Постанова № 39815150, 09.07.2014, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" липня 2014 р. Справа№ 910/5060/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Кропивної Л.В.

суддів: Андрієнка В.В.

Смірнової Л.Г.

при секретарі: Гордовій Г.Л.

за участю представників:

від позивача: Смагіна Г.Ю., представник за довіреністю №12-д від 22.10.2013р.;

від відповідача: не з'явився;

Розглянувши апеляційну Товариства з обмеженою відповідальністю «Фідленс-Україна»

на рішення Господарського суду міста Києва від 15.05.2014р. (підписано - 19.05.2014р.)

у справі №910/5060/14 (cуддя: Котков О.В.)

за позовом Приватного акціонерного товариства «Макрохім»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фідленс-Україна»

про стягнення грошових коштів

ВСТАНОВИВ:

У березні 2014 року Приватне акціонерне товариство «Макрохім» (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фідленс-Україна» (далі - відповідач) про стягнення 50806,30грн., з яких: 43447,50грн. заборгованість з оплати вартості товару, придбаного за Договором поставки №547/1 від 03.09.2012р., 3840,07грн. пені, 10% річних у розмірі 2953,91грн. та 564,82грн. індексу інфляції.

Позовні вимоги були мотивовані тим, що відповідач , прийнявши товар у власність, у строки, визначені Договором поставки №547/1 від 03.09.2012р. оплату вартості поставленого товару на суму 43447,50грн. не здійснив. В зв'язку з простроченням виконання грошового зобов'язання позивач просив суд стягнути з відповідача заборгованість з урахуванням інфляції та 10% річних за час прострочки та пені .

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.03.2014р. позовну заяву Приватного акціонерного товариства «Макрохім» прийнято до провадження та порушено провадження у справі №910/5060/14.

Відповідач письмового відзиву на позовну заяву господарському суду не недав, представника для участі у судових засіданнях першої інстанції не направив.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 15.05.2014р. у справі №910/5060/14 (cуддя: Котков О.В.) позовні вимоги задоволено повністю. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фідленс-Україна» на користь Приватного акціонерного товариства «Макрохім» грошові кошти: основного боргу - 43 447,50 грн. (сорок три тисячі чотириста сорок сім гривень 50 копійок), пені - 3 840,07 грн. (три тисячі вісімсот сорок гривень 07 копійок), 10% річних - 2 953,91 грн. (дві тисячі дев'ятсот п'ятдесят три гривні 91 копійка), індексу інфляції - 564,82 грн. (п'ятсот шістдесят чотири гривні 82 копійки) та судові витрати - 1 827,00 грн. (одна тисяча вісімсот двадцять сім гривень).

За оцінкою місцевого господарського суду, обов'язок оплатити вартість товару у розмірі 43447,50грн. протягом 30 банківських днів з дати поставки у відповідача виник на підставі Договору поставки №547/1 від 03.09.2012р., а тому, врахувавши відсутність доказів погашення основного боргу, господарський суд визнав позов обгрунтованим у заявленому розмірі та задовольнив його. Невиконання відповідачем взятих на себе зобов'язань, вважав господарський суд, є цивільним правопорушенням, наслідком якого, є відповідальність у вигляді стягнення пені у розмірі 3840,07грн., 10% річних у сумі 2953,91грн. за заявлений період прострочення та інфляційних у розмірі 564,82грн.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю «Фідленс-Україна» звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову повністю.

У доводах апеляційного оскарження відповідач посилався на неповне дослідження судом обставин справи, що мають значення для справи, при неправильному застосуванню норм матеріального та процесуального права.

На думку скаржника, місцевим господарським судом при вирішенні питання щодо стягнення боргу з відповідача за Договором поставки №547/1 від 03.09.2012р. не врахував, що поставка товару здійснена поза умовами Договору, адже сторонами була узгоджена загальна ціна Договору у розмірі 1 000 000,00грн. Як вказував відповідач, у період дії Договору позивач поставив продукції на суму, що значно перевищує суму договору , визначену сторонами, а отже, поставка є позадоговірною і при вирішенні питання виникнення у відповідача зобов'язання з оплати вартості поставленої продукції мають застосовуватися положення ч. 2 ст. 530 ЦК України. Вимоги про оплату вартості продукції, поставленої поза межами Договору поставки, позивач не направляв, а тому, вважав відповідач, вимоги позивача про стягнення пені та 10 % річних є неправомірними, оскільки між сторонами відповідно відсутні домовленості щодо забезпечення зобов'язань неустойкою та збільшення процентів за неправомірне використання грошових коштів.

