Рішення № 39814833, 14.07.2014, Господарський суд Сумської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

14.07.2014 Справа № 920/1127/14Господарський суд Сумської області, у складі судді Левченка П.І. при секретарі судового засідання Чепульській Ю.В. розглянув матеріали справи № 920/1127/14

за позовом - Військової частини А3306, м. Харків,

до відповідача - Військової частини Т0330, м. Конотоп Сумської області,

про стягнення 39193,17 грн.

за участю представників:

позивача - не з'явився,

відповідача - Ярошенко О.О., довіреність № 143 від 16.04.2014 року.

Суть спору: позивач у своїй позовній заяві просить суд стягнути з відповідача на свою користь заборгованість з оплати медичних послуг в розмірі 39193,17 грн., відповідно до договору про надання медичної допомоги військовослужбовцям та ветеранам військової служби, які звільнені з Держспецтрансслужби № 1/12 від 14.03.2014 року, укладеного між сторонами та витрати по сплаті судового збору в розмірі 1827 грн.

Відповідач подав до суду письмові заперечення на позов № 557 від 08.07.2014 року (електронна пошта), відповідно до яких просить суд відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог у зв'язку з відсутністю заборгованості перед позивачем за даним договором, оскільки відповідачем своєчасно передано платіжні документи на оплату вартості наданих позивачем медичних послу на суму 39193,17 грн. до Конотопського управління Державної казначейської служби України у Сумському районі Сумської області, але платіжні доручення на даний момент не зареєстровані органом казначейства у зв'язку з відсутністю коштів на відповідних рахунках по КЕКВ 2220.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника відповідача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

24.04.2014 року між військовою частиною А3306 (Військово-медичний клінічний центр Північного регіону) та військовою частиною Т0210 (92 окремий колійний загін 36 об'єднаного загону Держспецтрансслужби) укладено договір № 7/1 про надання медичної допомоги військовослужбовцям та ветеранам військової служби, які звільнені з Держспецтрансслужби.

14.03.2014 року між військовою частиною А3306 (Військово-медичний клінічний центр Північного регіону) та військовою частиною Т0130 (36 об'єднаний загін Держспецтрансслужби) укладено договір № 1/12 про надання медичної допомоги військовослужбовцям та ветеранам військової служби, які звільнені з Держспецтрансслужби.

На виконання вимог наказу Міністерства інфраструктури від 24.01.2014 року № 50 «Про реорганізацію структурних підрозділів Державної спеціальної служби транспорту», було реорганізовано вищезазначені військові частини шляхом злиття у військову частину Т0330 (36 шляхо-відновлювальний загін Держспецтрансслужби), з якою 05.05.2014 року військовою частиною А3306 (Військово-медичний клінічний центр Північного регіону) було укладено договір № 1/15/1 про надання медичної допомоги військовослужбовцям та ветеранам військової служби, які звільнені з Держспецтрансслужби.

Пунктом 6 вищезгаданого наказу Міністерства інфраструктури, військову частину Т0330 призначено правонаступником військових частин Т0210 та Т0130.

Відповідно до пункту 2.1 договорів про надання медичної допомоги військовослужбовцям та ветеранам військової служби, які звільнені з Держспецтрансслужби, вартість наданих послуг лікувальних закладів військовослужбовцям визначається відповідно до розцінок позивача та зазначається у калькуляції, що додається до договорів.

Пунктами 5.1, 5.2 зазначених договорів визначено, що розрахунки за надані позивачем послуги лікувальних закладів (діагностичні, консультативні та лікувальні послуги) здійснюються відповідачем щомісячно на підставі рахунків позивача та акту виконаних робіт з списком осіб замовника (в даному випадку відповідача), які отримали відповідні послуги, шляхом перерахування коштів на реєстраційний рахунок позивача. За затримку платежів відповідач додатково сплачує позивачеві пеню, яка обчислюється виходячи із подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на момент фактичного проведення платежів за кожний день такої затримки.

Також договорами передбачено (пункти 7.1.2, 7.1.3), що сторона не несе відповідальності за порушення умов договорів, якщо воно сталося не з її вини (умислу чи необережності). Сторона вважається невинуватою і не несе відповідальності за порушення умов договорів, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання даних договорів.

Пунктом 7.3 договорів про надання медичної допомоги військовослужбовцям та ветеранам військової служби, які звільнені з Держспецтрансслужби, визначено, що у випадку затримки платежів більш ніж на 30 банківських днів після отримання відповідачем рахунку позивача та підпису акту приймання та здавання наданих послуг відповідач сплачує на користь позивача пеню за кожний день прострочення, яка обчислюється у відсотках (розмір подвійної ставки НБУ) від суми простроченого платежу.

