Постанова № 39814967, 14.07.2014, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" липня 2014 р. Справа№ 910/3005/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Мальченко А.О.

суддів: Алданової С.О.

Скрипки І.М.

при секретарі судового засідання Євдокимові В.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги відкритого акціонерного товариства «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта»

на рішення господарського суду міста Києва

від 31.03.2014 року

у справі №910/3005/14 (суддя - Бойко Р.В.)

за позовом приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Провідна», м. Київ,

до відкритого акціонерного товариства «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта», м. Київ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_2, м. Запоріжжя,

про стягнення 15 906,24 грн.

за участю представників:

від позивача: Галюк Ю.Г. - представник (довіреність №14/353 від 07.07.14р.);

від відповідача: Савісько В.В. - представник (довіреність №08-03-29/62-14 від 26.02.14р.);

від третьої особи: не з'явились;

ВСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Провідна» (надалі - ПрАТ «СК «Провідна») звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до відкритого акціонерного товариства «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта» (надалі - ВАТ «НАСК «Оранта») про стягнення в порядку регресу страхового відшкодування в сумі 15 906,24 грн.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 26.02.2014 року до участі у справі залучено третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_2.

Рішенням господарського суду міста Києва від 31.03.2014 року у справі №910/3005/14 позовні вимоги задоволено частково, стягнуто з відкритого акціонерного товариства «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта» на користь приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Провідна» 5 684,51 грн. страхового відшкодування. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням суду, ВАТ «НАСК «Оранта» звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 31.03.2014 року та прийняти нове рішення про припинення провадження у справі в частині позовних вимог в розмірі 9 711,73 грн., в зв'язку з відсутністю предмета спору, а в решті позовних вимог в розмірі 6 194,51 грн. відмовити у зв'язку з пропуском позовної давності.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що рішення суду першої інстанції прийняте з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, а також з порушенням і неправильними застосуванням судом норм матеріального та процесуального права.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 08.05.2014 року апеляційну скаргу прийнято до апеляційного провадження колегією суддів у складі: головуючий - суддя Мальченко А.О., судді - Жук Г.А., Скрипка І.М., та призначено в судове засідання на 05.06.2014 року.

Позивач скористався правом, наданим статтею 96 Господарського процесуального кодексу України, надав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва без змін.

Розпорядженням заступника Голови Київського апеляційного господарського суду від 05.06.2014 року, у зв'язку з перебуванням головуючого судді Мальченко А.О. та судді Жук Г.А. на навчанні у Національній школі суддів України, сформовано судову колегію у складі: головуючий суддя - Коршун Н.М., судді - Алданова С.О., Скрипка І.М.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 05.06.2014 року, колегією суддів у зазначеному складі прийнято апеляційну скаргу до провадження та призначено до розгляду на 14.07.2014 року.

Розпорядженням заступника Голови Київського апеляційного господарського суду від 14.07.2014 року, у зв'язку з закінченням навчання головуючого судді Мальченко А.О. у Національній школі суддів України, сформовано судову колегію у складі: головуючий суддя - Мальченко А.О., судді - Алданова С.О., Скрипка І.М.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 14.07.2014 року колегією суддів в зазначеному складі прийнято апеляційну скаргу до провадження та призначено до розгляду на 14.07.2014 року.

В судове засідання 14.07.2014 року третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача не з'явилася.

Вислухавши думку представників сторін щодо можливості розгляду апеляційної скарги у відсутність третьої особи, колегія суддів, порадившись і врахувавши, що вказана особа була належним чином повідомлена про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги, вважає за можливе здійснити розгляд апеляційної скарги без її участі, за наявними у справі матеріалами.

В судовому засіданні представник скаржника підтримав вимоги апеляційної скарги, просив її задовольнити, рішення господарського суду міста Києва від 31.03.2014 року скасувати та прийняти нове рішення про припинення провадження у справі в частині позовних вимог в розмірі 9711,73 грн., а в решті позовних вимог в розмірі 6 194,51 відмовити у зв'язку з пропуском позовної давності.

