Ухвала суду № 39818483, 21.07.2014, Новоселицький районний суд Чернівецької області

21.07.2014

Справа № 4-/7/14

Провадження № 4-с/720/6/14

УХВАЛА

05 червня 2014 року Новоселицький районний суд Чернівецької області

в складі:

головуючої судді Оленчука І.В.

секретаря Єфтемій М.І.

за участю:

представника заявника ОСОБА_1,

представника ДВС Бушкевич А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Новоселиця скаргу ОСОБА_3 на дії державного виконавця відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Мазур Геннадія Івановича щодо неправомірності винесення постанови про арешт майна боржника від 11.03.2014 року, -

ВСТАНОВИВ:

Скаржник - ОСОБА_3 звернувся до суду з скаргою на дії державного виконавця відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Мазур Г.І. щодо неправомірності винесення постанови про арешт майна боржника від 11.03.2014 року.

В скарзі посилається на те, що 09.04.2014 року скаржником було отримано лист з постановою державного виконавця про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 11.03.2014 року, з якою він не погоджується, з посиланням на те, що рішенням Новоселицького районного суду Чернівецької області від 06 червня 2012 року у справі № 2-401/2012 було задоволено позовну заяву ПАТ «Державний Ощадний Банк України» про стягнення з нього в рахунок погашення заборгованості за договором відновлювальної кредитної лінії № 34 від 30.10.2007 року - 63763653,25 грн. та в рахунок погашення заборгованості за договором невідновлювальної кредитної лінії № 46 від 13.05.2008 року - 426285847,16 грн., а також 3219 грн. судових витрат.

08.11.2012 головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Мазуром Г.І. було відкрито виконавче впровадження № 35132927. Як вбачається з постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, за клопотанням від 12.09.2013 року ПАТ «Ощадбанк», 11.03.2014 року державним виконавцем Мазуром Г.І. було накладено арешт на належні боржнику корпоративні права, а саме на частку, що складає 100% розміру статутного капіталу ТОВ «Боянівка».

В скарзі зазначає, що відповідно до ч.ч. 5, 6 ст. 52 ЗУ «Про виконавче провадження» у разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення звертається також на належне боржнику інше майно, за винятком майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення.

У відповідності ч. 1 ст. 52 ЗУ «Про виконавче провадження» та п. 5.1.1 Інструкції «Про проведення виконавчих дій» звернення стягнення на майно боржника полягає в його виявленні (шляхом надіслання запитів до органів державної податкової інспекції, банків, дорожньої автомобільної інспекції, бюро технічної інвентаризації, нотаріату тощо), описі, арешті, вилученні та примусовій реалізації.

Стягнення за виконавчими документами в першу чергу звертається на кошти боржника в гривнях та іноземній валюті, інші цінності, в тому числі кошти на рахунках та вкладах боржника в установах банків та інших кредитних організаціях, на рахунки в цінних паперах у депозитаріях цінних паперів.

Стягнення на майно боржника звертається в розмірі і обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дії, штрафів, накладених на боржника під час в виконавчого провадження. У разі якщо боржник володіє спільно з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням державного. Товариство не несе відповідальності за зобов'язаннями учасників згідно ст. 96 ЦК України.

В силу ст. 149 ЦК України звернення стягнення на частину майна товариства з обмеженою відповідальністю, пропорційну частці учасника товариства у статутному капіталі за його особистими боргами допускається лише у разі недостатності у нього іншого майна для задоволення вимог кредиторів. Кредитори такого учасника мають право вимагати від товариства виплати вартості частини майна товариства, пропорційної частці боржника у статутному капіталі товариства, або виділу відповідної частини майна для звернення на нього стягнення. Частина майна, що підлягає виділу, або обсяг коштів, що становлять її вартість, встановлюється згідно з балансом, який складається на дату пред'явлення вимог кредиторами. Аналогічне правило закріплене в ст. 57 ЗУ «Про господарські товариства».

