Ухвала суду № 39816888, 07.07.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 липня 2014 року м. Київ К/800/65732/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Кошіля В.В.

Суддів Борисенко І.В.

Моторного О.А.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Хорскомплекс»

на ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 10.12.2013

та постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 23.10.2013

у справі № 802/3951/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Хорскомплекс»

до Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Вінницькій області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Хорскомплекс» звернулось до суду з позовом про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Вінницькій області від 18.06.2013 № 0003042202.

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 23.10.2013, яка залишена без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 10.12.2013, в задоволенні позовних вимог відмовлено, з підстав правомірності прийняття спірного податкового повідомлення-рішення.

В касаційній скарзі позивач просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій; прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами проведеної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Хорскомплекс» з питань своєчасності, достовірності та повноти нарахування податку на додану вартість по взаєморозрахунках з контрагентом ТОВ «Альтаір Альфа Плюс» за травень 2012 року, складено акт № 2009/22/36407364 від 05.06.2013, в якому зафіксовані порушення: п. п. 198.1, 198.2, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету за травень 2012 року на суму ПДВ 42 595 грн.

На підставі результатів вказаної перевірки, 18.06.2013 відповідачем прийняте податкове повідомлення-рішення № 0003042202 про визначення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 63 893 грн., в т.ч.: 42 595 грн. основного платежу та 21 298 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Матеріалами справи встановлено, що 04.10.2010 між ТОВ «Хорскомплекс» (підрядник) та ДКП «Житомирська фармацевтична фабрика» (замовник) укладено договір підряду № 041010-1, за умовами якого підрядник зобов'язується виконати роботи по будівництву, а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконані роботи.

16.12.2011 між позивачем (генпідрядник) та ТОВ «Запорізький коксохімремонт» (субпідрядник) укладено договір № 161211-1, за умовами якого субпідрядник зобов'язується виконати роботи, а генпідрядник приймає та здійснює оплату за виконані роботи.

11.05 та 17.05.2012 між позивачем (покупець) та ТОВ «Альтаір Альта Плюс» (продавець) укладено усні договори купівлі-продажу, за умовами яких продавець продає будівельні матеріали, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити їх.

Позивач повинен був приступити до виконання договірних зобов'язань по договорах підряду лише після отримання будівельних матеріалів від ТОВ «Альтаір Альфа Плюс».

Підставою для донарахування платнику податків грошового зобов'язання по податку на додану вартість став висновок податкового органу про відсутність факту передачі товару від продавця до покупця, що свідчить про укладання угоди без мети настання реальних наслідків.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій виходили з наступного, з чим погоджується суд касаційної інстанції.

Згідно з п. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу (п. 198.1 ст. 198 ПК України).

Відповідно до п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу (п. 198.6 ст. 198 ПК України).

Відповідно до п. п. 201.6, 201.10 ст. 201 зазначеного Кодексу податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до п. 16 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Міністерства фінансів України 01.11.2011 № 1379, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22.11.2011 за № 1333/20071, усі примірники податкової накладної підписуються особою, уповноваженою платником податку здійснювати постачання товарів/послуг, та скріплюються печаткою такого платника податку - продавця.

Будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних лише в разі фактичного здійснення господарської діяльності. Якщо фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братись до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської діяльності, визначальною ознакою якої є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

За відсутності ж факту придбання товарів (робіт, послуг) відповідні суми не можуть включатись до складу податкового кредиту навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів.

Таким чином, за встановлення в судовому порядку відсутності факту здійснення господарської операції між позивачем та ТОВ «Альтаір Альта Плюс», в результаті чого відсутні правові наслідки для обох сторін, є правомірним нарахування грошових зобов'язань з податку на додану вартість спірним податковим повідомленням-рішенням.

Зважаючи на вказані обставини, відсутність порушень норм матеріального та процесуального права, висновок судів першої та апеляційної інстанцій про відмову у задоволенні позовних вимог є вірним, а касаційна скарга позивача - необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2201, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Хорскомплекс» відхилити.

Ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 10.12.2013 та постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 23.10.2013 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту постановлення та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України.

Головуючий В.В. Кошіль Судді І.В. Борисенко О.А. Моторний