Рішення № 39821256, 01.07.2014, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/9562/14 01.07.14

За позовом Публічного акціонерного товраиства "Банк Руский Стандарт"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Мебель стиль"

про стягнення заборгованості

Суддя Полякова К.В.

Представники:

від позивача: Лавошник Г.В. (дов.№07-154-13 від 10.12.2013)

від відповідача: не з'явився

СУТЬ СПОРУ:

Публічне акціонерне товариство "Банк Руский Стандарт" звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Мебель стиль" про стягнення заборгованості.

Позовні вимоги обгрунтовані неналежним виконанням відповідачаем обовязку здійснення повернення грошових сум, передбачених умовами договору про організацію безготівкових розрахунків № u8-8-0000184487 від 30.05.2013 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.05.2014 порушено провадження за вищезазначеним позовом та призначено справу № 910/9562/14 на 12.06.2014 року.

12.06.2014 позивачем через відділ діловодства та документообігу Господарського суду міста Києва подані письмові пояснення.

За наслідками судового засідання судом винесено ухвалу про відкладення розгляду справи на 01.07.2014, у зв'язку із неявкою відповідача.

Під час судового засідання 01.07.2014 представник позивача просив задовольнити позовні вимоги у повному обсязі, посилаючись нак обставини та факти, викладені у позовній заяві та письмових поясненнях.

Відповідач повторно не направив свого представника для участі у судовому засіданні, про датук, час та місце проведення судового засідання повідомлений належним чином, причини неявки суду не повідомив.

Приписи статті 22 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України) зобов'язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Нормами ст. 77 ГПК України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст. 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихсь обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Згідно із п. 3.9.2 постанови № 18 від 26.12.2011 Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

За таких обставин, незважаючи на те, що відповідач не з'явився на виклик суду, за висновками суду, наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення, а неявка вказаного учасника судового спору не перешкоджає вирішенню справи по суті.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників позивача та представників відповідача, надані у судових засіданнях, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -

ВСТАНОВИВ:

30.05.2013 між Публічним акціонерним товариством «Банк Руский Стандарт» (далі - банк) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Мебель Стиль» (далі - організація) укладений Договір № u8-8-0000184487 про організацію розрахунків (за умови оформлення пакету документів Клієнта співробітником віддалених електронних засобів зв'язку та сплати комісії за кожне крерахування) (далі - Договір), умови якого регламентують здійснення співпраці та порядок взаємовідносин сторін за цим кредитуванні фізичних осіб з метою оплати останніми вартості придбаних у товарів.

На підставі пунктів 1.1.14., 3.7. Договору, Банком з Відповідачем укладений Додаток 5 до Догоіору - Перелік кредитних продуктів Банку, в якому сторонами погоджено фінансові умови надання Банком кредитів фізичним особам для оплати вартості придбаних у відповідача товарів.

Так, у відповідності до умов Договору та Додатку 5 до Договору, Банк 15.12.2013 уклав з фізичною особою громадянкою України ОСОБА_3 (далі - Клієнт1) кредитний договір та надав кредит у розмірі 19457,00 грн. шляхом зарахування суми кредиту на рахунок Клієнта1 в Банку та після зарахування суми кредиту на рахунок Клієнта1, вказані грошові кошти у подальшому, а саме 16.12.2013, безготівковим переказом передані відповідачу у розмірі 18 289,58 грн., з метою повної оплати вартості товару - «Ліжко+тумба+комод+матрас» (далі - Товар), що підтверджується наявним у матеріалах справи меморіальним ордером №3759973 від 16.12.2013 року. Грошова сума розміром 1167,42 грн. із загальної суми 19457,00 грн. попередньо стягнута Банком відповідно до п.п. 4.17. Договору та Додатку-5 до Договору

14.01.2014 Клієнт1 повернув частину Товару та оформив документ, передбачений умовами Договору при поверненні Товару - Запит про повернення грошових коштів у розмірі вартості поверненого Товару - 16188,00 грн.

22.11.2013 у відповідності до умов Договору та Додатку 5 до Договору, Банк уклав з фізичною особою громадянкою України ОСОБА_4 (далі - Клієнт2) кредитний договір та надав кредит у розмірі 5 364,00 грн. шляхом зарахування суми кредиту на рахунок Клієнта2 в Банку та після зарахування суми кредиту на рахунок Клієнта2, вказані грошові кошти у подальшому, а саме 28.11.2013, безготівковим переказом передані відповідачу у розмірі 5 042,16 грн., з метою повної оплати вартості товару - «Матрац Val Loz+ліжко» (далі - Товар), що підтверджується наявним у матеріалах справи меморіальним ордером №7016993 від 28.11.2013 року. Грошова сума розміром 321,84 грн. із загальної суми 5 364,00 грн. попередньо стягнута Банком відповідно до п.п. 4.17. Договору та Додатку-5 до Договору

04.03.2014 Клієнт2 повернув частину Товару та оформив документ, передбачений умовами Договору при поверненні Товару - Запит про повернення грошових коштів у розмірі вартості поверненого Товару - 5 364,00 грн.