Господарський Кодекс України в ст. 167 дає визначення корпоративних прав, а саме Корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами. Під корпоративними відносинами маються на увазі відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав.

Статутний капітал включає у себе внески необхідні для заснування юридичної особи його функціонування, що складаються з майна, майнових прав або інші відчужувані права, що відображено в ст.115 ЦК України.

Посилається на те, що корпоративні права та частка у статутному капіталі не тотожні поняття. Змістом корпоративних прав є майнові та особисті немайнові права згідно ст.ст. 99, 100 ЦК України. До особистих немайнових прав належать право участі у товаристві (ст.100 ЦК України), право на найменування (ст. 90 ЦК України), ділова репутація (ст. 201 ЦК України), що включають у себе права на участь цієї особи в управлінні юридичною особою (ст. 145 ЦК України), отриманні прибутку (дивідендів) та інші права, передбачені законом та статутними документами. Особисті немайнові права не можуть передаватися або іншим чином відчужуватися. Наявність частки у статутному капіталі товариства, породжує виникнення особистих немайнових прав, які неможна окремо передати чи відокремити від майнових прав.

У відповідності з ч. 1 ст. 100 ЦК України право участі у товаристві є особистим немайновим правом і не може окремо передаватися іншій особі. Таке законодавче визначення не дає можливості корпоративним правам бути об'єктом накладання арешту, оскільки корпоративне право є особистим немайновим правом особи, яке випливає з права власності на частку у статутному капіталі товариства і є невід'ємним від такого права власності, тобто право власності на частку у статутному капіталі є особистим немайновим правом особи.

За змістом ст. 190 ЦК України майном як особливим об'єктом вважаються не лише окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки. До майнових прав відносяться також право вимоги особи за зобов'язаннями, за якими вона є кредитором.

Частка у статутному капіталі товариства не є предметом матеріального світу, оскільки лише засвідчує здійснення особою внеску до статутного фонду та визначає його вартість, а відтак не може вважатися майном з огляду на вищенаведені приписи чинного законодавства.

За правилами ст. 147 ЦК України, учасник ТзОВ має право продати чи іншим чином відступити свою частку (її частину) у статутному капіталі одному або кільком учасникам цього товариства. Відчуження учасником ТзОВ своєї частки (її частини) третім особам допускається, якщо інше не встановлено статутом товариства. Учасники товариства користуються переважним правом купівлі частки (її частини) учасника пропорційно до розмірів своїх часток, якщо статутом товариства чи домовленістю між учасниками не встановлений інший порядок здійснення цього права.

Статутом ТОВ «Боянівка» в новій редакції від 16.01.2007 року, а саме п.8 передбачене, що кожен учасник може за згодою решти учасників відступити свою частку одному чи кільком учасникам товариства, а також третім особам, учасники товариства користуються переважним правом на придбання частки (її частину) учасника, який її відступив, пропорційно їх часткам у статутному капіталі товариства або в іншому погодженому між ними розмірі. Також статутом ТОВ «Боянівка» не передбачено відповідальності за зобов'язаннями засновника (учасника).

Скаржник вказує, що законодавством встановлено не заборону звертати стягнення на частку в товаристві, а спеціальний механізм такого стягнення. Його специфіка полягає в тому, що об'єктом стягнення є не частка у статутному капіталі, а частка в майні товариства, пропорційна розміру частки у статутному капіталі. У результаті звернення стягнення на частку в майні товариства у товариства не з'являється новий учасник, а лише зменшується його майнова маса на виділену частку учасника - боржника. ПАТ «Ощадбанк» до ТОВ «Боянівка» з вимогою щодо виплати вартості частини майна товариства, пропорційної частці боржника у статутному капіталі товариства, або виділу відповідної частини майна для звернення на нього стягнення не звертався.

