Постанова № 39813757, 17.07.2014, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 липня 2014 року Справа № 908/1391/13

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Вовк І.В. (головуючий, доповідач), Могил С.К., Харченко В.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу дочірнього підприємства "Запорізький облавтодор" відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" на постанову Донецького апеляційного господарського суду від 14.05.2014 року у справі № 908/1391/13 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "Континіум-Галичина" до дочірнього підприємства "Запорізький облавтодор" відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" про стягнення заборгованості,

УСТАНОВИВ:

У квітні 2013 року позивач звернувся до господарського суду Запорізької області з позовною заявою до відповідача про стягнення заборгованості в сумі 1 901 493,21 грн., 3 % річних в сумі 131 124,89 грн. та 81 764,21 грн. інфляційних сум у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем оплати одержаного товару за договором про постачання від 26.05.2009 року № 356/10.

Справа розглядалася судами неодноразово.

Рішенням господарського суду Запорізької області від 07.06.2013 року (суддя Азізбекян Т.А.) позов задоволено та стягнуто з відповідача на користь позивача заборгованість в сумі 1 901 493,21 грн., 3 % річних в сумі 131 124,89 грн. та 81 764,21 грн. інфляційних сум.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 11.09.2013 року (судді Зубченко І.В., Марченко О.А., Татенко В.М.) зазначене рішення суду першої інстанції залишено без змін.

У касаційній скарзі відповідач вважає, що судами порушено норми матеріального та процесуального права, і тому просить прийняті ними рішення скасувати та в позові відмовити.

У відзиві на касаційну скаргу позивач вважає, що судові рішення у справі є законними та просить залишити їх без змін, а касаційну скаргу без задоволення.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши доводи касаційної скарги та відзиву на неї, перевіривши матеріали справи і прийняті в ній судові рішення, суд касаційної інстанції вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, 26.05.2009 року між ВАТ "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" (замовник), ТОВ "Торговий Дім "Континіум-Галичина" (постачальник) та ДП "Запорізький облавтодор" (отримувач-платник), враховуючи рішення Тендерного комітету ВАТ "ДАК "Автомобільні дороги України" від 18.05.2009 року, укладено договір про постачання № 356/10, відповідно до якого постачальник зобов'язується поставити, а отримувач-платник прийняти та оплатити відповідно до проведеної замовником процедури закупівлі згідно з Положенням про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти, в порядку та на умовах, визначених цим договором, бітуми нафтові дорожні в'язкі БНД 60/90; БНД 90/130.

За умовами пункту 1.2 договору загальна кількість товару становить: БНД 60/90 - 3 750 т ; БНД 90/130 - 750 т.

Пунктом 2.1 договору передбачено, що ціна на товар, який продається за цим договором, встановлюється в гривнях і вказується у специфікації до цього договору.

За п. 2.2 договору специфікація складається та погоджується сторонами на кожну місячну партію (поставку) товару окремо, у вигляді додатку, що є невід'ємною частиною договору.

Відповідно до положень п. 2.5 договору сторони планують за цим договором поставити та здійснити розрахунок за товар на загальну суму 16 110 000 грн., а також за транспортні витрати при перевезенні автомобільним транспортом з розрахунку 0,70 грн. за 1 т/км.

Згідно з п. 2.6 договору сторонами узгоджено, що у разі стягнення з постачальника транспортною організацією вартості перевезення від станції відправлення (пункту відправлення) до станції призначення (пункту призначення), що підтверджується даними в залізничній накладній (товаротранспортній накладній), отримувач-платник сплачує зазначені транспортні витрати, а саме постачальник виставляє окремий рахунок отримувачу-платнику, де зазначається вартість транспортування.

Відповідно до п. 3.2 отримувач-платник сплачує витрати на доставку товару, згідно товаротранспортних накладних з розрахунком вартості 1 т/км (для автотранспорту).