Представник позивача проти вимог апеляційної скарги заперечив повністю, вважає її безпідставною та необґрунтованою, у зв'язку з чим просив суд апеляційної інстанції відмовити у задоволенні апеляційної скарги та залишити судове рішення без змін.

14.07.2014 року в судовому засіданні колегією суддів було оголошено вступну та резолютивну частини постанови господарського суду апеляційної інстанції.

Вислухавши пояснення представників учасників судового процесу, дослідивши наявні у справі матеріали та проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія Київського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Як вірно встановлено місцевим господарським судом та вбачається з матеріалів справи, 11.06.2010 року між публічним акціонерним товариством «СК «Провідна» (в тексті договору - страховик) та відкритим акціонерним товариством «ВТБ Банк» (в тексті договору - страхувальник) було укладено договір добровільного страхування наземного транспорту №06/0628239/0802/10, за яким застраховано майнові інтереси страхувальника, що не суперечать законодавству України, пов'язані з володінням, користуванням та розпорядженням майном, а саме: автомобілем Hundai Sonata, реєстраційний номер НОМЕР_1, на випадок настання страхових випадків, зокрема, пошкодження чи знищення транспортного засобу або його частин внаслідок ДТП. Вигодонабувачем за договором є відкрите акціонерне товариство «ВТБ Банк».

08.02.2011 року на перехресті вулиць Ярова та Лугова в м. Запоріжжі сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля Hundai Sonata, реєстраційний номер НОМЕР_1, який належить відкритому акціонерному товариству «ВТБ Банк», під керуванням ОСОБА_5, та автомобіля марки ЗАЗ, реєстраційний номер НОМЕР_2, який належить та був під керуванням ОСОБА_2, що підтверджується довідкою інспектора відділення оформлення ДТП при УМВС України в Запорізькій області (а.с. 22) та довідкою Відділу ДАІ УМВС України в Запорізькій області №8768081 про обставини дорожньо-транспортної пригоди (а.с. 23).

З останньої слідує, що дорожньо-транспортна пригода сталася в результаті порушення Правил дорожнього руху України водієм ОСОБА_2. Останнього постановою Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 22.02.2011 року у справі №3-832/2011 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП (а.с. 24).

В результаті вказаної дорожньо-транспортної пригоди автомобіль Hundai Sonata, реєстраційний номер НОМЕР_1, було пошкоджено, а його власнику та вигодонабувачу за договором добровільного страхування наземного транспорту №06/0628239/0802/10 - відкритому акціонерному товариству «ВТБ Банк» завдано матеріальної шкоди.

Водночас, місцевим господарським судом встановлено, що на замовлення позивача, суб'єктом оціночної діяльності - аварійним комісаром Українського центру післяаварійного захисту «Експерт-Сервіс» ОСОБА_6 (кваліфікаційне свідоцтво оцінювача НОМЕР_3, видане Фондом державного майна України 04.10.2008 року), був складений Звіт №40 від 04.03.2011 року про оцінку автомобіля Hundai Sonata (а.с. 25-35).

Як вбачається зі Звіту, вартість матеріального збитку, завданого власнику автомобіля Hundai Sonata внаслідок ДТП, яка мала місце 08.02.2011 року, складає 16 826,40 грн., що відповідає вартості відновлювального ремонту з урахуванням значення коефіцієнта фізичного зносу, який у конкретному випадку дорівнює нулю.

На підставі страхового акту №0801/06/1357/57826 від 15.03.2011 року (а.с. 38) у відповідності до розрахунку суми матеріального збитку (а.с.37), ремонтної калькуляції №40 від 03.03.2011 року (а.с. 29), рахунку-фактури №20-П від 11.03.2011 року та заяви страхувальника №0801/06/1357 від 08.02.2011 року про настання страхового випадку (а.с. 15) позивач, виконуючи свої зобов'язання за договором, перерахував на рахунок станції технічного обслуговування ТОВ «Мета-Б» суму страхового відшкодування у розмірі 15 906,24 грн., що підтверджується платіжним дорученням №0011550 від 18.03.2011 року (а.с. 39).

