945, серійний номер 30002479, модельний номер 13903054900;

- пневмомеханічна прядильна машина Аutocoro 360, фірм Schlafhorst Zweigniederlassung der Saurer GmbH & Co.KG (Німеччина, Мьонхенгладбах), інвентарний номер 944, серійний номер 30002478, модельний номер 13903054899;

- стрічкова машина ТD 03, фірми Trutzschler GmbH & Co.KG (Німеччина, Мьонхенгладбах), інвентарний номер 962, серійний номер 8550004, модельний номер 103509В;

- стрічкова машина ТD 03, фірми Trutzschler GmbH & Co.KG (Німеччина, Мьонхенгладбах), інвентарний номер 963, серійний номер 8550003, модельний номер 104264А;

- стрічкова машина ТD 03, фірми Trutzschler GmbH & Co.KG (Німеччина, Мьонхенгладбах), інвентарний номер 964, серійний номер 8550004, модельний номер 103509А;

- стрічкова машина ТD 03, фірми Trutzschler GmbH & Co.KG (Німеччина, Мьонхенгладбах), інвентарний номер 965, серійний номер 8550003, модельний номер 103512;

- стрічкова машина ТD 03, фірми Trutzschler GmbH & Co.KG (Німеччина, Мьонхенгладбах), інвентарний номер 966, серійний номер 8550004, модельний номер 103509С;

- стрічкова машина ТD 03, фірми Trutzschler GmbH & Co.KG (Німеччина, Мьонхенгладбах), інвентарний номер 967, серійний номер 8550003, модельний номер 104264В;

- стрічкова машина ТD 03, фірми Trutzschler GmbH & Co.KG (Німеччина, Мьонхенгладбах), інвентарний номер 968, серійний номер 8550004, модельний номер 104273;

- стрічкова машина ТD 03, фірми Trutzschler GmbH & Co.KG (Німеччина, Мьонхенгладбах), інвентарний номер 969, серійний номер 855003, модельний номер 104271 А,

шляхом реалізації в межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України "Про виконавче провадження".

В іншій частині позову відмовлено. В задоволенні зустрічного позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Лоджистік Сервіс" відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, ТОВ "Лоджистік Сервіс" та НБУ в особі Головного управління Національного банку України по м. Києву і Київській області звернулись до Київського апеляційного господарського суду з апеляційними скаргами.

ТОВ "Лоджистік Сервіс" просило суд скасувати рішення господарського суду міста Києва та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні первісного позову та задовольнити зустрічний позов.

НБУ в особі Головного управління Національного банку України по м. Києву і Київській області в своїй апеляційній скарзі просило суд скасувати рішення в частині відмови у первісному позові та прийняти в цій частині рішення про задоволення первісного позову у повному обсязі.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 20.05.2014 р. залучено до участі у справі №910/19383/13 в якості позивача за первісним позовом Публічне акціонерне товариство "Дельта Банк" як правонаступника Національного банку України в особі Головного управління Національного банку України по м. Києву і Київській області.

Апеляційний господарський суд, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційних скарг, встановив наступне.

23 вересня 2005 року між Товариством з обмеженою відповідальністю комерційним банком "Столиця" (банк), правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "Банк Столиця", та Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Альтаір" (позичальник) укладено Договір № 31/05-К на кредитну лінію (відновлювальну), зі змінами згідно з додатковими угодами до нього(надалі по тексту - договір № 31/05-К), відповідно до умов якого банк надає у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання, грошові кошти у рамках відновлювальної кредитної лінії з максимальною сумою заборгованості в гривні - 14 124 000,00 грн., в доларах США - 1 760 000,00 дол. США, а позичальник зобов'язується на умовах, передбачених Договором кредиту, повернути кредит у строк до 01 червня 2011 року, та сплачувати проценти за користування ним за ставкою в гривні - 20 % річних та в доларах США - 12,5 % річних.