Відповідно до автоматичного розподілу справ між суддями апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фідленс-Україна» передано на розгляд судді Київського апеляційного господарського суду Кропивній Л.В.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 10.06.2014р. у справі №910/5060/14 (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Кропивна Л.В. (доповідач), судді: Смірнова Л.Г., Чорна Л.В.) вказану апеляційну скаргу прийнято до провадження, а її судовий розгляд призначено на 09.07.2014р.

23.06.2014р. до Київського апеляційного господарського суду від позивача надійшла довідка, в якій останній зазначав про те, що копію апеляційної скарги не отримував.

07.07.2014р. до Київського апеляційного господарського суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просив суд залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Позивач, обґрунтовуючи свої заперечення, зазначав, що всі поставки продукції були здійснені в межах дії договору №547/1 від 03.09.2012р., у видаткових накладних за якими приймалась продукція були посилання на вказаний договір, крім того, часткова оплата за продукцію була здійснена відповідачем також з посиланням на даний договір, а тому, на думку позивача, спір про стягнення заборгованості виник на основі саме договірних відносин між сторонами.

Розпорядженням Секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 09.07.2014р. у справі №910/5060/14 у зв'язку з перебуванням судді Чорної Л.В. у відпустці, здійснено заміну у складі колегії суддів у даній справі на наступний: головуючий суддя - Кропивна Л.В., судді: Андрієнко В.В., Смірнова Л.Г.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 09.07.2014р. у складі колегії суддів: головуючий суддя - Кропивна Л.В., судді: Андрієнко В.В., Смірнова Л.Г. прийнято апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фідленс-Україна» на рішення Господарського суду міста Києва від 15.05.2014р. у справі №910/5060/14 до свого провадження.

У судове засідання 09.07.2014р. представники відповідача не з'явились. Про причини неявки суд не повідомили. Про час та місце судового засідання відповідач був належним чином повідомлений, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення 0303803575005 (вх.№09-33/21073 від 17.06.2014р.), проте останній своїми процесуальними правами на участь у судовому засіданні не скористався.

Відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

Крім того, статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст.69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є необхідним тоді, коли неможливо вирішити спір у відповідному судовому засіданні.

Оскільки, всі учасники судового процесу були належним чином повідомлені про час та місце розгляду апеляційної скарги, явка сторін не визнавалася обов'язковою судом апеляційної інстанції, а участь в засіданні суду (як і інші права, передбачені статті 22 ГПК України) є правом, а не обов'язком сторони, Київський апеляційний господарський суд дійшов до висновку про можливість розгляду апеляційної скарги по суті в судовому засіданні 09.07.2014р. за відсутності представників відповідача.

У судовому засіданні 09.07.2014р. представник позивача просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуваний судовий акт залишити без змін.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, Київський апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст.101 Господарського процесуального кодексу (далі - ГПК) України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Як вірно встановлено місцевим господарським судом та підтверджується матеріалами справи, 03.09.2012 року між Приватним акціонерним товариством «Макрохім» (далі - позивач, постачальник, продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фідленс-Україна» (далі - відповідач, покупець, отримувач) був укладений Договір поставки №547/1 (далі - Договір), за умовами якого постачальник зобов'язався передати у власність покупця, а покупець прийняти та оплатити хімічну продукцію в асортименті, кількості та за цінами, викладеними у Додатках до Договору, які є його невід'ємною частиною. (п.1.1. Договору).

Сторонами узгоджено (п. 5.3.), що загальна сума Договору складає 1000000 грн.

Відповідно до пункту 13.1. Договору, цей договір набирає чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та діє до 31 грудня 2013 року. Згідно з пунктом 2.1. Договору загальна кількість, асортимент і комплектність продукції, яка підлягає поставці, буде вказана в додатках до Договору.

