Постанова № 39821605, 11.06.2014, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" червня 2014 р. Справа№ 910/22084/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Федорчука Р.В.

суддів: Авдеєва П.В.

Майданевича А.Г.

при секретарі судового засідання Марчуку О.Л.,

за участю представників сторін, згідно протоколу судового засідання від 11.06.2014 року

розглянувши матеріали апеляційної скарги

товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпровська плодоовочева база"

на рішення господарського суду міста Києва від 18.12.2013 року

у справі №910/22084/13 (суддя Якименко М.М.)

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпровська плодоовочева база"

до Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації

про зобов'язання вчинення дій за договором, -

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду міста Києва від 18.12.2013 року у справі №910/22084/13 припинено провадження у справі в частині розірвання договору №1 оренди будівлі гуртожитку від 10.04.2006 року, укладеного між Дніпровською районною в місті Києві державною адміністрацією та ТОВ «Дніпровська плодоовочева база». В задоволенні позовних вимог про зобов'язання Дніпровську районну в місті Києві державну адміністрацію вчинити дії з затвердження (підписання) акту приймання-передачі будівлі гуртожитку по вул. Каховська, 71 у місті Києві відмовлено повністю.

Не погодившись із вказаним рішенням, позивач подав до Київського апеляційного господарського суду скаргу, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 18.12.2013 року у справі №910/22084/13 повністю та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 24.03.2014 року у справі №910/22084/13 апеляційну скаргу ТОВ "Дніпровська плодоовочева база" прийнято до провадження та призначено розгляд справи за участю уповноважених представників сторін.

Представники сторін у судове засідання 11.06.2014 року не з'явились, про причини неявки колегію суддів апеляційної інстанції не повідомили, хоча про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.

Відповідно до абзацу 3 п. 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Таким чином, суд приходить до висновку, що сторони повідомлені про час та місце судового розгляду належним чином, а отже наявні підстави щодо можливості розгляду справи за відсутності їх представників.

Перевіривши матеріали справи, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

Як правильно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 10.04.2006 року між Дніпровською районною в місті Києві державною адміністрацією (далі - орендодавець) та ТОВ «Дніпровська плодоовочева база» (далі - орендар) укладено договір №1 оренди будівлі гуртожитку (далі - договір), відповідно до умов якого орендодавець на підставі розпорядження №544 від 10.04.2006 року Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації передає, а орендар приймає в строкове платне користування будівлю разом з зовнішніми інженерними мережами (далі - об'єкт оренди), за адресою м. Київ, вул. Каховська, 71 для використання під житло співробітників підприємства як гуртожитку (п. 1.1. договору).

Пунктом 2.1. договору визначено об'єкт оренди.

Відповідно до п. 7.1. договору сторонами передбачено, що цей договір вступає в силу з моменту підписання його сторонами і діє з 10.04.2006 року до 24.04.2016 року.

На виконання умов договору, 10.04.2006 року сторонами складено та підписано акт приймання-передачі нежитлового приміщення, згідно умов якого орендодавець передав, а орендар прийняв об'єкт оренди відповідно до умов договору.

Відповідно до п. 7.5. договору встановлено, що договір може бути розірвано на погодженням сторін.

Статтею 188 Господарського кодексу України передбачено порядок зміни та розірвання господарських договорів.

Статтею 651 Цивільного кодексу України встановлено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Отже, наведеними нормами та умовами договору передбачено можливість розірвання договору за погодженням сторін.

Листом від 13.05.2013 року №2572/27/5/103 відповідач звернувся до позивача з вимогою про розірвання договору та повернення об'єкту оренди у зв'язку з порушенням умов договору.

У листі від 04.07.2013 року №183 позивач просив відповідача розірвати договір та прийняти об'єкт оренди по акту прийому-передачі.

Листом від 30.08.2013 року №237 позивач повторно звернувся до відповідача з проханням про розірвання договору та прийняття об'єкту оренди по акту прийому-передачі.

Листом від 16.10.2013 року №315 позивач звернувся до відповідача з проханням про розірвання договору та затвердження акту прийому-передачі будівлі гуртожитку по вул. Каховська, №71.

Отже, виходячи з вищенаведеної переписки сторін, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що обидві сторони дійшли взаємної згоди щодо розірвання договору №1 оренди будівлі гуртожитку від 10.04.2006 року.