На виконання умов Договору № 31/05-К Товариством з обмеженою відповідальністю комерційним банком "Столиця" перераховано Товариству з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Альтаір" грошові кошти в межах максимального ліміту заборгованості, що підтверджується виписками з банківського рахунку, які містяться в матеріалах справи.

В забезпечення виконання позичальником умов Договору № 31/05-К між банком (іпотекодержатель) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Лоджистік Сервіс" (майновий поручитель, іпотекодавець) укладено Договір іпотеки № 31/05-К-1Z від 23.09.2005 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_5 21 лютого 2007 року та зареєстрований в реєстрі за № 444 (надалі по тексту - Договір іпотеки), відповідно до умов якого іпотекодавець передав в заставу іпотекодержателю майновий комплекс, загальною площею 703,00 м2, у будинку № 99, розташованому по вул. Володимирська в м. Києві, який складається з наступних будівель та споруд: нежилий будинок Літера А загальною площею 446,70 м2; нежилий будинок Літера А' загальною площею 167,00 м2; нежилий будинок Літера Б загальною площею 89,30 м2. За домовленістю сторін вартість предмета іпотеки станом на 24.01.2010 року складає 34 574 243,00 грн.

Пунктом 1.4. Договору іпотеки встановлено, що суть та розмір забезпечених іпотекою зобов'язань включає в себе: повернення кредиту в розмірі 14 124 000,00 грн. та 1 760 000,00 дол. США не пізніше 01 червня 2011 року; сплату процентів за Договором кредиту в розмірі: в гривні - 20 % річних, в доларах - 12,5 % річних; сплата можливих штрафних санкцій, визначених Договором кредиту; інші витрати на здійснення забезпеченою іпотекою вимоги.

В якості забезпечення зобов'язань за кредитним договором №31/05-К між Публічним акціонерним товариством "Банк Столиця" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Лоджистік Сервіс" укладено договір застави основних засобів №31/05-К-22 від 26.03.2008 року.

Внаслідок невиконання позичальником умов Договору № 31/05-К, банком на адресу третьої особи та відповідача неодноразово було направлено вимоги (№ 13/1543 від 08.10.2010 року, № 21/1380 від 01.07.1380, № 21/1379 від 01.07.2011 року) про усунення порушення умов Договору № 31/05-К та сплату заборгованості за кредитом і за процентами за користування кредитними коштами.

Проте, Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Альтаір" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Лоджистік Сервіс" відповіді на вимогу не надали, Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Альтаір" заборгованість за кредитом та за процентами за користування кредитом не сплатило.

10.02.2009 року між Національним банком України (кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю комерційним банком "Столиця" (позичальник) було укладено кредитний договір № 09/09, з наступним змінами та доповненнями (надалі по тексту - Кредитний договір 09/09), за умовами якого кредитор надає позичальнику кредит на суму 30 000 000,00 грн. на строк з 10 лютого 2009 року по 04.05.2011 року.

На виконання умов Кредитного договору 09/09 кредитор надав позичальнику кредитні кошти, що підтверджується виписками з банківського рахунку, які містяться в матеріалах справи.

10.02.2009 року між Національним банком України - (заставодержатель), Публічним акціонерним товариством "Банк Столиця" (заставодавець), Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Альтаір" (боржник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Лоджистік Сервіс" (майновий поручитель) укладено договір застави майнових прав № 09/09/ЗМП-1 (надалі по тексту - Договір застави № 09/09/ЗМП-1), відповідно до умов якого, предметом застави є майнові права за договором №31/05-К про надання кредиту від 23.09.2005 року, укладеним між Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Альтаір" та Публічним акціонерним товариством "Банк Столиця".

Відповідно до положень пункту 4.1 Договору застави № 09/09/ЗМП-1 Публічне акціонерне товариство "Банк Столиця" уступило Національному банку України право вимоги до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Альтаір", майновим поручителем якого є Товариство з обмеженою відповідальністю "Лоджистік сервіс", що випливає з договору №31/05-К про надання кредиту від 23.05.2009 року на загальну суму 27 676 000,00 грн.

