Ухвала суду № 39815830, 15.07.2014, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 липня 2014 р.

Справа № 4742/14/876

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі :

головуючої судді Хобор Р.Б.,

суддів: Іщук Л.П., Сеника Р.П.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 16.04.2014р. по справі № 813/7567/13-а за позовом приватного підприємства “Форштаг” до державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області про скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

Приватне підприємство “Форштаг” звернулося до суду з адміністративним позовом до державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова Головного управління міндоходів у Львівській області про скасування податкових повідомлень-рішень №0001962210 та №0001952210/4536 від 25.09.2013р.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 16.04.2014р. адміністративний позов задоволено. Скасовано податкові повідомлення-рішення №000192210, №0001952210/4536 від 25.09.2013 року.

Приймаючи оскаржувану постанову, суд першої інстанції дійшов до висновку про те, що намір сторін у договорах, щодо вчинення господарських зобов»язань з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави та суспільства, в суді першої інстанції свого підтвердження не знайшов, а тому позовні вимоги є обґрунтованими та повністю доведеними дослідженими доказами у справі.

Не погоджуючись з прийнятою постановою, її в апеляційному порядку оскаржив відповідач – державна податкова інспекція у Залізничному районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області, яка покликаючись на неповне з»ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення судом норм матеріального і процесуального права, що призвело до безпідставного задоволення позовних вимог, просить оскаржувану постанову суду скасувати та прийняти нову постанову, якою в задоволенні позову відмовити.

Як на доводи апеляційної скарги поклилається на те, що ненадання платником податків документів, які б підтверджували факт поставки товару вказує на те, що господарські операції між ПП «Форштаг» та ТзОВ «Будівельна компанія АТР Груп», ПП «Славія-Авто», ТзОВ «Юридична фірма Фортеця», ТзОВ «Запоріжметал Холдинг», ТзОВ «Анкомтех Сервіс» не відбувались.

Заслухавши суддю – доповідача, перевіривши матеріали справи та апеляційну скаргу в межах наведених у ній доводів, колегія суддів дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено те, що державною податковою інспекцією у Залізничному районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області проведено перевірку приватного підприємства «Форштаг» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.11 року по 31.12.12 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.11 року по 31.12.12 року, за результатами якої складено Акт від 11.09.2013 року № 534/22-10/25554805.

На підставі акту перевірки податковим органом прийняті податкові повідомлення - рішення №0001962210 від 25.09.13 року про визначення податкового зобов»язання з податку на додану вартість на загальну суму – 125361,75 грн. (в тому числі за основним платежем – 113077 грн., та штрафними санкціями 12284 грн.). та №0001952210/4536 від 25.09.13 року про визначення податкового зобов’язання з податку на прибуток на загальну суму – 138598,25 грн. (в тому числі за основним платежем 137158 грн. та штрафними санкціями 1440,25 грн.).

Перевіркою встановлено порушення п.п.14.1.27 п.14.1 ст.14, п.44.1, п.44.3 ст.44, п.138.2 ст.138, п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України від 02.12.10 року №2755-VI (із змінами та доповненнями), а саме: ПП “Форштаг” зайво віднесено до собівартості придбаних (виготовлених) та реалізованих товарів (робіт, послуг) витрати по безтоварних операціях з придбання ТМЦ та робіт/послуг у ТзОВ “Будівельна компанія АРТ Груп”, ПП “Славія - Авто”, ПП “Юридична фірма “Фортеця””, ТзОВ “БТК “Євробуд”, ТзОВ “Запоріжметал Холдинг”, ТзОВ “Анкомтех Сервіс” на загальну суму – 509016,80 грн., одночасно встановлено порушенння п.198, п.198.2 п198.3, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України - завищення податкового кредиту по податку на додану вартість на загальну суму 101803,43 грн. по безтоварних операціях з придбання ТМЦ та робіт/послуг у ТзОВ “Будівельна компанія АРТ Груп”, ПП “Славія - Авто”, ПП “Юридична фірма “Фортеця”, ТзОВ “БТК “Євробуд”, ТзОВ “Запоріжметал Холдинг”, ТзОВ “Анкомтех Сервіс”.