Також, 15.02.2014 у відповідності до умов Договору та Додатку 5 до Договору, Банк уклав з фізичною особою громадянкою України ОСОБА_5 (далі - Клієнт3) кредитний договір та надав кредит у розмірі 7 399,00 грн. шляхом зарахування суми кредиту на рахунок Клієнта3 в Банку та після зарахування суми кредиту на рахунок Клієнта3, вказані грошові кошти у подальшому, а саме 17.02.2014, безготівковим переказом передані відповідачу у розмірі 6 955,06 грн., з метою повної оплати вартості товару - «Матрац Imemory Silver» (далі - Товар), що підтверджується наявним у матеріалах справи меморіальним ордером №3865642 від 17.02.2014 року. Грошова сума розміром 443,94 грн. із загальної суми7 399,00 грн. попередньо стягнута Банком відповідно до п.п. 4.17. Договору та Додатку-5 до Договору.

11.03.2014 Клієнт3 повернув частину Товару та оформив документ, передбачений умовами Договору при поверненні Товару - Запит про повернення грошових коштів у розмірі вартості поверненого Товару - 7 399,00 грн.

У відповідності до п. 4.21. Договору, відповідач зобов'язаний не пізніше 20 (двадцяти) робочих днів з моменту оформлення Клієнтом Запиту про повернення грошових коштів та повернення Клієнтом Товару, переказати на рахунок Банку грошові кошти раніше перераховані йому Банком в якості оплати поверненого Товару.

Порушуючи умови Договору, відповідач не здійснив переказ грошових коштів Банку, що перераховані у рахунок оплати вартості Товарів, у зв'язку із поверненням Клієнтом1, Клієнтом2 та Клієнтом3 самих Товарів.

Банком на адресу ТОВ "Мебель Стиль" направлені листи № 6/4/1-05-599 від 04.02.2014, № 6/4/1-05-1568 від 25.03.2014, № 6/4/1-05-1573 від 25.03.2014 з інформацією про необхідність повернення грошових коштів на загальну суму 28185,22 грн.

17.02.014 відповідач повернув Банку частину суми, яка підлягає поверненню за Клієнта1 у розмірі 4220.58 грн., що підтверджується випискою про рух грошових коштів на банківському рахунку відповідача (Лптаж №12 до таноТ позовної заяви).

Банк 27.01.2014 спрямував нараховану комісію за послуги Банку при перерахувані коштів з рахунку Клієнта1 у сумі 1167,42 грн. Решту грошової суми, а саме за Клієнта2 - 5 042,16 грн., за Клієнта3 - 6955,06 грн. та частково за Клієнта1 - 10800,00 грн. відповідач не повернув, чим порушив умови Договору, у зв'язку із чим ПАТ "Банк Руский Стандарт" звернувся із даним позовом до суду.

Позивач також просить стягнути з відповідача суми пені, інфляційних втрат та 3% відсотків річних, використовуючи для бази розрахунку вказаних грошових сум розмір основного боргу за кожним кредитним договолром, укладеним з Клієнтом1, Клієнтом2 та №лієнтом3, а саме Клієнт1- 11 959,07 грн., Клієнт2 - 5328,46 грн. та Клієнт3 - 7 328,63 грн.

Так, за кредитним договором клієнта1 за період з 12.02.2014 по 14.05.2014 пеня становить 407,15 грн., інфляційної складової боргу 670,25 грн. та 81,67 грн. - 3% річних. За кредитним договором Клієнта2 за період з 02.04.2014 по 14.05.2014 пеня становить 102,09 грн., інфляційної складової боргу 166,39 грн. та 17,82 грн. - 3% річних, за крредитним договором Клієнта3 за період з 09.04.2014 по 14.05.2014 пеня становить 123,47 грн., інфляційної складової боргу 229,52 грн. та 20,58 грн. - 3% річних.

Отже загальна сума заборгованості відповідача перед позивачем, яку ПАТ "Банк Руский Стандарт" просить стягнути становить 24 616,16 грн.

Суд, заслухавши пояснення представників позивача, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами, дійшов висновку про те, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Нормами частини 1 статті 11 ЦК України передбачено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства. Пунктом 1 частини 2 зазначеної статті визначені підстави виникнення цивільних прав та обов'язків, якими зокрема є договори та інші правочини.

Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України (далі ГК України) як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 ГК України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно ст. 173 ГК України один суб'єкт господарського зобов'язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб'єкта, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до статті 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ст. 530 ЦК України).

Зазначені вище норми Цивільного кодексу України кореспондуються з положеннями статті 193 ГК України.

Таким чином станом на день вирішення спору відповідач зобов'язаний сплатити на користь позивача основний борг у розмірі за Клієнта1 - 10800,00 грн., за Клієнта2 - 5 042,16 грн., за Клієнта3 - 6955,06 грн., доказів щодо сплати вказаної суми боргу відповідачем до суду не надано, а тому позовні вимоги у частині стягнення основного боргу визнані судом правомірними, документально доведеними та такими що підлягають задоволенню.