Крім того, підставою для звернення стягнення на частину майна є недостатність іншого майна учасника для задоволення вимог його кредиторів. При прийнятті рішення про стягнення з боржника грошової суми Новоселицький районний суд Чернівецької області не вирішив питання про те, за рахунок якого майна боржника буде виконуватись судове рішення. Факт недостатності майна боржника може бути встановлено лише в межах виконавчого провадження в порядку вимог визначених ЗУ «Про виконавче провадження». В постанові про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 11.03.2014 року не вказано про встановлення факту відсутності іншого майна. У відповідності до ст. 149 ЦК України звернення стягнення на частку повинно відбуватися після того, як усі можливості для виконання рішення шляхом звернення стягнення на інше майно використані.

Згідно ст. 47 ЗУ "Про виконавче провадження", виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо, зокрема, у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення, а здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними. Про наявність вказаної обставини державний виконавець складає акт. Про повернення стягувачу виконавчого документа та авансового внеску державний виконавець виносить постанову з обов'язковим мотивуванням підстав її винесення, яка затверджується начальником відділу, якому він безпосередньо підпорядкований. Копія постанови у триденний строк надсилається сторонам і може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом. Таким чином скаржник вказує, що виконавче провадження № 35132927 було відкрито 08.11.2012 року, стягувачу не поверталося в порядку ст. 47 ЗУ «Про виконавче провадження», та в порядку ст. 49 Закону виконавче провадження не закінчено.

В заяві також зазначається, що при прийняті рішення щодо проведення стягнення шляхом накладання арешту на належні корпоративні права, а саме, на частку, що складає 100% розміру статутного капіталу ТОВ «Боянівка» у державного виконавця не було документів що посвідчують факт відсутності у боржника іншого майна, на яке може бути звернено стягнення в ході виконавчого провадження. Таким чином вважає що накладання арешту є незаконним.

На підставі наведеного просить визнати дії головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Мазура Г.І., щодо арешту на належні скаржнику корпоративні права, а саме, на частку, що складає 100% розміру статутного капіталу ТОВ «Боянівка» неправомірними, а також скасувати п. 1 постанови від 11.03.2014 року про накладення арешту на належні скаржнику корпоративні права, а саме накладення арешту на частку, що складає 100% розміру статутного капіталу ТОВ «Боянівка».

В судовому засідання представник скаржника підтримав вимоги заяви, підтвердив обставини в ній зазначені та просив задовольнити її вимоги.

Представник ДВС в судовому засіданні вимоги скарги не визнав просив відмовити в їх задоволенні та вказав, що при винесенні постанови про накладення арешту на корпоративні права, а саме на частку подав до суду письмові заперечення, відповідно до яких зазначає, що складає 100% розміру статутного капіталу ТОВ «Боянівка» державним виконавцем не було допущено жодних порушень законодавства, в зв'язку з чим просив відмовити в задоволенні вимог скарги.

Суд, заслухавши пояснення учасників судового засідання, перевіривши матеріали скарги та матеріали виконавчого провадження, вважає, що заява підлягає до задоволення.

Судом встановлено, що згідно виконавчого листа № 2-401/2012 року, виданого Новоселицьким районним судом Чернівецької області з боржника ОСОБА_3 підлягає стягненню на користь ПАТ «Державний Ощадний Банк України» заборгованість за договором відновлювальної кредитної лінії № 34 від 30.10.2007 року - 63763653,25 грн. та в рахунок погашення заборгованості за договором невідновлювальної кредитної лінії № 46 від 13.05.2008 року - 426285847,16 грн., а також 3219 грн. судових витрат.

Судом також встановлено, 08.11.2012 головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Мазуром Г.І. було відкрито виконавче впровадження № 35132927.

Постановою головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Мазуром Г.І. від 11.02.2014 року на підставі ст. 57 Закону України «Про виконавче провадження» накладено арешт на корпоративні права, що належать ОСОБА_3 а саме на частку, що складає 100% розміру статутного капіталу ТОВ «Боянівка», розмір статутного капіталу 200 000 грн.

Змістом ст. 57 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що арешт майна боржника застосовується для реального забезпечення виконання рішення. Арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом, зокрема, винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження.