Відповідно до статті 979 ЦК України та ч. 1 статті 16 Закону України «Про страхування» договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Таким чином, виконавши свої зобов'язання перед страхувальником за договором добровільного страхування наземного транспорту №06/0628239/0802/10 від 11.06.2010 року, шляхом виплати страхового відшкодування, позивач набув право зворотної вимоги до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Як вірно встановлено місцевим господарським судом та вбачається з матеріалів справи, між ВАТ «НАСК «Оранта» (страховик за договором, відповідач у справі) та ОСОБА_2 (страхувальник за договором, третя особа у справі) було укладено договір у вигляді полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №ВЕ/1707382 строком дії з 14:40 годин 27.04.2010 року до 26.04.2011 року (а.с. 56), предметом якого є страхування цивільно-правової відповідальності ОСОБА_2, ліміт відповідальності за шкоду, заподіяну майну - 25 000,00 грн., франшиза - 510,00 грн., забезпечений транспортний засіб - автомобіль марки ЗАЗ, реєстраційний номер НОМЕР_2, (а.с. 78).

Як зазначалось вище, винною особою у скоєнні ДТП 08.02.2011 року було визнано ОСОБА_2, який керував автомобілем ЗАЗ, реєстраційний номер НОМЕР_2, відповідальність за шкоду, заподіяну внаслідок експлуатації якого на момент виникнення ДТП була застрахована ВАТ «НАСК «Оранта» згідно полісу №ВЕ/1707382.

З метою отримання страхового відшкодування в порядку регресу позивач звернувся до відповідача з претензією №2013-06/05-СКП від 06.06.2013 року щодо виплати страхового відшкодування (а.с. 70). При цьому, як пояснив представник позивача у судовому засіданні, в претензії було помилково зазначено про виплату страхового відшкодування також на підставі страхового акту № 20801/06/1357/57826.

Звертаючись з позовом до суду ПАТ «СК «Провідна» зазначало, що кошти від ВАТ «НАСК «Оранта» на виконання вимог претензії не надходили, а тому просив суд стягнути з відповідача суму страхового відшкодування у розмірі 15 906,24 грн.

Заперечуючи проти задоволення позову, відповідач як під час розгляду справи судом першої інстанції, так і в апеляційній скарзі наголошував на тому, що за наслідками розгляду претензії ПАТ «СК «Провідна» здійснило власний перерахунок та сплатило кошти позивачу у сумі 9 711,73 грн., у зв'язку з чим просив припинити провадження у справі в цій частині на підставі ст. 80 Господарського процесуального кодексу України, так як відсутній предмет позову, а в решті позовних вимог у розмірі 6 194,51 грн. відмовити у зв'язку з пропуском позовної давності.

Колегія суддів з даними твердженнями скаржника не погоджується, вважає їх безпідставними та такими, що не відповідають дійсним обставинам справи, з огляду на наступне.

Предметом спору у даній справі є стягнення зі страховика за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів суми виплаченого страховиком за договором добровільного страхування наземного транспорту страхового відшкодування в порядку регресу.

Відповідно до ст. 228 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин, який відшкодував збитки, має право стягнути збитки з третіх осіб у порядку регресу.

Згідно ч. 1 статті 1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Статтею 27 Закону України «Про страхування» та статтею 993 Цивільного кодексу України передбачено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Частинами 1, 2 ст. 1187 ЦК України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до частини 5 статті 1187 ЦК України особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки одній особі, з вини іншої особи відшкодовується винною особою.

Враховуючи викладене, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку, що особою відповідальною за завдані збитки у межах, передбачених договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, є ВАТ «НАСК «Оранта».

