Ухвала суду № 39821294, 16.07.2014, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

УХВАЛА

Справа № 27/12 16.07.14

За скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Ріелком»

на дії відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України

у справі № 27/12

за позовом Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк»

до Товариства з обмеженою відповідальність «Ріелком»

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Товариство з обмеженою відповідальністю «Науково-виробничий центр «Тор»

про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Суддя Нечай О.В.

Представники учасників судового процесу:

від стягувача : Курінний С.Ю., за довіреністю

від боржника (скаржника): Крутенко Ю.В., за довіреністю

від третьої особи : не з'явився

від ДВС: Рубель І.В., за довіреністю.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд господарського суду міста Києва були передані позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Сведбанк» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ріелком» про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Рішенням господарського суду міста Києва від 27.02.2013 р. позов задоволено, звернуто стягнення на предмет іпотеки за Іпотечним договором від 18.07.2007 р., укладеним між Публічним акціонерним товариством «Сведбанк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Ріелком», посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4, за реєстровим номером 3506, а саме нежитлові приміщення загальною площею 1 769,8 кв.м., що знаходяться за адресою: м. Київ, вул. Анрі Барбюса, 5-В (літера А) та складаються з: нежитлових приміщень з № 1 по № 20, № І (групи приміщень № 151) (в літ. А) - офіс загальною площею 572,20 кв. м.; нежитлових приміщень з № 1 по № 25, № І (групи приміщень № 150) (в літ. А) - офіс загальною площею 597,40 кв. м.; нежитлових приміщень з № 1 по № 31 (групи приміщень № 149) (в літ. А) - офіс загальною площею 600,20 кв.м., за рахунок звернення стягнення на предмет іпотеки за Іпотечним договором від 18.07.2007 р., посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4, за реєстровим номером 3506, задоволені грошові вимоги Публічного акціонерного товариства «Сведбанк» за Кредитним договором № 5/71385-Л/2615 від 16.06.2007 р. у розмірі 48 430 793 грн. 95 коп., встановлено процедуру реалізації предмету іпотеки за Іпотечним договором від 18.07.2007 р., укладеним між Публічним акціонерним товариством «Сведбанк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Ріелком», посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4, за реєстровим номером 3506, шляхом продажу на прилюдних торгах в межах процедури виконавчого провадження з початковою ціною на рівні не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності або незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій, та стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Ріелком» на користь Публічного акціонерного товариства «Сведбанк» судовий збір в розмірі 54 460 грн. 00 коп.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 23.09.2013 р. у справі № 27/12 залишено без змін рішення господарського суду міста Києва від 27.02.2013 р.

Постановою Вищого господарського суду України від 19.11.2013 р. у справі № 27/12 залишено без змін постанову Київського апеляційного господарського суду від 23.09.2013 р. та рішення господарського суду міста Києва від 27.02.2013 р. у справі № 27/12.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 19.12.2013 у справі № 27/12 відмовлено у прийнятті апеляційної скарги ТОВ «Науково-виробничий центр «Тор» на рішення господарського суду міста Києва від 27.02.2013 р. у справі № 27/12.

Постановою Вищого господарського суду України від 25.02.2014 р. у справі № 27/12 касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробничий центр "Тор" залишено без задоволення, ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 19.12.2013 р. у справі №27/12 без змін.

04.03.2014 р. на виконання вказаного рішення господарського суду м. Києва було видано накази.

21.05.2014 р. до господарського суду міста Києва від Товариства з обмеженою відповідальністю «Ріелком» надійшла скарга вих. № 14 на дії відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України.

Відповідно до ч. 2 ст. 121-2 Господарського процесуального кодексу України скарги на дії органів Державної виконавчої служби розглядаються господарським судом, про час і місце якого повідомляються ухвалою стягувач, боржник чи прокурор та орган виконання судових рішень.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 23.05.2014 р. скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Ріелком» вих. № 14 було прийнято до розгляду, розгляд скарги призначено на 25.06.2014 р.

25.06.2014 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником ДВС був поданий відзив на скаргу.

У судове засідання 25.06.2014 р. представники стягувача, боржника (скаржника) та ДВС з'явилися.

У судове засідання 25.06.2014 р. представник третьої особи не з'явився, про призначене судове засідання був повідомлений належним чином.

Ухвалою від 25.06.2014 р. розгляд скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Ріелком» вих. № 14 відкладено на 16.07.2014 р.

14.07.2014 р. через відділ діловодства суду міста Києва представником Товариства з обмеженою відповідальністю «Ріелком» були подані письмові пояснення на відзив Державної виконавчої служби України.