Суд вважає, що корпоративні права мають не тільки майновий характер і охоплюються, оскільки відповідно до ч. 1 ст. 190 ЦК України майном як особливим об'єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки.

Згідно із ч. 1 ст. 100 ЦК України право участі у товаристві є особистим немайновим правом і не може окремо передаватися іншій особі.

Статтею 116 ЦК України визначені права учасників господарського товариства, а саме брати участь в управлінні товариством, у розподілі прибутку товариства і одержувати його частину (дивіденди), вийти з товариства, здійснити відчуження часток у статутному (складеному) капіталі товариства, цінних паперів, що засвідчують участь у товаристві, у порядку встановленому законом, одержувати інформацію про діяльність товариства.

Таким чином, суд дійшов до висновку, що у державного виконавця не було підстав для накладення арешту на корпоративні права боржника, оскільки до корпоративних прав учасника товариства законом віднесені як майнові так і особисті немайнові права.

Крім того суд вважає, що представником ДВС не було доведено, що державним виконавцем були проведені всі дії щодо виявлення майна боржника; майно, яке було арештоване державним виконавцем індивідуально не визначено; не встановлено обсягу вартості майна та його безпосереднього складу.

Відповідно до положень ст. 149 ЦК України звернення стягнення на частину майна товариства з обмеженою відповідальністю, пропорційну частці учасника товариства у статутному капіталі, за його особистими боргами допускається лише у разі недостатності у нього іншого майна для задоволення вимог кредиторів. Кредитори такого учасника мають право вимагати від товариства виплати вартості частини майна товариства, пропорційної частці боржника у статутному капіталі товариства, або виділу відповідної частини майна для звернення на нього стягнення. Частина майна, що підлягає виділу, або обсяг коштів, що становлять її вартість, встановлюється згідно із балансом, який складається на дату пред'явлення вимог кредиторами.

Звернення стягнення на всю частку учасника в статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю припиняє його участь у товаристві.

В силу положень п. 1 ч. 1 ст. 115 ЦК України та ст. 12 Закону України «Про господарські товариства» майно передається учасниками товариству у власність, а у ст. 149 ЦК України йдеться про виключення з загального правила непорушності права власності юридичної особи, відповідно до якого можливо звернути стягнення на частину майна товариства, пропорційну частці учасника товариства у статутному капіталі.

На підставі викладеного, суд вважає, що вимоги скарги на дії державного виконавця відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Мазур Г.І. щодо неправомірності винесення постанови про арешт майна боржника від 11.03.2014 року підлягають до задоволення, а постанова державного виконавця в частині накладення арешту на належні боржнику корпоративні права, а саме на частку що складає 100 % розміру статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю «Боянівка» - скасуванню.

На підставі викладеного, відповідно до вимог ст.ст. 8, 11, 18, 74, 82 ЗУ «Про виконавче провадження», ст. 12 ЗУ «Про господарські товариства», ст.ст. 100, 115, 116, 149, 190 ЦК України, керуючись ст.ст. 14, 383-387 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

Скаргу ОСОБА_3 на дії державного виконавця відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Мазур Геннадія Івановича щодо неправомірності винесення постанови про арешт майна боржника від 11.03.2014 року - задовольнити.

Постанову державного виконавця відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Мазур Геннадія Івановича в частині накладення арешту на належні боржнику корпоративні права, а саме на частку що складає 100 % розміру статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю «Боянівка», (код ЄДРПОУ 14273138, місце знаходження м. Чернівці. вул. Хотинська, 43), розмір статутного капіталу 200 000 грн. - скасувати.

Ухвала суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. Апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції може бути подана протягом п'яти днів з дня її проголошення до Апеляційного суду Чернівецької області через Новоселицький районний суд Чернівецької області. У разі якщо ухвалу було постановлено без участі особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом п'яти днів з дня отримання копії ухвали.

СУДДЯ: