Постанова № 39815380, 15.07.2014, Дніпропетровський апеляційний господарський суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.07.2014 року Справа № 904/1859/14

Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Сизько І.А. (доповідач),

суддів: Герасименко І.М., Орєшкіної Е.В.,

при секретарі судового засідання: Литвин А.П.,

представники сторін у судове засідання не з’явились, про час та місце судового засідання повідомлені належним чином;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю “АГРОФАРМАХІМ” на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 07.05.2014р. по справі №904/1859/14

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю “Паливна компанія “СЕРІОЛ - ПЛЮС”, м. Запоріжжя

до товариства з обмеженою відповідальністю “АГРОФАРМАХІМ”, м.Дніпропетровськ

про стягнення 86 436, 71 грн.

ВСТАНОВИВ:

В березні 2014 року товариство з обмеженою відповідальністю “Паливна компанія “СЕРІОЛ - ПЛЮС” (далі ТОВ “Паливна компанія “СЕРІОЛ - ПЛЮС”) звернулось до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю “АГРОФАРМАХІМ” (далі ТОВ “АГРОФАРМАХІМ”) про стягнення 54 536, 10 грн. основного боргу, 34, 90 грн. пені, 31 865, 71 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами та 1 827, 00 грн. витрат по сплаті судового збору.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 07.05.2014р. по справі №904/1859/14 (суддя Кармазіна Л.П.) позов задоволено частково: стягнуто з ТОВ “АГРОФАРМАХІМ” на користь ТОВ “Паливна компанія “СЕРІОЛ - ПЛЮС” 54 536, 10 грн. основного боргу, 34, 90 грн. пені, 31 590, 73 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами та 1821, 19 грн. витрат по сплаті судового збору.

Рішення господарського суду мотивовано тим, що факт отримання відповідачем товару підтверджується видатковою накладною №2282 від 19.11.2013р. та товарно-транспортною накладною на відпуск нафтопродуктів №1785 від 19.11.2013р., що містяться в матеріалах справи; докази повної оплати поставленого товару відповідачем суду не надано; зобов'язання відповідача щодо оплати отриманого товару передбачено умовами договору №168 від 18.11.2013р., підписаного між сторонами, та нормами законодавства.

Не погодившись з рішенням суду, ТОВ “АГРОФАРМАХІМ” звернулось з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Дніпропетровської області від 07.05.2014р. по справі №904/1859/14.

В апеляційній скарзі скаржник посилається на те, що передбачені п. 5.4. договору відповідно ст. ст. 536, 694, 696 Цивільного кодексу України проценти за користування чужими грошовими коштами розраховані позивачем за три періоди невірно, а саме, визначено більше кількість днів, що призвело до визначення надмірної суми, яка стягується.

В відзиві на апеляційну скаргу ТОВ “Паливна компанія “СЕРІОЛ - ПЛЮС” просить рішення господарського суду Дніпропетровської області від 07.05.2014р. по справі №904/1859/14 залишити без змін, а апеляційну скаргу – без задоволення.

Представники сторін у судове засідання не з’явились, про час та місце проведення судового засідання повідомлені належним чином (а.с.62, 63-67).

ТОВ “Паливна компанія “СЕРІОЛ - ПЛЮС” 05.06.2014р. подано клопотання про розгляд справи без участі представника позивача.

Згідно ч. 2 ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення господарським судом обставин справи та правильність їх юридичної оцінки, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

18.11.2013р. між ТОВ “Паливна компанія “СЕРІОЛ - ПЛЮС” (продавець) та ТОВ “АГРОФАРМАХІМ” (покупець) укладений договір №168, за умовами якого продавець продає, а покупець зобов’язаний прийняти та оплатити товар: дизельне пальне євро у кількості 16 990 л. за ціною 9, 39 грн./л. з ПДВ (п. 1.1. договору).

За п. 1.2. договору, сума за поставлений товар – 159 536, 10 грн. – згідно виставлених рахунків.

В п. 2.2. договору сторони погодили, що можлива відстрочка платежу до 14 календарних днів після поставки товару за взаємною домовленістю сторін.

Відповідно п. 2.3. договору, відвантаження товару здійснюється автотранспортом продавця впродовж 3 днів чи в попередньо домовлені з покупцем строки. Адреса поставки – с. Кінне, Лозівського району, Харківської області.

ТОВ “Паливна компанія “СЕРІОЛ - ПЛЮС” виставлено відповідачу рахунок №1967 від 18.11.2013р. та 19.11.2013р. поставлено товар (паливо дизельне євро) у кількості 16 990 л. на загальну суму 159 536, 10 грн., що підтверджується видатковою накладною №2282 від 19.11.2013р., товарно-транспортною накладною на відпуск нафтопродуктів (нафти) №1785 від 19.11.2013р., довіреністю №193 на отримання товару.

Відповідачем за поставлений товар сплачено: 04.12.2013р. - 50 000,00 грн.; 11.12.2013р. – 30 000,00 грн.; 26.12.2013р. – 25 000,00 грн., а всього 105 000, 00 грн., що підтверджується банківськими виписками.

В акті звірки взаєморозрахунків станом на 31.12.2013р., підписаному представниками сторін та завіреному печатками підприємств, борг ТОВ “АГРОФАРМАХІМ” визначено в розмірі 54 536, 10 грн.

Докази оплати заборгованості в розмірі 54 536, 10 грн. відповідачем суду не надані, в матеріалах справи відсутні.

Відповідно ч. 1, ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом; зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

В ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару (ч. 1, ч. 2 ст. 692 Цивільного кодексу України).

Згідно ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Пенею, відповідно ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України, є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

За змістом ст. 1, ст. 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань”, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Пунктом 5.1. договору сторони погодили, що за порушення строку оплати покупець сплачує продавцю пеню в розмірі 0,2% від суми несплаченого товару за кожний день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки НБУ.

Позивач нарахував відповідачу пеню на загальну суму 34, 90 грн. за період: 04.12.2013р. на суму боргу 159 536, 10 грн. – 0, 87 грн.; з 05.12.2013р. по 11.12.2013р. на суму боргу 109 536, 10 грн. – 4, 20 грн.; з 12.12.2013р. по 26.12.2013р. на суму боргу 79 536, 10 грн. – 6, 53 грн.; з 27.12.2013р. по 14.03.2014р. на суму боргу 54 536, 10 грн. – 23, 30 грн.

Розрахунок пені здійснено позивачем невірно та без врахування п. 1.9. постанови пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013р. “Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань”, де зазначено, що день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені.

До стягнення підлягає пеня в розмірі 2 202, 55 грн.

Проте, в п. 1.12. наведеної постанови пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013р. встановлено, що у разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суму пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Враховуючи матеріали справи та з посиланням на норми ст.ст. 4, 173 -175, 193, 216 Господарського кодексу України, ст. ст. 525, 548, 629, 692 Цивільного кодексу України, господарський суд дійшов вірного висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача 54 536, 10 грн. основного боргу та 34, 90 грн. пені, оскільки перерахована судом сума пені перевищує суму, яка заявлена позивачем до стягнення.

Позивачем також заявлена вимога про стягнення з відповідача суми процентів за користування чужими грошовими коштами в розмірі 31 865, 71 грн., а саме: 04.12.2013р. на суму боргу 159 536, 10 грн. – 797, 68 грн.; з 05.12.2013р. по 11.12.2013р. на суму боргу 109 536, 10 грн. – 3 833, 76 грн.; з 12.12.2013р. по 26.12.2013р. на суму боргу 79 536, 10 грн. – 5 965, 20 грн.; з 27.12.2013р. по 14.03.2014р. на суму боргу 54 536, 10 грн. – 21 269, 07 грн.

Згідно ст. 536 Цивільного кодексу України, за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати відсотки, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір відсотків за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

В п. 5.4. договору визначено, що у разі порушення строку сплати, передбаченого п. 2.2. цього договору, відповідно Господарського кодексу, ст. ст. 536, 696, 694 Цивільного кодексу України, покупець сплачує продавцю процент за користування грошовими коштами у розмірі 0,5% від вартості несвоєчасно оплаченого товару за кожний день прострочення з дня, коли товар повинен бути оплачений до дня його фактичної оплати.

Господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення процентів за користування чужими грошовими коштами підлягають частковому задоволенню в сумі 31 590, 73 грн., а саме, 04.12.2013р. на суму боргу 159 536, 10 грн., з 05.12.2013р. по 10.12.2013р. на суму боргу 109 536, 10 грн., з 11.12.2013р. по 25.12.2013р. на суму боргу 79 536, 10 грн., з 26.12.2013р. по 14.03.2014р. на суму боргу 54 536, 10 грн., оскільки при здійсненні розрахунку процентів позивачем невірно визначено періоди нарахування, що призвело до помилкового розрахунку розміру процентів за користування чужими грошовими коштами.

Проте, господарський суд не звернув уваги на те, що за своєю правовою природою проценти, передбачені п. 5.4 договору, підпадають під визначення неустойки згідно ст. 549 Цивільного кодексу України, а саме пені, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання, тоді як п. 5.1 договору вже передбачено нарахування пені за кожен день прострочення оплати.

Стаття 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань”, ст. 61 Конституції України обмежують застосування умов договору про стягнення пені у розмірі, що перевищує подвійну облікову ставку НБУ, і стягнення подвійної пені за одне й те саме правопорушення.

Отже, відсутні підстави для задоволення позову в частині стягнення з відповідача процентів за користування чужими грошовими коштами за прострочення оплати товару з огляду на те, що проценти за користування чужими грошовими коштами, які за умовами договору нараховуються за кожен день прострочення невиконаного зобов'язання, за своєю правовою природою підпадають під визначення пені, яка вже нарахована за цей самий період за аналогічне порушення.

Оскільки умовами договору передбачено стягнення пені за несвоєчасне виконання зобов'язання покупцем, а нарахована на підставі договору сума процентів за користування чужими грошовими коштами за кожен день прострочення невиконаного зобов'язання за своєю правовою природою також є пенею, то таке подвійне стягнення пені за несвоєчасне виконання зобов'язання покупцем не узгоджується з приписом ст. 61 Конституції України, відповідно до якої ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення (постанова Верховного Суду України від 24.12.2013р. №8/5025/1402/12).

Частиною 3 ст. 692 Цивільного кодексу України конкретизовано визначений ст. 536 цього Кодексу обов'язок боржника сплачувати встановлений договором або законом розмір процентів за користування чужими грошовими коштами та передбачене ст. 625 цього Кодексу право продавця вимагати від покупця сплати 3% річних за весь час прострочення, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. У розумінні зазначених статей проценти є не відповідальністю, а платою за час користування грошима, що не були своєчасно сплачені боржником. Зі змісту цих статей випливає, що договором може бути встановлено інший розмір процентів річних, а не інший спосіб їх обчислення (постанова Верховного Суду України від 24.12.2013р. №8/5025/1402/12).

Судова колегія вважає за необхідне рішення суду першої інстанції в частині стягнення процентів за користування чужими грошовими коштами скасувати, постановивши у цій частині нове рішення про відмову в позові в цій частині вимог.

При цьому, відсутні підстави для визнання недійсним п. 5.4 договору №168 від 18.11.2013р., оскільки ст. 546 Цивільного кодексу України встановлює, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, а договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання. Тобто, законодавство, в силу ст. 627 Цивільного кодексу України, надає сторонам свободу у визначенні умов договору. Лише ст. 61 Конституції України та ст. 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” встановлюють обмеження розміру пені при її стягненні.

З огляду на встановлені апеляційним судом обставини, з підстав п. 3, п. 4 ч.1 ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, рішення господарського суду підлягає частковому скасуванню через порушення норм матеріального права та невідповідність обставинам справи висновків місцевого господарського суду.

В зв'язку із частковим задоволенням апеляційної скарги підлягають перерозподілу судові витрати по справі відповідно ст. 49 Господарського процесуального кодексу України пропорційно розміру задоволених вимог.

В п. 4.1. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013р. №7 “Про деякі питання практики застосування розділу УІ Господарського процесуального кодексу України” зазначено, що правило ст. 49 Господарського процесуального кодексу України щодо розподілу сум судового збору у справах, що виникають при виконанні договорів, пропорційно розміру задоволених позовних вимог застосовується також і у випадках, коли судовий збір сплачено за мінімальною ставкою.

Керуючись ст. ст. 99, 101, 102, 103, 104, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю “АГРОФАРМАХІМ”, м. Дніпропетровськ задовольнити частково.

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 07.05.2014р. по справі №904/1859/14 скасувати в частині стягнення 31 590, 73 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами та 667, 73 грн. судового збору, виклавши абзац 2 резолютивної частини рішення в наступній редакції:

“Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю “АГРОФАРМАХІМ”, м. Дніпропетровськ на користь товариства з обмеженою відповідальністю “Паливна компанія “СЕРІОЛ - ПЛЮС”, м. Запоріжжя 54 536, 10 грн. основного боргу, 34, 90 грн. пені та 1 153, 46 грн. витрат по сплаті судового збору.”

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю “Паливна компанія “СЕРІОЛ - ПЛЮС”, м. Запоріжжя на користь товариства з обмеженою відповідальністю “АГРОФАРМАХІМ”, м. Дніпропетровськ 336, 80 грн. витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги.

Виконання постанови доручити господарському суду Дніпропетровської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України через апеляційний господарський суд.

Головуючий суддя І.А. Сизько

Суддя І.М. Герасименко

Суддя Е.В. Орєшкіна

(Повний текст постанови складений 18.07.2014р.)