Проте, суд першої інстанції дійшов хибного висновку щодо припинення провадження в частині вимог щодо розірвання договору, виходячи з наступного.

Відповідно до абз. 3 п.п. 4.4. п. 4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» встановлено, що припинення провадження у справі на підставі ст. 80 Господарського процесуального кодексу України можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до порушення провадження у справі, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові, а не припинення провадження у справі.

Як слідує із матеріалів справи, позовну заяву подано до суду 08.11.2013 року після наведеного вище листування сторін щодо погодження останніми розірвання договору.

Отже, враховуючи викладене та те, що сторонами погоджено розірвання спірного договору до порушення провадження у даній справі, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для відмови у позові в частині розірвання договору, що не було враховано судом першої інстанції.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Вищого господарського суду України від 18.09.2013 року у справі №18/1543/12.

Щодо вимоги позивача про зобов'язання Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації вчинити дії з затвердження (підписання) акту приймання-передачі будівлі гуртожитку по вул. Каховська, 71 у місті Києві, колегія суддів зазначає наступне.

Так, суд першої інстанції, в цій частині вимог дійшов висновку про її відмову, оскільки позивач взяті на себе зобов'язання передбачені п.п. 4.2. та 5.2. договору не виконав, що в свою чергу унеможливлює вчинення дій відповідачем з приймання будівлі гуртожитку і затвердження акту приймання-передачі.

Однак, колегією суддів встановлено, що судом першої інстанції зроблено помилковий висновок в мотивувальній частині рішення щодо зазначеної вимоги, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають з дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують права та обов'язки, зокрема, з договорів та інших правочинів, безпосередньо з актів цивільного законодавства.

Згідно з ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Статтею 16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України визначено переліки способів захисту порушених прав.

Предметом позову може бути матеріально-правова чи немайнова вимога позивача до відповідача, відносно якої суд повинен прийняти рішення. Предметом позову не можуть бути обставини, які виступають доказами у справі, зокрема, підписання актів приймання-передачі, оскільки такі акти підтверджують наявність або відсутність юридичних фактів, які входять до підстав позову. Захист майнового або немайнового права чи законного інтересу відбувається шляхом прийняття судом рішення про примусове виконання відповідачем певних дій або зобов'язання утриматись від їх вчинення.

Таким чином, враховуючи положення ст. 16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України, колегія суддів дійшла висновку щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог в частині зобов'язання Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації вчинити дії з затвердження (підписання) акту приймання-передачі будівлі гуртожитку по вул. Каховська, 71 у місті Києві, оскільки дана вимога суперечить встановленим діючим законодавством способам захисту цивільних прав.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Вищого господарського суду України у справі №18/1543/12 від 18.09.2013 року.

При цьому, невірний висновок місцевого господарського суду щодо підстав відмови в задоволенні вимоги в частині вчинити дії з затвердження (підписання) акту приймання-передачі не призводить до прийняття неправильного рішення про відмову в задоволенні позову в цій частині, а тому не може бути підставою для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції.

У зв'язку наведеними висновками спростовуються доводи скаржника з приводу належного виконання ним п.п. 4.2. та 5.2. договору, оскільки це не може бути підставою задоволення позову в частині вчинити дії з затвердження (підписання) акту приймання-передачі.

Згідно з ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ч. 2 ст. 103 Господарського процесуального кодексу України апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати рішення повністю або частково та прийняти нове рішення.

Статтею 104 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є, зокрема, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи.

Отже, враховуючи наведене, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що рішення господарського суду міста Києва від 18.12.2013 року у справі №910/22084/13 підлягає частковому скасуванню в частині припинення провадження.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпровська плодоовочева база" на рішення господарського суду міста Києва від 18.12.2013 року у справі №910/22084/13 задовольнити частково.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 18.12.2013 року у справі №910/22084/13 скасувати в частині припинення провадження.

3. В цій частині прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

4. В іншій частині рішення господарського суду міста Києва від 18.12.2013 року у справі №910/22084/13 залишити без змін.

5. Справу №910/22084/13 повернути до господарського суду міста Києва.

6. Постанова апеляційного господарського суду набирає законної сили з дня її прийняття.

7. Постанову Київського апеляційного господарського суду може бути оскаржено протягом 20 днів до Вищого господарського суду України у порядку, передбаченому ст. 109 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя Р.В. Федорчук

Судді П.В. Авдеєв

А.Г. Майданевич