Згідно з пунктом 2.2. Договору фактична кількість, асортимент і комплектність продукції, яка підлягає поставці покупцю, узгоджується сторонами шляхом оформлення додатків до Договору, на підставі заявок на поставки окремих партій продукції.

Відповідно до пункту 3.5. Договору датою поставки є дата передачі продукції покупцю, вказана в товарно-супроводжуючих документах на продукцію.

У відповідності до пункту 3.6. Договору разом з кожною партією продукції постачальник передає покупцю один оригінальний екземпляр накладної та один оригінальний екземпляр податкової накладної на таку партію продукції.

Спір, як вірно встановлено судом першої інстанції, виник внаслідок неповної та несвоєчасної оплати вартості поставленої відповідачу, як покупцю, продукції.

Задовольняючи вимоги про стягнення боргу, місцевий господарський суд виходив з того, що продукція, продана відповідачу мала бути оплачена ним у визначений Договором строк.

Такий висновок суду першої інстанції є вірним і законним.

У відповідності до частини 3 статті 669 ЦК України , якщо покупець прийняв більшу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, він зобов'язаний оплатити додатково прийнятий товар за ціною, встановленою для товару, прийнятого відповідно до договору, якщо інша ціна не встановлена за домовленістю сторін.

З матеріалів справи вбачається, що позивач поставив, а відповідач без зауважень прийняв продукцію на загальну суму 124347,50грн., що підтверджується двосторонньо підписаними уповноваженими представниками сторін видатковими накладними: №М0019835 від 14.08.2013р. на суму 1252,50грн. (а.с. 14, т. 1); №МХ024133 від 21.08.2013р. на суму 123095,00грн. (а.с. 16, т. 1).

Як слідує з вказаних видаткових накладних, товар за ними отримав представник відповідача - Мельник О.М., яка діяла на підставі довіреності №1335 від 12.08.2013р. (а.с. 15, т. 1), виданої на свого представника Товариством з обмеженою відповідальністю «Фідленс-Україна».

Крім того, як вбачається зі змісту видаткових накладних , поставка товару відбувалася на виконання Договору поставки №547/1 від 03.09.2012р.

Разом з тим, вчинення сторонами дій, направлених на досягнення юридичної цілі переходу права власності на товар від постачальника до покупця, складають зміст правовідношення поставки.

Приватне акціонерне товариство «Макрохім», яке належним чином виконало зобов'язання постачальника за Договором і передало товар покупцю , а останній прийняв товар і не відмовився від нього вправі вимагати оплати вартості поставленого товару за ціною і у строки, які визначеними сторонами у Договорі поставки.

За змістом пункту 6.1. Договору встановлено, що покупець зобов'язаний здійснити оплату поставленої продукції в строк, що не перевищує 30 (тридцять) банківських днів з дати поставки продукції.

Відповідно до пункту 6.2 Договору оплата поставленої продукції здійснюється покупцем шляхом безготівкового банківського переказу грошових коштів на поточний рахунок постачальника.

За приписами ст.526 ЦК України, ст.193 ГК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 ст. 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Як вірно встановив місцевий господарський суд, відповідач частково розрахувався з позивачем за поставлену продукцію у розмірі 80900,00грн., що підтверджується банківськими виписками з особового рахунку позивача (а.с. 37-44, т. 1).

Однак, у порушення умов п. 6.1. Договору, обов'язок своєчасно та у повному обсязі оплатити вартість отриманої у власність продукції відповідачем не виконано, остаточний розрахунок за отриману продукцію на суму 43447,50грн. не здійснено, чим порушено право постачальника на отримання плати за поставлену продукцію у повному обсязі.

З урахуванням наявних у справі і наданих позивачем суду першої інстанції банківських виписок, які підтверджували оплати відповідачем поставленої йому позивачем продукції, обґрунтованою колегія суддів апеляційного суду визнає заборгованість відповідача перед позивачем в обсязі 43447,50грн. і тому погоджується з висновком місцевого господарського суду, який задовольнив позов на вказану суму .

З огляду на порушення відповідачем строків внесення оплати за Договором, позивач нарахував та просив стягнути із відповідача суму пені у розмірі 3840,07грн.

У відповідності до ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

У зв'язку з неналежним виконанням боржником грошових зобов'язань за Договором, кредитор вправі вимагати стягнення суми боргу та передбачених договором пені.

Згідно ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» №543/965-ВР від 22.11.1996 року, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, що передбачено ст. 3 зазначеного Закону.

Пунктом 10.3. Договору передбачено, що у разі порушення терміну оплати продукції, покупець зобов'язаний заплатити постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України (яка діяла в період, за який сплачується пені), від неоплаченої суми за кожний день прострочення.

З Договору вбачається, що пеня є засобом відповідальності за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання покупцем і засобом, що забезпечує своєчасність такого виконання. Перевіривши правильність виконаного позивачем розрахунку заявленої до стягнення пені та з врахуванням вимог процесуального законодавства, судова колегія погоджується із висновком місцевого господарського суду про обґрунтованість вимог у цій частині позову у сумі 3840,07грн., нарахованої за несвоєчасну оплату вартості товару , поставленої за кожною з видаткових накладних окремо: за видатковою накладною №М0019835 від 14.08.2013р. за період з 27.09.2013р. по 27.02.2014р. та за видаткову накладну №МХ024133 від 21.08.2013р. за період з 04.10.2013р. по 27.02.2014р.

Крім того, відповідно до пункту 10.4. Договору встановлено, що покупець на вимогу постачальника, у випадку несвоєчасної оплати продукції, зобов'язаний заплатити суму боргу з урахуванням десяти відсотків річних від простроченої суми.

Судова колегія вважає , що право кредитора на стягнення неустойки у вигляді пені не позбавляє його права на стягнення передбачених договором 10 процентів річних з таких мотивів.

Частиною 3 ст. 692 ЦК України передбачено, що у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Ця правова норма є спеціальною і поширює свою дію лише на правовідносини, пов'язані з купівлею-продажем товару, або на правовідносини, до яких згідно з чинним законодавством застосовуються положення про купівлю-продаж .

Згідно з положеннями статті 549 ЦК України пенею є грошова сума, яку боржник повинен передати кредитору у разі порушення зобов'язання, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання .

В силу частини 3 статті 550 ЦК України кредитор не має права на неустойку в разі, якщо боржник не відповідає за порушення зобов'язання (стаття 617 цього Кодексу).

Статтею 617 ЦК України передбачені підстави звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання: особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Відповідач не довів наявності підстав , передбачених ст. 617 ЦК України, для звільнення покупця від відповідальності за несвоєчасну сплату покупної вартості товару у вигляді неустойки, а тому суд

апеляційної інстанції вважає, що кредитор має право як на неустойку так і на проценти за користування чужими грошовими коштами.

Перевіривши правильність виконаного позивачем розрахунку заявлених до стягнення 10% річних у розмірі 2953,91грн., судова колегія визнала його арифметично вірним та обґрунтованим, у зв'язку з чим погоджується із висновком місцевого господарського суду про задоволення вимог в даному обсязі.

Перевіривши правильність виконаного позивачем розрахунку заявлених до стягнення інфляційних збитків та з врахуванням вимог процесуального законодавства, судова колегія погоджується із висновком місцевого господарського суду про обґрунтованість вимог щодо інфляційних витрат у розмірі 564,82 грн. за період з жовтня 2013 року по січень 2014 року.

З огляду на наведене, судова колегія не вбачає підстав для зміни або скасування прийнятого судом першої інстанції рішення у даній справі, у зв'язку з чим апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржений судовий акт - без змін.

Судові витрати за розгляд апеляційних скарг у зв'язку з відмовою в їх задоволенні на підставі статті 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на апелянта (відповідача).

У судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину постанови.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 43, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фідленс-Україна» на рішення Господарського суду міста Києва від 15.05.2014р. у справі №910/5060/14 залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 15.05.2014р. у справі №910/5060/14 - без змін.

2.Матеріали справи №910/5060/14 повернути до місцевого господарського суду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом 20 днів.

Головуючий суддя Л.В. Кропивна

Судді В.В. Андрієнко

Л.Г. Смірнова