За приписами частини 2 статті 1192 Цивільного кодексу України розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Статтею 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.

За приписами статті 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Пунктом 36.4 статті 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів» встановлено право страховика на здійснення виплати страхового відшкодування (регламентної виплати) безпосередньо потерпілому (іншій особі, яка має право на отримання відшкодування) або погодженим з ним особам, які надають послуги з ремонту пошкодженого майна, сплатили страхове відшкодування за договором майнового страхування (крім регламентної виплати, передбаченої підпунктом "а" пункту 41.1 статті 41 цього Закону), лікування потерпілих та інші послуги, пов'язані з відшкодуванням збитків.

Верховним Судом України у листі «Судова практика розгляду цивільних справ, що виникають з договорів страхування» від 19.07.2011 року роз'яснено, що визначаючи розмір заподіяної шкоди при страхуванні наземного транспорту, суди, у разі виникнення спору щодо визначення розміру шкоди, повинні виходити з фактичної (реальної) суми, встановленої висновком автотоварознавчої експертизи, або відповідними документами станції технічного обслуговування, на якій проводився ремонт автомобіля.

Як було зазначено вище, позивачем згідно платіжного доручення №0011550 від 18.03.2011 року (а.с. 39), перераховано на рахунок станції технічного обслуговування ТОВ «Мета-Б» кошти за ремонтно-відновлювальні роботи автомобіля Hundai Sonata, реєстраційний номер НОМЕР_1, що є доказом фактично здійснених позивачем витрат по виплаті страхового відшкодування, зумовленого страховим випадком - дорожньо-транспортною пригодою.

Суд апеляційної інстанції наголошує на необґрунтованості доводів відповідача про те, що розмір шкоди, завданої при ДТП 08.02.2011 року становить 9 711,73 грн.

Згідно статті 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статей 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку, що матеріалами справи, зокрема, поданими позивачем звітом №40 від 04.03.2011 року та рахунком-фактурою №20-П від 11.03.2011 року, виставленим станцією технічного обслуговування, підтверджується розмір завданої шкоди автомобілю Hundai Sonata, реєстраційний номер НОМЕР_1, у сумі 15 906,24 грн., що підлягає відшкодуванню, а відповідачем належним чином не доведено, що такий розмір не відповідає дійсності.

При цьому, вирішуючи питання про суму стягнення в порядку регресу, місцевий господарський суд вірно врахував положення п. 6 ст. 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», згідно яких страхувальником або особою, відповідальною за завдані збитки, має бути компенсована сума франшизи, якщо вона була передбачена договором страхування.

З огляду на те, що згідно полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №ВЕ/1707382 сторонами встановлено франшизу у розмірі 510,00 грн., колегія суддів апеляційного суду зазначає, що сума страхового відшкодування, що підлягає виплаті відповідачем за шкоду заподіяну водієм ОСОБА_2 має бути зменшена на 510,00 грн.

Разом з тим, як вірно встановлено місцевим господарським судом до подачі позову до суду відповідач частково сплатив суму страхового відшкодування в розмірі 9 711,73грн., що підтверджується платіжним дорученням №66350 від 15.10.2013 року (а.с.57).

Відповідно до абз. 3 п. 4.4 постанови пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 року «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» припинення провадження у справі на підставі п. 1-1 ч.1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до порушення провадження у справі, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові, а не припинення провадження у справі.

Таким чином, оскільки заборгованість у розмірі 9 711,73грн. була сплачена відповідачем 15.10.2013 року, тобто до дня подачі позову до суду (26.02.2014 року), місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про необхідність відмови у задоволенні позову в частині заявленої до стягнення суми у розмірі 9 711,73 грн.

Враховуючи визначені полісом №ВЕ/1707382 розміри лімітів відповідальності та франшизи, розмір шкоди, право на зворотну вимогу якої перейшло до позивача, розмір вартості відновлювального ремонту, а також ту обставину, що відповідач частково сплатив страхове відшкодування до моменту звернення позивача до суду з позовом, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про стягнення з відповідача на користь позивача 5 684,51 грн. (15 906,24 грн. - 510,00 грн. - 9 711,73 грн.) страхового відшкодування в порядку регресу.

При цьому, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає безпідставними доводи відповідача щодо пропуску позивачем строку позовної давності, з огляду на наступне.

Як вірно встановлено місцевим господарським судом та вбачається з матеріалів справи, перебіг позовної давності для позивача почався 08.02.2011 року, тобто від дня настання страхового випадку. При цьому, до даних правовідносин застосовується загальна позовна давність тривалістю в три роки, так як до ПАТ «СК «Провідна» перейшло право вимоги (права кредитора, яким у деліктному зобов'язанні є потерпілий) до заподіювача із залишком строку позовної давності, оскільки відповідно до статті 262 ЦК України заміна сторін у зобов'язанні не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду України №6-112цс13 від 25.12.2013 року.

Разом з тим, частиною 1 статті 264 Цивільного кодексу України встановлено, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.

Згідно з п. 4.4. постанови пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013 року «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» правила переривання перебігу позовної давності (стаття 264 Цивільного кодексу України) застосовуються господарським судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останній є докази, що підтверджують факт такого переривання.

Відповідно до абз. 2 п. 4.4.1 зазначеної постанови до дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, зокрема, віднесено часткову сплату боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій.

З огляду на викладене, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновками суду першої інстанції, що перерахування відповідачем коштів в рахунок погашення заборгованості, за наслідками розгляду претензії вих. №2013-06/02-СКП від 06.06.2013 року, на користь позивача 15.10.2013 року, призвело до переривання перебігу позовної давності та, відповідно до ст. 264 Цивільного кодексу України, перебіг позовної давності почався заново, так як часткова сплата боржником основного боргу є дією, що свідчить про визнання боргу.

Доводи апелянта про те, що перерахування 15.10.2013 року коштів на користь позивача у сумі 9 711,73 грн. не може свідчити про визнання ним боргу в повному обсязі, не підтверджено жодними доказами, зокрема, відповідач не надав надісланої позивачу відповіді на вказану претензію щодо відмови у виплаті страхового відшкодування в іншій частині.

Крім того, в призначенні платежу у платіжному дорученні №66350 від 15.10.2013 року чітко вказано про виплату страхового відшкодування саме за регресними вимогами, викладеними у вказаній претензії.

Таким чином, оскільки 15.10.2013 року відбулося переривання перебігу позовної давності та її перебіг почався заново, то ПАТ «СК «Провідна» звернулось до суду в межах встановленого строку позовної давності.

За таких обставин, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог, стягнення з ВАТ «НАСК «Оранта» на користь ПАТ «СК «Провідна» суми страхового відшкодування у розмірі 5 684,51 грн. та відмову в іншій частині позовних вимог.

Згідно зі статтею 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду вважає, що місцевим господарським судом належним чином досліджено обставини справи та надано цим обставинам відповідну правову оцінку, а тому рішення господарського суду міста Києва від 31.03.2014 року у справі №910/3005/14 відповідає фактичним обставинам справи та прийняте з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги законних та обґрунтованих висновків суду не спростовують, у зв'язку з чим оскаржуване рішення має бути залишеним без змін, а апеляційна скарга ВАТ «НАСК «Оранта» без задоволення.

Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні на підставі статті 49 ГПК України покладаються на апелянта.

Керуючись статтями 4-3, 32, 33, 43, 49, 99, 101 - 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу відкритого акціонерного товариства «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта» на рішення господарського суду міста Києва від 31.03.2014 року у справі №910/3005/14 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 31.03.2014 року у справі №910/3005/14 залишити без змін.

3. Матеріали справи №910/3005/14 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Головуючий суддя А.О. Мальченко

Судді С.О. Алданова

І.М. Скрипка