Пунктом 3.3 договору передбачено, що постачальник здійснює поставку товару партіями в період, який вказаний у специфікації до цього договору тільки при наявності заявки отримувача-платника та/або замовника, яка є підтвердженням готовності отримувача-платника до прийому товару.

Відповідно до умов пункту 3.7 договору поставка товару підтверджується двостороннім актом прийому-передачі між постачальником та отримувачем-платником, який підписується протягом 2 (двох) банківських днів з дати поставки товару, за умови надання постачальником наступних документів: рахунку-фактури на поставлений товар; копії залізничної (товаротранспортної накладної); копії паспорту якості товару; документу, який підтверджує сертифікацію товару Держстандартом України.

Згідно з п.п. 6.1, 6.2 договору отримувач-платник здійснює оплату за поставлену продукцію в гривнях за банківськими реквізитами постачальника в термін не пізніше ніж 30 банківських днів із дати постачання.

У разі здійснення постачальником постачання автомобільним транспортом, отримувач-платник сплачує витрати на транспортування, згідно даних, зазначених в товаротранспортних накладних з розрахунку 0,50 грн. за 1 тн/км. Транспортні витрати сплачуються отримувачем-платником протягом 5 банківських днів з моменту отримання відповідного рахунку.

Додатком № 1 до договору про постачання сторони оформили Специфікацію від 09.04.2010 року № 9 про планування поставити протягом квітня 2010 року товар - бітум БНД 60/90 у кількості 220 тон вартістю 4600 грн. за одну тону на загальну суму 1 012 000 грн. (в тому числі податок на додану вартість -168 666,67 грн.), Специфікацію від 26.05.2009 року № 1 про поставку протягом квітня 2009 року товару на загальну суму 1 288 800 грн., Специфікацію від 11.08.2009 року № 5 про поставку товару протягом серпня 2009 року на суму 282 750 грн., Специфікацію від 01.09.2009 року № 6 про поставку товару протягом вересня 2009 року на суму 1 102 500 грн., Специфікацію від 01.10.2009 року № 7 про поставку у жовтні 2009 року товару на суму 540 000 грн. та Специфікацію від 14.10.2009 року № 8 про поставку товару протягом жовтня 2009 року на суму 1 128 000 грн.

За актом звірки розрахунків станом на 27.01.2014 року заборгованість відповідача становила 1 901 493,21 грн.

Предметом даного судового розгляду є вимоги постачальника до покупця про стягнення заборгованості, 3 % річних та інфляційних сум у зв'язку з неналежним виконанням оплати одержаного товару за договором про постачання.

Висновок судів попередніх інстанцій про задоволення позову про стягнення заборгованості, 3 % річних та інфляційних сум обґрунтовано встановленням обставин порушення відповідачем зобов'язання за спірним договором з оплати одержаного товару.

За вимогами ч. 1 ст. 11112 Господарського процесуального кодексу України вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.

Проте, суди попередніх інстанцій на зазначені вимоги норми процесуального права уваги не звернули та не виконали вказівки, що містяться у постанові Вищого господарського суду України від 21.11.2013 року, якою були скасовані судові рішення з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Зокрема, дійшовши висновку про задоволення позову про стягнення з відповідача заборгованості, 3 % річних та інфляційних сум, суди обох інстанцій не залучили до матеріалів справи усіх узгоджених сторонами специфікацій за спірними поставками та не дослідили їх змісту щодо обсягу та ціни кожної поставки.

Крім того, зробивши висновок про звернення позивача до суду в межах строку позовної давності, суди не врахували вимог ч. 5 ст. 261 ЦК України, згідно з якою за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Тобто, якщо договором чи іншим правочином визначено різні строки виконання окремих зобов'язань, що з нього виникають (наприклад, у зв'язку з поетапним виконанням робіт або з розстроченням оплати), позовна давність обчислюється окремо стосовно кожного з таких строків. Позовна давність за позовами, пов'язаними з простроченням почасових платежів (проценти за користування кредитом, орендна плата тощо), обчислюється окремо за кожним простроченим платежем.