Позивач в обгрунтування позовних вимог зазначає, що ним належним чином та повністю виконано умови названих договорів про надання медичних послуг, що підтверджується актами виконаних робіт № 4 за січень 2014 року, № 59 за лютий 2014 року та № 99 за березень 2014 року, проте відповідач своєчасно та в повному обсязі не оплатив вартість наданих позивачем медичних послуг, і у зв'язку з чим станом на 26.06.2014 року має заборгованість перед позивачем за вищезгаданими договорами в розмірі 39193,17 грн.

Позивач також зазначає, що відповідач підписавши акт звіряння рахунків від 15.05.2014 року, визнав наявність заборгованості перед позивачем в сумі 58244,28 грн., яка на момент подачі даного позову складає 39193,17 грн.

Відповідач проти позову заперечує та просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на відсутність у нього заборгованості перед позивачем.

Господарський суд, дослідивши та оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, дійшов висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають з огляду на наступне.

Відповідно до вимог статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 11 Цивільного кодексу України, договір - є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків. Цивільні права і обов'язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.

Частиною першою статті 530 цього ж Кодексу визначено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

В даному випадку сторонами передбачено, що розрахунки за надані позивачем послуги здійснюються відповідачем на підставі рахунків позивача та акту виконаних робіт та встановлено за умовами вищезгаданих договорів відповідальність відповідача за умови затримки платежів більш ніж на 30 банківських днів після отримання відповідачем рахунку позивача та підпису акту приймання та здавання наданих послуг (пункт 7.3 договорів).

Господарський суд ухвалою від 27.06.2014 року про порушення провадження у даній справі зобов'язував позивача надати суду належним чином засвідчені копії рахунків на оплату послуг, докази отримання відповідачем таких рахунків.

Проте, позивачем не надано суду на момент розгляду даної справи в судовому засіданні копій відповідних рахунків на оплату наданих позивачем послуг та не доведено суду належними доказами факт отримання відповідачем таких рахунків, а тому строк виконання відповідачем обов'язку щодо оплати вартості наданих позивачем медичних послуг в даному випадку не настав, оскільки розраховуватись відповідач зобов'язаний лише після отримання рахунків позивача, на підставі рахунків позивача.

За таких обставин позивач 25.06.2014 року звернувся до господарського суду з позовною заявою № 1347 від 25.06.2014 року у той час, коли його права не були порушені відповідачем.

Твердження позивача про прийняття відповідачем на себе всіх зобов'язань перед позивачем військових частин Т0210 та Т0130 за актом звіряння розрахунків від 15.05.2014 року суд вважає таким, що не свідчить про визнання відповідачем факту існування простроченої заборгованості, оскільки даним актом звіряння розрахунків від 15.05.2014 року сторонами узгоджено сальдо станом на 15,05.2014 року в сумі 58244,28 грн. Акт звіряння розрахунків не змінює умови договорів, не встановлює інших строків та умов виконання договірних зобов'язань щодо розрахунків за надані послуги, а лише відображає дані бухгалтерського обліку щодо вартості наданих послуг та сум грошових коштів, які надійшлив оплату за ці послуги станом на 15.05.2014 року.

Крім того надані позивачем в обгрунтування заявлених позовних вимог копії актів виконаних робіт по відшкодуванню послуг з лікування № 31, № 32 від 07.02.2014 року та № 117 від 25.04.2014 року взагалі не підписані з боку замовника (відповідача у справі), що також не доводить факту прийняття відповідачем наданих позивачем медичних послуг.

Між тим, згідно статті 1 Господарського процесуального кодексу України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи мають право звертатися до господарського суду згідно встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Зважаючи на те, на час звернення позивача з позовною заявою до господарського суду його права відповідачем не порушувались, позовні вимоги позивача до відповідача є безпідставними та неправомірними.

Статтею 4-3 Господарського процесуального кодексу України визначено, що сторони обґрунтовують свої вимоги та заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статей 33, 34 названого Кодексу, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються учасниками судового процесу. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Стаття 43 Господарського процесуального кодексу України визначає, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

З вищевикладеного випливає, що відповідачем не порушено права та охоронювані законом інтереси позивача, оскільки позивачем не доведено суду факту виникнення у відповідача обов'язку з оплати наданих позивачем медичних послуг за відповідними договорами, а тому в позові позивачеві має бути відмовлено повністю у зв'язку з безпідставністю та неправомірністю позовних вимог.

Відповідно до вимог статі 49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати покладаються на позивача.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 1, 32-34, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд -

ВИРІШИВ:

У позові відмовити повністю.

Повне рішення складено 18.07.2014 року.

Суддя П.І. Левченко