Вказані порушення, згідно з актом перевірки, полягають у тому, що господарські операції позивача з ТзОВ “Будівельна компанія АРТ Груп”, ПП “Славія - Авто”, ПП “Юридична фірма “Фортеця””, ТзОВ “БТК “Євробуд”, ТзОВ “Запоріжметал Холдинг”, ТзОВ “Анкомтех Сервіс” є безтоварними, відтак позивачем безпідставно завищено валові витрати, занижено податок на прибуток та неправомірно сформовано податковий кредит.

Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності підстав для скасування податкових повідомлень-рішень, який знайшов своє підтвердження у матеріалах справи та в ході судового розгляду справи апеляційним судом виходячи з наступного.

Згідно з п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно з п. 185.1. ст. 185 ПК України об'єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю.

Згідно з п. 188.1. ст. 188 ПК України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками – суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів, крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів, і збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв'язку).

У відповідності до п. 198.1. ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з п. 198.2. ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 198.3. ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з п. 198.4. ст. 198 ПК України якщо платник податку придбає (виготовляє) товари/послуги та необоротні активи, які призначаються для їх використання в операціях, що не є об'єктом оподаткування або звільняються від оподаткування, то суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не відносяться до податкового кредиту зазначеного платника.

Відповідно до п. 198.6. ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Згідно з п. 201.4. ст. 201 ПК України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Згідно з п. 201.6. ст. 201 ПК України податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Органи державної податкової служби за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до п. 201.7. ст. 201 ПК України податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Згідно з п. 201.10. ст. 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно з підп. 1.2. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995 року, господарські операції відображаються у бухгалтерському обліку методом їх суцільного і безперервного документування. Записи в облікових регістрах провадяться на підставі первинних документів, створених відповідно до вимог цього Положення.

Згідно з п. 2 цього ж Положення первинні документи – це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Господарські операції – це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів. Первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення.

Таким чином, враховуючи вищенаведені положення, колегія суддів приходить до висновку про те, що надання податковому органу всіх належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання бюджетного відшкодування є підставою для його одержання, якщо податковим органом не встановлено та не доведено, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних яких установлена судом.

Позивачем на підтвердження обгрунтованості віднесення до складу валових витрат та податкового кредиту сум податку на додану вартість за перевірений період було надано копії податкових накладних, видаткових накладних, платіжних доручень, виписок з банківських рахунків, актів приймання-здавання робіт, рахунків-фактури тощо, які свідчать про підставність виникнення цивільних прав та обов’язків, а також про фактичне здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами ТзОВ “Будівельна компанія АРТ Груп”, ПП “Славія - Авто”, ПП “Юридична фірма “Фортеця”, ТзОВ “БТК “Євробуд”, ТзОВ “Запоріжметал Холдинг”, ТзОВ “Анкомтех Сервіс”, та є достатніми доказами на підтвердження здійснення останніх. Вищевказані первинні документи оформлені відповідно до вимог, встановлених ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Відповідачем, належними та допустимими доказами не спростовано мету та реальність здійснення господарських операцій.

Колегія суддів вважає за необхідне також зазначити, що формування підприємством податкового кредиту не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами.

Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на формування податкового кредиту з податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо включення сум податку, сплачених ним в ціні придбаних товарів (робіт, послуг), до складу податкового кредиту та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Наведене узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини у справі “БУЛВЕС” АД проти Болгарії” (заява № 3991/03) Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ вдруге, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Згідно з ст. 17 Закону України “Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини” суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.

Згідно ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Згідно ст. 49, 70 КАС України, сторони зобов’язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, а відтак зобов’язані обґрунтовувати належність та допустимість доказів для підтвердження своїх вимог або заперечень, що відповідачем зроблено не було.

Таким чином, відповідачем не наведено достатньо переконливих доводів про наявність обставин, які б свідчили про недобросовісність позивача як платника податків. З урахуванням наведеного, на думку апеляційного суду, оскаржувані податкові повідомлення – рішення не ґрунтуються на нормах права, внаслідок чого їх слід визнати протиправними та скасувати.

Враховуючи викладене, апеляційний суд приходить до переконання про те, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, постанова Львівського окружного адміністративного суду від 16 квітня 2014 року відповідає нормам матеріального та процесуального права, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувану постанову без змін.

Керуючись ст. 160, ст.ст. 195, 197, п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200, п. 1 ч. 1 ст. 205, ст. ст. 206, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 16.04.2014р. по справі №813/7567/13-а – без змін.

Ухвала набирає законної сили через п»ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуюча суддя Р.Б. Хобор

суддя Л.П. Іщук

суддя Р.П. Сеник