Нормами статті 230 ГК України передбачено, що учасник у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання, або неналежного виконання господарського зобов'язання зобов'язаний сплатити штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня).

Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного Банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором (ч.6 ст.231 ГК України).

Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.

Згідно із положень статей 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є пеня.

Відповідно до частини 1 статті 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Згідно з п. 62. Договору, в разі переказу грошових коштів пізніше строків, встановлених в п. 4.21. Договору, винна Сторона зобов'язана сплатити іншій Стороні пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України (надалі іменується - НБУ) (що діє в період за який сплачується пеня) від суми простроченого платежу за кожен день прострочення. Прострочення визначається як період, що починається в дату, коли переказ грошових коштів мав бути здійснений винною Стороною, і що закінчується датою фактичного переказу коштів з рахунку винної Сторони.

Відповідно до статей 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Перевіривши наданий розрахунок пені, суд вважає його законним та обґрунтованим, а вимога позивача про стягнення з відповідача пені підлягає задоволенню у розмірі: Клієнт1 за період з 12.02.2014 по 14.05.2014 пеню 407,15 грн., Клієнт2 за період з 02.04.2014 по 14.05.2014 пеню 102,09 грн., Клієнт3 за період з 09.04.2014 по 14.05.2014 пеню 123,47 грн.

Статтею 614 ЦК України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

Відповідно до статті 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, частина 1 статті 625 ЦК України встановлює виняток із загального правила статті 614 Цивільного кодексу України, що закріплює принцип вини як підставу відповідальності боржника.

З системного аналізу наведених законодавчих норм, вбачається право кредитора вимагати стягнення боргу, враховуючи індекс інфляції та відсотків річних, як спосіб захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

За приписами п. 3.1., 3.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» від 17.12.2013 № 14 інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Згідно з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур'єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.97 N 62-97; цього листа вміщено в газеті "Бизнес" від 29.09.97 N 39, а також в інформаційно-пошукових системах "Законодавство" і "Ліга".

Відповідно до листа Верховного Суду України від 03.04.1997 №62-97 «Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ», якщо сума боргу повинна бути сплачена в період з 1 по 15 числа відповідного місяця, то вона індексується з рахунком цього місяця, а якщо сума повинна бути сплачена з 16 по 31 число відповідного місяця, то вона індексується з наступного місяця.

Враховуючи вище викладене, перевіривши розрахунок інфляційної складової суми боргу та розрахунок 3% річних, суд визнав його обґрунтованим та таким, що відповідає нормам чинного законодавства України, а вимогу позивача про стягнення з відповідача за Клієнт1 інфляційної складової боргу 670,25 грн. та 81,67 грн. - 3% річних, за Клієнт2 інфляційної складової боргу 166,39 грн. та 17,82 грн. - 3% річних. та за Клієнт3 інфляційної складової боргу 229,52 грн. та 20,58 грн. - 3% річних.

Згідно з ч. 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно з ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Нормами статті 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Зважаючи на встановлені судом факти, які не спростовані відповідачем під час розгляду справи та керуючись вимогами вищезазначених законодавчих норм, господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення заборгованості у розмірі: Клієнт1- 11 959,07 грн., Клієнт2 - 5328,46 грн. та Клієнт3 - 7 328,63 грн. - загальна сума 24 616,16 грн. нормативно та документально доведені, а тому підлягають задоволенню у повному обсязі.

Витрати по сплаті судового збору згідно ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 22, 32-34, 43-44, 49, 80, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

Позов Публічного акціонерного товариства "Банк Руский Стандарт" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Мебель стиль" про стягнення заборгованості - задовольнити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Мебель Стиль» (04210, місто Київ, площа Дружби Народів, будинок 6; ідентифікаційний код 37289837) на користь Публічного акціонерного товариства "Банк Руский Стандарт" (04107, місто Київ, вулиця Половецька, будинок 3/42; ідентифікаційний код 34186061) 22 797 (двадцять дві тисячі сімсот дев'яносто сім) гривень 22 копійки основного боргу, 632 (шістсот тридцять дві) гривні 71 копійку - пені, 120 (сто двадцять) гривень 07 копійок - 3% річних, 1 066 (одну тисячу шістдесят шість) гривень 16 копійок - інфляційних втрат та 1 827 (одну тисячу вісімсот двадцять сім) гривень 00 копійок судового збору.

Рішення постановлено у нарадчій кімнаті та проголошено його вступну та резолютивну частину у судовому засіданні у присутності представника позивача 01.07.2014 року.

Повне рішення буде складено протягом п'яти днів з дня проголошення вступної та резолютивної частини рішення.

Наказ видати відповідно до статті 116 Господарського процесуального кодексу України, після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено

та підписано 07.07.14 року

Суддя К.В. Полякова