Відповідно до пункту 4.2. Договору № 09/09/ЗМП-1 право вимоги переходить до заставодержателя наступного дня після настання строку виконання зобов'язань за Кредитним договором, кінцевим терміном якого є 04.05.2011 року.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначив про неналежне виконання Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Альтаір" своїх зобов'язань за Договором №31/05-К в частині повернення наданих банком кредитних коштів.

Приймаючи до уваги положення Договору № 09/09/ЗМП-1, позивач звернувся до суду з даним позовом, в якому просить суд звернути стягнення на предмет Договору іпотеки № 31/05-К-1Z від 23.09.2005 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_5 21 лютого 2007 року та зареєстрований в реєстрі за № 444 та на предмет договору застави основних засобів №31/05-К-2Z від 26.03.2008 року в рахунок погашення заборгованості Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Альтаір" на загальну суму 36 330 419,20 грн., з яких, 28 191 680,00 грн. заборгованості за кредитом, 7 605 327,33 грн. заборгованість за процентами, 533 411,87 грн. пені за процентами, нарахованої за період з 21.03.2013 року по 16.09.2013 року.

Відповідно до статті 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Матеріалами справи підтверджується заборгованість Публічного акціонерного товариства "Банк Столиця" перед Національним банком України за кредитний договір № 09/09 від 10.02.2009 року на загальну суму 33 673208,81 грн., з яких 28 930 900,00 грн. заборгованість за тілом кредиту, 4 730 054,85 грн. заборгованість за прострочення оплати відсотків, 12 253,96 грн. пеня за прострочення оплати відсотків.

Рішенням господарського суду м. Києва від 11.11.2011 року у справі № 54/316 задоволено позов Публічного акціонерного товариства "Банк Столиця" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Лоджистік Сервіс", третя особа товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Альтаір" про звернення стягнення на предмет іпотеки за Договором іпотеки № 31/05-К-12 від 23 вересня 2005 року, а саме майновий комплекс, загальною площею 703,00 м2, у будинку № 99, розташованому по вулиці Володимирська в м. Києві, який складається з наступних будівель та споруд: Літера А нежилий будинок загальною площею 446,70 м2; Літера А' нежилий будинок загальною площею 167,00 м2; Літера Б нежилий будинок загальною площею 89,30 м2, та на предмет застави за Договором застави основних засобів № 31/05-К-22 від 26 березня 2008 року, а саме технологічне обладнання, яке знаходиться за адресою: м. Тернопіль, вул. Текстильна, буд. 18, на суму 35 610 561,84 грн., з яких 28 153 312,00 грн. заборгованості за кредитом, 7 172 009,15 грн. заборгованості за процентами та 285 240,69 грн. пені.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 12.01.2012 року у справі №54/316, яка залишена без змін постановою Вищого господарського суду України від 08.10.2012 року, рішення господарського суду м. Києва від 11.11.2011 року скасовано та прийнято нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Апеляційним господарським судом було встановлено, що умовами договору застави майнових прав №09/09/ЗМП-1 від 10.02.2009 року визначено, що Публічне акціонерне товариство "Банк Столиця" уступає Національному Банку України право вимоги до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Альтаір", що випливає з договору №31/05-К про надання кредиту від 23.09.2005 року; що право вимоги переходить до Національного Банку України з наступного дня після настання строку 04.05.2011 року; що всі майнові права кредитора, в тому числі і право вимоги за договором №31/05-К від 23.09.2005 року перейшли до Національного Банку України.

Таким чином, Київським апеляційним господарським судом встановлено, що у зобов'язанні, що витікає з договору № 31/05-К про надання кредиту від 23.09.2005 року, договору іпотеки №31/05-К-1Z від 23.09.2005 року та договору застави основних засобів №31/05-К-2Z від 26.03.2008 року з 04.05.2011 року відбулася заміна кредитора у зобов'язанні і разом з цим новому кредитору були передані всі права, що витікають с кредитного договору, зокрема право на звернення стягнення на заставлене майно.

