Рішення № 39818782, 18.07.2014, Господарський суд Волинської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

15 липня 2014 р. Справа № 903/549/14

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Володимиравтодор"

до виробничого управління комунального господарства житлово-комунального об'єднання Нововолинської міської ради

про стягнення 5 344,09грн.

Суддя Філатова С.Т.

за участю представників сторін:

від позивача: директор Єремейчук І.П.

від відповідача: Розводовський В.Я, дов. №04-48, від 24.01.2014р.

Відповідно до ст. 20 Господарського процесуального кодексу України представникам сторін роз'яснено право відводу судді. Відводу судді заявлено не було. В судовому засіданні учасникам судового процесу згідно ст. 22 ГПК України роз'яснено процесуальні права та обов'язки.

Суть спору:

Товариство з обмеженою відповідальністю Володимиравтодор" звернулось з позовом до виробничого управління комунального господарства житлово-комунального об'єднання Нововолинської міської ради про стягнення 5 344,09грн. заборгованості за придбаний автомобіль згідно договору купівлі-продажу транспортного засобу №41 від 2011р., в тому числі 3 800,19грн. основного боргу, 267,06грн. 3 % річних, 319,20грн. інфляційних втрат згідно ст.625 ЦК України, 691,23грн. пені, 266,01грн. штрафу відповідно ч. 2 ст. 231 ГК України.

Позовні вимоги обґрунтовує невиконанням відповідачем зобов'язань по оплаті за автомобіль, отриманий згідно договору купівлі-продажу транспортного засобу №41 від 2011р. В підтвердження долучає договір купівлі-продажу транспортного засобу №41 від серпня 2011р., №6 від 01.09.2011р., довіреність №071 від 01.09.2011р., акт звірки взаєморозрахунків станом на 01.09.2013р., яким підтверджено заборгованість в сумі 3800,19грн.

У судовому засіданні 15.06.2014р. представник позивача пред'явлений до відповідача позов підтримав та просив суд задовольнити останній в повному обсязі.

Відповідач у судовому засіданні та відзиві №04-566 від 26.06.2014р. (вх. № 01-29/6261/14 від 27.06.2014р.) повідомив про сплату боргу, долучив платіжне доручення №673 від 24.06.2014р. на суму 3 800,19грн. з призначенням платежу - за придбання автомобіля.

Нарахування пені та штрафу заперечив, мотивуючи тим, що договором №41 розмір неустойки (пені та/або штрафу) за невиконання грошових зобов'язань не встановлено.

Застосування норм ч.2 ст.231 ГК України вважає безпідставним, оскільки виробниче управління комунального господарства ЖКО Нововолинської міської ради є підприємством комунальної, а не державної форми власності. Виконання зобов'язань за вищезгаданим договором фінансувалось не за рахунок державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, а власними коштами підприємства.

Визнає позовні вимоги в частині стягнення 3% річних та інфляційних втрат.

У судовому засіданні представник відповідача позов заперечив з підстав, викладених у відзиві від 26.06.20104р.

Господарський суд, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні в справі матеріали -

встановив:

Між товариством з обмеженою відповідальністю Володимиравтодор" в особі директора Єремейчука І.П. (продавець) та виробничим управлінням комунального господарства житлово-комунального об'єднання Нововолинської міської ради в особі начальника Бутинця В.С. (покупець) в серпні 2011р. був укладений договір купівлі-продажу транспортного засобу №41 (а.с. 9-10).

Пунктом 1.1 договору визначено, що продавець зобов'язується передати майно, а саме транспортний засіб МАЗ 5551 (автомобіль) у власність покупцю, а покупець - прийняти та провести розрахунок на умовах визначених договором.

У пункті 2.2 договору вказано, що загальна вартість автомобіля на момент підписання договору становить 38 000,00грн. Сторони дійшли згоди, що продаж автомобіля за домовленістю сторін вчиняється в два етапи, а саме: шляхом взаємозаліку на суму 24 771,15грн. та перерахування грошових коштів в сумі 13 228,85грн. по 2 204,81грн. щомісяця з 01.08.2011р. по 31.01.2012р.

На виконання умов договору позивачем згідно накладної №6 від 01.09.2011р. було відпущено виробничому управлінню комунального ГЖК об'єднання Нововолинської міської ради, а останнім прийнято транспортний засіб загальною вартістю 38 000грн. (а.с. 11).

Відпуск та отримання товару стверджуються відмітками відповідача про отримання на вказаній вище накладній згідно довіреності №071 від 01.09.2011р. (а.с. 12).

Згідно долученого акту звірки від 29.09.2013р. вбачається, що станом на 01.09.2013р. заборгованість виробничого управління комунального ГЖК об'єднання Нововолинської міської ради перед ТзОВ "Володимиравтодор" становить 3 800,19грн.

10.04.2014р. позивач направив відповідачу претензію №10-Ж про оплату боргу в сумі 3 800,19грн. в семиденний термін з дня отримання претензії. Отримання претензії стверджується поштовим повідомленням про вручення №454081438589 від 17.04.2014р. Претензія залишена без відповіді та задоволення, що спричинило звернення позивача до суду.

Відповідно до ст. 174 ГК України господарські зобов'язання можуть виникати в результаті дій суб'єктів, з якими закон пов'язує настання правових наслідків. Внаслідок дій позивача по відпуску продукції між сторонами виникло зобов'язання, врегульоване ст.655 ЦК України, згідно якої одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Договір купівлі-продажу предметом судових розглядів не виступав, недійсним судом не визнавався, сторонами розірваний не був.

Відповідно до ст. 173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно з положеннями статті 193 Господарського кодексу України, статей 526, 527 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено законом або договором, не випливає із суті зобов'язання. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Під час провадження у справі відповідачем сплачено 3 800,19грн. заборгованості, що стверджується платіжним дорученням №673 від 24.06.2014р., призначення платежу - придбання автомобіля. Оплата підтверджена представником позивача в судовому засіданні 15.07.2014р.

В частині стягнення 3 800,19грн. основного боргу провадження у справі підлягає припиненню згідно п.11 ч. 1 ст.80 ГПК України у зв'язку з відсутністю предмету спору (сплатою відповідачем заборгованості після звернення кредитора з позовом до суду).

Позивач просить стягнути з відповідача 691,63грн. пені та 266,01грн. штрафу за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань відповідно до ч. 2 ст. 231 ГК України.

За порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених Господарським Кодексом України, іншими законами та договором (частина друга статті 193, частина перша статті 216 та частина перша статті 218 ГК України).

Відповідно до абзацу 3 ч. 2 ст. 231 ГК України у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Аналіз наведеної норми матеріального права дає підстави для висновку, що застосування до боржника, який порушив господарське зобов'язання, санкції у вигляді штрафу, передбаченого абз. 3 ч. 2 ст. 231 ГК України, можливо за сукупності таких умов: якщо інший розмір певного виду штрафних санкцій не передбачено договором або законом; якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки; якщо допущено прострочення виконання негрошового зобов'язання, пов'язаного з обігом (поставкою) товарів, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких і вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафу.

Грошове зобов'язання - це таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана сплатити гроші на користь другої сторони (кредитора), а кредитор має право вимагати від боржника його обов'язку.

Вказана правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України №3-1гс 14 від 04.02.2014р., постанови якого є обов'язковими для суду в силу ст. 11128 ГПК України.

Вищий господарський суд України у п. 2.2 постанови пленуму від 17.12.2013р. №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" вказав, що господарським судам необхідно мати на увазі, що штрафні санкції, передбачені абзацом третім частини другої статті 231 ГК України, застосовується за допущене прострочення виконання лише негрошового зобов'язання, пов'язаного з обігом (поставкою) товару, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких й вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафних санкцій.