У судове засідання 16.07.2014 р. представники стягувача, боржника (скаржника) та ДВС з'явилися; представник скаржника підтримав вимоги, викладені в скарзі на дії ВДВС; представники стягувача та ДВС проти заявлених вимог заперечили.

У судове засідання 16.07.2014 р. представник третьої особи не з'явився, про призначене судове засідання був повідомлений належним чином.

Розглянувши в судовому засіданні 16.07.2014 р. скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Ріелком» вих. № 14 на дії відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України у справі № 27/12, суд дійшов висновку про те, що зазначена скарга підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

У скарзі вих. № 14 Товариство з обмеженою відповідальністю «Ріелком» зазначає, що 16.04.2014 р. старшим державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Кушнір Л.В. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 42970312 з виконання наказу господарського суду міста Києва від 04.03.2014 р. у справі № 27/12 про звернення стягнення на предмет іпотеки та надано строк боржнику для самостійного виконання вимог наказу протягом семи днів з моменту винесення (отримання) цієї постанови, а також зазначено, що при невиконанні рішення в наданий для самостійного виконання строк, воно буде виконано в примусовому порядку зі стягненням з боржника виконавчого збору та витрат, пов'язаних з провадженням виконавчих дій.

Вказана постанова була отримана Товариством з обмеженою відповідальністю «Ріелком» 24.04.2014 р.

07.05.2014 р. старшим державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Кушнір Л.В. винесено постанову про стягнення з боржника виконавчого збору у розмірі 4 843 079,39 грн. у зв'язку з невиконанням боржником рішення суду в строк, наданий державним виконавцем для самостійного виконання.

Скаржник не погоджується з постановою про стягнення виконавчого збору від 07.05.2014 р. ВП № 42970312, вважає її незаконною, необґрунтованою та такою, що суперечить Закону України «Про іпотеку», Закону України «Про виконавче провадження», Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої Наказом Міністерства Юстиції України від 02.04.2012 р. № 512/5, оскільки самостійно (добровільно) виконати судове рішення він не міг, адже всі дії щодо звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів здійснюються зі ініціативою та участю державного виконавця, що повністю виключає добровільне виконання такого рішення.

Крім того, скаржник вказує на те, що в наказі господарського суду міста Києва від 04.03.2014 р. у справі № 27/12 вказано лише розмір загальної заборгованості перед Публічним акціонерним товариством «Дельта Банк», яка має бути погашена за рахунок звернення стягнення на майно Товариства з обмеженою відповідальністю «Ріелком», та не зазначено ціни, за якою буде здійснюватися реалізація іпотечного майна, оскільки законом передбачено спеціальний порядок визначення ціни продажу іпотечного майна. У зв'язку з цим скаржник вважає, що стягнення з нього виконавчого збору у розмірі 4 843 079,39 грн., що складає 10% від всієї суми заборгованості за кредитним договором, є неправомірним.

В силу приписів ст. 115 Господарського процесуального кодексу України рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому ГПК України та Законом України "Про виконавче провадження".

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).

Відповідно до ст. 19 Закону України „Про виконавче провадження" державний виконавець відкриває виконавче провадження на підставі виконавчого документа: 1) за заявою стягувача або його представника; 2) за заявою прокурора у випадках представництва інтересів громадянина або держави в суді; 3) у разі якщо виконавчий лист надійшов від суду на підставі ухвали про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду в порядку, встановленому законом; 4) в інших передбачених законом випадках.

Як вбачається з матеріалів справи, на підставі заяви Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» від 04.04.2014 р. відділом примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України була винесена постанова про відкриття виконавчого провадження від 16.04.2014 р. з виконання наказу господарського суду міста Києва від 04.03.2014 р. у справі № 27/12 про звернення стягнення на предмет іпотеки.

В п. 2 вказаної постанови органом ДВС було надано боржнику (скаржнику) строк для самостійного виконання рішення суду, а саме 7 днів з моменту винесення (отримання) цієї постанови.

07.05.2014 р. старшим державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Кушнір Л.В. винесено постанову ВП № 42970312 про стягнення з боржника виконавчого збору у розмірі 4 843 079,39 грн. у зв'язку з невиконанням боржником рішення суду в строк, наданий державним виконавцем для самостійного виконання.

Так, ч. 1 ст. 28 Закону України „Про виконавче провадження" передбачено, що у разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного його виконання, постановою державного виконавця з боржника стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом. У разі невиконання боржником у той самий строк рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - фізичної особи і в розмірі вісімдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - юридичної особи. У зазначених розмірах виконавчий збір стягується з боржника також у разі повернення виконавчого документа без виконання за письмовою заявою стягувача та у разі самостійного виконання боржником рішення після початку його примусового виконання, зокрема шляхом перерахування коштів безпосередньо на рахунок стягувача. Постанова про стягнення виконавчого збору може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом.

Правова природа іпотеки полягає у забезпеченні можливості кредитора у разі невиконання боржником зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення вимог за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника.

У відповідності до п. 10.5 Іпотечного договору від 18.06.2007 р., іпотекодержатель має право обирати порядок звернення стягнення на предмет іпотеки.

Згідно з п.п. 12, 12.1, 12.2, 12.3 вказаного іпотечного договору, за вибором іпотекодержателя застосовується один із наведених нижче способів звернення стягнення на предмет іпотеки та задоволення вимог іпотекодержателя: за рішенням суду; у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса; згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Особливості звернення стягнення на нерухоме майно - предмет іпотеки за виконавчим написом нотаріуса або за рішенням суду встановлені ч. 8 ст. 54 Закону України "Про виконавче провадження".

Як зазначено в ч. 1, 8 ст. 54 Закону України „Про виконавче провадження", звернення стягнення на заставлене майно в порядку примусового виконання допускається за виконавчими документами для задоволення вимог стягувача-заставодержателя. Примусове звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється державним виконавцем з урахуванням положень Закону України "Про іпотеку".

Ст. 1 Закону України „Про іпотеку" визначено:

- майновий поручитель - це особа, яка передає в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання зобов'язання іншої особи - боржника.

- іпотекодавець - особа, яка передає в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання власного зобов'язання або зобов'язання іншої особи перед іпотекодержателем. Іпотекодавцем може бути боржник або майновий поручитель;

- боржник - іпотекодавець або інша особа, відповідальна перед іпотекодержателем за виконання основного зобов'язання.

У даних спірних відносинах скаржник - Товариство з обмеженою відповідальністю «Ріелком», яке є боржником у виконавчому провадженні № 42970312, в розумінні вказаного Закону виступає іпотекодавцем та майновим поручителем. Боржником у спірних правовідносинах є ТОВ «Науково-виробничий центр «Тор», і саме вказане товариство має право до дня продажу предмета іпотеки виконати вимогу за основним зобов'язанням, яке відповідно до рішення суду становить 48 430 793,95 грн., тоді як за змістом ч. 1 ст. 11 Закону України „Про іпотеку" майновий поручитель, тобто скаржник, несе відповідальність перед стягувачем за невиконання боржником основного зобов'язання виключно в межах вартості предмета іпотеки.

Положення ч. 3 ст. 42 Закону України „Про іпотеку", які визначають, що майновий поручитель може виконати основне зобов'язання за боржника, у даному випадку не можуть бути застосовані, оскільки стягувач - іпотекодержатель і іпотекодавець в договорі іпотеки встановили способи задоволення вимог іпотекодержателя, про що зазначалось вище.

Відтак, чинне законодавство передбачає можливість добровільного задоволення вимог іпотекодержателя, що складають суму боргу по кредитному договору, а не добровільне виконання рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки, початкова вартість якого зазначена в рішенні суду.

Отже, добровільне виконання відповідачем рішення господарського суду м. Києва у даній справі за правилами, визначеними ст. 42 Закону України „Про іпотеку", є неможливим, оскільки положення цієї статті вказаного Закону передбачають добровільне виконання вимог позивача про погашення заборгованості за основним зобов'язанням у розмірі 48 430 793,95 грн.

Також слід зазначити, що стягувач, який виступає іпотекодержателем, обрав спосіб задоволення своїх вимог: звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом його продажу на прилюдних торгах, про що було винесено судом відповідне рішення. В свою чергу, зазначене виключає можливість задоволення боржником вимог стягувача у інший спосіб, ніж той, що обрано самим стягувачем і встановлений рішенням суду. Більше того, неможливим є добровільне виконання рішення суду в даній справі боржником, оскільки згідно п. 5.11 Інструкції про проведення виконавчих дій, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 15.12.1999 р. № 74/5, прилюдні торги з реалізації нерухомого майна організовують і проводять спеціалізовані організації, що мають право здійснювати операції з нерухомістю і визначені на тендерній (конкурсній) основі і з якими укладено відповідний договір державною виконавчою службою; спеціалізована організація проводить прилюдні торги за заявкою державного виконавця. Поряд з цим суд зазначає, що при встановленні державним виконавцем строку на самостійне виконання рішення суду останнім не визначено, яким чином боржник може добровільно виконати рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом його продажу на прилюдних торгах.

Таким чином, оскільки рішенням суду за позовом банку звернуто стягнення саме на предмет іпотеки за визначеною в рішенні суду початковою ціною реалізації, то виконання цього рішення суду повинно бути здійснене саме за рахунок цього майна та вказаною початковою ціною у спосіб, визначений в рішенні суду, тобто шляхом продажу предмета іпотеки на прилюдних торгах в порядку, передбаченому діючим законодавством.