Відповідно до частини 2 статті 35 Господарського процесуального кодексу України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Згідно з пунктом 2.6. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" від 26.12.2011 року № 18 не потребують доказування преюдиціальні факти, тобто встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) у процесі розгляду іншої справи, в якій беруть участь ті самі сторони, в тому числі і в тих випадках, коли в іншому спорі сторони мали інший процесуальний статус (наприклад, позивач у даній справі був відповідачем в іншій, а відповідач у даній справі - позивачем в іншій).

Зважаючи на вищенаведене, факти встановлені постановою Київського апеляційного господарського суду від 12.01.2012 року у справі №54/316, в силу вимог частини 2 статті 35 Господарського процесуального кодексу України мають преюдиційне значення для даної справи та не підлягають доведенню.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується зі статтями 525, 526 Цивільного кодексу України, відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до статті 1048 Цивільного кодексу України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Альтаір" в порушення умов Договору № 31/05-К про надання кредиту від 23.09.2005 року та вимог чинного законодавства України, у строк до 01.06.2011 року кредитні кошти у розмірі 28 191 680,00 грн. не повернуло, проценти за користування кредитними коштами у розмірі 7 605 327,33 грн. не сплатило.

Щодо позовних вимог в частині нарахування пені за процентами, нарахованої за період з 21.03.2013 року по 16.09.2013 року на загальну суму 533 411,87 грн., з яких 329 698,52 грн. та 25 486,47 доларів США, що за курсом НБУ станом на момент подання позову еквівалентно 203 713,35 грн., суд зазначає наступне.

Згідно частини 1, 2 статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарського кодексу України).

Пунктом 1 статті 216 Господарського кодексу України встановлено що, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно з пунктом 1 статті 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Частина 6 статті 232 Господарського кодексу України передбачає, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

У відповідності до пункту 6.1.1. Договору №31/05-К у випадку порушення строків сплати процентів позичальник сплачує кредитодавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми простроченої заборгованості за кожний день прострочки.

Згідно зі статтею 260 Цивільного кодексу України позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253 - 255 цього Кодексу. Порядок обчислення позовної давності не може бути змінений за домовленістю сторін.

Зі змісту зазначеної норми слідує, що сторонам за договором надається право змінити лише строк, протягом якого управнена сторона може нараховувати штрафні санкції, тоді як момент виникнення права на нарахування відповідних штрафних санкцій є незмінним та пов'язується законом з днем, коли зобов'язання мало бути виконане, що, відповідно, кореспондується з положеннями ст.ст. 260, 261 Цивільного кодексу України, щодо початку перебігу позовної давності за вказаними вимогами з урахуванням імперативу, встановленого частиною 2 статті 260 Цивільного кодексу України щодо заборони зміни порядку обчислення позовної давності.

Таким чином, зважаючи, на те, що сторонами при укладенні Договору №31/05-К не встановлено інший порядок нарахування штрафних санкції, ніж визначений частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України, а позивачем нараховано пеню за процентами, за період з 21.03.2013 року по 16.09.2013 року на загальну суму 533 411,87 грн. тобто, за шість місяців, що передують зверненню із даним позовом, то в цій частині слід відмовити, оскільки, частиною 2 статті 260 Цивільного кодексу України закріплено імперативну норму, відповідно до якої порядок обчислення позовної давності не може бути змінений за домовленістю сторін.

За таких обставин, суд також відхиляє заяву відповідача про застосування строків позовної давності до вимог про стягнення пені, оскільки, пеня поза межами строку позовної давності позивачем не нарахована.

Як вже було зазначено судом, в забезпечення позичальником умов Договору № 31/05-К між кредитодавцем (іпотекодержатель) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Лоджистік Сервіс" (майновий поручитель, іпотекодавець) укладено Договір іпотеки № 31/05-К-1Z від 23 вересня 2005 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_5 21 лютого 2007 року та зареєстрований в реєстрі за № 444, відповідно до умов якого Іпотекодавець передав в заставу Іпотекодержателю майновий комплекс, загальною площею 703,00 м2, у будинку № 99, розташованому по вул. Володимирська в м. Києві, який складається з наступних будівель та споруд: нежилий будинок Літера А загальною площею 446,70 м2; нежилий будинок Літера А' загальною площею 167,00 м2; нежилий будинок Літера Б загальною площею 89,30 м2.

Згідно з пунктом 2.4.1. Договору іпотеки у разі невиконання або порушення виконання Іпотекодавцем (позичальником) забезпеченого іпотекою зобов'язання Іпотекодержатель має право одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно не зареєстровані у встановленому законом порядку або зареєстровані після державної реєстрації іпотеки, в повному обсязі вимог, включаючи основну суму боргу, проценти за користування кредитом, відшкодування збитків, завданих прострочкою виконання, включаючи пеню та інші штрафні санкції, а також видатки, по зверненню стягнення на Предмет іпотеки та його реалізацію. Пунктом 2.4.5. Договору іпотеки передбачено право Кредитодавця звернути стягнення на предмет Іпотеки, коли на момент настання терміну виконання Іпотекодавцями зобов'язань, забезпечених іпотекою за цим Договором, вони не будуть виконані.

Відповідно до пункту 4.1. Договору іпотеки право звернення стягнення на предмет іпотеки для задоволення своїх вимог відповідно до Договору кредиту, виникає у Іпотекодержателя у випадках, обумовлених положенням Договору кредиту, Договору іпотеки та у відповідності до норм чинного законодавства України. Звернення стягнення на Предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або на інших підставах, передбачених Договором іпотеки (пункт 4.2.).

Крім того, в якості забезпечення виконання позичальником умов Договору кредиту 26 березня 2008 року між кредитодавцем (заставодержатель) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Лоджистік Сервіс" (заставодавець) укладено Договір застави основних засобів № 31/05-К-22, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_5 26 березня 2008 року та зареєстрований в реєстрі за № 1659. Вартість предмету застави - технологічного обладнання, станом на 25.01.2010 року становить 1892846,00 грн. Предмет застави знаходиться за адресою: м. Тернопіль, вул. Текстильна, б. 18.

Згідно з пунктом 1.3. Договору застави (з урахуванням змін та доповнень) суть та розмір забезпечених заставою зобов'язань включає в себе: повернення кредиту в розмірі 14 124 000,00 грн. та 1 760 000,00 дол. США не пізніше 01 червня 2011 року; сплату процентів за Договором кредиту в розмірі: в гривні - 20 % річних, в доларах - 12,5 % річних; сплата можливих штрафних санкцій, визначених Договором кредиту; інші витрати на здійснення забезпеченою заставою вимоги.

Відповідно до п. 2.1.2. Договору застави Заставодержатель має право звернути стягнення на предмет застави відповідно до чинного законодавства України у разі, коли в момент настання терміну виконання Позичальником зобов'язань, забезпечених заставою за цим Договором, вони не будуть виконані.

Пунктом 3.4. Договору застави, передбачено, що право звернення на Предмет застави для задоволення своїх вимог, відповідно до Договору кредиту виникає у Заставодержателя у випадках, обумовленим положенням Договору кредиту, цього Договору та приписів норм чинного законодавства України.

Згідно з пунктом 3.5. Договору застави, звернення стягнення на предмет застави здійснюється відповідно до приписів чинного законодавства України будь - якими засобами.

Відповідно до статті 572 Цивільного кодексу України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання (заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом.

Частиною 1 статті 575 Цивільного кодексу України встановлено, що іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

Згідно зі статтею 589 Цивільного кодексу України у разі невиконання зобов`язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави; за рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов`язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв`язку із пред'явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором.

Оскільки станом на час прийняття рішення строк виконання зобов'язання за Договором № 31/05-К настав, проте зобов'язання за Договором № 31/05-К третьою особою не виконано, розмір невиконаного зобов'язання за Договором № 31/05-К відповідає фактичним матеріалам справи та становить 35 797 007,33 грн., позивач, приймаючи до уваги положення договору застави майнових прав №09/09/ЗМП-1 від 10.02.2009 року набув право стягнення з відповідача заборгованості за рахунок предмета іпотеки та застави.

Частиною 1 статті 20 Закону України "Про заставу" встановлено, що заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано, якщо інше не передбачено законом або договором.

Відповідно до частини 1 статті 7 Закону України "Про іпотеку" за рахунок предмета іпотеки Іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання.

Оскільки заборгованість Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Альтаір" за Договором № 31/05-К від 23 вересня 2005 року на кредиту лінію (відновлювальну) у сумі 28 191 680,00 грн. кредиту та 7 605 327,33 грн. процентів за користування кредитними коштами не сплачено, розмір та наявність заборгованості третьою особою не спростовано, то вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки за Договором іпотеки № 31/05-К-1Z від 23 вересня 2005 року, а саме майновий комплекс, загальною площею 703,00 м2, у будинку № 99, розташованому по вулиці Володимирська в м. Києві, який складається з наступних будівель та споруд: Літера А нежилий будинок загальною площею 446,70 м2; Літера А' нежилий будинок загальною площею 167,00 м2; Літера Б нежилий будинок загальною площею 89,30 м2, та на предмет застави за Договором застави основних засобів № 31/05-К-2Z від 26 березня 2008 року, а саме технологічне обладнання, яке знаходиться за адресою: м. Тернопіль, вул. Текстильна, буд. 18, є обґрунтованими, та такими, що підлягають задоволенню.

Пунктом 2.1.5 Договору застави основних засобів № 31/05-К-2Z встановлено, що у разі виникнення права звернення стягнення на предмет застави заставодержатель має право реалізувати його відповідно до приписів чинного законодавства.

Відповідно до частин 6, 7 Закону України "Про заставу" звернення стягнення на заставлене майно здійснюється за рішенням суду або третейського суду, на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо інше не передбачене законом або договором застави. Звернення стягнення на заставлене майно державного підприємства (підприємства, не менше п'ятдесяти відсотків акцій (часток, паїв) якого є у державній власності) здійснюється за рішенням суду. Реалізація заставленого майна, на яке звернено стягнення, провадиться державним виконавцем на підставі виконавчого листа, суду або наказу господарського суду, або виконавчого напису нотаріусів у встановленому порядку, якщо інше не передбачено цим Законом чи договором.

Позивач просить суд визначити спосіб реалізації предмета застави за Договором застави основних засобів № 31/05-К-2Z відповідно до Закону України "Про виконавче провадження".

Процедура реалізації майна, на яке звернено стягнення, визначена Законом України "Про виконавче провадження".

Реалізація майна, що є предметом Договору застави основних засобів № 31/05-К-2Z від 26 березня 2008 року має відбуватися в процедурі виконавчого провадження в порядку, визначеному Законом України "Про виконавче провадження".

Законом України "Про іпотеку" встановлені два способи реалізації предмета іпотеки: шляхом проведення прилюдних торгів (в межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України "Про виконавче провадження") або застосування процедури продажу (встановлена статтею 38 Закону України "Про іпотеку").

Пунктом 4.3. Договору іпотеки сторони дійшли згоди, що реалізація предмета іпотеки, на який звертається стягнення за рішенням суду або за виконавчим написом нотаріуса, проводиться, якщо інше не передбачено рішенням суду, шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження з дотриманням вимог чинного законодавства.

Сторонами у Договорі іпотеки не визначено початкової ціни предмету іпотеки.

Позивач просить визначити спосіб реалізації майна, що є предметом іпотеки за Договором іпотеки, шляхом проведення прилюдних торгів з початковою ціною реалізації предмета іпотеки визначеною згідно з експертним висновком суб'єкту оціночної діяльності, що буде здійснений в процесі виконавчого провадження з виконання рішення господарського суду, але не нижче за 90 відсотків його вартості, визначеної шляхом його оцінки.

Відповідно до статті 41 Закону України "Про іпотеку" реалізація предмета іпотеки, на який звертається звернення стягнення за рішенням суду або за виконавчим написом нотаріуса, проводиться, якщо інше не передбачено рішенням суду, шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України "Про виконавче провадження", з дотриманням вимог цього Закону.

З огляду на наведене суд дійшов висновку, що реалізація майна, що є предметом Договору іпотеки має відбуватися шляхом продажу на прилюдних торгах в межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України "Про виконавче провадження" та з дотриманням вимог Закону України "Про іпотеку", з початковою ціною, визначеною суб'єктом оціночної діяльності відповідно до законодавства України в процедурі виконавчого провадження, але не нижче за 90 відсотків його вартості, визначеної шляхом його оцінки.

Щодо зустрічних позовних вимог про визнання частково недійсним договору застави майнових прав № 09/09/ЗМП-1 від 10.02.2009 року, укладеного між Національним банком України (заставодержатель), Публічним акціонерним товариством "Банк Столиця" (заставодавець), Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Альтаір" (боржник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Лоджистік Сервіс", то суд відмовляє в їх задоволенні, з огляду на наступне.

В обгрунтування своїх зустрічних позовних вимог Товариство з обмеженою відповідальністю "Лоджистік Сервіс" зазначає про те, що оскільки, постановою Київського апеляційного господарського суду від 12.01.2012 року у справі №54/316, яка залишена без змін постановою Вищого господарського суду України від 08.10.2012 року, встановлено, що договір застави майнових прав № 09/09/ЗМП-1 від 10.02.2009 року є підставою для заміни кредитора у зобов'язанні, то останній фактично містить умови договору про відступлення права вимоги та повинен відповідати статті 513 Цивільного кодексу України та учинятись у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредитору.

За твердженням позивача за зустрічним позовом, враховуючи, що в пункті 1.1. договору застави майнових прав №09/09/ЗМП-1. який укладено у прості письмовій формі, визначені умови щодо відступлення права вимоги за договором застави та договору іпотеки, які укладені у нотаріальній формі, сторонами порушено вимоги частини 1 статті 513 Цивільного кодексу України, що в силу положень статті 220 Цивільного кодексу має наслідком його нікчемність.

Згідно із статтями 4, 10 та 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та Цивільного кодексу України, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України).

Згідно з пунктом 2.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" № 11 від 29.05.2013 року, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Статтею 215 Цивільного кодексу України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно з пунктом 3.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" № 11 від 29.05.2013 року нотаріальне посвідчення правочинів (договорів) є обов'язковим лише у передбачених законом випадках або коли сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору (частина четверта статті 639 ЦК України). Зокрема, вимоги щодо обов'язкового нотаріального посвідчення правочину встановлено для довіреності, що видається у порядку передоручення, договору іпотеки, договору купівлі-продажу об'єкта приватизації державного майна, договору найму транспортного засобу за участю фізичної особи тощо; при цьому, однак, слід мати на увазі, що такого посвідчення не потребує договір, укладений за участю громадянина, який набув статусу суб'єкта підприємницької діяльності.

У зв'язку з недодержанням вимоги щодо нотаріального посвідчення правочинів нікчемними є лише такі правочини, які відповідно до чинного законодавства підлягають обов'язковому нотаріальному посвідченню чи такі, умовами яких передбачено обов'язкове нотаріальне посвідчення.

У вирішенні спорів, пов'язаних з визнанням правочинів, які підлягали нотаріальному посвідченню, дійсними (статті 219, 220 Цивільний кодекс України), господарські суди повинні з'ясувати: чи підлягав відповідний правочин нотаріальному посвідченню, з яких причин його не було нотаріально посвідчено та чи втрачена можливість такого посвідчення, а також чи не суперечить зміст правочину вимогам закону, оскільки в такому разі позов не може бути задоволений.