Зважаючи на викладене, нарахування пені та штрафу позивачем з посиланням на положення абзацу 3 ч. 2 ст.231 ГК України є помилковим, а тому у стягненні 691,63грн. пені та 266,01грн. штрафу слід відмовити.

Щодо нарахування позивачем 267,06грн. 3% річних та 319,20грн. інфляційних втрат, суд зауважує наступне:

У відповідності до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення платежів, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Вищий господарський суд України у п.п. 1.3, 4.1 постанови пленуму від 17.12.2013р. №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" зазначив, що статтю 625 ЦК України вміщено в розділі 1 книги 5 цього Кодексу - "Загальні положення про зобов'язання", і ця стаття застосовується до всіх грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, які регулюють відносини, пов'язані з виникненням, зміною чи припиненням окремих видів зобов'язань.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Згідно з представленим розрахунком відповідачу було нараховано 267,06грн. 3% річних за періоди: з 01.02.2012р. по 31.12.2012р., з 01.01.2013р. по 31.12.2013р. та з 01.01.2014р. по 05.06.2014р.

Розрахунок нарахування 3% річних перевірено судом за допомогою комплексної системи інформаційно-правового забезпечення "ЛІГА:ЗАКОН ЕЛІТ" 9.1.3. і, оскільки розміри нарахувань перевищують суми, зазначені позивачем (розрахунок долучається), суд задовольняє вимоги позивача в межах суми вимог, а саме: 267,06грн. річних за прострочення оплати за придбаний автомобіль згідно договору купівлі-продажу транспортного засобу №41 від 2011р. згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Розглянувши позовні вимоги в частині стягнення 319,20грн. інфляційних втрат, господарський суд зауважує наступне:

Згідно долучених до матеріалів справи розрахунків, позивачем нараховані до стягнення 319,20грн. інфляційних втрат за період з 01.02.2012р. по 30.04.2014р.

Суд, перевіривши методику та правильність нарахування інфляційних втрат в розмірі 319,20грн. встановив, що при підготовці розрахунків позивач не врахував від'ємних індексів інфляції всупереч вимогам листа Верховного Суду України від 03.04.1997р. №62-97 "Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" та інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012 № 01-06/928/2012 "Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права"

Суд, провівши власний розрахунок за допомогою комплексної системи інформаційно-правового забезпечення "ЛІГА:ЗАКОН ЕЛІТ" 9.1.3. встановив, що розмір інфляційних витрат, який підлягає до стягнення за період з 01.02.2012р. по 30.04.2014р. становить 247,65грн.

У стягненні 71,55грн. суми інфляційних втрат слід відмовити.

Згідно зі статтею 49 ГПК України у разі частковому задоволенні позову судовий збір покладається на обидві сторони пропорційно розміру задоволених вимог. Підлягають до відшкодування судові витрати в сумі 1 475,15грн.

Беручи до уваги викладене, керуючись ст.ст. 173, 174, 193, 202, 231 ГК України, ст.ст. 509, 525-527, 599, 625, 655, 692 ЦК України, ст.ст. 44, 49, п. 11 ч. 1 ст. 80 82-85 ГПК України, господарський суд, -

вирішив:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з виробничого управління комунального господарства житлово-комунального об'єднання Нововолинської міської ради (45400, Волинська область, м.Нововолинськ, вул. Лісна, 8, код ЄЛРПОУ 03339331)

на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Володимиравтодор" (44700, Волинська область, м. Володимир-Волинський, вул. Хвильового,16, код ЄДРПОУ 250088421)

267,06грн. річних, 247,65грн. інфляційних витрат, 1475,15грн. витрат по сплаті судового збору. Всього: 1989,86грн.

3. У стягненні 71,55грн. інфляційних витрат, 691,63грн. пені, 266,01грн. штрафу відмовити.

4. Провадження у справі в частині стягнення 3800,19грн. основного боргу припинити.

5. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повний текст рішення складено

18.07.2014

Суддя С. Т. Філатова