В ст. 32 Закону України „Про виконавче провадження" зазначено, що заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти та інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб; 2) звернення стягнення на заробітну плату (заробіток), доходи, пенсію, стипендію боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу певних предметів, зазначених у рішенні; 4) інші заходи, передбачені рішенням.

Отже, виходячи з аналізу вказаних положень Закону, звернення стягнення на майно боржника є заходом примусового виконання рішення.

Так, в законодавстві відсутня норма, яка б вказувала на спосіб добровільного виконання скаржником рішення суду про звернення стягнення на іпотечне майно шляхом продажу його на прилюдних торгах, що проводяться згідно чинного законодавства спеціалізованими організаціями за заявкою органу державної виконавчої служби. Відсутність чітко встановленого законом правила поведінки як для скаржника, який позбавлений можливості виконати вказане рішення суду добровільно, так і для органу державної виконавчої служби, який зобов'язаний надати строк для самостійного виконання рішення суду згідно приписів ст. 25 Закону України „Про виконавче провадження", погіршує становище саме скаржника. Адже стягнення виконавчого збору є за своєю суттю санкцією, що настає за невиконання добровільно рішення суду у встановлений державним виконавцем строк. З огляду на принцип справедливості, скаржник не може бути притягнутий до відповідальності у вигляді сплати виконавчого збору за неможливість виконати вищезазначене рішення суду, враховуючи відповідну процедуру, передбачену чинним законодавством.

Виходячи з вищенаведеного, стягнення зі скаржника виконавчого збору за невиконання в добровільному порядку рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом продажу його на прилюдних торгах є необґрунтованим.

Більше того, згідно положень ч. 1 ст. 11 Закону України „Про іпотеку" майновий поручитель несе відповідальність перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов'язання виключно в межах вартості предмета іпотеки.

Відтак, з огляду на вказане та положення ст. 28 Закону України „Про виконавче провадження", оскільки скаржник є майновим поручителем стягувача, відповідно виконавчий збір повинен розраховуватись від вартості предмета іпотеки, а не від заборгованості за кредитним договором (48 430 793,95 грн.), як було розраховано державним виконавцем.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Вищого господарського суду України від 04.06.2013 р. у справі № 15-22-28/17-2449-2011.

Відповідно до ч. 2 т. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 1 ст. 6 Закону України „Про виконавче провадження" державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.

За таких обставин, з урахуванням вищенаведеного, суд вважає, що оскаржувана постанова про стягнення з боржника виконавчого збору від 07.05.2014 р. ВП № 42970312 винесена державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України неправомірно.

У відповідності з п. п. 9.1, 9.13 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012 р. № 9 „Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" прийняття органами Державної виконавчої служби, їх посадовими особами будь-яких рішень (постанов тощо) в процесі здійснення виконання судових рішень господарських судів підпадає в розумінні статті 121-2 ГПК під ознаки дій цих органів та осіб, тому відповідні рішення також підлягають оскарженню до названих судів. За результатами розгляду скарги виноситься ухвала, в якій господарський суд або визнає доводи заявника правомірними і залежно від їх змісту визнає постанову державного виконавця щодо здійснення заходів виконавчого провадження недійсною, або визнає дії чи бездіяльність органу Державної виконавчої служби незаконними, чи визнає недійсними наслідки виконавчих дій, або зобов'язує орган державної виконавчої служби здійснити певні виконавчі дії, якщо він ухиляється від їх виконання без достатніх підстав, або визнає доводи скаржника неправомірними і скаргу відхиляє.

Як зазначено в п. 32 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 29.06.2010 р. N 01-08/369 „Про деякі питання, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів України у 2009 році щодо застосування норм Господарського процесуального кодексу України", вимога скаржника щодо скасування постанови чи іншого акта органу Державної виконавчої служби за своєю правовою природою тотожна вимозі про визнання їх недійсними. Тому у господарського суду відсутні правові підстави для відмови в задоволенні скарги лише з тієї причини, що в ній зазначається про скасування відповідної постанови (акта), а не про визнання його недійсним.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 86, 121-2 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. Скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Ріелком» вих. № 14 на дії відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України у справі № 27/12 за позовом Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до Товариства з обмеженою відповідальність «Ріелком», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Товариство з обмеженою відповідальністю «Науково-виробничий центр «Тор» про звернення стягнення на предмет іпотеки задовольнити.

2. Визнати недійсною постанову старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України про стягнення з боржника виконавчого збору від 07.05.2014 р. ВП № 42970312.

Суддя О.В. Нечай