Як вбачається з аналізу пункту 1.1. договору застави майнових прав №09/09/ЗМП-1 предметом застави за цим договором є майнові права саме за договором №31/05-К про надання кредиту від 23.09.2005 року.

Пунктом 1.3. договору застави майнових прав №09/09/ЗМП-1 визначено, що боржником щодо заставодавця є Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Альтаір", позичальник за договором №31/05-К про надання кредиту від 23.09.2005 року.

Таким чином, заміна кредитора відбулась саме у зобов'язані, що випливає з договору № 31/05-К про надання кредиту від 23.09.2005 року, який укладено у простій письмовій формі.

Разом з тим, Договір іпотеки № 31/05-К-1Z від 23 вересня 2005 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_5 за реєстровим № 2915 та Договір застави основних засобів № 31/05-К-2Z від 26 березня 2008 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_5 за реєстровим № 1659, укладені в забезпечення зобов'язань, що випливають з договору № 31/05-К про надання кредиту від 23.09.2005 року.

За таких обставин, у суду відсутні підстави вважати, що сторонами при укладені оспорюваного договору застави майнових прав №09/09/ЗМП-1 було недотримано вимоги закону щодо його нотаріального посвідчення, оскільки, чинним законодавством не передбачено обов'язкове нотаріальне посвідчення договорів застави майнових прав та договорів про зміну кредитора у зобов'язанні.

Відповідачем було подано заяву про застосування строку позовної давності до вимог позивача.

У відповідності до статті 256 Цивільного кодексу України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини 1 статті 261 Цивільного кодексу України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила, зокрема, за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Згідно з частиною 3 статті 267 Цивільного кодексу України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Строк позовної давності в три роки за вимогами про визнання недійсним договір застави майнових прав №09/09/ЗМП-1 від 10.02.2009 року, сплинув 11.02.2012 року, оскільки, позивач знав і міг знати про його укладення.

Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Лоджистік Сервіс" за вих. № 001-27/11/13 від 27.11.2013 року, зареєстровано канцелярією суду за вх. № 24365 від 16.12.2013 року, тобто у термін більший за три роки.

У пункті 2.2. постанови Пленуму Вищого господарського суд України "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" від 29.05.2013 року № 10 вказано, що перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Обставини які наведені Товариством з обмеженою відповідальністю "Лоджистік Сервіс" у позовній заяві не відповідають дійсності, заявлені вимоги по суті не підлягають задоволенню, а відтак підстави для застосування позовної давності відсутні, а оскільки, права позивача не порушені, вимоги про їх захист в судовому порядку не могли бути задоволені, навіть в разі звернення позивача в межах встановленого законом строку позовної давності.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Лоджистік Сервіс" про визнання договору № 09/09/ЗМП-1 недійсним в частині забезпечення зобов'язань, що випливають з договору про надання кредиту №31/05-К від 23.09.2005 року, договору іпотеки № 31/05-К-12 від 23.09.2005 року та договору застави основних засобів №31/05-К-22 від 26.03.2008 року є необґрунтованими та такими що задоволенню не підлягають.

Беручи до уваги наведене, судова колегія вважає, що рішення господарського суду м. Києва від 25.03.2014 року у справі №910/19383/13 прийнято з повним і достовірним встановленням всіх фактичних обставин, які мають значення для вирішення даного спору, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Лоджистік Сервіс" та Національного банку України в особі Головного управління Національного банку України по м. Києву і Київській області на рішення господарського суду м. Києва задоволенню не підлягають.

Керуючись ст. ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду м. Києва від 25.03.2014 року у справі №910/19383/13 залишити без змін, а апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Лоджистік Сервіс" та Національного банку України в особі Головного управління Національного банку України по м. Києву і Київській області на рішення господарського суду м. Києва - без задоволення.

Головуючий суддя В.В. Андрієнко

Судді С.І. Буравльов

В.В. Шапран