Так, задовольняючи вимоги про стягнення заборгованості за актами приймання-передачі від 28.05.2009 року, 29.05.2009 року, 08.10.2009 року, 14.10.2009 року, 21.10.20010 року, 22.10.2009 року, 24.10.2009 року, 27.10.2009 року, 05.09.2009 року, 26.09.2009 року, 30.09.2009 року, 28.05.2009 року, 29.05.2009 року, 01.06.2009 року, 02.06.2009 року, 11.08.2009 року, 05.09.2009 року, 26.09.2009 року, 08.10.2009 року, 14.10.2009 року, 21.10.2009 року, 22.10.2009 року, 24.10.2009 року, 27.10.2009 року, суди не перевірили строків позовної давності щодо зобов'язання з оплати за поставлений товар за кожним з наведених актів з урахуванням строків оплати встановлених у п. 6.1 договору, та не навели оцінки доводам відповідача стосовно спливу позовної давності за цими актами.

Водночас, судам слід було звернути увагу на вимоги ст. 264 ЦК України, за якою перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.

Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

При цьому, у дослідженні обставин, пов'язаних із вчиненням зобов'язаною особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку (ч. 1 ст. 264 ЦК України), господарському суду необхідно у кожному випадку встановлювати, коли конкретно вчинені боржником відповідні дії, маючи на увазі, що переривання перебігу позовної давності може мати місце лише в межах строку давності, а не після його спливу.

До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати, зокрема, підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір, часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій.

Вчинення боржником дій з виконання зобов'язання вважається таким, що перериває перебіг позовної давності, лише за умови, коли такі дії здійснено уповноваженою на це особою, яка представляє боржника у відносинах з кредитором у силу закону, на підставі установчих документів або довіреності.

Бездіяльність боржника (наприклад, неоспорювання ним безспірного списання коштів, якщо така можливість допускається за законом або договором) не свідчить про переривання перебігу позовної давності, оскільки таке переривання можливе лише шляхом вчинення дій.

Визнання боржником основного боргу, в тому числі і його сплата, саме по собі не є доказом визнання ним також і додаткових вимог кредитора (зокрема, неустойки, процентів за користування коштами), а так само й вимог щодо відшкодування збитків і, відтак, не може вважатися перериванням перебігу позовної давності за зазначеними вимогами.

Визнання боржником свого боргу після спливу позовної давності не свідчить про переривання перебігу такої давності.

Наведена правова позиція відображена у п. 4.4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" від 29.05.2013 року № 10.

Разом з цим, суди двох інстанцій не перевірили доводів відповідача щодо відсутності його заявок на поставку товару і підписання актів приймання-передачі та актів звірки взаєморозрахунків від імені останнього не встановленими особами, і не навели зазначеним обставинам правової оцінки з відображенням відповідного мотивування у судових рішеннях.

Отже, місцевий та апеляційний господарські суди повторно припустилися неправильного застосування приписів ч. 1 ст. 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення суддею за результатами обговорення усіх обставин справи та ч. 1 ст. 43 цього Кодексу стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, що відповідно до частини першої статті 11110 ГПК України є підставами для скасування судових рішень зі справи.

За таких обставин, оскаржені судові рішення не можна визнати законними й обґрунтованими, і тому вони підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати викладене і вирішити спір з дотриманням вимог закону.

З огляду наведеного та керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 - 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу дочірнього підприємства "Запорізький облавтодор" відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" задовольнити частково.

Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 14.05.2014 року та рішення господарського суду Запорізької області від 12.02.2014 року скасувати, і справу № 908/1391/13 передати на новий розгляд до суду першої інстанції в іншому складі.

Головуючий суддя І.Вовк

Судді С.Могил

В.Харченко